Постанова № 8270974, 11.03.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2010                                                                                           № 34/281

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Євсікова О.О.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Підприємство із 100% іноземним капіталом "ААЗ Трейдінг Ко"

на рішення Господарського суду м.Києва від 09.12.2009

у справі № 34/281 ( .....)

за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Гюнсел"

до                                                   Підприємство із 100% іноземним капіталом "ААЗ Трейдінг Ко"

                                                  Відкрите акціонерне товариство "ХДІ страхування"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           ОСОБА_1

про                                                   стягнення 88881,46 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Гюнсел” (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Підприємства із 100% іноземним капіталом “ААЗ “Трейдінг Ко”(далі – відповідач) матеріальної шкоди в сумі 88.881,46 грн.

Ухвалою місцевого суду від 20.05.2009 р. залучено до участі в справі другого відповідача - Відкрите акціонерне товариство “Страхова компанія “Алькона” (далі –Відповідач-2), а також залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – ОСОБА_1 (далі – третя особа).

Відповідач-2 надав Статут ВАТ “ХДІ Страхування”, затверджений Загальними зборами акціонерів згідно з протоколом № 24 від 22.07.2008 р., зареєстрованим 24.07.2008 р. за № 10681050052000726, у пункті 1.1 якого зазначено, що ВАТ “ХДІ Страхування” є правонаступником Відкритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Алькона”.

Позивач 05.06.2009 р. в порядку статті 22 Господарсько процесуального кодексу України (далі – ГПК України) подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої простить стягнути матеріальну шкоду в сумі 88.881,46 грн. та 10.000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2009 р. у справі № 34/281 (далі – Рішення суду) у позові до Відкритого акціонерного товариства “ХДІ Страхування” відмовлено; позов до Підприємства із 100% іноземним капіталом “ААЗ “Трейдінг Ко” задоволено, стягнуто з Підприємства із 100% іноземним капіталом “ААЗ “Трейдінг Ко” (03062, м. Київ, вул. Чистяківська, 30, ідентифікаційний код 21622958, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Гюнсел” (03186, м. Київ, Чоколівський бульвар, 19, ідентифікаційний код 25292096) 88.881 (вісімдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят одну) грн. 46 коп. майнової шкоди, а також 888 (вісімсот вісімдесят вісім) грн. 81 коп. витрат по сплаті державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення суду скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Підприємства із 100 % іноземним капіталом „ААЗ „Трейдінг Ко” і порушено апеляційне провадження у справі № 34/281, розгляд апеляційної скарги призначено на 11.03.2010 р.

Представник скаржника у судовому засіданні 11.03.2009 р. підтримав вимоги апеляційної скарги та просив Рішення суду скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача у судовому засіданні 11.03.2010 р. заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване Рішення суду як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні 11.03.2009 р. проти задоволення апеляційної скарги не заперечував, усно посилаючись на те, що, підтримує скаргу в частині необхідності застосування при вирішення спору позовної давності.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено постановою Святошинського районного суду м. Києва від 08.12.2004 р. в адміністративній справі № 3-29025/2004, 08.10.2004 р. о 03 год. 00 хв. на 269 км автодороги Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя сталася ДТП, а саме: зіткнення автобуса “МАН” державний номерний знак НОМЕР_1 (далі – автобус “МАН”) з автомобілем “Мітсубісі”, яким керувала третя особа.

ДТП сталася в результаті порушення третьою особою вимог пунктів 11.2, 12.1, 12.2 Правил дорожнього руху України, що підтверджується вказаною постановою Святошинського районного суду м. Києва від 08.12.2004 р. в адміністративній справі № 3-29025/2004, відповідно до якої третю особу визнано винною у скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автобус “МАН”, який належить позивачу на підставі договору оренди автобусів № 30 від 06.04.2004 р., укладеного між позивачем та СП “Стар Транс”, та тимчасового реєстраційного талону КІС № 394740 від 05.04.2004 р.

Відповідно до акта дослідження спеціаліста-автотоварознавця № 1897 від 15.10.2004р., складеного Лівобережною філією Закритого акціонерного товариства “Український центр післяаварійного захисту “Експерт-Сервіс”, матеріальний збиток, завданий власнику автобуса “МАН” в результаті його пошкодження в ДТП становить 88.881,46 грн.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Вина особи, яка керувала автомобілем “Мітсубісі”, що належить відповідачу-1 та перебуває у його володінні, встановлена у судовому порядку.

Відтак, відповідач-1 є особою, відповідальною за збиток, заподіяний автобусу “МАН”, в результаті пошкодження цього автобуса при ДТП.

Позивач 25.10.2005 р. подав відповідачу-1 заяву про виплату шкоди.

