Рішення № 82689475, 24.06.2019, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

336/3360/18

2/336/190/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2019 року Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А.,розглянув в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2018 р. Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»(далі за текстом АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом,в якому зазначає,що 30.04.2011 р.між ПАТ КБ«Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н від 30.04.2011 року за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 6800 грн. 00 коп., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Відповідачем неналежним чином не виконуються умови договору щодо погашення кредиту та інших передбачених договором платежів,станом на 30.05.2018 р.у відповідача наявна заборгованість перед банком у розмірі 37197 гр.50 коп.,яка складається з такого:

- 9185 гр. 34 коп. заборгованість за кредитом

- 11990 гр. 26 коп. заборгованість за відсотками

- 13774 гр. 40 коп. нарахованої пені

- 500 гр. 00 коп. штраф (фіксована частина)

- 1747 гр. 50 коп. штраф (процентна складова)

та не сплачена на день звернення позивача до суду.

Посилаючись на приписи ст.509,526,610, 611,625,1049,1050,1054 ЦК України,позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості, та судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 1921 гр.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30.08.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження.

В провадження судді Галущенко Ю.А. справа надійшла у відповідності з п.п. 15.2 Перехідних положень ЦПК України,на підставі Розпорядження від 07.05.2019 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ, у зв`язку з звільненням з посади судді ОСОБА_2 у відставку рішенням ВРП 1254/0/15-19 від 23.04.2019 року.

Ухвалою суду від 13.05.2019 року справу прийнято до свого провадження та призначено справу до розгляду на 24.06.2019 року без виклику сторін.

Відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, за змістом якого він не погоджується з розрахунком заборгованості, оскільки позивач не мав права в односторонньому порядку змінювати відсоткову ставку, в зв`язку із чим розрахунок відсотків підлягає нарахуванню в розмірі, встановленому на час укладання договору. Умови та правила викладені у Витягу з Умов та правил надання банківських послуг відповідачем не підписані, тому посилання на них, як на доказ є безпідставним. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемним. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної відсоткової. Заперечував проти стягнення з відповідача штрафу та пені, оскільки вони за своєю природою є одним видом цивільно-правової відповідальності. За змістом відзиву просив застосувати спеціальний строк позовної давності до вимог стягнення неустойки (штрафу, пені) та задовольнити позов частково, стягнувши з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 13 230 грн., 63 коп., з яких 9185,34 грн. заборгованість за кредитом, 3034,94 грн. заборгованість за відсотками, 1010,35 грн. –пеня.

Позивачем подано відповідь на відзив за змістом якої банк зазначив, що при оформленні кредиту відповідач підписанням анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, був проінформований про те, що Заява, Умови надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи складають між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг. Сторонами було обговорені всі істотні умови. Відповідач шляхом підписання Анкети- Заяви позичальника приєднався до умов та правил надання банківських послуг, та був обізнаний про відсоткову ставку за користування кредитом, наслідки прострочення кредиту, можливість односторонньої зміни Тарифів, відсоткової ставки. Щодо посилань відповідача про неправомірність штрафу та пені, оскільки вони за своєю природою є одним видом цивільно-правової відповідальності, позивач зазначив, що пеня та штраф не є окремими видами відповідальності . Заперечував проти застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.

Згідно ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами,за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше.

Клопотань від учасників справи не надходило.

Всебічно вивчивши обставини справи,дослідивши надані письмові докази у сукупності,суд дійшов висновку,що позов заявлений обгрунтовано і підлягає частковому задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Як передбачено ст.11 ЦК України,підставою виникнення цивільних правовідносин є,зокрема,правочини.

З матеріалів справи встановлено,що 30.04.2011 р.між ПАТ КБ«Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н від 30.04.2011 року за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 6800 грн. 00 коп., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, про що надано копію анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг № б/н, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», умови та правила надання банківських послуг.

Відповідач в своєму відзиві посилався на те, що Умови та правила викладені у Витягу з Умов та правил надання банківських послуг відповідачем не підписані, тому посилання на них, як на доказ є безпідставним.

Проте, такі доводи відповідача спростовані матеріалами справи, оскільки в матеріалах справи містяться копія заяви анкети про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг № б/н ,копія паспорта відповідача за яким оформлений кредит.Відповідачем особисто підписаний вказаний документ.

Крім того, з матеріалів справи встановлено, що відповідач користувався кредитною карткою, розраховувався нею та сплачував нараховані відсоки, комісію та погашав тіло кредиту.

Згідно виписок по особовому рахунку позичальника станом на 30.05.2018 р.у відповідача наявна заборгованість перед банком у розмірі 37197 гр.50 коп.,яка складається з такого:

- 9185 гр. 34 коп. заборгованість за кредитом

- 11990 гр. 26 коп. заборгованість за відсотками

- 13774 гр. 40 коп. нарахованої пені

- 500 гр. 00 коп. штраф (фіксована частина)

- 1747 гр. 50 коп. штраф (процентна складова).

З вказаних виписок та анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг № б/н, встановлено, що на ім*я відповідача відкрито картковий рахунок на який встановлено кредитний ліміт у розмірі 6800 грн., яким відповідач користувалась починаючи з 07.05.2014 року, періодично сплачуючи заборгованість за користування кредитом.

Останній платіж ОСОБА_1 вніс 02.11.2017 року.

Щодо заперечень відповідача в частині того, що позивач не мав права в односторонньому порядку змінювати відсоткову ставку, в зв`язку із чим розрахунок відсотків підлягає нарахуванню в розмірі, встановленому на час укладання договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемним. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної відсоткової.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно дост. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб`єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на власний розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Принцип свободи договору передбачає, як це закріплено у ст. 627 ЦК України, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі у контрагентів та визначенні умов договору тощо.

Підписавши анкету-заяву відповідач в розділі «Изьявляю желание оформить на свое имя» надав свою згоду на Умови та правила надання банківських послуг розміщених на сайті банку, та зобов*язався регулярно ознайомлюватись з ними.

Як видно з п. 1.1.3.2.4 договору для ПАТ «Привтбанк» передбачена можливість односторонньої зміни тарифів.

Договором передбачено, що у разі незгоди зі змінами Умов та правил надання банківських послуг або Тарифів банку клієнт має право надати банку заяву про розірвання Договору.

Доказів про подання відповідачем заяви про розірвання договору не надано.

Під час укладення кредитного договору діяла процентна ставка 36/% на рік.

Зміна розміру процентної ставки за кредитом передбачена п. 1.1.3.2.3 Договору.

Як вже зазначалось, відповідачем підписано анкету-заяву де надав свою згоду на Умови та правила надання банківських послуг розміщених на сайті банку, та зобов*язався регулярно ознайомлюватись з ними.

Доказів про погашення суми боргу,на спростування розрахунків позивача станом на час розгляду справи відповідач не надав.

В порядку досудового врегулювання спір між сторонами не вирішений.

Як встановлено ст.509,526 ЦК України,зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку;зобов*язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Відповідно до ст.611,625 ЦК України,порушенням зобов*язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,визначених змістом зобов*язання(неналежне виконання);у разі порушення зобов*язання настають правові наслідки,встановлені договором або законом,зокрема,сплата неустойки,що передбачено ст.549 ЦК України.

Статтями 1049,1050 ЦК України встановлено обов*язок позичальника повернути позикодавцеві позику(грошові кошти)у такій самій сумі,у строк та в порядку,встановленому договору;якщо договором встановлено обов*язок позичальника повернути позику частинами(з розстроченням),то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавць має право вимагати дострокового повернення частини позики,що залишилась,та сплати процентів.

Позивачем заявлено про застосування строків спеціальної позовної давності.

Вирішуючи вказане клопотання, суд приходить к наступному.

ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Аналізуючи доводи відповідача, норми ч. 2 ст. 258 ЦК при визначенні спеціальної позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), суд виходять з такого.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання, яке визначається ст. 610 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону.

Аналогічні висновки містяться в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2011 року та від 7 листопада 2012 року.

Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Позивач звернувся до суду із позовом 19.06.2019 року. Заборгованість позивачем розрахована заборгованість відповідача станом на 30.05.2018 року, в тому числі пеня.

За таких обставин суд дійшов до висновку про те, що оскільки пеня обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Однак, що стосується вимог АТ КБ «Приватбанк» щодо стягнення з відповідача також штрафу (фіксованої частини) у розмірі 500,00 грн. та штрафу (процентної складової) у розмірі 1747,50 грн. суд зазначає наступне.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків, як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами та правилами надання банківських послуг передбачено, що при порушенні клієнтом строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, які передбачені договором, більше ніж на 30 днів, клієнт зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. та 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту, з урахуванням нарахованих та прострочених процентів та комісій.

Позивачем нараховані пеня та штраф у зв`язку з виникненням простроченої заборгованості за кредитом.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

На думку суду, позивачем, в порушення статті 61 Конституції України неправомірно застосовано два види відповідальності за порушення умов кредитного договору у виді пені та штрафів, а тому вимога АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення з відповідача штрафу (фіксованої частини) у розмірі 500,00 грн. та штрафу (процентної складової) у розмірі 1747,50 грн. задоволенню не підлягає.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові №6-2003цс15 від 21.10.2015 року.

На підставі вищевикладеного суд вважає, що позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» підлягають частковому задоволенню із стягненням з відповідача на користь позивача понесених ними судових витрат у сумі 1003,11 грн., - пропорційно до задоволених позовних вимог відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись ст.11,509,526,610,611,625,1049,1050,1054 ЦК України,ст.12,13,76,81,141,258,259,265,353,355 ЦПК України,суд-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570, р/р НОМЕР_2 ) заборгованість по кредитному договору № б/н від 30.04.2011 року, у розмірі 21175 гр.60 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570, р/р НОМЕР_2 ),витрати по оплаті судового збору у розмірі 1003,11 гр.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення,а у разі оголошення вступної та резолютивної части рішення,зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю.А.Галущенко