Постанова № 8270595, 09.03.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2010                                                                                           № 42/617

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - не з'явились;

від відповідача -не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня"

на рішення Господарського суду м.Києва від 16.12.2009

у справі № 42/617 ( )

за позовом                               Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1

до                                                   Відкритого акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня"

про                                                   стягнення боргу, ціна позову 43437,68 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня" про стягнення заборгованості у розмірі 43437,68 грн. (38750,00 грн. основний борг, 1937,50 грн. – пеня, 1976,25 грн. – втрати внаслідок інфляції, 773,93 грн. – 3 % річних від простроченої суми), яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору № 130-07 від 05.04.2007 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2009 р. у справі № 42/617 позов задоволено повністю, стягнуто з позивача на користь відповідача 38750,00 грн. основний борг, 1937,50 грн. – пені, 1976,25 грн. – збитки внаслідок інфляції, 773,93 грн. – 3 % річних з простроченої суми, 434,38 грн. витрат по оплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2009 р. у справі № 42/617 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у стягненні 193,75 грн. пені, 192,61 грн. - 3 % річних та 197,63 грн. інфляційних втрат.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при вирішенні даного спору висновки суду першої інстанції не відповідають в повній мірі обставинам справи, а також були зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Зокрема, апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не було враховано, що строк виконання зобов’язання, відповідно до п. 2.7.1 договору щодо сплати 10 % суму боргу, настає лише після здачі блоків на конструктивність, проте в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують здачу блоків на конструктивність. З огляду на зазначене відповідач вважає, що розмір пені, 3 % річних та інфляціях витрат має визначатись не від загальної вартості робіт, а з суми 34875,00 грн., а також не перевищувати 5 % від вартості робіт. За розрахунком відповідача заборгованість відповідача становить : основний борг 38750,00 грн., 1778,62 грн. – інфляційні, 1743,75 грн. – пеня, 696,54 грн. – 3 % річних.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2010 р. апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.03.2010 р.

Представник сторін в судове засідання апеляційної інстанції не з’явилися, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надали. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, від сторін повідомлень щодо неможливості участі у судовому засіданні 09.03.2010 р. до колегії суддів Київського апеляційного господарського суду не надходило, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права.

Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 42 Господарського процесуального кодексу України, однією з засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Зміст даного принципу полягає, зокрема, у встановленні для сторін рівних можливостей для здійснення своїх процесуальних прав і виконання обов'язків.

В силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. До прав сторін, зокрема, належать право брати участь у судових засіданнях; подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

При вирішенні даного спору по суті, господарський суд першої інстанції не забезпечив відповідачу можливості реалізувати вказані процесуальні права, оскільки розглянув справу за відсутності його повноважного представника.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2009 року № 42/617 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 16.12.2009 року.

Згідно статті 87 Господарського процесуального кодексу України рішення та ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь в судовому процесі, третім особам не пізніше п'яти днів після їх прийняття або вручаються їм під розписку, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Для ухвал про порушення провадження у справі передбачено особливості розсилання.

Так, відповідно до п. 3.5.1 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду надсилається службою діловодства в день її прийняття всім учасникам процесу з повідомленням про вручення.

Повідомлення з відміткою про вручення ухвали адресатові залучаються до матеріалів справи. Факт неодержання ухвали адресатом засвідчується поштовим повідомленням встановленого зразка, яке разом з неотриманою ухвалою та конвертом оперативно передається службою діловодства судді для ознайомлення та залучення до матеріалів справи.

Відповідно до п. 3.6 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Колегією суддів встановлено, що копію ухвали про порушення провадження у справі від 17.11.2009 року № 42/617 відповідач отримав 23.12.2009 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 25), тобто після проведення судового засідання 16.12.2009 року.

Відповідно до частини 4 статті 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду враховує, що ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадянських прав і обов'язків незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Відкритий характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.

Зазначені процесуальні гарантії забезпечення належного розгляду справи були порушені місцевим господарським судом стосовно відповідача через несвоєчасну поінформованість останнього про дату і час розгляду справи в суді першої інстанції, оскільки при розгляді справи 16.12.2009 року суд першої інстанції не з'ясував причини неявки відповідача у судове засідання та взагалі не перевірив факт отримання ним ухвали про порушення провадження у справі № 42/617від 17.11.2009 року.

Крім того, згідно пункту 1 частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, і, зокрема, такою обставиною є нез'явлення в засідання представників сторін.

Дану норму процесуального права судом першої інстанції не враховано.