Відповідач-1 06.01.2005 р., з метою необхідності об’єктивного встановлення обставин ДТП та реального розміру завданої шкоди, листом № 2716 запропонував позивачу: провести додаткову незалежну автотоварознавчу експертизу за участю зацікавлених сторін для встановлення реального розміру витрат, пов’язаних з відновлювальним ремонтом автобуса “МАН”; надати належним чином копії документу, який підтверджує право Позивача користуватися (експлуатувати) автобус “МАН” та свідоцтво про його реєстрацію; надати належним чином оформлений лист від власника автобусу “МАН” про відсутність претензій в разі виплати страхового відшкодування експлуатанту; надати судове рішення, яким встановлено ступінь вини водіїв у вчиненні ДТП; надати належним чином оформлену копію страхового полісу на автобус “МАН” або посвідчену довіку про відсутність його страхування.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-1 та відповідач-2 28.01.2003 р. уклали генеральний договір страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту № 091-2/0103, а 15.09.2004 р. уклали страховий поліс № 001968, предметом якого є страхування шкоди заподіяною автомобілем “Мітсубісі” третім особам.

За умовами страхування у разі заподіяння автомобілем “Мітсубісі” шкоди третім особам відповідач-2 зобов’язаний виплатити третім особам шкоду у межах ліміту відповідальності, передбаченого вказаним полісом, а саме у сумі 24.990,00 грн.

Відповідно до преамбули Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно зі статтею 6 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику (або якщо страховик невідомий - МТСБУ) відповідну заяву. У заяві про виплату страхового відшкодування має міститися: найменування страховика, до якого подається заява, або МТСБУ; назва (для юридичної особи), прізвище, ім'я, по батькові (для фізичної особи) заявника, його місцезнаходження або місце проживання; зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування завданих збитків; інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, та потерпілих; обставини, якими заявник обґрунтовує свою вимогу, та докази, що підтверджують її відповідно до законодавства; розмір шкоди; підпис заявника і дата подання заяви (пункт 35.1 статті 35 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.

Пунктом 35.2 статті 35 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” встановлено, що до заяви додаються довідки про дорожньо-транспортну пригоду, довідки відповідних закладів охорони здоров'я щодо тимчасової втрати працездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення стійкої втрати працездатності (інвалідності) у разі її виникнення, інші документи, які мають відношення до даної дорожньо-транспортної пригоди, завірені у встановленому порядку.

Відповідач-2 13.02.2006 р. листом № 1-200/1 повідомив Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України про те, що станом на 13.02.2006 р. на адресу відповідача-1 та відповідача-2 від позивача не надходили документи, які були витребувані у позивача листом від 06.01.2005 р. № 2716.

Пунктом 37.1 статті 37 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” встановлено, що виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

Таким чином, відповідно до приписів пункту 37.1 статті 37 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, відповідач-2 повинен був здійснити виплату страхового відшкодування позивачу, протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні, позивач не надав відповідачу-2 документів визначених листом від 06.01.2005 р. № 2716, а, відтак, у зв’язку з невиконанням позивачем приписів статті 35 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” відповідач-2, за висновком суду першої інстанції, на законних підставах не здійснив виплату страхового відшкодування позивачу.

При цьому місцевий суд також відзначив наступне.

Відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

З посиланням на наведені норми місцевий суд дійшов висновку про те, що розмір збитків, яких зазнав позивач, підтверджується актом дослідження спеціаліста-автотоварознавця № 1897 від 15.10.2004, складеного Лівобережною філією Закритого акціонерного товариства “Український центр післяаварійного захисту “Експерт-Сервіс”, а тому за встановлених обставин з відповідача-1 на користь позивача підлягають стягненню збитки у сумі 88.881,46 грн.

Як встановлено колегією суддів, відповідачі позов не визнали та подали заяви щодо застосування до позивача строків позовної давності.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2007 році позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача-1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка сталася, 08.10.2004 р. о 03 год. 00 хв. на 269 км автодороги Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.07.2008 р. у справі № 18/447 вказаний позов залишено без розгляду на підставі пункту 5 статті 81 ГПК України.

Згідно з частиною 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу або іншого обов’язку.

Як вбачається з матеріалів справи, у своєму відзиві від 06.11.2007 р. у справі № 18/447 відповідач-1 зазначив про те, що ДТП була визнана як страховий випадок, а його цивільна відповідальність як власника автомобіля “Міцубісі” була застрахована у відповідача-2, а тому відповідно до статті 1194 ЦК України відповідач-1 повинен сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З урахуванням наведеного місцевий суд дійшов висновку про те, що відповідач-1 визнав за собою обов’язок щодо сплати позивачу матеріальної шкоди, а строк позовної давності є перерваним.

Частиною 3 статті 264 ЦК України встановлено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання строку позовної давності, до нового строку не зараховується.

З огляду на викладене суд першої інстанції зазначив, що позивач подав даний позов до Господарського суду міста Києва без пропущення строку позовної давності.

З вказаним висновком колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що відповідач-1 визнав за собою обов'язок щодо сплати позивачу матеріальної шкоди, а тому строк позовної давності є перерваним на підставі частини 1 ст. 264 ЦК України, в якій зазначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Колегія суддів відзначає, що визнання цивільної відповідальності не є визнанням боргу, який не може бути абстрактним, а повинен бути конкретним, тобто виражатися відповідною сумою грошей.

Крім того судом першої інстанції не враховано тієї обставини, що вказаний вище відзив від 06.11.2007 р. поданий відповідачем-1 вже у межах розгляду справи № 18/447, порушеної за позовом ТОВ „Гюнсел”, де предметом розгляду як раз і було відшкодування збитків за фактом ДТП. А отже місцевий суд був повинен зважити на ч. 2 ст. 264 ЦК України, відповідно до якої позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Вказана норма застосовується в т. ч. у взаємозв’язку з ч. 1 ст. 265 ЦК України, якою встановлено, що залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Приймаючи рішення у справі № 34/281, місцевий суд безпідставно зробив посилання лише на ч. 1 ст. 264 ЦК України, оскільки відповідач-1 заперечував проти заявленого позову під час розгляду справи № 18/447, про що вказано в ухвалі Господарського суду міста Києва від 03.07.2008 р. у справі № 18/447. Так, у вказаній ухвалі зазначено, що: „відповідач проти заявленого позову заперечує”.

Таким чином, місцевий суд помилково встановив факт переривання строку позовної давності, посилаючись лише на один процесуальний документ, поданий в межах іншої вже порушеної справи, в якій позов було залишено без розгляду.

Статтею 257 Цивільного Кодексу України визначено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки.

Відповідно до положень ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Позивач у даній справі звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом 14.04.2009 р. (відповідно до реєстраційної відмітки загального відділу суду на позовній заяві).

При цьому перебіг позовної давності фактично розпочався з моменту відмови відповідачів виплати позивачу оспорювану суму, що мало місце ще у 2004 році.

Як встановлено колегією суддів, відповідачі позов не визнали та подали заяви щодо застосування до позивача строків позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Оскільки строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами, сплив, колегією суддів не встановлено обставин, передбачених ст. 268 УК України або іншими законами, то за таких обставин у задоволенні позову належить відмовити.

В зв’язку із відмовою у задоволенні позову відповідно до ст. 49 ГПК України усі судові витрати, в т.ч. на оплату адвокатський послуг, покладаються на позивача.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинами справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:

1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

4) змінити рішення.

За таких обставин апеляційна скарга відповідача-1 підлягає задоволенню, а Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2009 р. у справі № 34/281 – скасуванню з постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи, викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження, докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Також відповідно до ст. 49 ГПК України з позивача підлягає стягненню на користь відповідача-1 (апелянта) державне мито, сплачене за подання апеляційної скарги, в розмірі 445,00 грн.

Крім того, відповідачу-1 підлягає поверненню з Державного бюджету України держане мито, сплачене згідно з платіжним дорученням № 15918 від 17.12.2009 р. за подачу апеляційної скарги у сумі 10,00 грн., як внесене у розмірі більшому, ніж передбачено законодавством України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 33, 69, 75, 99, 101, 104-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Підприємства із 100 % іноземним капіталом „ААЗ „Трейдінг Ко” задовольнити.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2009 р. у справі № 34/281 скасувати в частині задоволення позову до Підприємства із 100% іноземним капіталом “ААЗ “Трейдінг Ко”.

3.          Прийняти в цій частині нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

4.          В решті рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2009 р. у справі №34/281 залишити без змін.

5.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Гюнсел” (03186, м. Київ, Чоколівський бульвар, 19, ідентифікаційний код 25292096, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Підприємства із 100% іноземним капіталом “ААЗ “Трейдінг Ко” (03062, м. Київ, вул. Чистяківська, 30, ідентифікаційний код 21622958) 445,00 грн. судових витрат.

6.          Стягнути з Державного бюджету України (УДК Шевченківського району м. Києва, ЄДРПОУ:26077968, банк:ГУДК у м. Києві, МФО:820019, Рахунок:31110095700011, код платежу за бюджетною класифікацією: 22090200, символ звітності банку:095) на користь Підприємства із 100% іноземним капіталом “ААЗ “Трейдінг Ко” (03062, м. Київ, вул. Чистяківська, 30, ідентифікаційний код 21622958) 10,00 грн. державного мита, сплаченого згідно з платіжним дорученням № 15918 від 17.12.2009 р., оригінал якого зберігається в матеріалах справи.

7.          Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

8.          Матеріали справи № 34/281 повернути до Господарського суду міста Києва.

9.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді