Рішення № 82689244, 27.06.2019, Токмацький районний суд Запорізької області

328/557/19

27.06.2019

2 /328/419/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

27 червня 2019 року м.Токмак

Токмацький районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Коваленка П.Л., за участю секретаря судового засідання Баздирь О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Токмак в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики та завданої моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, завданої моральної шкоди та судових витрат. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що 01 лютого 2018 року позивачем ОСОБА_2 у позику було передано 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень, що еквівалентно сумі 5 357 (п`ять тисяч триста п`ятдесят сім) доларів США строком на 9 місяців, що підтверджується власноручною розпискою відповідача, та договором позики, складеним у простій письмовій формі, із зазначенням усіх обставин, розміру позики, строків та порядку повернення грошових коштів. У відповідності до досягнутої домовленості, відповідачка зобов`язалася повернути йому зазначені кошти до 01 листопада 2018 року. Свої зобов`язання за договором позики відповідачка не виконала, в зазначений термін і до цього часу зазначені грошові кошти не повернула, від спілкування уникає, на телефонні дзвінки не відповідає, що свідчить про її не бажання повертати борг. Посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов`язань, просить суд стягнути на свою користь з ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 01 лютого 2018 року у розмірі 150 000 грн., завдану моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. та сплачену суму судового збору у розмірі 1500, 00 грн.

Ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 08.04.2019 постановлено розгляд справи проводити в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач на розгляд справи в судове засідання не прибув, надав до суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, підтримує позовні вимоги у повному обсязі, проти проведення заочного розгляду справи та винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, відзив на позов не надала, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів, відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України та ухвалює про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом у відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Згідно з ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Згідно з ст.ст.12, 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Стаття 1047 ЦК України передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо сума позики не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

В постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм ст.ст.1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Постановою Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 визначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки".

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане (частина третя статті 545 ЦК України).

Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Окрім того, відповідно до положень ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Згідно з нормами статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частина четверта статті 545 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що між сторонами існують зобов`язання за договором позики. В підтвердження укладення договору між сторонами є борговий документ – договір позики від 01 лютого 2018 року, складений у простій письмовій формі з зазначенням усіх обставин, розміру позики, строків та порядку повернення грошових коштів, власноручно підписаний відповідачем ОСОБА_2 , відповідно до якого позивач ОСОБА_1 надав відповідачу ОСОБА_2 позику в сумі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень, що еквівалентно сумі 5 357 (п`ять тисяч триста п`ятдесят сім) доларів США строком на 9 (дев`ять) місяців, до 01 листопада 2018 року.

Крім того, позивачем надана розписка від 01 лютого 2018 року, яка посвідчує передачу позивачем відповідачці грошової суми в розмірі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень, що еквівалентно сумі 5 357 (п`ять тисяч триста п`ятдесят сім) доларів США, із зобов`язанням повернути позику до 01 листопада 2018 року.

Вищезазначені договір позики та розписка від 01.02.2018 знаходяться у позивача та підтверджують наявність невиконаного боргового зобов`язання відповідача перед позивачем.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Як зазначалося вище, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Свої зобов`язання за договором позики відповідач не виконала, в зазначений термін відповідач грошові кошти не повернула, не повернута сума позики і до цього часу.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 довів заявлені ним позовні вимоги про стягнення боргу належними та допустимими доказами. Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу в повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 5000 грн.

При вирішенні позовної вимоги в частині відшкодування моральної шкоди суд бере до уваги такі обставини.

За змістом ст.ст.15,16,23,611 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, в тому числі, шляхом відшкодування моральної шкоди.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст.1167 ЦК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 із змінами від 25.05.2001 року №5 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», моральна шкода заподіяна фізичній особі неправомірними діями або бездіяльністю відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду. Одночасно суди повинні з`ясовувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних або фізичних страждань чи втрат немайнового характеру. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх з тривалість, можливість відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Проте, позивачем не надано конкретних фактів заподіяння йому моральних чи фізичних страждань та не надано належних доказів.

Твердження позивача про те, що невиконання відповідачем зобов`язань за договором позики викликали у нього переживання та страждання, перебування позивача в постійній нервовій та психологічній напрузі, життєвому дискомфорті та психічному навантаженні належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не підтверджено, як і не обґрунтовано наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими погіршеннями та безпосередньо діями або бездіяльністю відповідача.

Суд також враховує нетривалість періоду порушення прав позивача, оскільки строком виконання зобов`язання було визначено листопад 2018 року, а до суду з позовом ОСОБА_1 звернувся в лютому 2019 року.

Крім того, за загальним правилом особа несе відповідальність за заподіяну моральну шкоду у випадках, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України, або у випадках, передбачених нормами ЦК, а також іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Наслідки порушення договору позичальником встановлені ст.1050 ЦК України, якою не передбачено такого виду відповідальності, як відшкодування моральної шкоди.

Умовами укладеного між сторонами договору позики від 01.02.2018 відшкодування моральної шкоди не передбачене (п.4.1 Договору позики).

За таких обставин правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відсутні.

З огляду на викладене, суд приходять до висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

За змістом ст.141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Враховуючи ту обставину, що позивачем ОСОБА_1 , згідно з квитанцією №30 від 20.02.2019 сплачено судовий збір в розмірі 1500,00 грн. за одну вимогу майнового характеру та згідно з квитанцією №П541/7540649/1 від 14.03.2019 сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн. за одну вимогу немайнового характеру, суд вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача, пропорційно до задоволених позовних вимог, 1500,00 грн. сплаченої суми судового збору за задоволену вимогу майнового характеру.

Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 81, 141, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики та завданої моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заборгованість за договором позики від 01.02.2018 в сумі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судовий збір в сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку для подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, передбаченому ЦПК України.

Заочне може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги з урахуванням п.15.5 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017, який набрав чинності 15.12.2017.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстроване АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий Токмацьким МВ УМВС України в Запорізькій області 27.04.2000, рнокпп НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: