Рішення № 82671038, 24.06.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.06.2019Справа № 910/4220/19За позовом Моторно (транспортне) страхове бюро України

до відповідача Міністерство оборони України

про стягнення 74588, 32 грн.

Суддя Усатенко І.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Моторно (транспортне) страхове бюро України звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Міністерства оборони України про стягнення 74588,32 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані ст. ст. 1172, 1188 ЦК України, ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо стягнення збитків, заподіяних ДТП з винної особи.

Ухвалою суду від 09.04.2019 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

16.04.2019 від позивача через канцелярію суду надійшов супровідний лист на виконання ухвали від 09.04.2019 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 22.04.2019 відкрито провадження у справі №910/4220/19, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

31.05.2019 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог повністю, посилаючись на те, що винуватець ДТП перебував у трудових відносинах не з Міністерством оборони України , а з військовою частиною Польова пошта В3593, умовне найменування змінено на ВЧ А1785, яка є юридичною особою і має нести відповідальність за свого працівника, в тому числі щодо відшкодування збитків.

18.06.2019 від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому позивач спростовує заперечення відповідача, посилаючись на те, що шкоду було заподіяно під час руху спеціальної військової техніки, а не при здійсненні військовою частиною господарської діяльності, а тому відповідальність має нести саме відповідач .

Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.08.2016 о 11.21 год. в м. Одеса по вул. Адміральський проспект, 42, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Мерседес ", д.р.н. НОМЕР_1 , що знаходиться на балансі військової частини А1785, яким керував ОСОБА_1 , та транспортного засобу "Mercedes-Benz E200 " д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу Nissan Note д.р.н. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 .

ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 (працюючого в ВЧ В3593) Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Київського районного суду м. Одеси від 15.09.2016 № 520/10343/16-п (набрала законної сили), відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідачем до матеріалів справи додано наказ командира військової частини А1785 № 136 від 10.07.2017, відповідно до якого, згідно з вимогами спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 26.04.2017 №Д-322/1/5дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2017 році» та на підставі розпорядження начальника штабу - першого заступника командира військової частини В55934, умовне найменування «військова частина польова пошта В3593» було анульовано, а військова частина перейшла на нове найменування « військова частина А1785».

09.08.2016 ОСОБА_2 звернулася до МТСБУ з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, в якій повідомила про дорожньо-транспортну пригоду, що сталась 08.08.2016 за участю транспортного засобу "Mercedes ДБ508Д", д.р.н. НОМЕР_1 та транспортного засобу "Mercedes- Benz E200" д.р.н. НОМЕР_2 , та завдання йому шкоди автомобілем "Mercedes ДБ508Д", д.р.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , власником якої є військова частина А 1785, відповідальність якого не була застрахована.

Також 14.09.2016 ОСОБА_2 звернулася до МТСБУ з заявою про здійснення їй відшкодування завданої шкоди шляхом перерахування грошових коштів на її рахунок у банку (зареєстровано 23.09.2016 за № 12198/16).

Згідно витягу з централізованої бази даних МТСБУ "Mercedes- Benz E200" д.р.н. НОМЕР_2 застрахований згідно полісу АЕ 8508212 у Приватному акціонерному товаристві «Страхова група "ТАС"». Натомість щодо транспортного засобу "Mercedes ДБ508Д", д.р.н. НОМЕР_1 пошук наявності чинного договору внутрішнього страхування не дав результатів.

На час скоєння ДТП власник транспортного засобу "Mercedes ДБ508Д", д.р.н. НОМЕР_1 (Відповідач) не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Отже транспортний засіб "Mercedes ДБ508Д", д.р.н. НОМЕР_1 не був застрахований згідно Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до абз. 1 п. 39.1 ст. 39 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам; участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно з пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 цього ж Закону одним із основних завдань Бюро є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Відповідно до п.п.9.1., 9.2. ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого.

Згідно із ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, зокрема, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

У п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" міститься визначення забезпеченого транспортного засобу - це транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Згідно звіту № 1432-08-16 про оцінку вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого колісного транспортного засобу (КТЗ) від 10.09.2016, протоколу огляду транспортного засобу від 25.08.2016, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу "Mercedes- Benz E200" д.р.н. НОМЕР_2 з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 82503,13 грн.

Відповідно до ремонтної калькуляції №1432-08-16 від 10.09.2016 вартість відновлюваного ремонту становить 147407,74 грн.

21.10.2016 позивачем було видано наказ № 8199 «Про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих ОСОБА_2 ». В наказі визначено сплатити на рахунок Верещагіної І.Г. суму 73288,32 грн за шкоду заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Розмір шкоди визначено на підставі довідки № 1 від 19.10.2016 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих.

На виконання наказу від 21.10.2016 № 8199 позивач перерахував на рахунок заявника ОСОБА_2 , зазначений у його заяві, грошові кошти у сумі 73288,32 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 25.10.2016 № 8199рв.

