Рішення № 82640565, 24.06.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2019 року № 810/1949/18

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Лиска І.Г., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Заводського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Заводського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність Запорізького обласного управління юстиції, його правонаступника - Головного територіального управління юстиції у 3апорізькій області, Заводського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з нарахування та виплати ОСОБА_1 , вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням на підставі пункту 6 статті 40 КЗпП України з 24.09.2002 р. з посади заступника начальника - начальника відділу Державної виконавчої служби Заводського районного управління юстиції м. Запоріжжя; - зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області, Заводський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку у зв`язку зі звільненням на підставі пункту 6 статті 40 КЗпП України з 24.09.2002 з посади заступника начальника - начальника відділу Державної виконавчої служби Заводського районного управління юстиції м. Запоріжжя; - стягнути в солідарному порядку з Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області та Заводського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 вересня 2002 року по день постановлення рішення у справі.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідно до ст.44 КЗпП України, в редакції що діяла на момент звільнення позивача, останній мав передбачене законом право отримати при звільненні 24.09.2002 р. вихідну допомогу у розмірі свого середнього місячного заробітку. Позивач стверджує, що наказ про його звільнення з посади з 24.09.2002 р. на підставі п.6 ст. 40 КЗпП України не містить вказівок про нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги. Відтак, вона не була нарахована та виплачена. Позивач стверджує, що бездіяльність обласного управління юстиції з нарахування та виплати вихідної допомоги є триваючим правопорушенням, яке має своїм початком 25 вересня 2002 р. і триває до теперішнього часу. Тому ця бездіяльність має бути визнана протиправною, і є підстави зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2018 відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 25.06.2018.

Відповідачем-1 подано заперечення на позову заяву, в якому у задоволенні позову останній просив відмовити та в обґрунтування якого зазначив, що позов безпідставний, необґрунтований, оскільки згідно з довідкою про доходи ОСОБА_1 від 10.04.2018 № 1606/08-49 середньомісячна заробітна плата на час звільнення ОСОБА_1 складала 516 грн. 78 коп., тобто саме в такому розмірі мала бути нарахована та виплачена вихідна допомога ОСОБА_1 при звільнені 24.09.2002. Стверджує, що головним управлінням юстиції у Запорізькій області 06.12.2005 на виконання рішення апеляційного суду Запорізької області від 22.12.2004 ОСОБА_1 було перераховано 4 138,75 грн. середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.09.2002 по 25.08.2003 та 1 000 грн. моральної шкоди, що підтверджується випискою УДК у Запорізькій області від 06.12.2005, тобто Головним управлінням юстиції у Запорізькій області була виплачена сума у вигляді розрахунку при звільнені значно більша, ніж передбачена ст. 44 КЗпП України сума вихідної допомоги в розмірі 516 грн. 78 коп.. Таким чином, суму вихідної допомоги у розмірі 516 грн. 78 коп. ОСОБА_1 в будь якому випадку було отримано щонайпізніше 06.12.2005, що підтверджується випискою УДК у Запорізькій області від 06.12.2005. Стверджує, що його право на отримання 516 грн. 78 коп. вихідної допомоги не порушено. Питання поновлення ОСОБА_1 на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди розглядались судами неодноразово протягом майже 10 років, однак питання виплати йому вихідної допомоги ОСОБА_1 жодного разу не порушувалось. Будь яких вимог щодо неналежного розрахунку при звільненні в частині виплати вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 не висував, що підтверджується судовими рішеннями першої, апеляційної та касаційної інстанцій по усім пов`язаним справам. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.06.2004, яке остаточно залишено в законній силі, ОСОБА_4 відмовлено в повному обсязі в задоволенні його позовних вимог щодо поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 5267,50 грн. та стягнення моральної шкоди в сумі 50 000 грн. Звільнення ОСОБА_1 визнано законним, питання розрахунку при звільненні вирішено остаточно.

