Рішення № 8264847, 22.02.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2010 р. Справа № 37/73-09

вх. № 1806/4-37

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - за первісним позовом, Хитрова О.М., дов № 157/11.5.2. від 08.05.2009року;

1-го відповідачаза первісним позовом, Гузенко І.Б., дов від 01.12.2009 року; Миронов О.А., дов. від 01.12.2009р; (після перерви у судове засідання 22.02.2010 року о 16:30 год- не з'явився;) Кохановський Д.В., дов. від 01.12.2009 р.

2-го відповідача за первісним позовом- Зміївський С.П., , дов. від 01.01.2010р.; (після перерви у судове засідання 22.02.2010 року - не з'явився;)

3-тя особа (АТ „Укрексімбанк”), Дубровська Г.В., , дов. №010-01/4904 від 03.07.2009р.; (після перерви у судове засідання 22.02.2010 року о 16:30 год- не з'явився;)

3-го відповідача за первісним позовом, Єжова Л.М., , дов. дов № 157/11.5.2. від 08.05.2009 року;(після перерви у судове засідання 22.02.2010 року о 16:30 год- не з'явився;)

3-тя особа (АТЗТ "Харківська виробничо-технічна база "Молпром" ) не з'явився;

розглянувши справу за позовом

Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк , м. Київ

до 1.Закритого акціонерного товариства "Плавлені сири", м. Харків; 3- тяособа на стороні 1-го відповідача АТЗТ "Харківська виробничо-технічна база "Молпром" 2. Відкритого акціонерного товариства "Богодухівський молокозавод", м. Богодухів; 3. Відкритого акціонерного товариства "Красноградський маслосирзавод", м. Красноград; 3-тя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого та третього відповідачів АТ „Укрексімбанк” в м. Харкові

про стягнення 29714600,25 грн.

та зустрічний позов Закритого акціонерного товариства "Плавлені сири", м. Харків

до Відкритого акціонерного товариства ВАТ ВТБ Банк , м. Київ

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ВАТ ВТБ Банк звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою щодо солідарного стягнення з солідарно з відповідачів - Закритого акціонерного товариства «Плавлені сири», Відкритого акціонерного товариства «Богодухівський молокозавод» та Відкритого акціонерного товариства «Красноградський маслосирзавод» заборгованості у розмірі 21640407,00 грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачами своїх зобов’язань за договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року та договорами поруки № 182-П від 24.06.2008 року та № 182-П/1 від 24.06.2008 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 березня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 13 квітня 2009 року о 12:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 травня 2009 року відмовлено в задоволені клопотання другого відповідача – ВАТ «Богодухівський молокозавод» про зупинення провадження у справі № 37/73-09, продовжено строк вирішення спору за межами 2-х місячного терміну вирішення спорів, встановленого статтею 69 ГПК України, розгляд справи відкладено на 18 травня 2009 року о 11:30 год.

Не погодившись з зазначеною ухвалою другим відповідачем – ВАТ «Богодухівський молокозавод» було подано апеляційну скаргу до Харківського апеляційного господарського суду.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 травня 2009 року провадження у справі № 37/73-09 зупинено до закінчення розгляду Харківським апеляційним господарським судом апеляційної скарги другого відповідача – ВАТ «Богодухівський молокозавод».

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12 травня 2009 року відмовлено ВАТ «Богодухівський молокозавод» у прийнятті апеляційної скарги та повернено її заявнику разом з доданими до неї документами.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 травня 2009 року поновлено провадження у справі № 37/73-09 та призначено її розгляд у судовому засіданні на 09 червня 2009 року о 12:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 червня 2009 року зупинено провадження у справі № 37/73-09 до закінчення розгляду Вищим господарським судом України касаційної скарги Відкритого акціонерного товариства «Богодухівський молокозавод».

Ухвалою Вищого господарського суду Харківської області від 09 липня 2009 року відмовлено Відкритому акціонерному товариству «Богодухівський молокозавод» у прийняті касаційної скарги на ухвалу господарського суду Харківської області від 13.04.2009 року у справі № 37/73-09, прийнято касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Богодухівський молокозавод» на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2009 року у справі № 37/73-09 до касаційного провадження, призначено розгляд касаційної скарги у судовому засіданні Вищого господарського суду України на 05 серпня 2009 року о 10:50 год.

Постановою Вищого господарського суд України від 05 серпня 2009 року касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Богодухівський молокозавод» залишено без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2009 року у справі № 37/73-09 без змін.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 жовтня 2009 року поновлено провадження у справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 24 листопада 2009 року о 10:20 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 листопада 2009 року залучено до участі у справі АТ „Укрексімбанк” в м. Харкові в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого та третього відповідачів, розгляд справи відкладено на 01 грудня 2009 року о 12:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09грудня 2009 року прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог (вх. № 30768 від 09.12.2009 року), в якій позивач, керуючись ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, просив суд стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача загальну суму боргу у розмірі 29714600,25 грн. Окрім того зазначеною ухвалою суду залучено до участі у справі Акціонерне товариство закритого типу "Харківська виробничо-технічна база "Молпром" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні першого відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 грудня 2009 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву першого відповідача (№ 30752 від 09.12.2009 р.) Закритого акціонерного товариства "Плавлені сири" до Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк в особі Харківської філії ВАТ ВТБ Банк про визнання недійсним договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року, з договорами про внесення змін до нього № 1 від 17.07.2008 року, № 2 від 19.09.2008 року, № 3 від 27.11.2008 року, № 4 від 30.12.2008 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області першим відповідачем за первісним позовом надано клопотання про призначення у справі судово-економічної експертизи (вх. № 31543 від 16.12.2009 року).

Ухвалами господарського суду Харківської області від 16.12.2009 року, 21 січня 2010 року, 09 лютого 2010 року розгляд справи відкладався у зв’язку з необхідністю витребування у сторін додаткових доказів.

В судовому засіданні 09 лютого 2010 року Позивач за первісним позовом уточнив свої реквізити та просить стягнути заборгованість з відповідачів безпосередньо на користь ВАТ ВТБ Банк, оскільки Харківська філія ВАТ ВТБ Банк, припинила своє існування як відокремлений структурний підрозділ, розгляд справи продовжено з урахуванням уточнень стосовно назви банку (позивача за первісним позовом).

У судовому засіданні 18 лютого 2010 року в порядку статті 77 ГПК України оголошено перерву до 19 лютого 2010 року о 16:00 год.

У призначеному 19 лютого 2010 року судовому засіданні представник позивача за первісним позовом позов з урахуванням збільшених позовних вимог, підтримував та наполягав на його задоволенні, проти зустрічного позову заперечував.

Перший відповідач за первісним позовом проти первісного позову заперечував, зустрічний позов підтримував у повному обсязі.

Другий та третій відповідачі за первісним позовом та треті особи за первісним позовом проти первісного позову заперечували, зустрічний позов підтримували у повному обсязі.

У судовому засіданні 19 лютого 2010 року, з метою виготовлення повного тексту рішення оголошувалась перерва до 22 лютого 2010 року о 09:00 год.

У судовому засіданні 22 лютого 2010 року, з метою виготовлення повного тексту рішення оголошувалась перерва до 22 лютого 2010 року о 16:30 год.

У судовому засіданні 22 лютого 2010 року оголошується повний текст рішення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 ГПК України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, враховуючи строки розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи, за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.06.2008 року між банком (позивачем за первісним позовом) - Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк та позичальником (першим відповідачем за первісним позовом) - Закритим акціонерним товариством «Плавлені сири» був укладений договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю (далі – договір кредиту), відповідно до умов якого банк (позивач за первісним позовом) на положеннях та умовах кредитного договору надав позичальнику - першому відповідачуза первісним позовом для поповнення обігових коштів грошові кошти шляхом відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії максимальним загальним лімітом 4000000,00 доларів США строком до 23 грудня 2009 року. Сторони встановили, що з 24.06.2008 року встановлюється ліміт кредитної лінії – 3 382000,00 доларів США.

За користування кредитом були встановлені проценти у розмірі 14% річних у доларах США та 18% відсотків річних у гривні, комісія за встановлення ліміту – 1% від суми максимального загального ліміту кредитної лінії одноразово, комісія за управління кредитною лінією – 1% річних від суми ліміту кредитної лінії щорічно, починаючи з другого року фінансування, комісія за дострокове погашення/припинення дії договору – 0,5% від достроково погашеної суми, комісія за невикористаний ліміт – 1% від суми невикористаного ліміту.

Відповідно до умов п. 3.1. договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю позичальник (перший відповідач за первісним позовом) взяв на себе зобов’язання погашати кредит згідно графіку, вказаного в п. 3.1. договору кредиту.

Умовами пункту 3.2. договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року встановлено, що погашення кредиту здійснюється самостійно Позичальником (першим відповідачем за первісним позовом) шляхом перерахування грошових коштів на позичкові рахунки у Харківській філії ВАТ ВТБ Банк, МФО 350631 в долара США № 20635302000293.840, в гривнях - № 20635302000293.980.

Згідно умов пункту 5.1. договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю позичальник (перший відповідач за первісним позовом) зобов’язаний повернути банку (позивачу за первісним позовом) отриманий кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісію за управління кредитною лінією, комісію за дострокове погашення/припинення дії договору та комісію за невикористаний ліміт в повному обсязі, в строки та у порядку, встановленому кредитним договором.

Договорами № 1, 2, 3 до договору кредиту, сторонами договору вносились зміни та доповнення до договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року.

Зокрема, договором № 1 про внесення змін та доповнень до договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року, укладеного сторонами договору 17 липня 2008 року, було зменшено суму ліміту кредитної лінії до 3603000 доларів США. Договором № 2 про внесення змін та доповнень до договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року, укладеного сторонами договору 19.09.2008 року було змінено суму ліміту кредитної лінії до 3721000 доларів США. Договором № 3 про внесення змін та доповнень до договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року, укладеного сторонами договору 27.11.2008 року було змінено процентну ставку за користуванням кредитом: 14% річних у доларах США та 23% річних у гривні.

Для забезпечення виконання зобов'язань позичальника (першого відповідача за первісним позовом) перед банком (позивачем за первісним позовом) за договором кредиту, 24.06.2008 року між банком - Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк (позивачем за первісним позовом), позичальником - Закритим акціонерним товариством «Плавлені сири» (першим відповідачем за первісним позовом) та поручителем - Відкритим акціонерним товариством «Плавлені сири» (другим відповідачем за первісним позовом) був укладений договір поруки № 182-П/1 (далі - Договір Поруки 182-П/1).

Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань позичальника (першим відповідачем за первісним позовом) перед банком (позивачем за первісним позовом ) за договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії №182-Ю, 24.06.2008 року між банком - Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк (позивачем за первісним позовом), позичальником - Закритим акціонерним товариством «Плавлені сири» (першим відповідачем за первісним позовом) та поручителем - Відкритим акціонерним товариством «Красноградський маслосирзавод» (третім відповідачем за первісним позовом) був укладений договір поруки № 182-П від (надалі - Договір Поруки 182-П).

Відповідно до пункту 1 договорів поруки №182-П та № 182-П/1 поручителі (другий та третій відповідачі за первісним позовом) поручились перед банком (позивачем за первісним позовом) за виконання позичальником ( першим відповідачем за первісним позовом) зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються Договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю та будь-якими додатковими угодами до нього (у т.ч. які збільшують основне зобов'язання).

Відповідно до п. 5 договорів поруки № 182-П та № 182-П/1 поручителі (другий та третій відповідачі за первісним позовом) відповідають перед банком (позивачем за первісним позовом ) у тому ж обсязі, що і позичальник ( перший відповідач за первісним позовом) , включаючи сплату кредиту, процентів, комісій, пені та інших платежів, передбачених договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю.

Як вбачається з матеріалів справи, банком (позивачем за первісним позовом) був належним чином виконаний обов’язок за договором кредиту № 182-Ю, надавши позичальнику (першому відповідачу за первісним позовом) кредитні кошти у розмірі 18859107,00 грн. та 569000 доларів США, що підтверджується и меморіальними ордерами, копії яких містяться в матеріалах справи, крім того, факт отримання кредитних коштів не оспорюється та визнається позичальником (першим відповідачем за первісним позовом).

Як зазначає позивач за первісним позовом у позовній заяві, починаючи з лютого 2009 року позичальник (перший відповідач за первісним позовом) порушив умови п. 1.3 та 3.1 договору кредиту щодо повернення кредиту та сплаті відсотків по ньому.

Згідно умов пункту 5.6 договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю позичальник (перший відповідач за первісним позовом) зобов'язаний повністю повернути кредит та сплатити нараховану плату за користування кредитом незалежно від строку виконання зобов'язання у випадках, зокрема, порушення ним зобов'язань за кредитним договором, несплати процентів за користування кредитом та кредиту згідно графіку, якщо прострочення виконання цих зобов’язань більше 3 (трьох) банківських днів.

Отже, внаслідок неналежного виконання прийнятих на себе зобов’язань щодо повного та своєчасного повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування ним, у позичальника (першого відповідача за первісним позовом) (з урахуванням уточнень) виникла заборгованість у сумі 29714600,25 грн., з яких 17259107,00 грн. - прострочена заборгованість по сумі кредиту за рахунком № 20634303000293.980 UAН; 569000,00 доларів США, що еквівалентно 4543465,00 грн. – простроченої заборгованість по сумі кредиту за рахунком № 20634303000293.840 USD; 4031151,24 грн. - прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом за рахунком № 20634303000293.980 UAН; 85713,48 доларів США, що еквівалентно 684422,14 грн. – простроченої заборгованість по сумі кредиту за рахунком № 20634303000293.840 USD, 240529,92 грн. - заборгованість по сплаті комісії, у зв’язку з чим банком (позивачем за первісним позовом) за несвоєчасне повернення кредиту та сплати відсотків було нараховане пеню у сумі 2075702,08 грн., інфляційні та 3% річних у сумі 880222,87 грн.

Як свідчать матеріали справи, банком (позивачем за первісним позовом) на адресу позичальника (першого відповідача за первісним позовом) та поручителів (другого та третього відповідачів за первісним позовом) були направлені листи – вимоги № 602/400-08-2 від 12.02.2009 року з вимогою про усунення порушень умов Договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю та виконання порушених зобов’язань, а саме: у 30-денний строк погасити всю суму заборгованості за кредитним договором, проте зазначена вимога залишилися без відповіді, ні боржник (перший відповідач за первісним позовом), ні поручителі (другий та третій відповідачі за первісним позовом) заборгованість не сплатили, відповіді не надали, що і стало підставою банку (позивача за первісним позовом) для звернення до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Як вбачається з пояснень, наданих сторонами у судових засіданнях, звернення стягнення на заставлене майно банком (позивачем) не здійснювалось.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачами заборгованості у повному обсязі в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

          У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі)

          Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.          

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За користування кредитом сторонами договору кредиту були встановлені проценти у розмірі 14% річних у доларах США та 23% відсотків річних у гривні, а також комісію за встановлення ліміту – 1% від суми максимального загального ліміту кредитної лінії одноразово, комісії за управління кредитною лінією – 1% річних від суми загального ліміту кредитної лінії щорічно, починаючи з другого року фінансування, комісія за дострокове погашення/припинення дії договору – 0,5% від достроково погашеної суми, комісія за невикористаний ліміт – 1% від суми невикористаного ліміту.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частина перша ст.543 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі за первісним позовом в порушення домовленості сторін (пунктів 3.1, 3.2, 5.1, 5.6 договору кредиту) кредит не повернули, відсотки за користування ним та комісійну винагороду за ведення кредитного рахунку не сплатили, та не надали суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідачі за первісним позовом визнаються судом такими, що прострочили виконання зобов’язання по договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року з урахуванням додаткових угод до нього, з яких: 17259107,00 грн. - прострочена заборгованість по сумі кредиту за рахунком № 20634303000293.980 UAН; 569000,00 доларів США, що еквівалентно 4543465,00 грн. – простроченої заборгованість по сумі кредиту за рахунком № 20634303000293.840 USD; 4031151,24 грн. - прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом за рахунком № 20634303000293.980 UAН; 85713,48 доларів США, що еквівалентно 684422,14 грн. – простроченої заборгованість по сумі кредиту за рахунком № 20634303000293.840 USD, 240529,92 грн. - заборгованість по сплаті комісії.

          Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

          Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, які б підтверджував сплату заборгованості по кредиту, по відсоткам по ньому та комісійної винагороди за ведення кредитного рахунку по договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року з урахуванням додаткових угод до нього та не надав документів, що спростовували викладене у позові, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача за первісним позовом в частині стягнення боргу у сумі 26758675,30 грн., з яких 17259107,00 грн. - прострочена заборгованість по сумі кредиту за рахунком № 20634303000293.980 UAН; 569000,00 доларів США, що еквівалентно 4543465,00 грн. – простроченої заборгованість по сумі кредиту за рахунком № 20634303000293.840 USD; 4031151,24 грн. - прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом за рахунком № 20634303000293.980 UAН; 85713,48 доларів США, що еквівалентно 684422,14 грн. – простроченої заборгованість по сумі кредиту за рахунком № 20634303000293.840 USD, 240529,92 грн. - комісійної винагороди за ведення кредитного рахунку, правомірна та обґрунтована, як така, що не спростована відповідачами за первісним позовом та підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно умов пункту 5.1. договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю позичальник (перший відповідач за первісним позовом) зобов’язаний повернути банку (позивачу за первісним позовом) отриманий кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісію за управління кредитною лінією, комісію за дострокове погашення/припинення дії договору та комісію за невикористаний ліміт в повному обсязі, в строки та у порядку, встановленому кредитним договором.

Згідно умов пункту 5.6 договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю позичальник (перший відповідач за первісним позовом) зобов'язаний повністю повернути кредит та сплатити нараховану плату за користування кредитом незалежно від строку виконання зобов'язання у випадках, зокрема, порушення ним зобов'язань за цим кредитним договором, несплати процентів за користування кредитом та кредиту згідно графіку, якщо прострочення виконання цих зобов’язань більше 3 (трьох) банківських днів.

Пунктом 8.1 договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю, у випадку позичальником (першим відповідачем за первісним позовом) зобов'язань з погашення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно умов цього кредитного договору більше трьох банківських днів, позичальник (перший відповідач за первісним позовом) сплачує банку (позивачу за первісним позовом) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої заборгованості, що діяла у період існування заборгованості, за кожен день прострочення.

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

          За прострочення строків повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та комісії банком (позивачем за первісним позовом) заявлена вимога про стягнення пені у загальному розмірі 2075702, 08 грн., з яких 1141406,20 грн. – пеня за несвоєчасну сплату кредиту( у гривні) , 338673,80 грн. – пеня за несвоєчасну сплату процентів (у гривні), 58674,02 грн. – пеня за несвоєчасну сплату процентів (у доларах США), 518866,66 грн. - пеня за несвоєчасну сплату кредиту (у доларах США).

Таким чином, позивачем за первісним позовом обґрунтовано нараховане відповідачам за первісним позовом пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 2075702, 08 грн., розрахунок пені перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов’язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, виник спір, дають підстави для висновку суду про стягнення на користь позивача за первісним позовом пені у сумі 2075702, 08 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно заяви про збільшення позовних вимог позивач просить суд стягнути інфляційні витрати у сумі 641034,73 грн. та 3% річних у сумі 239188,14 грн. за несвоєчасне повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та комісії у розмірі 880222,87 грн., яка на думку суду, також підлягає задоволенню.

За таких обставин, суд вважає вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідачів за первісним позовом 21802572,00 грн. – заборгованості за кредитом; 4715573,38 грн. – заборгованості по відсотками, 240529,92 грн. – заборгованості по сплаті комісії, 2075702,08 грн. пені, 641034,73 грн. – інфляційних витрат та 239188,14 грн. – 3% річних правомірні та обґрунтовані, всього у сумі 29714600,25 грн. такі що підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачами за первісним позовом, тому підлягають задоволенню.

