Рішення № 8264891, 15.02.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2010 р. Справа № 57/349-09

вх. № 10462/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Варавін Ю.В., дов. №6108/10/10-025 від 17.11.09р.; Колесник О.Ю., дов. № 5126/10/24-209 від 23.09.09р.

Представник відповідача - Горішній І.І.- голова райради, посв. №0555

розглянувши справу за позовом Дергачівська МДПІ м. Дергачі

до Золочівська районна рада Харківської області м. Золочів

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Позивач – Дергачівська МДПІ Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд визнати за інспекцією право власності на безхазяйну внутрішньогосподарську зрошувальну систему, розташовану за адресою: Харківська область, Золочівський район, с. Уди.

          Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 грудня 2009 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її у судовому засіданні на 26 січня 2010 року о 11:50 год.

26 січня 2010 року відповідач через канцелярію господарського суду Харківської області надав відзив на позовну заяву (вх. № 1390), в якому відповідач проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві, також до відзиву відповідачем надані додаткові документи, які долучені судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні, призначеному на 26 січня 2010 року в порядку статті 77 ГПК України оголошено перерву до 15 лютого 2010 року о 15:00 год.

Присутній в судовому засіданні 11 лютого 2010 року позивач та відповідач вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи вищезазначені обставини та строки розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.05.2007 року робітниками Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції (позивача у справі) на території земельних ділянок, які орендував ТОВ АФ «Агрокомплект», розташованих за адресою: Харківська область, Золочівський район, с. Уди, були виявлені залишки внутрішньогосподарської зрошувальної системи (далі – система) за ознаками безхазяйного майна. Комісією у складі заступника начальника відділу податкової міліції Дергачівської МДПІ Колєвніка О.В., заступника начальника відділу погашення прострочених податкових зобов’язань Дергачівської МДПІ Пурей Г.Ф., завідуючого сектору організації оперативно-запобіжних заходів зі скорочення податкового боргу ВПМ Дергачівської МДПІ Земським О.В., директора ТОВ ВП «Гуллівер» Рязанова С.І. був складений акт опису і попередньої оцінки майна з ознаками безхазяйного № 2 від 17.05.2007 року. Згідно договорів № 2 від 17.05.2007 року, № 2/2 від 18.07.2007 року, № 1 від 27.12.2007 року внутрішньогосподарська зрошувальна система передана на збереження ТОВ ВП «Гуллівер», код 24274825.

18 травня 2007 року позивачем на адресу голови Золочівської ради Харківської області були направлені запити щодо підприємств-правонаступників внутрішньогосподарської зрошувальної системи. 22 травня 2007 року позивачем також на адресу РВ УМВС України у Харківській області була направлена заява про знахідку системи.

Як вказує позивач у позовній заяві, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.1992 року за № 375 «Про затвердження Порядку обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, що за правом успадкування перейшло у власність держави та скарбів» із змінами і доповненнями до неї, облік, вжиття заходів щодо охорони й оцінки майна, конфіскованого на підставі вироків, ухвал, постанов судів або за рішенням інших уповноважених на те державних органів; майна, визнаного у встановленому порядку безхазяйним та майна, що за правом успадкування перейшло у власність держави, покладено на державні податкові інспекції, при цьому, реалізація такого майна проводиться державними адміністраціями у встановленому пунктом «ІІІ» вищевказаної постанови порядку.

Оскільки право власності на безхазяйну внутрішньогосподарську зрошувальну систему, взяту на облік позивачем – Дергачівською МДПІ наступило у листопаді 2007 року після закінчення шести місяців з моменту подання заяви до міліції та до органу місцевого самоврядування, тому Дергачівською МДПІ Харківської області і звернулась до господарського суду Харківської області з відповідним позовом про визнання за Дергачівською МДПІ право власності на безхазяйну внутрішньогосподарську зрошувальну систему, розташовану за адресою: Харківська область, Золочівський район, с. Уди.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Цивільний кодекс України виділяє декілька способів набуття права власності, зокрема набуття права власності на безхазяйну річ (стаття 335 Цивільного кодексу України)

Згідно з вимогами статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

          Відповідно до статті 335 Цивільного кодексу України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Безхазяйне нерухоме майно, яким є, в даному випадку, об’єкт незавершеного будівництва (розміром 10 на 7 метрів, стіни з червоної цегли, дах з шиферу), який розташований на території Зарожненської сільської ради за адресою: Чугуївський район, с. Зарожне по вул. Молодіжна поряд з Зарожненською сільською радою , може набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, набуття права власності на знахідку, бездоглядну домашню тварину, скарб або на рухому річ, від якої відмовився власник.

Відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що у позивача відсутні, передбачені законом підстави щодо визнання права власності на зазначене безхазяйне майно.

Окрім того, відповідно до частини 2 статті 1 Господарського процесуального кодексу України державні органи, до яких, зокрема, належить Чугуївська об’єднана державна податкова інспекція, мають право на звернення до господарського суду, у випадках передбачених законодавчими актами України.

Як безпосередньо зазначено в преамбулі Закону України "Про державну податкову службу в Україні" цей Закон визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності.

Перелік випадків, в яких органи державної податкової служби мають право подавати позови до суду перелічені в пункті 11 статті 10 та пункті 17 статті 11 вказаного Закону.

Так, відповідно до приписів зазначених норм податкові органи мають право звертатися до суду із позовами до підприємств, установ, організацій та громадян про:

- визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав;

- стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна;

- скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Вказаним Законом право податкового органу на звернення до суду із позовом про визнання майна безхазяйним та звернення стягнення на таке майно на користь держави не передбачено. Не передбачено таке право податкового органу на звернення до суду із вказаними позовами й іншими актами законодавства України.

Натомість, пункт 12 статті 11 зазначеного Закону містить положення, за змістом якого органи державної податкової служби у відношенні безхазяйного майна проводять роботу, пов'язану з його виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією у встановленому законом порядку, а відповідно до пункту 12 статті 10 цього Закону податкові органи проводять роботу, пов'язану з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією у встановленому законом порядку, безхазяйного майна, майна, що перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна.

          Повноваження органів податкової служби щодо безхазяйного майна також визначені у Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави і розпорядження ним, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 1340 від 25.09.1998 (далі Порядок), проте відповідно до пункту 5 статті 1 вказаного Порядку його дія поширюється лише на майно, яке вже визнано безхазяйним відповідно до чинного законодавства.

          Згідно з приписами пункту 2 Порядку, облік, попередня оцінка, а також відповідальність за зберігання майна, зазначеного у пункті 1 цього Порядку, до передачі його для подальшого розпорядження відповідно до пункту 9 цього Порядку покладаються на органи (організації), що здійснили вилучення або зберігають його.

Суд відзначає, що відповідно до статей 6, 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З викладеного вбачається, що податковий орган у спірних правовідносинах в порушення вказаних норм права діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, правовідносини набуття права власності регулюються главою 24 Цивільного кодексу України, ст.335 якої передбачає, що безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.

Таким чином, із самого визначення поняття "безхазяйна річ" вбачається, що дана річ має бути такою, щодо якої право власності ніким не оспорюється, і безхазяйна річ, відповідно до приписів ст. 335 ч. 2 вказаного кодексу, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність, а не в державну.

Натомість, відповідно до рішення № 101 Золочівської районної ради Харківської області ХХV сесії V скликання від 17 жовтня 2008 року «Про прийняття до спільної власності територіальних громад сіл, селища Золочівського району внутрішньогосподарської зрошувальної системи колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «Іскра», що не підлягає паюванню в процесі реорганізації цього підприємства та не передана на баланс правонаступників» було прийнято до спільної власності територіальних громад сіл, селища Золочівського району внутрішньогосподарську зрошувальну систему колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «Іскра», що не підлягала паюванню в процесі реорганізації цього підприємства і не передана на баланс правонаступників. Зазначене рішення сесії є чинним на дату винесення рішення. Отже з зазначеного вбачається, що спірна внутрішньогосподарська зрошувальна система вже передана у комунальну власність зазначеним рішенням сесії до спільної власності територіальних громад сіл, селища Золочівського району та належить на праві власності відповідачу у справі.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом, обов’язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов’язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред’явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про визнання права власності на майно, яке не має власника та є безхазяйним, за державою в особі ДПІ не має нормативно-правового обґрунтування та такими, що не підтверджені належними доказами, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог .

Суд враховує, що така правова позиція зазначена у Постанові ВГСУ по справі № 28/485 від 23.08.2007 р. та у справі N 13/101-пн-08 від 23.09.2008 року,

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 328, 335, 344 Цивільного Кодексу України, ст. ст.124, 129 Конституції України, ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49,54 ст.ст.82-85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення підписано 22 лютого 2010 року

справа № 57/349-09