Постанова № 8270139, 25.02.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2010                                                                                           № 3/29

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Моторного О.А.

суддів:           

при секретарі           

за участю представників:

від позивача          Локшин А.В.,

від відповідача           Костильов В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг»

на ухвалу Господарського суду м.Києва від 28.01.2010

у справі № 3/29 ( .....)

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг»

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.І.Т. Груп»

про                                                   стягнення 1921,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.І.Т. Груп» 1921,20 грн. штрафу у зв’язку з порушенням умов договору фінансового лізингу №071227-83/ФЛ-Ю-А від 27.12.2007.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2010 провадження у справі припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить ухвалу змінити в частині розподілу судових витрат та відшкодувати судові витрати за рахунок відповідача.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне:

27.12.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» як лізингодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Л.І.Т. Груп» як лізингоодержувачем укладено договір №071227-83/ФЛ-Ю-А, відповідно до п. 1.1 якого предметом договору є надання лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладення договору наведена в Специфікації (Додаток № 2 до Договору) для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

За Актом приймання-передачі майна в користування від 16.01.2008, позивач передав відповідачу предмет лізингу, а відповідач прийняв його в користування (фінансовий лізинг).

Відповідно до п. 2.1 договору строк користування лізингоодержувачем майном становить 25 місяців з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі майна згідно пункту 4.3 договору за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування майном за цим договором.

Пунктом 8.2.1. договору фінансового лізингу встановлено, обов’язок лізингоодержувача щоквартально письмово інформувати лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленій сторонами (Додаток № 3 до цього договору).

Відповідальність сторін передбачена статтею 11 договору фінансового лізингу.

Так, п. 11.2.3 договору передбачено, що за використання майна не за призначенням, невиконання обов’язку з утримуванням його у відповідності до технічних умов, правил технічної експлуатації та інструкції виробника майна, неподання інформації про стан та місцезнаходження майна згідно пункту 8.2.1. цього договору, порушення умов пункту 14.7 цього договору – лізингоодержувач несе відповідальність за порушення своїх обов’язків, а саме сплачує лізингодавцю штраф у розмірі 1 % загальної вартості майна на момент укладення цього договору за кожен випадок такого порушення.

У зв’язку з тим, що відповідач не надав відповідачу звіт у IV кварталі 2008 року та за I квартал 2009 року відповідач надіслав вказаний звіт із запізненням на 36 днів, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення штрафу за неподання звітності у розмірі 1921,20 грн.

Відповідач 27 січня 2010 року, тобто після того як судом першої інстанції ухвалою від 18.01.2010 було порушено провадження, платіжним дорученням № 652 від 27.01.2010 сплатив позивачу 1921,20 грн. штрафу згідно з п.п. 11.2.3 договору фінансового лізингу від 27.12.2007.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. В ухвалі про припинення провадження у справі мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат (ч. 3 ст. 80 ГПК України).

Враховуючи те, що спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боржником (відповідачем) штрафу після звернення кредитора (позивача) з даним позовом, суд першої інстанції обґрунтовано припинив провадження у даній справі.

При цьому, судові витрати зі сплати державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу судом першої інстанції були покладені на позивача, у зв’язку з тим, що на момент звернення з позовом до суду за відсутності пред’явлення позивачем вимоги про сплату штрафу у відповідача не виникло зобов’язань по його оплаті.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч.2 ст. 193 ГК України).

Частиною першою статті 199 ГК України передбачено, що виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Види забезпечення зобов’язання визначені в статті 546 ЦК України, згідно частини першої якої виконання зобов’язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду (ч. 1 ст. 222 ГК України).

Аналіз вищезазначених норм свідчить, що зобов’язанням відповідача за договором фінансового лізингу, поряд із сплатою лізингових платежів, є надання позивачу щоквартального звіту про стан та місцезнаходження майна, а штраф за невиконання цього зобов’язання виступає способом забезпечення виконання зобов’язання, та мірою цивільно-правової відповідальності, яка настає у разі порушення цього зобов’язання.

Даний спір виник через неналежне виконання відповідачем зобов’язання, встановленого п. 8.2.1 договору, щодо щоквартального письмового інформування лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення лізингодавцю звіту у встановленій сторонами формі, а отже, спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, у зв’язку з чим саме на нього мають бути покладені на підставі ч. 2 ст. 49 ГПК України судові витрати позивача, що складаються із державного мита у розмірі 102,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

На підставі викладеного, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 28.01.2010 у справі №3/29 - зміні в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, ст. 101, п. 4 ст. 103, п. 4 ч.1 ст. 104, ст.105, ст. 106 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» задовольнити.

2.          Ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.01.2010 у справі №3/29 змінити, доповнивши її резолютивну частину наступними абзацами:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.І.Т. Груп» (01021, м.Київ, вул. Грушевського, 28/2, н/п № 43, п/р 260083010735 в ЗАТ «Прайм-банк», МФО 300669, код 32248932), а у випадку відсутності коштів - з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, код 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г, п/р 26002262400276 в ВАТ «ВіЕйБанк» в м. Києві, МФО 380537, код 33880354) 102,00 грн. відшкодування витрат зі сплати державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.»

3.          Матеріали справи № 3/29 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

02.03.10 (відправлено)