Що стосується зустрічної позовної заяви, в якій позивач за зустрічним позовом (перший відповідач за первісним позовом) просить визнати недійсним договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року з урахуванням додаткових угод до нього з огляду на те, що його зміст суперечить імперативним приписам законодавства та порушує вільне волевиявлення учасника правочину, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у ст. 1 ГПК України, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з’ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

При цьому, спір - це розбіжності або суперечності між суб'єктами правовідносин з питання факту або права.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України , правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

У відповідності до статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

                    Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним

Пленум Верховного Суду України в п.п. 2, 12 Постанови від № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з Роз'ясненням ВАСУ №02-5/111 від 12.03.1999 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України проголошує, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано позивачем за зустрічним позовом, спірний договір (з урахуванням усіх умов договору) та додаткові угоди до нього, були укладені сторонами з дотриманням та у відповідності до ст.ст.626, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України, без будь-яких застережень стосовно умов, на яких вони укладались. Тому, не заслуговують на увагу суду посилання позивача за зустрічним позовом щодо нав’язування йому умов договору.

Крім того, встановлено та підтверджується матеріалами справи, що спірний договір (з урахуванням усіх умов договору) та додаткові угоди були укладені та підписані уповноваженими на те представниками сторін.

Також суд не дійшов висновку щодо обґрунтованості посилання позивача на пункт 3 статті 203 Цивільного кодексу України, яка зазначає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, як на підставу для визнання договору недійсним. Позивачем за зустрічним позовом не зазначено, які саме фактори вплинули на його волевиявлення та не надано доказів на підтвердження своїх посилань.

Також не є доведеним посилання позивача за зустрічним позовом щодо невідповідності договору моральним засадам суспільства. Позивачем за зустрічним позовом не надано ні обґрунтування наведеного посилання, ні доказів на його підтвердження.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона по справі зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В порушення наведеної норми, заявляючи вимогу про визнання недійсним договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року, позивач за зустрічним позовом не надав доказів порушення його вільного волевиявлення.

Стосовно посилання позивача за первісним позовом на порушення статей 99 Конституції України, статті 524 Цивільного кодексу України та статті 198 Господарського кодексу України та статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» щодо відсутності індивідуальної ліцензії в жодної із сторін правочину валютного договору, оскільки в договорі зобов’язання виражені в іноземній валюті – доларах США, то суд зазначає наступне.

Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.

Відповідно частини 2 статті 198 Господарського кодексу України грошові зобов’язання учасників господарських правовідносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань в іноземній валюті, здійснюються відповідно до закону. Аналогічні положення містять норми статті 524 Цивільного кодексу України.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі - Декрет) передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції. Відповідно до п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

-надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

-використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Судом встановлено, що законодавством, яке діяло на момент укладення сторонами договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року, не встановлено будь-яких обмежень щодо граничних розмірів сум та термінів повернення кредитів в іноземній валюті.

Тому, суд приходить до висновку що операції по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Крім того, в матеріалах справи знаходиться копія банківської ліцензії № 79 від 20.07.2007 року та копія дозволу № 79-1 від 20.04.2007 року, які були видані Відкритому акціонерному товариству ВТБ Банк Національним банком України, та надають право на здійснення операцій, передбачених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та пунктами1-4 частини 2 та 4 статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Таким чином, під час укладення договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року позивач не потребував індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій.

Водночас, відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Проаналізувавши наведену норму, суд приходить до висновку, що банк відповідач за зустрічним позовом також не був зобов’язаний отримувати індивідуальну ліцензію на здійснення валютних операцій.

Отже, під час укладення договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року позивачем та відповідачем за зустрічним позовом були дотримані положення статті 632 Цивільного кодексу України та визначена його ціна.

Що стосується посилання позивача за зустрічним позовом на факт укладення ним спірного договору під впливом тяжких обставин, суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено, під впливом яких саме тяжких обставин і на яких вкрай невигідних умовах було укладено спірний договір та додаткові угоди до нього, і як це могло вплинути на його права та обов’язки.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання мають здійснювати свою діяльність у межах встановленого господарського правопорядку, додержуючись визначених законодавством вимог.

При цьому, суд зазначає, що ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик є однією із ознак підприємництва (згідно ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 Господарського кодексу України). Отже складнощі, які виникли у позивача за зустрічним позовом із виконанням спірного кредитного договору охоплюються його (позивача) підприємницьким ризиком. Тому у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик позивача за зустрічним позовом на відповідача за зустрічним позовом шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов’язків за договором.

При цьому суд враховує також, що спірним кредитним договором передбачено право позивача за зустрічним позовом відмовитись від одержання кредиту в повному обсязі та дострокове повернення кредиту (п.6.1,6.2 ). Проте позивач таким правом не скористався – кредит не повернув, проценти за його користування не сплатив.