Відповідачем-2 також подано заперечення та зазначено, що позов є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Стверджує, що у відповідача-2 відсутні будь-які документи, пов`язані зі звільненням позивача та виплатою йому будь-яких коштів, тому всі докази та суттєві обґрунтування надаються відповідачем-1.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідачем-1 не надано до суду доказів на спростування тверджень позивача про порушення відповідачами положень ст. 44, 47, 116 КЗпП України при звільненні позивача 24.09.2002. Факт виплати вихідної допомоги у зв`язку з припиненням трудового договору на підставі п.6 ст.40 КЗпП України відсутній. Немає ні наказу про виплату позивачу суми вихідної допомоги, ні документів, які би відображали нарахування і наступну виплату суми вихідної допомоги у зв`язку з звільненням 24.09.2002.

Відповідачем-1 подано до суду заяву про розгляд справи в загального позовному провадженні. Протокольною ухвалою суду від 25.06.2018 суд відмовив у задоволенні заяви відповідача-1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2018 за обґрунтованим клопотанням сторони зупинено провадження у справі до 25.07.2018.

Відповідачем-1 подано до суду заперечення на відповідь на відзив позивача, в яких останній зазначив, що вихідна допомога не є складовою частиною заробітної плати відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України «Про державну службу», отже ч. 2 ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження строком не підлягає застосуванню до даного позову. Як виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так і виплата вихідної допомоги при звільненні здійснюється з фонду оплати праці. Сума вихідної допомоги в розмірі 516 грн. 78 коп. є такою, що отримана ОСОБА_1 06.12.2005 під час перерахунку грошових коштів в розмірі 4 138,75 грн., що підтверджується випискою УДК у Запорізькій області від 06.12.2005. Зазначає, що при вирішенні позову має бути врахована ч. З ст. 117 КЗпП України та те, що з 25.08.2003 позивач працює у різних установах.

Відповідачем-1 подано до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду.

Судове засідання яке призначено на 25.07.2018 знято з розгляду у зв`язку з іншими причинами, перебування судді у щорічної відпустці та наступне судове засідання призначено на 12.09.2018.

Позивачем подано до суду заперечення на клопотання про залишення позову без розгляду.

12.09.2018 відкладено розгляд питання про поновлення провадження у справі до 29.10.2018 у зв`язку з неявкою позивача який був належним чином повідомлений.

Відповідачем-1 23.10.2018 подано до суду додаткові пояснення, в яких підтримано позицію викладену в запереченнях та в заяві про залишення позову без розгляду.

Відповідач -2 25.10.2018 подав до суду заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

29 жовтня 2018 року позивачем подано до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Також 29.10.2018 представником відповідача-1 подано до суду клопотання в якому останній залишає на розсуд суду питання щодо подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

29.10.2018 відкладено розгляд питання про поновлення провадження у справі на 05.12.2018.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 поновлено провадження у справі.

Сторони 05.12.2018 подали до суду заяви в яких просили подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Частиною 3 ст. 194 КАС України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

На підставі ст. ст. 194, 205 КАС України судом прийнято ухвалу від 05.12.2018 про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглядаючи клопотання відповідачів про залишення позовної заяви без розгляду та розгляд справи в порядку загального позовного провадження, суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки дані клопотання є необґрунтованими.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані сторонами, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи наказом начальника Запорізького обласного управління юстиції від 23.09.2002 р. № 1/207 позивач був звільнений з посади начальника відділу ДВС Заводського районного управління юстиції м. Запоріжжя з 24.09.2002 на п.6 ст.40 КЗпП України у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який до призначення позивача обіймав дану посаду.

Листом від 10.04.2018 №17п/08/12-20 Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області повідомило позивача, що у вересні 2002 року позивачу вихідна допомога не нараховувалась.

Відповідно до довідки про доходи №1606 /08-49 від 10.04.2018 середньоденна заробітна плата за липень, серпень 2002 року складала 23 грн. 49 коп., середньомісячна заробітна плата складала 516,78 грн..

Також матеріалами справи встановлено, що у листопаді 2002 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління юстиції у Запорізькій області, третя особа - ОСОБА_5 , про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.03.2003 в задоволенні позову було відмовлено у повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 08.07.2003 рішення суду від 25.03.2003 скасовано та направлено справу на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.

Комунарським районним судом м. Запоріжжя 10.06.2004 було винесено рішення про відмову в задоволені позову.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 22.12.2004 рішення Комунарського суду від 10.06.2004 скасовано та постановлено нове рішення наступного змісту: позовні вимоги задоволені частково. Визнано звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника - начальника Заводського районного управління юстиції Заводського району м. Запоріжжя неправильним. Визнано ОСОБА_1 звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Стягнуто з Запорізького обласного управління юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.09.2002 по 25.08.2003 в сумі 4 138,75 гри. та моральну шкоду у розмірі 1 000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06.07.2007 рішення апеляційного суду Запорізької області від 22.12.2004 скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 30.10.2007 рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.06.2004 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 28.05.2008 ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 30.10.2007 скасовано, а справу передано до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду для розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2009 рішення Комунарського суду від 10.06.2004 скасовано. Позов частково задоволено. Визнано звільнення незаконним, змінено підстави та час звільнення, а саме: «Звільнити ОСОБА_1 з посади заступника начальника Заводського районного управління юстиції - начальника відділу державної виконавчої служби з 25 серпня 2003 року по п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України». Зобов`язано Головне управління юстиції у Запорізькій області зробити в трудовій книжці ОСОБА_1 відповідний запис. Стягнуто з Головного управління юстиції у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з урахуванням отриманого раніше, у сумі 1263,95 грн. Розмір моральної шкоди визначено 1000 грн., які вже отримані позивачем, тому не підлягали повторному стягненню. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.10.2010 касаційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління юстиції у Запорізькій області та ОСОБА_5 задоволені частково: постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2009 скасована, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.06.2004 залишено в силі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.03.2011 ОСОБА_1 відмовлено в поновленні строку подачі заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 27.10.2010 та відмовлено в допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління юстиції у Запорізькій області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, в порядку перегляду по цій справі ухвали Вищого адміністративного суду України від 27.10.2010. Ухвала оскарженню не підлягає.

25.10.2011 Головним управлінням юстиції у Запорізькій області подано до Комунарського районного суду м. Запоріжжя заяву про поворот виконання судового рішення, яка була задоволена ухвалою Комунарського суду м. Запоріжжя від 27.02.2012: Визнано недійсними записи у трудовій книжці ОСОБА_1 , внесені на підставі наказу Головного управління юстиції у Запорізькій області від 28.10.2009 року № 597/07-09; визнано дійсним запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення з 24.09.2002 з посади у зв`язку з поновленням на посаді ОСОБА_6 .. внесений на підставі розділу 2 наказу Запорізького обласного управління юстиції від 23.09.2002 № 1/207; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Головного управління юстиції у Запорізькій області 1 000 грн., що була безпідставно стягнута на його користь за скасованим рішенням апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2004 року № 22-3289 2004.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 апеляційна скарга ОСОБА_1 по цій справі залишена без задоволення, ухвала Комунарського суду м. Запоріжжя від 27.02.2012 залишена без змін.

Головним управлінням юстиції у Запорізькій області 06.12.2005 на виконання рішення апеляційного суду Запорізької області від 22.12.2004 ОСОБА_1 було перераховано 4138,75 грн. середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.09.2002 по 25.08.2003 та 1 000 грн. моральної шкоди, що підтверджується випискою УДК у Запорізькій області від 06.12.2005.

Крім того, 03.06.2009 на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2009 ОСОБА_1 було перераховано 1 263,95 грн. середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, з урахуванням отриманого раніше, що підтверджується платіжним дорученням від 03.06.2009 № 3125.

