Рішення № 82641029, 26.06.2019, Одеський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року м.Одеса справа № 420/3152/19

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А.

за участі секретаря Ягенської К.О., представників: позивача Попова М.С. відповідача Захарової Б.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі – Овідіопольського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області) в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 26 червня 2017 року про стягнення з нього виконавчого збору у розмірі 96672,85 грн. у виконавчому провадженні №52331898.

Позивач мотивує позовні вимоги тим, що державним виконавцем протиправно винесено постанову про стягнення з нього виконавчого збору у розмірі 96672,85 грн. від 26.06.2017 року ВП № 52331898, оскільки відповідно до ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 року, розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону в розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу. При цьому, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій саме по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум. Разом з тим, відповідачем не було стягнуто з боржника на користь стягувача жодних сум, а тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що постанова про стягнення виконавчого збору від 26.06.2017 р. ВП №52331898 прийнята державним виконавцем в межах повноважень та у спосіб встановлений Законом України «Про виконавче провадження» та Конституцією України. Оскільки, у разі повернення виконавчого документу стягувачу згідно п. 3 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» це є підставою для винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» повідомлявся належним чином та своєчасно, до суду не прибув, жодних заяв чи пояснень не надав.

Ухвалою суду від 03.06.2019 року адміністративний позов залишений без руху та наданий строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 18.06.2019 року відкрито позовне провадження та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на “9” год. “10” хв. 26 червня 2019 року.

Разом з тим, зазначеною ухвалою зобов`язано Овідіопольський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області в строк до 24.06.2019 року надати до Одеського окружного адміністративного суду засвідчену належним чином за описом копію матеріалів виконавчого провадження №52331898.

Дослідивши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 20.08.2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу було вчинено виконавчий напис №6183 відповідно до якого необхідно звернути стягнення на земельні ділянки: загальною площею 0,0500 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, масив 18, ділянка №30/11; загальною площею 0,0500 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . ділянка №30/12, що належить ОСОБА_1 , оскільки позивач є майновим поручителем ОСОБА_2 за кредитним договором №ML-508/025/2008 від 03.06.2008 року укладеним між ним та ЗАТ «ОТП Банк».

На підставі зазначеного виконавчого напису 22.09.2016 року старшим державним виконавцем Овідіопольського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №52331898 з виконання виконавчого напису №6183 від 20.08.2016 року приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу про звернення стягнення на земельні ділянки: загальною площею 0,0500 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, масив 18, ділянка №30/11; загальною площею 0,0500 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . АДРЕСА_2 , масив АДРЕСА_3 . ділянка №30/12, що належить ОСОБА_1 .

Постановами Овідіопольського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області від 11.10.2016 року було накладено арешт на вищенаведені земельні ділянки позивача.

17.01.2017 року державним виконавцем до Одеської філії ДП «СЕТАМ» було надіслано заяви щодо реалізації арештованого майна на торгах, зокрема земельних ділянок, які належать позивачу. Разом з тим, таких торгів не відбулось у зв`язку з відсутністю допущених покупців.

На підставі вищезазначеного, відповідачем листом від 12.06.2017 року було запропоновано стягувачу (ТОВ «ОТП Факторинг Україна») залишити за собою непродане на торгах майно у рахунок погашення боргу. Проте стягував відмовився залишити зазначене майно в рахунок погашення боргу.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, 26.06.2017 року заступником начальника відділу Овідіопольського районного відділу ДВС в Одеській області було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження».

Водночас, 26.06.2017 року заступником начальника відділу Овідіопольського районного відділу ДВС в Одеській області було винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 96672,85 грн..

На підставі вищевказаної постанови про стягнення виконавчого збору старшим державним виконавцем Овідіопольського районного відділу ДВС в Одеській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 15.08.2017 року №54390141 щодо стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 96672,85 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеною постановою про стягнення виконавчого збору ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до Овідіопольського районного суду Одеської області.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 24.05.2018 року по справі № 509/4842/17 за позовом ОСОБА_1 до Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про скасування постанови державного виконавця - в задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 07.11.2018 року скасовано рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24.05.2018 року та закрито провадження по справі.

Постановою Верховного Суду від 24.04.2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Одеської області від 07.11.2018 року змінено у мотивувальній частині, в іншій частині постанову залишено без змін.

Верховний Суд у своїй постанові зазначив, що позов ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про стягнення з нього виконавчого збору не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи вищенаведене 27.05.2019 року позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду.

При цьому судом встановлено, що за час розгляду позовної заяви позивача в порядку цивільного судочинства Овідіопольським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області 31.01.2018 року було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із самостійною сплатою позивачем виконавчого збору в розмірі 96672,85 грн. до Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до термінів визначених у ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець – це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про іпотеку» №898 від 05.06.2003 року зазначено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Відповідно до ст. 34, 87, 90 Закону «Про нотаріат» від 02.09.1993 року (в редакції чинного на момент вчинення виконавчого напису) нотаріуси вчиняють виконавчі написи.

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" .

Так статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частин 1, 2 статті 15 Закону №1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Статтею 18 Закону №1404-VIII встановлені обов`язки і права виконавців. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно до ч.5 ст. 26 Закону України №1404 від 02.06.2016 року (в редакції чинній на час відкриття виконавчого провадження №52331898) зазначено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до статті 27 Закону №1404 виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

З аналізу вказаної норми суд робить висновок, що частина перша та друга статті 27 Закону №1404-VIII встановлюють загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем. Разом з тим, ця стаття передбачає винятковий перелік підстав, коли виконавчий збір не стягується.

Згідно до п.3 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пп.1, 3, 4, 6 ч.1 ст.37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пп.1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч. 9 ст. 27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч.1 ст.39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

З огляду на зазначене суд робить висновок, що частина третя статті 40 Закону №1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору.

Отже, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору, зокрема, якщо у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 37 цього Закону не було стягнуто з боржника виконавчий збір, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року (справа №808/3791/1605), від 26 липня 2018 року (справа №818/667/17).

Щодо посилання позивача на позицію викладену Постановою ВСУ від 15.02.2018 року по справі №910/1587/13, суд зазначає наступне.

З Постанови ВСУ від 15.02.2018 року по справі №910/1587/13 вбачається, що державним виконавцем з боржника не було стягнуто в примусовому порядку сум згідно наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року, та на час винесення постанови про стягнення виконавчого збору виконавцем не було винесено постанови ні про закінчення виконавчого провадження згідно ст.39 Закону України №1404-VII, ні постанови про повернення виконавчого документа згідно ст. 37 зазначеного Закону.

З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку, що обставини наведеної справи та справи №420/3152/19 стосується різних спірних правовідносин.

Також, суд вважає за необхідне зазначити що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (відповідно до ст.11 ЗУ «Про іпотеку). Разом з тим, відповідно до виконавчого напису виданого 20.08.2013 року №6183 сума стягнення становить 966 728,46 грн., а отже 10 % від зазначеної суми становить 96 672,85грн. Таким чином державним виконавцем при винесенні постанови про стягнення виконавчого збору визначено вірну суму виконавчого збору у відповідності до ст.27 Закону №1404.

При цьому суд враховує, що добровільна сплата позивачем суми виконавчого збору відповідно до оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору, не позбавляє його права в наступному оскаржити її до суду.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору від 26.06.2017 року ВП № 52331898 прийнята державним виконавцем в межах повноважень та у спосіб встановлений Законом України «Про виконавче провадження» та Конституцією України, оскільки, стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, що є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, та відповідно винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у відповідності до вимог ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що винесення старшим державним виконавцем постанова про стягнення виконавчого збору від 26.06.2017 року здійснено відповідачем відповідно до чинного законодавства та в межах наданих державному виконавцю повноважень, у зв`язку з цим суд не вбачає законних підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (67801, смт. Овідіополь, вул. Портова, 2, ЄДРПОУ 35038745) - відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та з урахуванням п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Е.А.Іванов

.