Рішення № 8265339, 22.02.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2010 р. Справа № 57/350-09

вх. № 10469/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Мірошниченко С.О. -директор відділення в м. Харків, дов. №01/20-72 від 27.01.10р.

Відповідач - не з"явився.

розглянувши справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Банк "Демарк"

до Приватного підприємства"Автофортуна", м. Харків

про стягнення 334167,71 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ПАТ „Банк „Демарк звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, в якій просить стягнути з відповідача - Приватного підприємства "Автофортуна" заборгованість за кредитним договором № 9-054 від 01.12.2009 року в сумі 334167,71 грн., а також понесені судові витрати по платі державного мита в сумі 3341,68 грн. та оплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 236,00 грн., шляхом звернення стягнення на заставне майно за договором застави № 19-054/1 від 01 грудня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О. 01.12.2006 року та зареєстрованим в реєстрі за № 4729, а саме: автобуси моделі Богдан -09202 (міський), випуску 2006 року: - кузов № Y7ВА092026В002010, тип ТЗ автобус , V=4570, реєстраційний №АХ3802АР, свідоцтво про реєстрацію серія АХС №006420 видане та зареєстроване 25.11.2006 р. РЕВ МВ №2 ДАІ ГУМВС України в Харківській обл.; - кузов № Y7ВА092026В002011, тип ТЗ автобус - D, V=4570, реєстраційний № АХ3812АР, свідоцтво про реєстрацію серія АХС №006415 видане та зареєстроване 25.11.2006 р. РЕВ МВ №2 ДАІ ГУМВС України в Харківській обл.; - кузов № Y7ВА092026В0020004, тип ТЗ автобус - D, V=4570, реєстраційний №АХ3809АР, свідоцтво про реєстрацію серія АХС №006417 видане та зареєстроване 25.11.2006 р. РЕВ МВ №2,ДАІ ГУМВС України в Харківській обл.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 грудня 2009 року прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 26 січня 2010 року о 12:10 год.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 26 січня 2010 року та 09 лютого 2010 року розгляд справи відкладався, в зв’язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та ненаданням сторонами витребуваних судом документів.

У призначеному судовому засіданні 09 лютого 2010 року представник позивача позов підтримував та наполягав на його задоволенні.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував.

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданої позивачем довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 11.01.2010 року, місцезнаходження відповідача – 61033, м. Харків, в’їзд Вологодський,2-й, будинок 6, саме на цю адресу надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач – ПП «Автофортуна» належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Присутній в судовому засіданні 22 лютого 2010 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Присутній в судовому засіданні 22 лютого 2010 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01 грудня 2006 року між Банком "Демарк" (далі-позивач) та Приватним підприємством "Автофортуна» (далі-відповідач) укладено кредитний договір № 19-054 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого, позивач (за кредитним договором - Банк) надав відповідачу (за кредитним договором - позичальник) кредит (для купівлі автобусів) в розмірі 517000,00 грн. строком по 01 грудня 2009 року, зі сплатою 22 % річних за користування кредитом.

Відповідно до п. 3.5.1 кредитного договору, сторони домовились, що відсотки нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом, із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування відсотків на основі Банківського року (360 днів) і підлягають сплаті в строк по останній робочий день звітного місяця. У випадку несплати процентів, сума боргу за відсотками відноситься на рахунок несплачених в строк відсотків. Відсотки, нараховані в кінцевий рахунок, підлягають сплаті одночасно з поверненням кредиту.

Відповідно до п. 3.7.3 Договору, якщо сума яка внесена у рахунок погашення кредиту та сплати відсотків, в першу чергу сплаті підлягають відсотки, після їх погашення сплаті підлягає сума кредиту. Усі погашення за Договором повинні здійснюватися без зустрічних вимог та претензій, добровільно і повністю.

Відповідно до п. 3.4.1 Договору, позичальник зобов'язаний погасити кредит у строк до 01 грудня 2009 року.

05 травня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду № 1 про внесення змін до кредитного договору № 19-054 від 01.12.2006 року (далі - додаткова угода № 1), відповідно до умов якої внесено зміни до п. 3.5.1 та сторони домовились про збільшення відсотків річних за користування кредитом до 24% річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 19-054 від 01 грудня 2006 року, між Банком "Демарк" (позивачем) та Приватним підприємством "Автофортуна» (відповідачем) укладено договір застави № 19-054/1 від 01.12.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О. 01.12.2006 року та зареєстрованим в реєстрі за № 4729, відповідно до умов якого, в забезпечення виконання зобов’язань, що випливають кредитного договору № 19-054 від 01 грудня 2006 року, а також усіх договорів про внесення змін до нього, будуть укладені в майбутньому, інших договорів, які є невід'ємною частиною кредитного договору та договорів про внесення змін до нього, відповідач (заставодавець) передав у заставу належні йому автобуси моделі Богдан А-09202 (міський), випуску 2006 року:

