Рішення № 82676780, 27.06.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1538/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бжассо Н.В.,

розглянув у порядку письмового провадження в м. Одеса за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу № 42 від 01.03.2019 року, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, за результатом розгляду якого позивач просить суд:

Визнати наказ Головного управління Держаної міграційної служби України в Одеській області № 42 від 01.03.2019 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протиправним і скасувати його;

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту прийняти рішення відносно до ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що він звернувся до Управління у справах біженців Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою в про звернення за захистом в Україні. 11.03.2019 року позивач отримав повідомлення № 5/1-58 від 01.03.2019 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу № 42 від 01.03.2019 року у відповідності з яким, на підставі п. 6 ст. 8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В своєму рішенні відповідач послався на те, що згідно з актуальним ІКП, встановлено, що без пекова ситуація у м. Кабул є пріоритетним завданням на 2019 рік, спостерігаються суттєві досягнення у встановленні мирного процесу на території Афганістану. Позивач зазначає, що відповідачем не було належним чином досліджено інформацію по країні походження, що привело до того, що відповідачем було прийнято неправомірне рішення. Відповідно до ІКП на даний час в Афганістані продовжується озброєний військовий конфлікт. Позивач вважає рішення Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області необґрунтован6им та незаконним, оскільки це рішення приймалося без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення для справи. Позивач не належить до жодного визначення, яке зазначене у п. 6 ст. 8 Закону, оскільки заява позивача не носить характеру зловживання у розумінні п. 6 ст. 8 Закону. Позивач має об`єктивні побоювання за своє життя та здоров`я та не підпадає під визначення, перелічені у п. 6 ст. 8 Закону, на які посилається відповідач.

Ухвалою суду від 19.03.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено перше судове засідання для розгляду справи по суті на 15.04.2019 року.

03.04.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, з огляду на який, ГУ ДМС України в Одеській області не визнає даний позов та вважає, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов, передбачених п. 13 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до них смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Під час розгляду заяви позивача встановлено, що заявлена позивачем інформація носить неправдоподібний характер і не містить обґрунтованих та правдивих відомостей про події переслідувань, утисків на Батьківщині його особисто або членів його сім`ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками.

Ухвалою суду від 24.04.2019 року суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 11.06.2019 року.

11.06.2019 року суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 26.06.2019 року.

26.06.2019 року від представника позивача (за ордером) надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження за його відсутності.

26.06.2019 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.

ОСОБА_1 (повне ім`я згідно з матеріалами особової справи ОСОБА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 (згідно з паспортним документом № НОМЕР_1 від 30.10.2017 року, згідно з довідкою №К780/96 від 16.03.2018 року, дата народження – ІНФОРМАЦІЯ_2 ), громадянин Афганістану, уродженець м. Герат, 2-район, за віросповіданням мусульманин-суніт (дотримується релігії частково), одружений з 22.04.2005 року з гр. Афганістан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якою має сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , рідна мова – дарі, на рівні спілкування володіє російською мовою.

Позивач невійськовозобов`язаний, військову службу не проходив. Навчався в ліцеї «Джамі» протягом 1988-1996 років, закінчив 8 класів. Навчання не закінчив у зв`язку з проблемами в країні, спричиненими діяльністю терористичного угрупування «Талібан» на території Афганістану.

Під час проживання в Афганістані, працював в типографії у м. Герат, яка належить його батьку. Під час талібів працював на будівництві, фарбував стіни.

Після приїзду до України з 2018 року працює на проминку « 7 кілометр» вантажником.

Ані позивач, ані члени його родини не перебували в жодних політичних, громадських, релігійних, військових чи інших організацій у країні постійного проживання та не були причетні до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, тощо.

Позивач виїхав з Афганістану 23.02.2018 р. авіарейсом Кабул (Афганістан) – Стамбул (Туреччина) – Одеса (Україна) на підставі багаторазової візи типу D серії Y03021891 та паспорта громадянина Афганістану серії НОМЕР_1 .

02.04.2018 року позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання йому міжнародного захисту, за результатом розгляду якої ГУ ДМС України в Одеській області прийнято наказ № 75 від 19.04.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатом оскарження вказаного наказу, Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.07.2018 року у справі № 815/2044/18 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 . Вказане рішення суду залишено без змін Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2018 року.

Суд зазначає, що з огляду на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.07.2018 року у справі № 815/2044/18 та матеріали особової справи позивача, щодо проблематики переслідування під час звернення до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання міжнародного захисту, позивач зазначив, що під час роботи в типографії він у 2014 року отримав замовлення від представників терористичного угрупування «Талібан», які вимагали зробити написи, необхідні для їх діяльності. Однак позивач відмовився допомогти талібам, у зв`язку з чим останні почали йому погрожувати. На адресу його проживання надходили відповідні листи від талібів. У зазначених листах таліби вимагали зробити необхідні їм написи. Так, після його виїзду до України, до його батька телефонували таліби з метою отримання інформації про місцезнаходження позивача. Таліби під час дзвінків погрожували йому розправою після його повернення в м. Герат.

18.02.2019 року позивач вдруге звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Щодо причин виїзду з країни постійного проживання позивач вказав, що він виїхав з Батьківщини і приїхав до України тому що, в Афганістані отримував погрози зі сторони противників держави Афганістану у зв`язку із його роботою. У позивача була типографія в Афганістані і до нього приходили невідомі люди і говорили, щоб позивач писав їм лозунги і щоб робив номери автомобілів. Декілька разів приходили в 2015 році, але коли позивач відмовився з ними співпрацювати, обіцяли заплатити гроші. Після того, як отримали другу відмову та ОСОБА_1 сказав, що буде скаржитися до державних органів, зазначені особи попередили під час телефонної розмови, що у них є зв`язки та вони дізнаються про скаргу позивача та уб`ють його. Після цього позивачу підкидали листи з погрозами, проте, матір не показувала їх ОСОБА_1 . Позивач побачив одного листа, який надав до управління. Після отримання погроз, позивач виїжджав до м. Кабул, потім повертався к м. Герат, але в м. Кабул, також, отримував погрози. Після того, як позивач зрозумів, що погрози продовжуються, його дружина, яка проживає разом із сином в Україні на підставі посвідки на постійне проживання, відправила ОСОБА_1 запрошення і він виїхав з Афганістану. Для того, щоб отримати в Україні документи, йому необхідна віза типу «Д», але в нього такої візи немає. Повернутися до Афганістану позивач не має змоги, оскільки його брати закрили типографію, будинок хочуть продати, тому що вони, також, отримують погрози. Невідомі люди забрали у братів позивача мотоцикли, а молодшого 16-річного брата арештувала держава, через те, що він писав лозунги для талібів. Погрози продовжуються. Також, позивач зазначив, що у нього в Україні є дружина і дитина та він бажає проживати з ними.

В подальшому під час співбесіди 26.02.2016 року позивач вказав, що погрози отримував погрози через свою професійну діяльність в типографії від талібів.

Під час співбесіди 01.03.2019 року, позивач, також, додав, що окрім талібів, одного разу до нього приходили із погрозами з угрупування «Даєш». Позивач відмовився намалювати для них трафарет, вони йому під час телефонної розмови погрожували, але потім більше не з`являлися.

На запитання співробітника ГУ ДМС України в Одеській області, під час співбесіди 01.03.2019 року, позивач вказав, що боїться при повернення на батьківщину угрупування «Талібан» і «Даєш», вони уб`ють його та мають всю інформацію про позивача.

01.03.2019 року посадовими особами ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

На підставі вказаного висновку, ГУ ДМС України в Одеській області прийнято наказ № 42 від 01.03.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту громадянину Афганістану ОСОБА_4 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Так, з огляду на зміст п.13 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, «особа, яка потребує додаткового захисту» - це особа, яка не є біженцем відповідно до «Конвенції про статус біженців» 1951 року і «Протоколу щодо статусу біженців» 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до п. п.4, 6 ст. 8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття “біженець” включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а)расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно абз.5 ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Суд зазначає, що жодних доказів на підтвердження можливої загрози життю позивача ані під час звернення до органу міграційної служби, ані під час розгляду та перевірки його заяви міграційним органом, ані під час розгляду справи судом, позивач не надав.

