Постанова № 8263495, 22.01.2010, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"22" січня 2010 р.Справа № 6/77-2020

16 год. 18 хв.

м. Тернопіль

Господарський суд Тернопільської області

у складі

при секретарі судового засідання

Розглянув справу

за позовом: Державної податкової інспекції у Чортківському районі (вул. Шевченка,23, м. Чортків, Тернопільська область)

до відповідача №1: Приватного підприємства “Стожари” (вул. Подільська, 6, м. Чортків, Тернопільська область)

відповідача №2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Західенерго” ЛТД (вул. Маковея, 2, м. Заліщики, Тернопільська область)

про визнання недійсним договору купівлі –продажу

За участю представників сторін:

позивача: Фесюк Л.І.

відповідача №1: Колодовський О.В.

відповідача №2: не з’явився

Суть справи:

Державна податкова інспекція у Чортківському районі звернулась в господарський суд Тернопільської області з позовом до Приватного підприємства “Стожари” (відповідача №1) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Західенерго” ЛТД (відповідача №2) про визнання недійсним, укладеного співвідповідачами договору купівлі –продажу №012/08 від 27 серпня 2004 року.

Свої вимоги, підтримані в судовому засіданні його представником, позивач мотивує тим, що оспорюваний правочин вчинено відповідачами з метою формування податкового кредиту та зменшення належної до сплати суми податку, без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним, тобто вчинили фіктивний правочин (ст. 234 ЦК України).

У запереченнях на позов та усних поясненнях його представника, у т.ч. даних у попередніх судових засіданнях, відповідач №1 проти позову заперечив, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.

Представник відповідача №2, участь якого не визнавалась обов’язковою, в судові засідання не з’явивлявся, витребувані документи, у т.ч. заперечення проти позову не подав. Причини свого неприбуття суду не повідомив. Направлені на його адресу процесуальні документи, повернулись з відміткою пошти про неможливість вручення у зв'язку з відсутністю адресата. Однак, як вбачається з поданого позову та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, ТОВ “Західенерго” ЛТД про зміну свого місцезнаходження органи державної реєстрації не повідомляло, а від –так, направлені ухвали та повістки про виклик, слід вважати врученими, відповідно до вимог ст.40 КАС України.

При даних обставинах, неявка відповідача №2 не перешкоджає розгляду справи по суті, і слухається згідно з приписами ч.2 ст. 128 КАС України, за наявними у ній доказами.

Ухвалою суду від 20 червня 2007 року провадження у справі було зупинено, а пізніше поновлено ухвалою від 02 жовтня 2009 року.

Судове засідання, неодноразово відкладалось, востаннє на 22 січня 2010 року.

У судовому засіданні, учасникам процесу роз'яснено належні їм права та обов'язки, передбачені ст.ст. 49, 51,130 КАС України.

Судом здійснено фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального програмно-апаратного комплексу “Діловодство суду”, для створення архівної копії фонограми надано компакт-диск CD-R, серійний номер 9PA608291701B14.

Розглянувши матеріали справи, беручи до уваги пояснення, у т.ч. дані у попередніх судових засіданнях представника позивача, відповідача №1, суд встановив наступне:

- 27 серпня 2004 року між ТОВ «Західенерго»ЛТД та ПП «Стожари» було укладено договір купівлі-продажу №012/08, за змістом якого, продавець (відповідач №2) зобов’язувався передати, а покупець (відповідач №1) прийняти та оплатити будівельні матеріали в асортименті.

Відповідно до умов договору, по видаткових накладних №№27/08-4, 27/08-5, 27/08-10, 27/08-11 від 27 серпня 2004 року, №№30/08-7, 30/08-8 від 30 серпня 2004 року, продавцем передано покупцю будматеріали на загальну суму 147330 грн.

Оплата вартості одержаних товарно-матеріальних цінностей з врахуванням податку на додану вартість, відповідачем №1 проведена повністю, що підтверджується, виписками з банківського рахунку платника і не оспорюється відповідачем.

Продавцем товару було складено та оформлено податкові накладні №№27/08-4, 27/08-5, 27/08-10, 27/08-11 від 27 серпня 2004 року, №№30/08-7, 30/08-8 від 30 серпня 2004 року, а його контрагентом наслідки вказаної господарської операції відображено в бухгалтерському та податковому обліку.

У відповідності до договору зберігання від 02 серпня 2004 року, актів передачі-приймання товару №1 від 27 серпня 2004 року, №2 від 30 серпня 2004 року, б/н від 01 грудня 2004 року, товарно - матеріальні цінності ПП «Стожари»передало на зберігання МПП «Явір».

В подальшому, як вбачається з представлених документів, зокрема договору купівлі-продажу від 01 грудня 2004 року, акта приймання-передачі від 01 грудня 2004 року, видаткових накладних №№РН-0000002, РН-0000003, РН-0000004, РН-0000005 від 01 грудня 2004 року, податкових накладних №№2,3,4,5 від 01 грудня 2004 року, придбані у ТОВ «Західенерго»ЛТД будівельні матеріали ПП «Стожари»продало МПП «Явір».

З 30 червня по 06 липня 2006 року, працівниками ДПІ в Чортківському районі проведено виїзну позапланову перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства ПП «Стожари»при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Західенерго»за період з 01 квітня 2004 року по 30 вересня 2005року, за результатами якої складено Акт №36/23-31104646 від 18 липня 2006 року.

Відповідно до змісту Акта, за наслідками дослідження представлених платником податків документів, податковий орган ставить під сумнів законність даного договору, посилаючись на безтоварність операції, оскільки:

- при проведенні зустрічних перевірок, контрагенти ТОВ «Західенерго»не звітували або звітували з нульовими показниками, відтак, відсутні докази, що підтверджують придбання товариством будівельних матеріалів;

- відсутні товарно-транспортні накладні, дорожні листи, інші документи, що можуть підтвердити факт поставки.

