Рішення № 82676094, 24.06.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2019 року Справа № 160/2599/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. у м. Дніпрі розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

20 березня 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, в якій позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.02.2018 року №159432-1319-0464/1 та від 12.02.2018 року №159432-1319-0464.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду 25 березня 2019 року дану позовну заяву було залишено без руху у зв`язку із невідповідністю до ст. 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, та надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків з моменту отримання копії зазначеної ухвали.

24 квітня 2019 року, через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду, позивачем було надано уточнену позовну заяву за вх.№21869/19.

В обґрунтування уточненої позовної заяви позивач зазначає, що останній є власником нежитлової будівлі, розташованої на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 04.02.2003 року №926427. Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, позивач набув права власності на зазначений нежитловий будинок 17.03.2003 року. Так, в порушення вимог податкового законодавства, 12 лютого 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області було винесено відносно ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення №159432-1319-0464/1 на загальну суму 282 557, 54 грн. за період з 2015-2017рр., та №159432-1319-0464 на загальну суму 115 528,03 грн. за 2018 року. Позивач з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями не згоден, свою позицію ґрунтує на нормах земельного та податкового законодавства, та зазначає, що після набуття права власності на нежитловий будинок, останній отримав право на користування землею, на якій розташований цей будинок, проте, сплата земельного податку починається з моменту реєстрації права власності на цю земельну ділянку. З моменту отримання права власності на нежитловий будинок ОСОБА_1 не оформлював документів, які б надавали останньому право власності на дану земельну ділянку, а, отже, враховуючи викладене, позивач зазначає, що земельний податок останній сплачувати не повинен.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року було відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, відповідно до положень ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, 07.06.2019 року відповідачем поданий відзив на позовну заяву за вх. №31302/19, в якому останній щодо задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 17.03.2003 року набув права власності за договором дарування на нежитловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з правом власності на даний будинок, позивачу, відповідно до норм діючого законодавства, перейшло право на володіння та користування земельною ділянкою, на якій розташоване зазначене приміщення. Так як, за користування землею в Україні справляється плата, то позивач зобов`язаний сплачувати податок на землю, на якій розташований зазначений нежитловий будинок. Тому, відповідно до положень п.п.14.1.147 п.14.1 ст.14, п.п.14.1.72 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, 12 лютого 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області було винесено відносно позивача податкові повідомлення-рішення форми «Ф» №159432-1319-0464/1 на загальну суму 282 557, 54 грн. за період з 2015-2017рр., та №159432-1319-0464 на загальну суму 115 528,03 грн. за 2018 року. Відповідач вважає дані податкові повідомлення-рішення такими, що прийняті на підставі діючого законодавства, так як з правом власності на нежитловий будинок позивач отримав право на користування земельною ділянкою, на якій розташований даний будинок, тому ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати земельний податок.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, відповідно до копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 , 17.03.2003 ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав право власності на нежитловий будинок, який роздарований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 04.02.2003 року ВАс №926427.

12 лютого 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області були винесені відносно позивача податкові повідомлення-рішення з земельного податку з фізичних осіб форми «Ф» №159432-1319-0464/1 на загальну суму 282 557, 54 грн. за період з 2015-2017рр., та №159432-1319-0464 на загальну суму 115 528,03 грн. за 2018 року.

Підставою для винесення оскаржуваних податковий-повідомлень рішень стало, що так як ОСОБА_1 набув у власність нежитлову будівлю, що знаходить за адресою: АДРЕСА_1 , в силу положень ч.ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України в позивача виникло право на користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт.

Так як в України право користування землею є платним, тому позивач зобов`язаний сплачувати земельний податок, відповідно до норм чинного законодавства.

Не погодившись з зазначеним рішенням відповідача, вважаючи, що податкові повідомлення-рішення прийняті всупереч норм діючого законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку викладеному вище, суд виходить з наступного.

У відповідності до положень статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Відповідно до статті 270 Податкового кодексу України, об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Положеннями пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Приписи пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України визначають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Згідно до пунктів 14.1.42, 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Земельний податок - земельний податок – обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Під поняттям землекористувачі визначено, що це є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/ землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно зі статтями 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним, незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Як вбачається з матеріалів справи, то у позивача відсутні будь-які правовстановлюючі документи, які б давали право останньому на володіння/користування земельною ділянкою, яка розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Маршала Малиновського, 79 у власність чи користування позивача.

В постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 №21-2352а15 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла наступних висновків: «У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 набув право власності на нерухоме майно, а саме - нежитловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 – 17.03.2003 року, на підставі договору дарування серії Вас за №926427 від 04.02.2003 року, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, позивач набув права власності та копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

В той же час, матеріалами справи підтверджується той факт, що позивач не є власником, землекористувачем або орендарем земельної ділянки на якій розташований нежитловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду на зазначене вище, суд приходить до висновку, що особа, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом. До такого моменту зазначена особа, відповідно до вимог Податкового кодексу України, не повинна сплачувати земельний податок.

Аналогічна позиція кореспондується Верховним Судом в постанові від 12.06.2018 року у справі №826/13291/16 (адміністративне провадження №К/9901/3401/17).

Враховуючи наведене вище, суд погоджується з доводами позивача щодо необґрунтованості винесених податкових повідомлень-рішень стосовно нарахування земельного податку з фізичних осіб, що має своїм наслідком визнання протиправним та скасування оскаржуваних рішень.

У відповідності до положень частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Здідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами частини 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 72, 77, 139, 241-246, 250, 262, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.02.2018 року №159432-1319-0464/1 та від 12.02.2018 року №159432-1319-0464, якими ОСОБА_1 визначені податкові зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб в сумі 282 557,54 грн. та в сумі 115 528, 03 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 980,85 грн.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський