Рішення № 82669802, 12.06.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року Справа № 160/3573/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа - Міністерство внутрішніх справ України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ГУ НП в Дніпропетровській області, третя особа - Міністерство внутрішніх справ України, в якій просив суд:

- визнати протиправними дії ГУ НП в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , не подання до МВС України документів та висновку щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням III групи інвалідності внаслідок нещасного випадку, що мав місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, відповідно до вимог ст. 23 ЗУ «Про міліцію», в порядку і розмірах, встановлених Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015 року;

- зобов`язати ГУ НП в Дніпропетровській області направити до МВС України документи та висновок щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням III групи інвалідності внаслідок нещасного випадку, що мав місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, відповідно до вимог ст. 23 ЗУ «Про міліцію», в порядку і розмірах, встановлених Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що звернувся до ГУ НП в Дніпропетровській області із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності, у зв`язку із встановленням інвалідності. Однак, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. З листа ГУ НП в Дніпропетровській області від 14.02.2019 р. № 908/103/05-2019 вбачається, що підставою відмови в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги згідно п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України “Про Національну поліцію” став факт визначення інвалідності після спливу шести місяців після звільнення. Вважаючи означену відмову протиправною, позивач звернувся до суду із позовною заявою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство внутрішніх справ України.

17.05.2019 року від ГУ НП в Дніпропетровській області до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву на позовну заяву ГУ НП в Дніпропетровській області посилається на те, що 31.01.2019 позивач звернувся до ГУНП із заявою, встановленого Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 11 січня 2016 року № 4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 р. за № 163/28293 зразка про виплату одноразової грошової допомоги згідно додатку 1, яку подав керівнику органу поліції, за останнім місцем проходження служби, як колишній поліцейський, у зв`язку із встановленням III групи інвалідності в наслідок безпосередньої участі в зоні проведення АТО при виконанні службових обов`язків. Отже, позивач звернувшись до начальника ГУ НП із заявою відповідно до Порядку та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України 11.01.2016 року № 4, просив провести виплату одноразової грошової допомоги саме відповідно до цього Порядку.14.02.2019 за вих. № 908/103/05-2019 ГУ НП надано відповідь позивачеві, у якій зазначено, що з 02.12.2015 його було звільнено зі служби в поліції та відповідно до акту огляду МСЕК встановлено III групу інвалідності з 18.01.2019р., (більше, ніж три роки що перевищує шести місячний термін визначення інвалідності після звільнення зі служби в поліції, передбачений п. З ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію». Відповідно до акту огляду МСЕК від 21.01.2019р. № 016894, датою встановлення ОСОБА_1 III групи інвалідності є - 18.01.2019р. Наказом ГУНП від 30.11.2015 № 23 о/с сержанта поліції ОСОБА_1 поліцейського полку патрульної служби поліції особливого призначення «Дніпро-1» ГУНП в Дніпропетровській області звільнено зі служби в поліції за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 02.12.2015 (витяг з наказу є у матеріалах справи). Отже, з дня звільнення позивача (02.12.2015) пройшло більше ніж шість місяців до дня визначення (встановлення) йому інвалідності (18.01.2019), як то вимагає п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію», а саме більше ніж три роки з дня звільнення позивача з поліції. Оскільки позивача звільнено зі служби в поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону (за власним бажанням), а не за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону (через хворобу), тому не дотримана одна з умов призначення одноразової грошової допомоги відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» - підстава звільнення. Таким чином, ГУ НП при розгляді заяви ОСОБА_1 від 31.01.2019р. оформленої згідно з Порядком та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом МВС України 11.01.2016 року № 4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 р. за № 163/28293 щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги діяло виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що в задоволенні позовної заяви слід відмовити з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 04.08.2014 р. № 283 о/с був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України. Проходив службу в органах внутрішніх справ України в період з 04.08.2014 року до 06.11.2015 року на різних посадах.

З матеріалів справи убачається, що наказом ГУ МВС від 15.09.2014 року № 355 о/с дек з метою забезпечення належного виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом», та несення служби по охороні громадського порядку в районах проведення АТО, а також виконання вказівки МВС України від 04.08.2014 року № 9978 дек, позивача було відряджено до м. Маріуполь Донецької області з 15.09.2014 року.

02.10.2014 року позицію «Едельвейс», яку обороняли працівники батальйону ПСМОП «Дніпро-1» ГУМВС, до складу якої входив і Позивач, було обстріляно з крупнокаліберної зброї, у тому числі гранатометів з боку незаконних збройних формувань «ДНР». Одна із гранат розірвалася у безпосередній близькості від позивача, внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження у вигляді контузії та втратив свідомість, що підтверджується копією акту про нещасний випадок № 3/16, який наявний в матеріалах справи.

21.01.2019 р. позивач пройшов обстеження медико-соціальною експертною комісією (МСЕК), відповідно до висновку якої встановлено факт захворювання позивача, пов`язаного з безпосередньою участю в АТО при виконанні службових обов`язків. Так, випискою із акту огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААБ № 016894 ОСОБА_1 було присвоєно III групу інвалідності до 01.01.2020 p. Згідно обстеження було встановлено причинний зв`язок між захворюванням позивача та його участю в АТО при виконанні службових обов`язків. Зокрема, зі змісту виписки з акта огляду МСЕК вбачається: «група інвалідності - третя, з 18.01.2019 року. Причина інвалідності - травма, так, пов`язана з безпосередньою участю в АТО при виконанні службових обов`язків».