Крім того, позивачем за зустрічним позовом не доведено факт збігу тяжких для нього обставин і наявність їх безпосереднього зв’язку із його волевиявленням вчинити правочин (укласти кредитний договір) на вкрай невигідних для нього умовах.

З огляду на наведене та приймаючи до уваги норми статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та пункт 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постанова Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року N 483, положення статті 203, 215, 233, 626, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України суд приходиться до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову по справі.

Враховуючи наведене вище, а також положення ст. 203 та ст. 215 Цивільного кодексу України суд не знайшов необхідних і достатніх підстав для визнання договору кредиту недійсним.

Зважаючи на викладене, по переконанню суду, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивача за зустрічним позовом, що вказує на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог за зустрічним позовом.

Що стосується клопотання позивача за первісним позовом про призначення експертизи (вх. № 31543 від 16.12.2009 року), то суд вважає, що дане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне

Згідно статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На думку суду, факт неплатоспроможності позивача за зустрічним позовом може бути підтверджений тільки відповідною ухвалою господарського суду у справі про його банкрутство.

Тому, суд приходить до висновку, що судово-економічна експертиза по справі, яку просить призначити позивач за зустрічним позовом, не зможе визначити та об’єктивно підтвердити факт існування неплатоспроможності боржника. Таким чином, відсутні підстави для задоволення клопотання позивача за зустрічним позовом про призначення у справі судово-економічної експертизи.

Що стосується клопотання другого відповідача за первісним позовом про зупинення провадження у даній справі № 37/79-09 до вирішення пов’язаної з неї іншої справи № 29/293-09, що розглядається іншим судом, то суд вважає, що дане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В забезпечення виконання позичальником (першим відповідачем за первісним позовом) зобов'язань перед банком (позивачем за первісним позовом) за договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю, укладеного між банком (позивачем за первісним позовом), позичальником (першим відповідачем за первісним позовом) та поручителем (другим відповідачем за первісним позовом) був укладений договір поруки № 182-П/1 від 24.06.2008 року (надалі - Договір Поруки 182-П/1).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Харківської області від 23.07.2009 року по справі № 29/293-09, яке було залишено без змін Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.12.2009, у задоволені позову про визнання договору поруки недійсним відмовлено у повному обсязі.

Отже, на момент винесення рішення по справі № 37/73-09 відсутні підстави, на які посилався поручитель (другий відповідач за первісним позовом) в своєму клопотанні про зупинення провадження у справі, тому наведене клопотання задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідачів за первісним позовом.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 16, 203, 215, 525, 543, 546, 548, 549, 553, 554, 598, 610, 611, 612, 638, 1048,1049,1050,1054 Цивільного Кодексу, статтями 173,179,193,216,217,218,230,231,232,258,345, Господарського кодексу України, України, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", статтею 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2007 р. N 627, ст.ст. 1, 12, 33, 34, 35, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволені клопотання Відкритого акціонерного товариства «Богодухівський молокозавод» про зупинення провадження у справі.

Відмовити у задоволенні клопотання Закритого акціонерного товариства «Плавлені сири» про призначення судово-економічної експертизи у справі.

Первісний позов задовольнити повністю.

          Стягнути солідарно з відповідачів: Закритого акціонерного товариства «Плавлені сири» (61019, м. Харків, вул. Калініна, 91, код ЄДРПОУ 30237452), Відкритого акціонерного товариства «Богодухівський молокозавод» (62103, Харківська обл., м. Богодухів, пров. Харківський, 6, код ЄДРПОУ 00447404) та Відкритого акціонерного товариства «Красноградський маслосирзавод» (63050, Харківська обл., м. Красноград, вул. Котляревського, 48, код ЄДРПОУ 00447296) на користь Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк (м. Київ, бул. Шевченка/вул. Пушкінська, 8/26, код ЄДРПОУ 14359319) грошову суму в розмірі 29714600,25 грн., витрати на оплату держмита у розмірі 25500,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.

В задоволені зустрічного позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Рішення оголошено,оформлено і підписано

в порядку статті 84 ГПК України 22 лютого 2010 року

справа № 37/73-09