1) кузов № Y7ВА092026В002010, тип ТЗ автобус , V=4570, реєстраційний №АХ3802АР, свідоцтво про реєстрацію серія АХС №006420 видане та зареєстроване 25.11.2006 р. РЕВ МВ №2 ДАІ ГУМВС України в Харківській обл.;

2) кузов № Y7ВА092026В002011, тип ТЗ автобус - D, V=4570, реєстраційний № АХ3812АР, свідоцтво про реєстрацію серія АХС №006415 видане та зареєстроване 25.11.2006 р. РЕВ МВ №2 ДАІ ГУМВС України в Харківській обл.

3) кузов № Y7ВА092026В0020004, тип ТЗ автобус - D, V=4570, реєстраційний №АХ3809АР, свідоцтво про реєстрацію серія АХС №006417 видане та зареєстроване 25.11.2006 р. РЕВ МВ №2,ДАІ ГУМВС України в Харківській обл..

За домовленістю сторін загальна вартість предмету застави на дату підписання договору застави складала 574 500,00 грн. (п. 1.3 договору).

Пунктами 2.2, 2.3, 2.15 договору застави передбачено, що зобов’язання забезпечене заставою, вважається виконаним, якщо кредит погашений, сплачені відсотки, комісія, та витрати пов’язані з виконанням зобов’язань по кредитному договору. Заставодавець набуває права стягнення заборгованості за рахунок предмету застави у випадку, якщо кредит, що забезпечений заставою не буде погашений у встановлені кредитним договором строки. За рахунок заставленого майна задовольняються вимоги заставодержателя в повному обсязі, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих несвоєчасним виконанням зобов'язання, необхідні витрати на реалізацію заставленого майна.

Пунктом 4 договору застави сторони погодили строк його дії –з моменту підписання сторонами та нотаріального посвідчення та діє до повного виконання відповідачем своїх зобов’язань за кредитним договором.

Договором про внесення змін договору застави, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О. 01.12.2006 року та зареєстрованим в реєстрі за № 3131, укладеного сторонами 30 листопада 2009 року, пункт 1.1 договору застави викладено у новій редакції, відповідно до умов якого змінено розмір процентної ставки у кредитному договір до 24% річних.

Позивач (кредитор) виконав перед відповідачем (позичальником) свої зобов'язання за вищевказаним Кредитним договором у повному розмірі, надавши відповідачу кредит у сумі 517000,00 грн., про що свідчить меморіальний ордер № 1 від 01 грудня 2006 року.

Проте, відповідач не виконав свої зобов’язання щодо повернення кредиту у сумі 317238,00 грн. та 15086,43 грн. – відсотків за користування кредитом, які нараховані за період 01.10.2009 року по 09.12.2009 року, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачами заборгованості в добровільному порядку.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

          У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 204 Цивільного кодексу України договори укладені між сторонами по справі, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов’язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі).

          Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.          

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Додатковою угодою № 1 до кредитного договору, укладеною сторонами 05 травня 2008 року, сторонами змінено процентну ставку за користування кредитом до 24% річних, інші умови договору залишені без змін.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення домовленості сторін кредит не повернув, відсотки за користування ним не сплатив, та не надав суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання по кредитному договору № 19-054 від 01.12.2006 року та додаткової угоди № 1 до нього: по кредиту у сумі 317238,00 грн. та по відсоткам по ньому за період з 01.10.2009 року по 09.12.2009 року у сумі 15086,43 грн..

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

          Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, які б підтверджував сплату заборгованості по кредиту та по відсоткам по договору № 19-054 від 01.12.2006 року та додаткової угоди № 1 до нього та не надав документів, що спростовували викладене у позові, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення боргу у сумі кредиту у сумі 317238,00 грн. та по відсоткам за користування кредитними коштами за період з 01.10.2009 року по 09.12.2009 року у сумі 15086,43 грн. правомірна та обґрунтована, як така, що не спростована відповідачами та підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

Відповідно до пунктів 7.4, 7.5 Кредитного договору, у разі порушення строків погашення кредиту та сплати відсотків, Банк має право стягнути з позичальника пеню за кожний день прострочки, включаючи день проплати. Пеня нараховується на суму несплачених своєчасно платежів за кредитом та відсотків із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості і до дати повного погашення заборгованості по кредиту та відсоткам пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період існування заборгованості.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За прострочення неповернення кредитних коштів та прострочення сплати відсотків за користування кредитом, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 1425,40 грн. –за неповернення кредитних коштів та 417,88 грн. –за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, всього у сумі 1843,28 грн.

