Рішення № 82687039, 28.05.2019, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/9595/18

2/296/181/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2019 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого судді Рожкової О.С.,

за участю секретаря судового засідання Яковенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області, Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області, Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради, Державної казначейської служби України про стягнення шкоди,

ВСТАНОВИВ:

25.09.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просить визнати дії Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м.Житомира, пов`язані з затримкою в період з 01.01.2009 по 22.02.2017 здійснення виплати йому щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст.48 ЗУ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за 2008, 2010, 2011 року неправомірними; стягнути з Управління Державної казначейської служби України у Житомирській області, Головного Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області, Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Державної казначейської служби України солідарно на його користь 17 568,09 грн. майнової шкоди, нанесеною йому затримкою здійснення виплати щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст.48 ЗУ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за 2008, 2010, 2011 роки; стягнути з Управління Державної казначейської служби України у Житомирській області, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області, Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат солідарно на його користь 36 150,33 грн. моральної шкоди, нанесеної йому затримкою здійснення виплати щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст.48 ЗУ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за 2008, 2010, 2011 роки.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії. Зазначає, що у 2008, 2010, 2011 йому повинні були виплатити компенсацію за шкоду, заподіяну здоров`ю (щорічну допомогу на оздоровлення) в розмірі п`яти мінімальних заробітних плат. Однак, у вказаному розмірі виплати не проведені, а призначено до виплати кошти по 100,00 грн. щорічно. Фактичне перерахування коштів на користь позивача відбулося лише 22.02.2017 року. Протягом 2009-2016 років, частково 2017 року позивач був позбавлений можливості розпоряджатися належними йому коштами (7230,00 грн. та 5265,00 грн.) для оздоровлення, кошти втратили цінність внаслідок інфляції. Вказує, що має право на отримання відшкодування інфляційних втрат, 3% річних від простроченої суми та відшкодування моральної шкоди. Всього 3% річних та інфляційних втрат щодо виплат за 2008, 2010, 2011 роки становить 17 568,09 грн. = 4961,76 + 6188,65 + 6417,68. Крім того, зазначає, що має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 36 150,33 грн., завданої незаконними діями відповідачів.

Ухвалою судді від 01.10.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачеві строк для усунення недоліків десять днів (а.с.14).

23.10.2018 позивачем подано уточнену позовну заяву (а.с.18-23).

Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 29.10.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання (а.с.29).

13.11.2018 представником Управління Державної казначейської служби у м.Житомирі Житомирської області подано відзив на позовну заяву, в якому остання просить відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог. Вказує, що 26.09.2013 року управлінням казначейства отримано заяви про прийняття до виконання виконавчих листів Корольовського районного суду м.Житомира від 24.09.2013 року по справі №296/2605/13 про стягнення на користь позивача 5 625,00 грн. та по справі №296/1842/13 від 24.09.2013 року про стягнення 7 230,00 грн. з Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, з доданими документами. Разом з тим, відповідно до абзацу другого підпункту 1 пункту 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України та пункту 3 Порядку №845, безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України, зокрема за черговістю надходження таких рішень. Тобто, виконання судового рішення на користь позивача поза чергою призведе до порушення принципу рівності перед законом, оскільки будуть порушені права осіб, які подали виконавчі листи до відповідача раніше ніж позивач (а.с.36-37).

21.11.2018 представником Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат подано відзив на позовну заяву, в якому остання зазначає, що центр не приймав участі, як сторона по справі №296/2605/13 та по справі №296/1842/13 і у вказаних рішеннях суд не зобов`язував центр здійснити будь-які дії по даних справах. За інформацією позивача Управління виплатило позивачеві кошти відповідно до поданих ним виконавчих документів 22.02.2017 року. Зазначає, що така виплата ніяк не залежала від дій центру, тому будь-якої відповідальності не несуть (а.с. 39).

27.11.2018 представником Головного управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог.Зазначає, що виконавчі листи по справах №296/2605/13-а та по №296/1842/13- а про стягнення коштів з Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м.Житомира на користь позивача, подані до Управління 26.03.2013. Позивачеві в повному обсязі виплачено коти 22.02.2017. Вказує, що позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження його звернення до Державної казначейської служби України та відмови у нарахуванні компенсації позивачем не надано. Позивачем пред`явлено позов до Управління Державної казначейської служби України у Житомирській області, Головного Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області, які є органами казначейства та не мають повноважень по нарахуванню та виплаті компенсації. Відшкодування моральної шкоди Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників не передбачено (а.с.51-53).