Відповідно до службової записки від 06.06.2018 № 06-41/121, з якої вбачається, що за даними Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення, надати копію розрахунку компенсації за не використану відпустку, визначити дату проведених виплат, надати копії платіжних відомостей та надати копії табелів обліку робочого часу не має можливості у зв`язку із закінченням терміну зберігання первинних документів (термін зберігання 3 роки ст.317 Переліку), тому 25.05.2007 проведено знищення документів згідно акту № 7 від 25.04.2007 " Про виділення та знищення справ, що не підлягають зберіганню ". В табуляграмах ОСОБА_1 за вересень 2002 року та жовтень 2002 року відомості щодо нарахування та виплати вихідної допомоги не зазначені.

З метою перевірки факту видання наказу про виплату вихідної допомоги ОСОБА_1 при його звільненні, спеціалістом Управління персоналу було здійснено пошук підтверджуючих документів за період з 2002 року по теперішній час в архіві Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

У результаті пошуку необхідних документів було виявлено, що номенклатури відділу кадрової роботи та державної служби за 2002, 2003-2005, 2006-2007, 2008 роки передано на переробку до ЗАТ «Запоріжжявторресурси» для знищення, що підтверджується актом «Про виділення до знищення справ, що не підлягають зберіганню» від 25.04.2007 №7, актом «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду» від 05.05.2009 № б/н, актом «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду» від 2011 року № 1, актом «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду» від 2012 року № 12, актом «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду» від 27.05.2013 № 13. А також було виявлено відсутність деяких справ (документів, наказів) за 2012 рік, що підтверджується актом від 26.04.2016 №1.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між учасниками справи, суд виходив з такого.

Позивач стверджує, що бездіяльність відповідача-1 полягає в нарахуванні та виплаті позивачу вихідної допомоги (як складової розрахунку при звільненні).

Бездіяльність - не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб`єкт владних повноважень повинен вчинити. Бездіяльність - це, як правило, пасивна поведінка. Проте вона може поєднуватися із вчиненням інших дій, наприклад, наданням відповіді про відмову, частковим або неналежним виконанням.

Позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Наказом Запорізького обласного управління юстиції від 23.09.2002 № 1/207 «про звільнення ОСОБА_1 » встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з 24.09.2002 з посади заступника начальника Заводського районного управління юстиції - начальника відділу ДВС Заводського районного управління м. Запоріжжя у зв`язку з поновленням на цій посаді ОСОБА_7 (п. 6 ст. 40 КЗпП України); наказано виплатити компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки.

Відповідно до ст.44 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент винекнення праовідносин), при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - не менше двомісячного середнього заробітку; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Таким чином, позивач мав передбачене законом право отримати при звільненні 24.09.2002 р. вихідну допомогу у розмірі свого середнього місячного заробітку.

Проте, відомості стосовно виплати вихідної допомоги, передбаченої ст. 44 КЗпП України, в наказі відсутні, що не заперечується сторонами у справі.

Крім того, відповідач також стверджує, що даних щодо видання додаткових окремих наказів про виплату вихідної допомоги не знайдено.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем не було нараховано вихідну допомогу позивачу.

Відповідно до Стаття 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Таким чином, суд дійшов висновку, про наявну бездіяльність відповідачів з нарахуння та виплати ОСОБА_1 , вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням на підставі пункту 6 статті 40 КЗпП України з 24.09.2002 р. з посади заступника начальника - начальника відділу Державної виконавчої служби Заводського районного управління юстиції м. Запоріжжя.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідачів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку у зв`язку зі звільненням на підставі пункту 6 статті 40 КЗпП України з 24.09.2002 з посади заступника начальника - начальника відділу Державної виконавчої служби Заводського районного управління юстиції м. Запоріжжя суд зазначає, наступне.

Відповідно до ст. 34 ЗУ «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно з ч. 5 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу.

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки виплати доходів на один і більше календарних місяців відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати , затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (далі - ІСЦ) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100 за період невиплати доходу.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (п. 4 Порядку № 159).

Компенсації підлягають грошові доходи населення разом із сумою індексації, що отримані у гривнях на території України та не мають разового характеру. Перелік таких доходів наведено в п. 3 Порядку № 159, до них належить, зокрема, і заробітна плата.

Згідно п. 7 Порядку № 159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, зокрема, коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету.

Відповідно правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 18.11.2014 у справі №21-518а14 основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_1 від 10.04.2018 № 1606/08-49 середньомісячна заробітна плата на час звільнення ОСОБА_1 складала 516 грн. 78 коп., тобто саме в такому розмірі мала бути нарахована та виплачена вихідна допомога ОСОБА_1 при звільнені 24.09.2002.

Матеріалами справи встановлено, що після винесення наказу про звільнення позивач оскаржив його в судовому порядку.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 22.12.2004 рішення Комунарського суду від 10.06.2004 позовні вимоги задоволені частково. Визнано звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника - начальника Заводського районного управління юстиції Заводського району м. Запоріжжя неправильним. Визнано ОСОБА_1 звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Стягнуто з Запорізького обласного управління юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.09.2002 по 25.08.2003 в сумі 4 138,75 гри. та моральну шкоду у розмірі 1 000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення суду, відповідно до виписки УДК у Запорізькій області від 06.12.2005, відповідачем-1 позивачу було перераховано 4138,75 грн. середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.09.2002 по 25.08.2003 та 1000 грн. моральної шкоди.

В подальшому постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2009 рішення Комунарського суду від 10.06.2004 скасовано. Позов частково задоволено. Визнано звільнення незаконним, змінено підстави та час звільнення, а саме: «Звільнити ОСОБА_1 з посади заступника начальника Заводського районного управління юстиції - начальника відділу державної виконавчої служби з 25 серпня 2003 року по п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України». Зобов`язано Головне управління юстиції у Запорізькій області зробити в трудовій книжці ОСОБА_1 відповідний запис. Стягнуто з Головного управління юстиції у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з урахуванням отриманого раніше, у сумі 1 263,95 грн. Розмір моральної шкоди визначено 1 000 грн., які вже отримані позивачем, тому не підлягали повторному стягненню. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На виконання даного рішення суду відповідачем, відповідно до платіжного доручення від 03.06.2009 №3125, відповідачем-1 було перераховано 1263,95 грн. середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.10.2010 касаційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління юстиції у Запорізькій області та ОСОБА_5 задоволені частково: постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2009 скасована, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.06.2004, яким у задоволенні позовних вимог позивача було повністю відповідно, залишено в силі.

В подальшому 25.10.2011 Головним управлінням юстиції у Запорізькій області подано до Комунарського районного суду м. Запоріжжя заяву про поворот виконання судового рішення, яка була задоволена ухвалою Комунарського суду м. Запоріжжя від 27.02.2012: Визнано недійсними записи у трудовій книжці ОСОБА_1 , внесені на підставі наказу Головного управління юстиції у Запорізькій області від 28.10.2009 року № 597/07-09; визнано дійсним запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення з 24.09.2002 з посади у зв`язку з поновленням на посаді ОСОБА_6 .. внесений на підставі розділу 2 наказу Запорізького обласного управління юстиції від 23.09.2002 № 1/207; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Головного управління юстиції у Запорізькій області 1 000 грн., що була безпідставно стягнута на його користь за скасованим рішенням апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2004 року № 22-3289 2004.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 апеляційна скарга ОСОБА_1 по цій справі залишена без задоволення, ухвала Комунарського суду м. Запоріжжя від 27.02.2012 залишена без змін.

Дані факти не заперечуються сторонами у справі. Таким чином, станом на день винесення даного рішення, на підставі судових рішень які в подальшому були скасовані, відповідачем-1 перераховано на користь позивача кошти в сумі 5402,70 грн..