Таким чином, в даному випадку суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідача не було повідомлено належним чином про час і місце засідання суду, а розгляд справи за відсутності відповідача призвів до прийняття судового рішення з порушенням вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судом не врахована позиція відповідача, не заслухано його доводів, не розглянуто доказів, які підтверджують його правову позицію.

Відповідно до п. 11 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 № 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" порушення норм процесуального права, зазначені у пунктах 1 - 6 частини третьої статті 104 Господарського процесуального кодексу України, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі і тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і згідно з пунктом 2 статті 103 Господарського процесуального кодексу України приймає нове рішення.

З огляду на вищевикладене та враховуючи порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню у відповідності пункту 2 частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України незалежно від того, що воно є по суті правильним і обґрунтованим.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, повторно розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції правовідносини між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (надалі - виконавець) та Відкритим акціонерним товариством "Завод "Ленінська кузня" (надалі - замовник) виникли внаслідок укладеного договору № 130-07 від 05.04.2007 р. (далі-договір), відповідно до умов якого сторони погодили, що виконавець зобов’язується виконати, а замовник прийняти та оплати відповідно до умов даного договору та додатку до нього роботи по виготовленню сталевих корпусних блоків, роботи по виготовленню сталевих корпусних конструкцій секцій, роботи щодо стиковки блоків в об’єм, а також інші роботи, які передбачені додатковою угодою.

Виходячи з того, що сторони договору є господарюючими суб'єктами, та враховуючи поняття договору підряду, що міститься в частині 1 статті 837 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором підряду.

У відповідності статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона - підрядник зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони - замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням їх результату замовникові.

Колегією суддів встановлено, що причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 38750,00 грн., а також нарахованої позивачем пені в розмірі 1937,50 грн., 773,93 грн. – 3 % річних та 1976,25 грн. – інфляційних нарахувань.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дані норми кореспондуються з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до п. 2.1 договору сторони визначили, що об’єми та вартість робіт визначається виконавцем та замовником додатковими угодами, які підписані сторонами та є невід'ємними частинами договору.

14 січня 2009 року сторони уклали додаткову угоду № 1-09 до договору, якою встановили, що позивач зобов’язується виконати роботи по виготовленню м/с блоків та технологічні роботи загальною вартістю 38750,00 грн.

На виконання умов договору та додаткової угоди до нього, позивачем виготовлено м/с блоки в кількості 750 шт. вартістю 33750,00 грн. та виконані технологічні роботи та розкріплювання вартістю 5000,00 грн., що підтверджується актом виконаних робіт № 1-09 від 06.02.2009 року. Вищевказаний акт підписаний уповноваженими особами сторін та скріплений печатками юридичних осіб відповідача та позивача. Відповідач не заперечує та не оспорює факт виконання робіт та виготовлення блоків згідно акту виконаних робіт № 1-09 від 06.02.2009 року.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно п. п. 2.6, 2.7.1 договору сторони визначили, що розрахунки з виконавцем за виконані ним роботи замовник здійснює в наступному порядку : перший аванс-платіж для забезпечення початку виконання робіт в сумі 25 % від вартості замовлення здійснюється протягом 5-ти банківських днів від дати підписання даного договору; 65 % - з моменту підписання акту приймання-здачі робіт та 10% - після здачі блоків на конструктивність протягом 10 банківських днів банківським переказом на розрахунковий рахунок виконавця.

В свою чергу, згідно пункту 5 додаткової угоди до договору сторони визначили, що остаточний розрахунок по даній угоді здійснюється після підписання двостороннього акту виконаних робіт між замовником та виконавцем на підставі виставленого виконавцем рахунку.

Згідно з частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Враховуючи те, що сторонами укладена додаткова угода № 1-09 від 14.01.2009 року, в якій встановлені інші строки виконання зобов’язання щодо оплати виконаних робіт та виготовленої продукції, ніж це передбачено умовами п. п. п. 2.6, 2.7.1 договору, колегія суддів дійшла висновку, що в розумінні статей 651, 653 Цивільного кодексу України сторонами фактично змінені строки оплати вартості наданих послуг, а тому відповідач зобов’язаний був розрахуватися за виконані позивачем роботи після підписання двостороннього акту виконаних робіт від 06.02.2009 року. З огляду на зазначене доводи відповідача на те, що строк виконання зобов’язання щодо оплати 10 % вартості замовлення не настав, колегією суддів відхиляються, як такі, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Колегією суддів встановлено, що у відповідності до п. 5 додаткової угоди № 1-09 на підставі підписаного сторонами акту виконаних робіт № 1-09 від 06.02.2009 року позивач виставив відповідачеві рахунок № 1-09 від 06.02.2009 року на оплату виготовленої продукції та виконаних технологічних робіт згідно додаткової угоди № 1-09 від 14.01.2009 року на суму 38750,00 грн.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач факт наявності заборгованості в розмірі 38750,00 грн. визнає та не оспорює.

Таким чином, враховуючи те, що матеріалами справи доведений факт виконання позивачем підрядних робіт, та факт прийняття цих робіт відповідачем, а також те, що відповідач, в порушення умов договору за виконані роботи не розрахувався з позивачем у повному обсязі, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 38750,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Доводи відповідача про те, що розмір 3 % річних та інфляційних витрат не може перевищувати 5 % від загальної вартості робіт, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту п. 8.2 договору сторони обмежили розмір пені, який підлягає стягненню у випадку прострочення виконання грошового зобов’язання відповідачем.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та три проценти річних за своєю правовою природою не є пенею та штрафними санкціями, а тому при визначенні розміру інфляційних втрат та 3 % річних пункт 8.2 догвору не підлягає застосуванню.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання, судова колегія дійшла висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань в розмірі 1976,25 грн. та 3 % річних в розмірі 773,93 грн. згідно правильного та обґрунтованого розрахунку позивача за заявлений позивачем період прострочення (з 06.02.2009 р. по 06.10.2009 р.), оскільки позовні вимоги в цій частині відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, а також ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог п.п. 1,3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 8.2 договору сторони погодили, що у випадку порушення строків остаточного розрахунку більше ніж на 5 банківських днів з урахуванням умов, які визначені в п. 2.3 договору, замовник оплачує починаючи з 6 дня по 15 день пеню в розмірі 0,5 % від вартості неоплачених робіт та 1 % починаючи з 16 дня, але не більше 5 % від загальної вартості робіт.

Позивачем заявлені вимоги про стягненні пені в розмірі 1937,50 грн., яка становить 5 % від загальної вартості робіт.

Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина 1 статті 231 Господарського кодексу України).

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з п. п. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, граничний розмір пені, який не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, визначений спеціальним законом, положення якого не встановлюють обмежень щодо визначення сторонами в договорі розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Отже, при визначені розміру відповідальності за невиконання грошових зобов'язань пріоритет мають норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а не положення договору.

Колегією суддів встановлено, що умова про пеню в договорі в даному випадку перевищує встановлену законом межу, а тому судовою колегією було здійснено власний розрахунок пені. Згідно розрахунку суду апеляційної інстанції розмір пені становить 4172,21 грн. (38750,00 грн. 12 % * 2 * 12 дн. (16.02.2009 р. - 27.02.2009р.)/365 + 38750,00 грн. 12 % * 2 *105 дн. (02.03.2009 р. - 14.06.2009 р.) /365 + 38750,00 грн. 11 % * 2 * 51 дн. (15.06.2009 р.- 04.08.2009р.)/365. Враховуючи те, що в договорі сторони обмежили розмір пені який підлягає сплаті відповідачем у випадку порушення строків виконання зобов’язання щодо оплати вартості виконаних робіт, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 1937,50 грн., яка становить 5 % від загальної вартості робіт.

Судові витрати, пов’язані з розглядом справи в господарському суді першої та апеляційної інстанціях, покладаються на сторони у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Також, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу підлягає поверненню з державного бюджету частина мита, сплаченого за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, оскільки воно ним сплачено понад встановлений розмір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 47, 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 2 ч. 3 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня" залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2009 року у справі № 42/617 скасувати повністю та прийняти нове рішення.

3.          Позов Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

4.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня" (04176, м. Київ, вул. Електриків,26 код 14312364) на користь Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (98300, АДРЕСА_1 код НОМЕР_1) 38750,00 грн. – основного боргу; 1973,50 грн. – пені, 1976,50 грн. – інфляційні втрати, 773,93 грн. – 3 % річних, 434,38 грн. –державного мита, 236,00 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          На підставі даної постанови повернути Відкритому акціонерному товариству "Завод "Ленінська кузня" (04176, м. Київ, вул. Електриків,26 код 14312364) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в розмірі 166,19 грн. згідно платіжного доручення № 76 від 22.01.2010 року (оригінал платіжного № 76 від 22.01.2010 року залишити в матеріалах справи № 42/167.).

6.          Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання п. 4 зазначеної постанови суду.

7.          Матеріали справи № 42/617 повернути Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

12.03.10 (відправлено)