Так, під час проведення співбесіди 26.02.2019 року позивач вказав, що спокійно виїжджав з Афганістану, його батьки, брати та сестри проживають в Афганістані та позивач спілкується з ними за допомогою телефонного зв`язку.

Також, позивач вказав, що міста Кабул і Герат контролює держава, а хто контролює області йому невідомо.

Крім цього, під час співбесіди 26.02.2019 року, н6а запитання посадової особи ГУ ДМС України в Одеській області про мету звернення позивача до міграційного органу, ОСОБА_1 вказав, що звертається для того, щоб не порушувати закони, хоче проживати в Україні легально, його дружина і дитина тут, а в Афганістані його життя в небезпеці, а також, 30-річна праця прирівнюється ні з чим. В Афганістані позивач був поважною людиною, а в Україні – вантажник.

Проте, вже під час співбесіди 01.03.2019 року позивач на запитання щодо мети його звернення до ГУ ДМС України в Одеській області вказав, що його життя знаходиться в небезпеці, з кожним днем в Афганістані все гірше й гірше. Якщо в день вбивали заступника ДАІ, то хто такий позивач, щоб його залишили в живих.

На запитання під час співбесіди з приводу того, що позивач надав таку ж саму інформацію, що й під час першого звернення, позивач повідомив, що він вже говорив і повторюється, що йому і його родині погрожують, брата побили, забрали мотоцикл, будинок виставили на продаж, погрози не припинялись, тому позивач повторно звернувся за захистом.

Суд зазначає, що з огляду на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.07.2018 року у справі № 815/2044/18, яке набрало законної сили, суд визнав необґрунтованою та неправдоподібною історію переслідування позивача щодо отримання погроз від угрупування «Талібан».

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд зазначає, що оскільки позивач під час другого звернення надав ідентичні відомості щодо переслідування його з боку угрупування «Талібан» та рішенням суду, яке набрало законної сили, така історія переслідування визнана необґрунтованою та неправдоподібною, вказана обставина не потребує доказування під час розгляду даної справи.

Щодо переслідування позивач з боку угрупування «Даєш», суд зазначає, що позивач самостійно зазначив, що отримував таку погрозу під час телефонної розмови лише один раз близько 2,5 років назад та більше від вказаного угрупування погроз не отримував. Жодних доказів на підтвердження вказаного факту позивач не надав.

Щодо листа, який позивач надав на підтвердження переслідування його з боку талібів, суд зазначає, що вказаний лист датований 01.12.2014 року, а позивач виїхав з Афганістану 23.02.2018 року, тобто більш ніж три роки після отримання вказаного листа та, як особисто вказав, країну громадянського походження покинув без проблем. Суд враховує, що у період, між датою отримання листа та датою виїзду до України, позивач виїжджав до Пакистану, що на думку суду додатково свідчить про наявність можливості у позивача вільно пересуватися на тільки країною походження, а й виїжджати за кордон та знову повертатися до Афганістану.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що з огляду на матеріали особової справи позивача, основною метою позивача є легалізація в Україні для того, щоб була можливість постійно проживати з дружиною та сином. У зв`язку із тим, що позивач отримав під час виїзду до України візу типу «Д», а не «С», він на даний час не може легалізуватися в Україні на підставі документів дружини.

Суд, також, не приймає до уваги посилання в адміністративному позові на інформацію по країні походження позивача, оскільки надана позивачем інформація стосується міста Кабул, тоді як позивач проживав у м. Герат.

На думку суду, вказані відомості свідчать про відсутність у позивача умов, зазначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” та про звернення за міжнародним захистом лише з метою легалізації в Україні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням вищевикладеного, суд робить висновок, що адміністративний позов не належить до задоволення, оскільки у ОСОБА_6 ОСОБА_7 відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 205, 173-183, 192-228, 243, 245, 246, 250, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу № 42 від 01.03.2019 року, зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідач – Головне управління Державної міграційної служби, адреса знаходження: (65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ: 37811384).

Повний текст рішення складений та підписаний судом 27.06.2019 року.

Суддя Н.В. Бжассо

.