Крім того, у позовній заяві позивач вказує на те, що укладений між ПП «Стожари»і МПП «Явір»договір зберігання від 02 серпня 2004 року, засвідчує намір зберігати будматеріали, а не сам факт їх зберігання.

Перелічені обставини, на думку податкового органу, дають підстави вважати, що оспорюваний договір в силу ст. 234 ЦК України, є фіктивним, оскільки свідомо укладався без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином і з метою формування податкового кредиту та зменшення сум податку, які підлягають до сплати.

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін у засіданні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ст.6 Конституції України та п.1 ч.3 ст.2, ч.1ст.9 КАС України, органи державної влади, до числа яких належить і позивач, зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до змісту п. 4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст.11,70,71 КАС України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Однак, контролюючий орган, всупереч приписів згаданих норм Конституції та КАС України, у встановленому порядку не довів наявності підстав для задоволення заявлених вимог.

Так, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину (договору), згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. В порядку частини 2 цієї статті, фіктивний правочин визнається недійсним за рішенням суду.

В Узагальненні практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.08р., Верховним Судом України визначено, що при розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша –намагалась досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним.

Вирішуючи спір по суті суд враховує, що відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” та ч.2 п.1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р., угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання відповідних наслідків.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача (Узагальнення практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.08р.).

Проте, наданими суду доказами, позивачем не спростовано презумпції правомірності правочину (договору) з огляду на його фіктивність та не підтверджено наявності обставин, зазначених в ч. 1 ст. 234 ЦК України.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачається, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Як свідчать матеріали справи, між відповідачами у справі виникли зобов’язання з договору купівлі-продажу, згідно якого, в силу ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так як, предметом спору у даній справі являється угода купівлі-продажу, а не правочин про надання послуг з перевезення вантажу, наявність товарно - транспортних накладних не є обов’язковою.

За змістом ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Тобто, наведена стаття не забороняє продавцю укладати договір купівлі-продажу майна, яке він лише має намір набути.

На переконання суду, не може являтись беззаперечним доказом укладення фіктивного правочину інформація про рух коштів на рахунках ТОВ „Західенерго ЛТД”, згідно з якою товарно –матеріальні цінності (реалізовані в подальшому ПП «Стожари»), відповідачем №2 у постачальників за кошти не придбавались.

Оскільки, поряд із грошовими, чинне законодавство України передбачає й інші форми та способи розрахунків між учасниками договірних відносин (міна, зарахування зустрічних однорідних вимог, тощо).

Крім того, такий висновок перевіряючими зроблено не на підставі аналізу первинних бухгалтерських документів ТОВ «Західенерго», котрі згідно з довідкою Бережанського РВ УМВСУ в Тернопільській області №2832 від 25.07.05р., були викрадені 20 липня 2005 року (на початку перевірки ТОВ «Західенерго»).

Саме по собі невиконання сторонами правочину не означає, що укладено фіктивний правочин (Узагальнення практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.08р.).

Із п. 1.13 Акта позапланової комплексної документальної перевірки ТОВ «Західенерго»ЛТД з питань дотримання податкового та валютного законодавства за період з 28.04.04р. по 31.12.04р. №2926-34/32941882 від 19 січня 2005 року, вбачається, що при проведенні зустрічних перевірок підприємств –контрагентів відповідача №2 (у т.ч. ПП «Стожари») розбіжностей не встановлено.

В той же час, реальність оспорюваного договору, належне виконання його умов відповідачем №1 підтверджується рахунками-фактурами, видатковими накладними, проведеною ПП «Стожари»попередньою оплатою, як це передбачено п.3.1 угоди від 27 серпня 2004 року, а також виписаними податковими накладними, котрі згідно з п. 7.2.3. Закону України “Про податок на додану вартість” є одночасно звітними податковими і розрахунковими документами та іншими доказами.

Із долучених до справи ПП «Стожари»документів також слідує, що придбані у ТОВ „Західенерго ЛТД” будматеріали в грудні 2004 року реалізовані іншому суб'єкту господарювання МПП «Явір»(копії договору купівлі-продажу від 01 грудня 2004 року, акта приймання-передачі від 01 грудня 2004 року, видаткових накладних №№РН-0000002, РН-0000003, РН-0000004, РН-0000005 від 01 грудня 2004 року, податкових накладних №№2,3,4,5 від 01 грудня 2004 року наявні у матеріалах справи).

З врахуванням наведеного, посилання позивача на фіктивність спірної угоди, в т.ч. через її безтоварність, належним чином не доведено.

Критично оцінюється судом твердження позивача про умисел сторін, при укладенні договору, на ухилення від сплати податків.

Оскільки, умисел юридичної особи визначається як умисел посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, яка мала на це належні повноваження. При відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатись встановленим. Також, умисел фізичної особи, на ухилення від сплати податків може бути встановлений обвинувальним вироком суду.

Набравшого чинності обвинувального вироку, який би підтверджував вину осіб, що підписали оспорювану угоду, заявник не надав, тому його твердження про наявність умислу у відповідачів на ухилення від сплати податків ґрунтується на припущеннях, що не допускається.

За таких обставин, згідно з п. 4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст.11,70,71 КАС України, позов (з наведених у ньому підстав) не підлягає до задоволення.

З огляду на усе викладене, в задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати, згідно ст. 94 КАС України, стягненню не підлягають.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст.1,2,3,6 -17, 70, 71, 87, 89, 94, 99, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі01 лютого 2010 року до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.

Суддя