Оскільки судом встановлено, що середньомісячна заробітна плата на час звільнення ОСОБА_1 складала 516 грн. 78 коп. та саме в такому розмірі мала бути нарахована та виплачена вихідна допомога ОСОБА_1 при звільнені 24.09.2002, а станом на 06.12.2015 позивачу перераховано 4138,75 грн., то суд дійшов висновку, що позивачу виплачена сума вихідної допомоги, яка є значно більша ніж передбачено ст.44 КЗпП України.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог, про зобов`язання відповідачів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку у зв`язку зі звільненням на підставі пункту 6 статті 40 КЗпП України з 24.09.2002 з посади заступника начальника - начальника відділу Державної виконавчої служби Заводського районного управління юстиції м. Запоріжжя слід відмовити.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення в солідарному порядку з Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області та Заводського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 вересня 2002 року по день постановлення рішення у справі, то суд зазначає наступне.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

У зв`язку з відсутністю законодавчо визначеної методики розрахунку належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, суд застосовує за аналогією постанову Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати", відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Згідно правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 21.03.2017 у справі № 826/5111/15/21-2373а16, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, якщо ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВСУ від 29.01.2014 у справі № 6-144цс13 (№ в ЄДРСРУ 37007895), згідно якої, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідач-1 на підставі рішень суду, перерахував на ім`я позивача кошти у розмірі 5402,70 грн., що підтверджується випискою та платіжним дорученням.

Оскільки в день звільнення позивача відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, що належать позивачу, суд дійшов висновку, що позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Так матеріалами справи встановлено, що відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 від 10.04.2018 №1606/08-49 середньомісячна заробітна плата на час звільнення складає 516,78 грн., середньоденна - 23,49 грн..

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 22.12.2004 стягнуто з Запорізького обласного управління юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.09.2002 по 25.08.2003 встановлений в сумі 4 138,75 грн..

На виконання даного рішення відповідач на рахунки позивача 06.12.2005 перерахував середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 4138,75 грн..

В подальшому постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2009 стягнуто з Головного управління юстиції у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з урахуванням отриманого раніше, у сумі 1 263,95 грн..

Таким чином, суд вважає, що днем фактичного розрахунку є 06.12.2005.

Позивача звільнено з посади 24.09.2002, а днем фактичного розрахунку є 06.12.2005. Отже, період за який необхідно вирахувати суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені є з 24.09.2002 по 06.12.2005, що становить 38 місяців 12 днів.

Cума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 19919,52 грн. (38 місяців х 516,78 грн. = 19637,64 грн.; 12 днів х 23,49 грн. = 281,88 грн.; 19637,64 грн. + 281,88 грн. = 19919,52 грн.).

Виплачена сума позивачу становить 4885,92 грн. (4138,75 грн. - 516,78 грн.=3621,97 грн. + 1263,95 грн. = 4885,92 грн.).

Так, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 19919,52 грн., що значно перевищує розмір виплаченої суми позивачу - 4885,92 грн..

Враховуючи викладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, суд доходить висновку, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 4000,00 грн., яка буде співмірною з урахуванням розміру спірної суми по компенсації та частку, яку вона становила у виплаченій сумі, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі № 825/325/16 (провадження № К/9901/12281/18).

Застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, внаслідок чого суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення відповідача - Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, оскільки останній є суб`єктом бюджетно-правових відносин та являється розпорядником бюджетних коштів відповідно до ст.2, 22 Бюджетного кодексу України, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.09.2002 по 06.12.2005 у розмірі 4000,00 грн..

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідачі як суб`єкти владних повноважень не надали суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються їх заперечення, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати до суду звіт про його виконання, суд відмовляє у задоволенні даної вимоги позивача, оскільки вважає, що відсутня загроза для невиконання відповідачем рішення у даній справі.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Запорізького обласного управління юстиції, його правонаступника - Головного територіального управління юстиції у 3апорізькій області, Заводського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з нарахування та виплати ОСОБА_1 , вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням на підставі пункту 6 статті 40 КЗпП України з 24.09.2002 р. з посади заступника начальника - начальника відділу Державної виконавчої служби Заводського районного управління юстиції м. Запоріжжя.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у 3апорізькій області (код ЄДРПОУ 02891463) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку у розмірі 4000 (чотири тисячі) 00 коп..

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 916 грн. (дев`ятсот шістнадцять) 82 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у 3апорізькій області (код ЄДРПОУ 02891463).

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.