Рішення № 8264318, 03.02.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2010 р. Справа № 57/321-09

вх. № 10033/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Василенко І.Ю. - головний спеціаліст-юрисконсульт, дов. №08-11/3710/2-08 від 25.12.2008р, Швачка Ю.О. - головний спеціаліст-бухгалтер, дов. №08-11/2784/2-09 від 24.12.09р.

відповідача - Кравченко К.В., дов. №16 від 11.01.10р.

розглянувши справу за позовом Харківської міської ради, м. Харків

до Управління Держкомзему у м. Харків, м. Харків

про стягнення 20543,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Харківська міська рада звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача –Управління Держкомзему у м. Харкові - 18912,54 грн. боргу, 1630,89 грн. пені, а також просить покласти на відповідача судові витрати, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором №8/1-В на відшкодування експлуатаційних та комунальних послуг від 27.02.2009р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 грудня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 22 грудня 2009 року о 10:40 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 грудня 2009 року розгляд справи відкладено на 21 січня 2010 року о 12:00 год., у зв’язку з неявкою представника відповідача у судове засідання та невиконання сторонами вимог попередньої ухвали суду щодо подання витребуваних судом документів.

21 січня 2010 року позивач через канцелярію господарського суду Харківської області надав заяву про уточнення позовних вимог (вх. № 1046), з якої вбачається збільшення розміру позовних вимог, а саме: позивач просить суд стягнути з відповідача суму боргу у сумі 25098,51 грн., 2390,54 грн. пені, а також просить покласти на відповідача судові витрати.

Приймаючи до уваги, що згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд приймає заяву позивача, як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству.

В судовому засіданні 21.01.2010 року в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 03.02.2010 року о 10:00 год.

У призначеному 03 лютого 2010 року судовому засіданні представники позивача позов, з урахуванням збільшених позовних вимог, підтримували та наполягали на його задоволенні.

Відповідач проти заперечував з підстав, зазначених у наданих до суду письмових запереченнях (вх. № 32267 від 22.12.2009 року)

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Присутні в судовому засіданні 03 лютого 2010 року представники позивача та відповідача вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, враховуючи строки розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 липня 2007 року між Комунальним підприємством “Міський інформаційний центр ” (далі - орендодавець) та Харківською міською радою (позивачем у справі) було укладено договір №3434 оренди нежитлових приміщень (далі – договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передав, а позивач прийняв в строкове платне користування до 23 липня 2008 року нежитлове приміщення (будівлю) загальною площею 2848,9 кв.м., розташоване за адресою: м. Харків, вул. Квітки - Основ’яненка, 7, літ. “К-10”, що знаходиться на балансі комунального підприємства «Міський інформаційний центр», з метою розміщення адміністративних приміщень.

Пунктами 4.10, 4.12 договору оренди сторонами договору були визначені зобов’язання орендаря (позивача у справі) щодо здійснення укладання договорів на отримання комунальних послуг (газо-, водо-, теплопостачання, послуги водовідведення та електрифікації), договорів на оплату експлуатаційних витрат та договору на пропорційну частину відшкодувань на утримання прилеглої до будівлі території у термін, визначений відповідними розпорядчими документами обслуговуючих підприємств, з дати підписання акту приймання-передачі та узгодити призначення приміщень з органами пожежної безпеки та санітарно-епідеміологічною службою за місцем знаходження об'єкта оренди.

Факт передачі приміщення підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна, підписаним сторонами договору 23 липня 2007 року.

Додатковою угодою № 1 до договору оренди, підписаною сторонами 03.10.2007 року, пункт 1.3 договору викладено в новій редакції: «майно передається в оренду з метою використання: розміщення бюджетної організації, яка фінансується за рахунок міського бюджету - 2848,90 кв. м»

Додатковою угодою № 2 до договору оренди, підписаною сторонами договору 20 березня 2008 року, було зменшено площу зданого в найом приміщення – до 2705,99 кв.м.

Факт повернення орендодавцю (Комунальному підприємству «Міський інформаційний центр») частини приміщення площею 142,91 кв.м. підтверджується актом прийому-передачі нежитлового приміщення, підписаного сторонами договору 20 березня 2008 року.