07.02.2019 року протокольною ухвалою суду до участі в справі в якості співвідповідача правонаступника УПСЗН – залучено Департамент соціальної політики Житомирської міської ради (а.с.63-65).

25.02.2019 представником Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради подано відзив на позовну заяву, в якому остання просить позовну заяву залишити без розгляду, оскільки у 2017 році розглядався аналогічний позов між тими ж самими сторонами, з тих самих підстав у справі №296/3208/17 (а.с.70-71).

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 27.09.2017 позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира про відшкодування матеріальної і моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира на користь ОСОБА_1 - 15 263 грн. 98 коп. матеріальної шкоди та 1000 грн. моральної шкоди. В задоволенні решти позову відмовлено (а.с.72-73).

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 19.12.2017 року рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 27 вересня 2017 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира про стягнення 15263 грн. 98 коп. інфляційних та відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000 грн., скасовано та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні даних позовних вимог. В решті рішення залишено без змін (а.с.74-75).

01.03.2019 представником Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат подано клопотання про долучення до матеріалів справи копії положення та довідки про виконання соціальних виплат (а.с.79).

11.03.2019 позивачем подано відповідь на відзив, в якому позивач зазначив, що предметом розгляду у даній справі є визнання неправомірними дій Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради, пов`язних із затримкою виплат щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві у період з 01.01.2019 по 22.02.2017, а тому вказаний спір не є аналогічний з тим, що перебував на розгляді у Корольовському районному суді м.Житомира (а.с.89-90) та письмові пояснення, в яких вказує на необхідність застосування до вказаних правовідносин саме ст.625 ЦК України (а.с.92-93).

08.04.2019 позивачем подано до суду письмове клопотання про залучення до участі в справі в якості співвідповідача Державну казначейську службу України (а.с.104).

Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 09.04.2019 року заяву позивача задоволено, залучено до участі у справі Державну казначейську службу України (а.с.116).

28.05.2019 позивач подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав повністю.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином (а.с.118,119,120,121,122,123).

Дослідивши подані матеріали, повно та всебічно з`ясувавши обставини у справі, об`єктивно дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії (а.с.7).

Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 01 квітня 2013 року у справі № 296/1842/13-а позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2008 рік та 2010 рік, відповідно до вимог ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, у загальному розмірі 7 230 грн. 00 коп. (а.с.10).

Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 22 квітня 2013 року у справі № 296/2605/13-а також задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2011 рік, відповідно до вимог ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, у розмірі 5 265 (п`ять тисяч двісті шістдесят п`ять) грн. 00 коп. (а.с.11).

Однак фактичне перерахування коштів відбулося лише 22 лютого 2017 року, що позбавило його можливості розпоряджатися ними протягом тривалого періоду.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 27.09.2017 року позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира про відшкодування матеріальної і моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира на користь ОСОБА_1 - 15 263 грн. 98 коп. матеріальної шкоди та 1000 (одну тисячу) грн. моральної шкоди. В задоволенні решти позову відмовлено (а.с.72-73).

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 19.12.2017 року рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 27 вересня 2017 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира про стягнення 15263 грн. 98 коп. інфляційних та відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000 грн., скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні даних позовних вимог. В решті рішення залишено без змін (а.с.74-75).

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 20 січня 2016 року (справа №6-2759цс15), передбачена ст. 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (стягнення заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання ( стаття 625 ЦК України).

У даній справі спір виник у зв`язку з тривалим невиконанням судових рішень про стягнення з відповідача Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира на користь ОСОБА_1 грошових коштів, передбачених ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Таким чином, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 625 ЦК України щодо стягнення як інфляційних, так й 3 % річних.

Крім того, відповідно до п.50 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 із змінами (далі Порядок №845) компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів: казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів за черговістю надходження таких заяв стягувачів та після погашення заборгованості за рішеннями суду відповідно до пункту 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”.

Однак, як вбачається з матеріалів справи будь-яких доказів звернення позивача із заявою про нарахування компенсації до Державної казначейської служби України та про відмову у її нарахуванні позивачеві матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення майнової шкоди у розмірі 17 568,09 грн. не підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 36 150,33 грн., суд дійшов наступного висновку.

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості, як вказано нормою статті 23 Цивільного кодексу України.

Відповідно до роз`яснень Верховного Суду України, зазначених у пункті 3 Постанови Пленуму від 31 березня 1995 року № 4 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, від 27 лютого 2009 року № 1, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно зі ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За статтею 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Частиною першою ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», перерахування коштів стягувану здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Відповідно до п. 2 Порядку № 845 безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно з п. 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відтак, оскільки рішення судів про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, стягнення коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди необхідно здійснити за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку України.

З матеріалів справи вбачається, що кошти по виконавчих листах Корольовського районного суду м.Житомира по справах №296/2605/13 та №296/1842/13, виданих на користь ОСОБА_1 виплачені в повному обсязі лише 22.02.2017 року, тобто позивач не міг розпоряджатися вказаними коштами значний період з 26.09.2013 по 22.02.2017 року.

Гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини нагадує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції («Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява 22774/93, 28.07.1999, § 63; «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, § 40).

У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: «...що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі «Лізанец проти України» (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року).

У пункті 54 Суд звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

У пунктах 35, 38, 82 справи «Бурмич та інші проти України» Європейський суд вказує на справу «Бурдов проти Росіїї (№ 2) в якій зокрема вказано, що у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу.

Практика Європейського суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти порушенням Протоколу І («Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»), Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» (Скарга № 42255/04) від 01 липня 2010 року, зокрема зазначив: Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі «Антипенко проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia), скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 року у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі «Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § 113, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 01 червня 2006 року) у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia)).

12 лютого 2008 року Європейський Суд у справі «Гужа проти Молдови» (Guja v. Moldova) визнав порушення статті 10 Конвенції і постановив, що держава-відповідач повинна сплатити заявнику, упродовж трьох місяців, 10 000 (десять тисяч) Євро в частині матеріальної і моральної шкоди та 8 413 (вісім тисяч чотириста тринадцять) Євро в частині витрат.

Позивач посилається на наявність причинного зв`язку між протиправними діями відповідачів і завданням йому моральної шкоди, які виразилися у душевних стражданнях, руйнуванні життєвих планів та соціальних зв`язків, погіршенні стану здоров`я, оскільки рішення суду не виконувались, своєчасно і в повному обсязі протягом тривалого періоду часу, що стало наслідком неодноразового звернення позивача до суду для захисту свої прав та інтересів і такі доводи судом приймаються до уваги.

Факт завдання моральної шкоди позивачу, що виявилась у його душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку із несвоєчасними виконанням рішень суду, по справі №296/2605/13 та по справі №296/1842/13.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», перерахування коштів стягувану здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Тому суд вважає, що у результаті встановленої вини Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області, Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області, позивач зазнав моральної шкоди.

Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша ст. 81 ЦПК України).

У відповідності до частини шоста статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Законодавець виключає збирання доказів судом, що стосується предмета спору, з власної ініціативи, за винятком витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом, як передбачено частиною сьомою статті 81 ЦПК України.

Відповідно до положень частини першої, четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно закріплених положень у частині третій статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, як визначено положеннями частини першої статті 13 ЦПК України.

Суд приймає до уваги зазначену практику Європейського суду з прав людини як беззаперечну та, враховуючи наведені правові норми, проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази та, дотримуючись вимог чинного законодавства, визначає розмір до стягнення моральної шкоди у 10 000 грн. з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76 - 91, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України 10 000,00 грн.(десять тисяч грн.) 00 коп. шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач:

ОСОБА_1 ,

проживає за адресою:

АДРЕСА_1

РНОКПП НОМЕР_1

Відповідачі:

Головне управління Державної казначейської служби України

у Житомирській області

місцезнаходження:

м.Житомир, вул.Святослава Ріхтера,24

ЄДРПОУ 37976485

Управління Державної казначейської служби України

у м. Житомирі Житомирської області

місцезнаходження:

м.Житомир, вул.Святослава Ріхтера,12/5

ЄДРПОУ 38035726

Житомирський обласний центр по нарахуванню

та здійсненню соціальних виплат

місцезнаходження:

м.Житомир, вул.Чуднівська,105

ЄДРПОУ 20405992

Департамент соціальної політики Житомирської міської ради

місцезнаходження:

м.Житомир, вул.С.П.Корольова,7

ЄДРПОУ 20429768

Державна казначейська служба України

місцезнаходження:

м.Київ, вул.Бастіонна,6

ЄДРПОУ 37567646

Повний текст рішення виготовлено 03.06.2019.

Суддя О. С. Рожкова