Таким чином, позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 1425,40 грн. –за неповернення кредитних коштів та 417,88 грн. –за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, всього у сумі 1843,28 грн., розрахунок пені перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов’язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про стягнення на користь позивача пені у сумі 1843,28 грн.

Статтею 1 Закону України "Про заставу" визначено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

У відповідності до ст. 19 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Стаття 20 Закону України «Про заставу» встановлює, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.При частковому виконанні боржником забезпеченого заставою зобов'язання застава зберігається в початковому обсязі. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

У відповідності до ст. 25 Закону України «Про заставу» якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю.

Пунктами 2.2, 2.3, 2.15 договору застави передбачено, що зобов’язання забезпечене заставою, вважається виконаним, якщо кредит погашений, сплачені відсотки, комісія, та витрати пов’язані з виконанням зобов’язань по кредитному договору. Заставодавець набуває права стягнення заборгованості за рахунок предмету застави у випадку, якщо кредит, що забезпечений заставою не буде погашений у встановлені кредитним договором строки. За рахунок заставленого майна задовольняються вимоги заставодержателя в повному обсязі, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих несвоєчасним виконанням зобов'язання, необхідні витрати на реалізацію заставленого майна.

Як було зазначено вище, сумарна заборгованість за кредитним договором станом на 09.12.2009 року становить 3347167,71 грн.

Частина 6 ст. 20 Закону України “Про заставу” встановлює, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється і тому числі на підставі рішення суду.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не виконувались належним чином договірні зобов’язання за кредитним договором в частині своєчасного повернення кредитних коштів в загальній сумі 334167,71 грн., Публічне акціонерне товариство “Банк «Демарк” (позивач) отримало право звернути стягнення заборгованості, що виникла за Кредитним договором, на предмет іпотеки за Іпотечним договором застави № 19-054/1 від 01.12.2006 року.

Стаття 590 Цивільного кодексу України встановлює, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що звернення стягнення на предмет застави є способом виконання присудженого боргу, а тому така заява розглядається у межах справи про присудження боргу.

Враховуючи порушення з боку відповідача умов кредитного договору № 19-054 від 01.12.2006 року, з урахуванням додаткових угод до нього та вимог діючого законодавства та наявності правових підстав для задоволення позову у повному обсязі, з урахуванням наданих уточнень, суд вважає вимоги позивача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за договором застави № 19-054/1 від 01.12.2006 року у сумі 317238,00 грн. по кредиту та 15086,43 грн. відсотків за користування ним, пені у сумі 1425,40 грн., правомірні та обґрунтовані, такі що підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6,8,19,55,124,129 Конституції України, статтями 15, 16, 204, 525, 526, 546, 549, 598, 610, 611, 612, 628, 629, 1048, 1049,1050,1054, Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 179, 193, 216, 232, 258, 343, 345 Господарського кодексу України, статтями 1, 12, 19, 33, Закону України "Про заставу" ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "Автофортуна" (61033, м.Харків, вул.2й Вологодський в"їзд,6, ЄДРПОУ 31340122) на користь Відкритого акціонерного товариства "Банк"Демарк" (14000, м.Чергнигів,, вул.Комсомольська, 28, МФО 353575, ЄДРПОУ 19357516) 334167,71 грн., а також понесені судові витрати по платі державного мита в сумі 3341,68 грн. та оплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 236,00 грн., шляхом звернення стягнення на заставне майно за договором застави № 19-054/1 від 01 грудня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О. 01.12.2006 року та зареєстрованим в реєстрі за № 4729, а саме: автобуси моделі Богдан -09202 (міський), випуску 2006 року: - кузов № Y7ВА092026В002010, тип ТЗ автобус , V=4570, реєстраційний №АХ3802АР, свідоцтво про реєстрацію серія АХС №006420 видане та зареєстроване 25.11.2006 р. РЕВ МВ №2 ДАІ ГУМВС України в Харківській обл.; - кузов № Y7ВА092026В002011, тип ТЗ автобус - D, V=4570, реєстраційний № АХ3812АР, свідоцтво про реєстрацію серія АХС №006415 видане та зареєстроване 25.11.2006 р. РЕВ МВ №2 ДАІ ГУМВС України в Харківській обл.; - кузов № Y7ВА092026В0020004, тип ТЗ автобус - D, V=4570, реєстраційний №АХ3809АР, свідоцтво про реєстрацію серія АХС №006417 видане та зареєстроване 25.11.2006 р. РЕВ МВ №2,ДАІ ГУМВС України в Харківській області шляхом проведення публічних торгів.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Рішення оформлено і підписано

в порядку статті 84 ГПК України

27.02.2010 року57/350-09