Також позивач перерахував суму 1300,00 грн. на поточний рахунок ПАТ СК «Країна», що підтверджується платіжним дорученням 40/СВ/2016 з призначенням платежу: послуги з врегулювання згідно рахунку № 40/СВ/2016 від 28.09.2016, справа 35331. Суд відзначає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, з яких підстав були перераховані кошти у розмірі 1300,00 грн, і на підставі чого, позивач просить стягнути вказані кошти з відповідача.

Позивач заходів досудових способів врегулювання спору не застосував.

З наданих до матеріалів справи доказів вбачається. що транспортний засіб "Mercedes ДБ508Д", д.р.н. НОМЕР_1 належить військовій частині А1785 та при вчиненні ДТП був під керуванням працівника даної військової частини ОСОБА_1 . Транспортний засіб "Mercedes ДБ508Д", д.р.н. НОМЕР_1 не був застрахований станом на день вчинення ДТП, в зв`язку з чим шкоду, завдану вказаним транспортним засобом потерпілому було відшкодовано за рахунок фонду захисту потерпілих МТСБУ у сумі 73288,32 грн.

Внаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль "Mercedes-Benz E200 " д.р.н. НОМЕР_2 (Постраждалий автомобіль), який відповідно до залученої до матеріалів справи копії реєстраційного талону належить ОСОБА_2 на праві власності.

Завдана шкода особисто винуватцем ДТП відшкодована не була; матеріали справи не містять доказів протилежного.

Пунктом 40.3. статті 40 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Частинами 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до п. 38.2 ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Як вище встановлено господарським судом, майнову шкоду власнику транспортного засобу "Mercedes-Benz E200 ", д.р.н. НОМЕР_2 , спричинено внаслідок ДТП за участю "Mercedes", д.р.н. НОМЕР_1 , який був закріплений за військовою частиною Збройних Сил України А1785 на праві оперативного управління, під керуванням ОСОБА_1 , який є працівником згаданої військової частини.

Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з вимогами п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з ч.ч. 2,3 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах.

Згідно з ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об`єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013р № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до п. 6 вищезазначеної постанови особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров`ю у зв`язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК).

За приписами ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України як головний орган військового управління; Об`єднаний оперативний штаб Збройних Сил України як орган управління міжвидовими та міжвідомчими угрупованнями військ (сил); види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; з`єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України; окремий рід військ - Десантно-штурмові війська Збройних Сил України; окремий рід сил - Сили спеціальних операцій Збройних Сил України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про Збройні Сили України» особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.

Як встановлено постановою Київського районного суду м. Одеси від 15.09.2016 № 520/10343/16-п винуватець ДТП ОСОБА_1 працював у військовій частині В3593 (перейменовано у ВЧ А1785).

Щодо визначення позивачем у якості особи, відповідальної за заподіяння збитків Міністерства оборони України, суд зазначає наступне.

За приписами ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать, зокрема, боєприпаси.

Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування).

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" майно, закріплене за військовими частинами Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.

За ч. 1 ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, саме вони несуть відповідальність згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №243/10982/15-ц провадження №14-81цс18, та постанові Верховного Суду від 15.02.2019 № 910/21069/17.

Відповідно до наданої відповідачем до матеріалів справи довідки №281/12, військова частина А1785 є юридичною особою ( державна організація (установа) заклад).

Як вище встановлено судом, станом на час ДТП транспортний засіб "Mercedes", д.р.н. НОМЕР_1 був закріплений за військовою частиною - польова пошта В3593 (військовою частиною А 1785) (перебувала на балансі), а ОСОБА_1 працював у даній військовій частині. Дані обставини не заперечуються сторонами та підтверджені матеріалами справи.

З огляду на вищезазначене, заперечення позивача про належність відповідача, є необґрунтованими, оскільки, саме військові частини, за якими закріплено військове майно несуть відповідальність за заподіяні збитки, крім того, позивач не надав належних та допустимих доказів того, що транспортний засіб потрапив у ДТП під час виконання Збройними Силами України оборонних функцій держави і що вказана обставина впливає на визначення особи, що несе відповідальність за використання джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 3, ст. 48 ГПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

З огляду на викладене, а також враховуючи приписи ст. ст. 1172, 1187 ЦК України, господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем помилково визначено Міністерство оборони України як особу, яка відповідає за завдані внаслідок ДТП збитки, і що Міністерство оборони України є неналежним відповідачем у даній справі. Проте позивач наполягав, в тому числі у запереченнях на відзив, що відповідачем у даній справі має бути саме Міністерство оборони України, крім того суд не наділений повноваженнями на заміну неналежного відповідача належним.

В зв`язку з вищезазначеним позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 74, 75 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На підставі ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволені позовних вимог Моторне (транспортне) страхове бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8, код ЄДРПОУ 21647131) до Міністерства Оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) про стягнення сплаченого страхового відшкодування у розмірі 74588,32 грн - відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Усатенко І.В.