Судом встановлено, що 27 лютого 2008 року між позивачем - Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Управлінням земельних ресурсів у місті Харкові було укладено договір №1328 позички (далі - договір позички), відповідно до умов якого позикодавець (позивач у справі) передав на підставі рішення 19 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.02.2008 року "Про комунальну власність м. Харкова", яким затверджено перелік об`єктів, які передаються в безоплатне користування за договором позички, користувачу (відповідачу у справі) у безоплатне користування строком на 12 місяців – до 27 лютого 2009 року нежитлові приміщення площею 597,8 кв.м, які розташовані в будівлі літ. “А-10”по вул. Квітки - Основ’яненка,7.

Пунктами 3.1.4. та 3.1.5. договору позички сторонами були визначені обов’язки користувача (відповідача у справі) додержуватися і виконувати правила пожежної безпеки відповідно до Закону України "Про пожежну безпеку" та нести звичайні витрати по утриманню майна, що передане у користування, у належному стані.

Додатковою угодою № 1 до договору позички, підписаною сторонами договору 04.02.2009 року, в зв’язку з реорганізацією Управління Держкомзему у місті Харкові були внесені зміни до договору позички в частині найменування «користувача» нежитлових приміщень та змінено на Управління Держкомзему у місті Харкові (відповідача у справі).

Додатковою угодою № 2 до договору позички, підписаною сторонами договору 25.02.2009 року, продовжено строк дії договору до 27.02.2010 року.

01 березня 2009 року між Дочірнім підприємством «Харківспецбезпека» Колективного підприємства «Харківспецсервіс» (далі - виконавець) та Харківською міською радою (позивачем у справі) було укладено договір № 2В52 (далі – договір № 2В52), відповідно до умов якого виконавець на платній основі здійснює обслуговування протипожежної автоматичної системи в адміністративних будівлях згідно додатку № 1 до даного договору.

Додатком № 1 до договору № 2В52, сторонами договору був затверджений перелік об’єктів та види робіт, які підлягають виконанню, до якого, в тому числі, належить техобслуговування автоматичної установки системи димовидалення адміністративної будівлі за адресою: м. Харків, вул. Квітки Основ’яненко, 7 з сумою оплати щомісячно – 1130 грн.

Додатковою угодою до договору № 2В52 від 01.03.2009 року, підписаною сторонами договору 01.06.2009 року, в зв’язку зі зміною реквізитів виконавця були внесені зміни до договору № 2В52 в частині реквізитів сторін.

23 лютого 2009 року, між Управлінням Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області (далі – охороною) та Харківською міською радою (позивачем у справі) укладено договір № 17-20373 про надання охоронних послуг підрозділом державної служби охорони (далі – договір № 17-20373), відповідно до умов якого, охорона приймає на себе зобов’язання здійснювати послуги в сфері охорони громадського порядку і безпеки – охорона в приміщеннях адміністративних будівель Харківської міської ради (позивача у справі), які розташовані за адресами: м. Харків, пл. Конституції, 7, вул. Квітки Основ’яненко, 7 , пр. Московський, 96-а.

Пунктом 2.1 договору № 17-20373 сторонами договору була узгоджена ціна за охороні послуги -1399905,00 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 233317,50 грн.

Додатком № 3 до договору №17-20373 сторонами договору були узгоджені договірні ціни за здійснення заходів охорони.

З матеріалів справи вбачається, що 27 лютого 2009 року між Харківською міською радою (позивачем у справі) та Управлінням Держкомзему у місті Харків (відповідачем у справі) було укладено договір №8/1-В на відшкодування експлуатаційних та комунальних послуг (далі - договір ), відповідно до умов якого сторона 1 (позивач у справі) сплачує комунальні та експлуатаційні послуги приміщень, розташованих в м. Харкові по вул. Квітки Основ’яненка, 7, а сторона 2 (відповідач у справі) здійснює відшкодування вартості сплачених послуг згідно займаної нежитлової площі за договором позички № 1328 від 27.02.2008 року із змінами.

Відповідно до п.2.1. договору сторона 2 (відповідач у справі) відшкодовує згідно рахунків позивача витрати на комунальні та експлуатаційні послуги, розрахунок вартості яких підтверджують щомісячні рахунки та акти виконаних робіт підприємств - постачальників комунальних та експлуатаційних послуг.

Згідно п.2.2. договору сума відшкодування перераховується відповідачем на поточний рахунок позивача протягом 10 днів з дати рахунку, який надається позивачем.

Пунктом 2.5. цього договору передбачено, що нарахування плати за комунальні та експлуатаційні послуги та їх відшкодування здійснюється з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року.

Згідно пункту 3.3. цього договору відповідач зобов'язується своєчасно і в повному обсязі відшкодовувати позивачу суми витрат за комунальні та експлуатаційні послуги.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем були сплачені комунальні та експлуатаційні послуги постачальникам цих послуг, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень № 1150 від 27серпня 2009 року у сумі 137026,04 грн., № 1117 від 27 серпня 2009 року у сумі 1170 грн., № 1116 від 27 серпня 2009 року у сумі 4500,00 грн., № 1288 від 28 вересня 2009 року у сумі 1170,00 грн., № 1287 від 28 вересня 2009 року у сумі 4500,00 грн., № 1273 від 28 вересня 2009 року у сумі 136331,00 грн., № 1453 від 03 листопада 2009 року у сумі 1170 грн., № 1400 від 03 листопада 2009 року та актами прийому-здачі виконаних робіт УДСО при ГУМВС України в Харківській області № 17-0000413 за серпень у сумі 137026,04 грн., № 17-0000462 за вересень у сумі 136331,00 грн. , № 17-0000510 за жовтень у сумі 139694,84 грн., актами прийому – здачі виконаних робіт ДП «Харківспецбезпека» КП «Харківспецсервіс» № 95 за серпень у сумі 5670,00 грн., № 93 за вересень у сумі 5670,00 грн., ,№ 93 за жовтень 5670,00 грн., що були надані позивачем супровідним листом (вх. № 31610 від 17 грудня 2009 року) та долучені судом до справі.

На виконання умов договору, позивачем в період з 01.09.2009 року по 01.12.2009 року були виставлені відповідачу рахунки та розрахунки до них № 72 від 18.09.2009 року у сумі 11664,76 грн., № 72/1 від 23.09.2009 року у сумі 5345,03 грн., № 72/2 від 23.09.2009 року у сумі 6319,73 грн., № 79 від 20.10.2009 року у сумі 11656,91 грн., № 79/1 від 26.10.2009 року у сумі 5441,90 грн. , № 79/2 від 26.10.2009 року у сумі 6215,01 грн., № 83 від 20.11.2009 року у сумі 12028,25 грн. , № 83/1 від 23.11.2009 року у сумі 5650,45 грн.,№ 83/2 від 23.11.2009 року у сумі 6377,80 грн., № 92 від 01.12.2009 року у сумі 2313,82 грн., які відповідачем були отримані, що підтверджується відомостями на отримання рахунків по відшкодуванню на експлуатаційні та комунальні витрати.

Як зазначає позивач у позовній заяві, після отримання рахунків відповідач надіслав на адресу позивача листи № 4863 від 22.09.2009 року, № 5493 від 23.11.2009 року та № 6099 від 23.11.2009 року, в яких просив надати окремі рахунки на відшкодування фактичних витрат сплачених позивачем послуг. Зазначене прохання щодо відокремлення загальних рахунків було задоволене позивачем.

Проте, на адресу позивача від відповідача були надіслані листи № 5070 від 29.09.2009 року та № 5774 від 06.11.2009 року , в яких Управління (відповідач у справі) повідомило раду (позивача у справі), що кошти за виставлені рахунки сплачені не будуть, оскільки Управлінням (відповідачем у справі) раніше листами № 736 від 25.02.2009 року, № 957 від 05.03.2009 року, № 1950 від 17.04.2009 року, № 1966 від 21.04.2009 року було повідомлено позивача, що на виконання Постанови Кабінету Міністрів від 22.10.2008 року за № 943 «Про економію бюджетних коштів,передбачених на утримання державної влади та інших державних органів», утримується у 2009 року лише на 60% від загального обсягу надходжень, оплата на відшкодування експлуатаційних та комунальних послуг здійснюється за рахунок коштів, які Управління (відповідач у справі ) отримує від надання платних коштів, хоча ці кошти використовуються виключно на відшкодування витрат, пов’язаних з виконанням робіт з веденням Державного земельного кадастру (пункт 7 Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.2000 року за № 1619, відповідач відмовляється від послуг охорони та технічного обслуговування системи пожежної безпеки.

Таким чином, відповідачем залишилась несплаченою сума заборгованості в частині оплати послуг охорони та технічного обслуговування системи пожежної безпеки у сумі 25098,51 грн., що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачами заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Згідно ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування", до відання виконавчих органів місцевого самоврядування належить управління комунальним майном.

Відповідно до ст. 23 Господарського кодексу України, відносини між органами місцевого самоврядування та господарюючими суб'єктами, що здійснюється на договірних засадах, регулюються законами та іншими нормативно-правовими актами. В разі порушення договірної дисципліни сторони вправі звертатися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець)зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року N 1875-ІV та преамбулою Наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій» від 17.05.2005 N 76 встановлено, що утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та преамбули Наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій» від 17.05.2005 року N 76, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про пожежну безпеку" забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.

Статтями 5, 6 зазначеного вище Закону передбачені обов'язки підприємств, установ та організацій та громадян щодо забезпечення пожежної безпеки.

Статтею 5 Закону України "Про пожежну безпеку" від 17 грудня 1993 року N 3745-XII, визначено, що обов'язки підприємств, установ та організацій щодо забезпечення пожежної безпеки розмежовані між власниками підприємств та орендарями. При цьому визначено що обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна повинні бути визначені у договорі оренди.

Згідно п. 5.1.38 Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій від 19 жовтня 2004 року N 126, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 4 листопада 2004 року за N 1410/10009 "Власник підприємства зобов'язаний забезпечити обслуговування та технічну експлуатацію електроустановок, у тому числі електроустановок слабкого струму. Особа, призначена відповідальною за їх протипожежний стан (головний енергетик, енергетик, інженерно-технічний працівник відповідної кваліфікації), зобов'язана:

- організовувати і проводити профілактичні огляди та планово-попереджувальні ремонти електрообладнання і електромереж, а також своєчасне усунення порушень, які можуть призвести до пожежі;

- забезпечувати правильність застосування електрообладнання, кабелів, електропроводок залежно від класу пожеже - та вибухонебезпечності зон і умов навколишнього середовища, а також справний стан апаратів захисту від коротких замикань, перевантажень та інших небезпечних режимів робіт;

- організовувати навчання та інструктажі чергового персоналу з питань пожежної безпеки під час експлуатації електроустановок.

За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного пожежного нагляду, невиконання їх приписів винні в цьому посадові особи, інші працівники підприємств, установ, організацій та громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, завдані у зв'язку з порушенням ними протипожежних вимог, відповідно до чинного законодавства (статті 35, 36 Закону України "Про пожежну безпеку").

Відповідно до пункту 1.3 наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва Міністерства Внутрішніх справ України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян» від 14.12.2004 N 145/1501(далі-Правила) охоронна діяльність - діяльність з надання послуг, пов'язаних з охороною майна юридичних і фізичних осіб та забезпечення особистої безпеки фізичних осіб на підставі цивільно-правових угод.

Пунктом 1.3 зазначених Правил встановлено, що об’єктами охорони є фізичні особи, крім посадових осіб органів державної влади та громадян, щодо яких заходи захисту життя, здоров'я та майна здійснюються відповідно до окремих законів України, а також майно громадян і юридичних осіб усіх форм власності.

Пунктом 1.3 Правил визначено, що охорона майна - діяльність суб'єктів охоронної діяльності з організації та практичного здійснення на підставі цивільно-правових договорів заходів, спрямованих на забезпечення схоронності, цілісності визначених володільцем майна належних йому будівель, споруд, іншого рухомого та нерухомого майна (далі - майно) з метою відвернення та/або недопущення безпосередніх посягань на майно, припинення не санкціонованого володільцем доступу до нього для збереження його фізичного стану і забезпечення здійснення володільцем цього майна всіх належних йому повноважень щодо нього.

Статтею 24 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", передбачено, що ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не встановлено договором оренди.

З зазначеного вбачається, що підприємства, установи, організації та громадяни (власники) зобов’язані здійснювати дії щодо забезпечення пожежної безпеки та збереження нерухомого майна, в тому числі, шляхом укладання зі спеціальними організаціями (із кваліфікованими фахівцями) цивільно-правових угод на планове технічного обслуговування системи пожежної безпеки та послуг охорони.

В свою чергу, обов'язок своєчасно і в повному обсязі відшкодовувати відповідачем позивачу суми витрат за комунальні та експлуатаційні послуги встановлені частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України та пунктами 2.1, 2.5 та 3.3 договору №8/1-В на відшкодування експлуатаційних та комунальних послуг, який був укладений між сторонами у справі 27 лютого 2009 року.

У відповідності зі ст. 204 Цивільного кодексу України всі договори укладені між їх сторонами, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов’язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Відповідно до загального правила частини 3 ст.6 Цивільного кодексу України сторони вправі відступати і від цього правила та розподілити ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна на свій розсуд.

У судових засіданнях відповідач наголошував про несплату заборгованості, у зв`язку з повідомленням позивача про відмову від послуг охорони та технічного обслуговування системи пожежної безпеки.

У судових засіданнях та у відзиві на позовну заяву, відповідач не визнавав суму заборгованості, пред’явленій до стягнення з огляду на те, що листами № 736 від 25.02.2009 року, № 957 від 05.03.2009 року, № 1950 від 17.04.2009 року, № 1966 від 21.04.2009 року на виконання Постанови Кабінету Міністрів від 22.10.2008 року за № 943 «Про економію бюджетних коштів,передбачених на утримання державної влади та інших державних органів» відповідач відмовився від послуг охорони та технічного обслуговування системи пожежної безпеки.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач дійсно направляв позивачу листи № 736 від 25.02.2009 року, № 957 від 05.03.2009 року, № 1950 від 17.04.2009 року, № 1966 від 21.04.2009 року з проханням розглянути питання про зменшення відшкодування експлуатаційних послуг шляхом виключення відшкодування витрат на послуги охорони та технічного обслуговування системи пожежної безпеки.

Відповідно до ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідачем не надано доказів внесення змін до спірного договору на відшкодування витрат, з урахуванням чого суд приходить до висновку про безпідставність відмови відповідача від виконання своїх зобов’язань в частині оплати цих послуг охорони та технічного обслуговування системи пожежної безпеки.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість в частині оплати послуг охорони та технічного обслуговування системи пожежної безпеки у сумі 25098,51 грн. не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання з оплати послуг за договором №8/1-В на відшкодування експлуатаційних та комунальних послуг, який був укладені між сторонами по справі 27 лютого 2009 року.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 25098,51 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п.4.3. Договору №8/1-В від 27.02.2009 року у разі несвоєчасного виконання зобов`язань за даним договором відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення (включаючи день оплати).

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 624 Цивільного Кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

За прострочення внесення оплати послуг за договором №8/1-В на відшкодування експлуатаційних та комунальних послуг позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка за період з 05.06.2009 року по 21.01.2010 року склала 2390,54 грн.

Таким чином, позивачем обґрунтовано нараховане відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 2390,54 грн., розрахунок пені перевірено судом з урахуванням вимог законодавства.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75 статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтями 11,15,16 509, 526, 530, 546,548, 551, 629, 610, 611, 612, 901 Цивільного кодексу України, статтями 188, 193, 198, 232, 343, Господарського кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Прийняти до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог (вх. № 1046 від 21.01.2010 р.)

Позов задовольнити повністю .

Стягнути з Управління Держкомзему у місті Харків (61003, м. Харків, вул. Квітки-Основ`яненко, 7, код ЄДРПОУ 25859048, відомості про банківські рахунки відсутні) на користь Харківської міської ради (61200, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243; відомості про банківські рахунки відсутні) основну суму боргу у розмірі 25098,51 грн., пеню у розмірі 2390,54 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 274,89 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішення законної сили.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

Повний текст рішення оголошено та підписано 08.02.2010 року

справа № 57/231-09