Відповідно до висновку, зазначеного у довідці до акта огляду МСЕК № 003197 серія 12 AAA - «Ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 . 50 % одноразово».

Наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 06.11.2015 р. № 485 о/с «По особовому складу» сержанта міліції ОСОБА_1 міліціонера взводу № 1 роти призначення полку патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1» ГУ МВС з 06.11.2015р. звільнено у запас Збройних сил (з постановленням на військовий облік) за п. 63 «к» (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації).

Відповідно до наказу в ГУ НП в Дніпропетровській області від 30.11.2015р. за № 23 о/с «По особовому складу» сержанта ОСОБА_1 поліцейського полку патрульної служби поліції особливого призначення «Дніпро-1»ГУ НП звільнено з 02.12.2015р. за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» у запас Збройних сил (з постановленням на військовий облік).

Як убачається із матеріалів справи, 31.01.2019 року позивач звернувся до Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області (із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності, у зв`язку із встановленням інвалідності. Однак, останньому відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги.

З листа ГУНП в Дніпропетровській області від 14.02.2019 р. № 908/103/05-2019 вбачається, що підставою відмови в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги згідно п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» став факт визначення інвалідності після спливу шести місяців після звільнення.

Вважаючи таку відмову ГУ НП в Дніпропетровській області противоправною, позивач звернувся до суду із позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

07 листопада 2015 року набрав чинності Закону України "Про Національну поліцію" № 580-VIII.

З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97-101 Закону № 580-VIII, прийнято Порядок № 4, який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Наказом МВС від 12 вересня 2016 року № 916, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 1277/29409 від 22 вересня 2016 року, пункт 5 Розділу 1 Порядку № 4 доповнено підпунктом 4, яким передбачено призначення поліцейському одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності, чи втрати працездатності, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми, каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ.

Згідно із пунктом 1 Розділу ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського (пункт 3 Розділу ІІІ Порядку № 4).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII одноразова грошова допомога є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Таким чином, зазначене положення Закону застосовується виключно за обов`язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення):

1) інвалідність повинна наступити внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції;

2) інвалідність повинна наступити не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції;

3) причиною звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах, зокрема, від 19 вересня 2018 року у справі № 373/1188/16-а, від 20 вересня 2018 року у справі № 296/9456/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 822/3788/17, від 23 листопада 2018 року №822/962/18, №822/1872/18, від 15 квітня 2019 року у справі №823/1798/18.

Судом встановлено, що наказом ГУ НП в Дніпропетровській області від 30.11.2015р. за № 23 о/с «По особовому складу» сержанта ОСОБА_1 поліцейського полку патрульної служби поліції особливого призначення «Дніпро-1»ГУ НП звільнено за власним бажанням з 02.12.2015р. за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» у запас Збройних сил (з постановленням на військовий облік).

Як вже зазначалось вище, 21.01.2019 р. позивач пройшов обстеження медико-соціальною експертною комісією (МСЕК), відповідно до висновку якої встановлено факт захворювання позивача, пов`язаного з безпосередньою участю в АТО при виконанні службових обов`язків. Так, випискою із акту огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААБ № 016894 ОСОБА_1 було присвоєно III групу інвалідності до 01.01.2020 p. Згідно обстеження було встановлено причинний зв`язок між захворюванням позивача та його участю в АТО при виконанні службових обов`язків. Зокрема, зі змісту виписки з акта огляду МСЕК вбачається: «група інвалідності - третя, з 18.01.2019 року. Причина інвалідності - травма, так, пов`язана з безпосередньою участю в АТО при виконанні службових обов`язків».

Відповідно до висновку, зазначеного у довідці до акта огляду МСЕК № 003197 серія 12 AAA - «Ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 . 50 % одноразово».

Таким чином, ОСОБА_1 отримав втрату працездатності внаслідок проходження служби в органах внутрішніх справ, яка була встановлена пізніше 6 місяців з дати звільнення з поліції, причина звільнення - за власним бажанням.

Тому, встановивши, що у позивача відсутні дві з обов`язкових умов на призначення одноразової грошової допомоги для колишніх поліцейських, а саме, причиною звільнення такої особи з поліції повинна бути хвороба, що зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції та інвалідність повинна наступити не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції, ГУ НП у Дніпропетровській області правомірно прийнято відмову про виплату одноразової грошової допомоги.

Крім того, суд приходить до переконання, що позиція позивача про те, що його звільнення за власним не позбавляє його права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням поліцейському інвалідності, що пов`язана з проходженням служби в органах поліції є необґрунтованою та не відповідає положенням Закону України Про Національну поліцію, оскільки зміст частини 1 статті 97 зазначеного Закону вказує на вичерпний перелік випадків, за яких виникає право на виплату одноразової грошової допомоги. При цьому, розширеному тлумаченню дана норма Закону не підлягає.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відтак, з наведених вище підстав у задоволенні позову слід відмовити.

Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб`єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом не підтвердилися обставини щодо порушення відповідачем прав, свобод та інтересів позивача, а позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження позовних вимог.

Таким чином, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог та відмову в задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про відсутність підстав для присудження і всіх здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 241-242, 245-246, 255, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа - Міністерство внутрішніх справ України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії– відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник