Рішення № 8263238, 21.12.2009, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" грудня 2009 р.Справа № 12/69-2002 Господарський суд Тернопільської області

у складі

Розглянув справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Холдинг Лінде", вул. Предславинська, 30, м. Київ           

до приватного підприємства "Продекспорт", вул. Живова, 15-а, м. Тернопіль.

За участю представників від:

позивача: не з’явився;

відповідача: не з’явився.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Холдинг Лінде", м. Київ, звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою про стягнення з приватного підприємства "Продекспорт", м. Тернопіль, 46469грн.24коп. із них: 41068грн.18коп. - заборгованості за поставлений товар, 903грн.50коп. –інфляційних, 3967грн.61коп. –пені та 529грн.95коп. - 3% річних. Одночасно в позовній заяві позивач звернувся з заявою про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на банківські рахунки та майно, що належить відповідачу на суму 46469грн.24коп.

Повноважний представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду спору був повідомлений належним чином (повідомлення про вручення поштового відправлення ухвали суду знаходиться в матеріалах справи).

Відповідач документально обґрунтованого відзиву на позов не надав, його повноважний представник в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду спору був повідомлений належним чином (повідомлення про вручення поштового відправлення ухвали суду знаходиться в матеріалах справи), своїм конституційним правом ПП "Продекспорт" на захист не скористалось, тому суд вважає, що ним виконано вимоги процесуального Закону щодо повідомлення сторін належним чином про час та місце слухання справи і реалізовано право учасника судового процесу на судовий захист.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, господарським судом встановлено наступне:

За приписами частин 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом; правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

На підставі усної домовленості товариство з обмеженою відповідальністю "Холдинг Лінде" (позивач по справі) по накладних №РН-ЛД-1/0011985 від 26.12.2008р., №РЛ-ЛД-1/0000422 від 19.01.2009р., №РН-ЛД-1/0001484, №РН-ЛД-1/0002262 від 20.03.2009р., які підписані представниками, завірені печатками сторін та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відпустив приватному підприємству "Продекспорт" (відповідачу по справі) товар на загальну суму 50719грн.03коп.

Договір між сторонами у формі єдиного документу не укладався, проте суд вважає, що цивільні права та обов’язки сторін виникли в порядку ч. 1 ст. 11 ЦК України, ч.1 ст. 181 ГК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують взаємні права та обов’язки.

На підставі вищезазначеного, господарський суд робить висновок, що позивачем доведено факт поставки відповідачу товару на суму 50719грн.03коп.

Відповідно до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини у результаті фактичних дій сторін.

Отже, угода укладена між сторонами шляхом підписання вищезазначених накладних.

Таким чином, прийнявши продукцію від позивача, у відповідача виникло зобов`язання щодо оплати отриманого товару.

Відповідно до ч.1 ст 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки сторони не обумовили строк оплати відповідачем отриманого згідно усної домовленості товару, то згідно ст.530 Цивільного кодексу України кредитор вправі вимагати оплати відпущеного товару у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги кредитором.

Відповідно до вимог ст.ст. 525 та 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання, або одностороння зміна його умов не допускається.

Позивач стверджує, що відповідач свої зобов’язання щодо оплати отриманого товару по вищезазначених накладних виконав несвоєчасно та не в повному обсязі і, незважаючи на направлену йому претензію від 03.04.2009р. №23 щодо оплатити отриманого товару, яка одержана представником ПП "Продекспорт" 10.04.2009р., що підтверджується його підписом на повернутому на адресу позивача повідомленні про вручення поштового відправлення (копія якого знаходиться в матеріалах справи), заборгованість відповідача станом на день з’явлення позову становить 41068грн.18коп.

Відповідач на день розгляду справи будь-яких доказів, які б свідчили про погашення боргу у повному обсязі суду не надав, а тому згідно вимог ст.ст.33,34 ГПК України слід вважати, що за ним рахується борг в сумі 41068грн.18коп.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, що за період з квітня 2009 року по вересень 2009р. становить 903грн.50коп., а також три проценти річних від простроченої суми, що за період з 18.04.2009р. (оскільки претензія про оплату отриманого відповідачем товару направлена останньому 03.04.2009р. згідно повідомлення про вручення поштового відправлення отримана 10.04.2009 року і з врахуванням строку поштового обігу та семиденного строку, встановленого ст. 530 ЦК України для виконання вимоги, відповідач зобов’язаний був оплатити отриманий товар не пізніше 17.04.2009р.) по 21.09.2009р.(по дане число річні нараховані позивачем) становить 529грн.95коп.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 3967грн61коп., то приймаючи до уваги, що згідно вимог ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання (в тому числі у вигляді неустойки (пені)) вчиняється в письмовій формі, а зобов’язання відповідача щодо оплати товару виникли на підставі усної домовленості між сторонами, і відповідно сторонами не було встановлено розміру пені, яка би сплачувалась у випадку несвоєчасного виконання отримувачем товару своїх зобов'язань щодо його (товару) оплати (грошових зобов'язань), то відповідно позов в цій частині заявлений безпідставно і задоволенню не підлягає.

При таких обставинах та у відповідності до вимог ст.ст.11, 509 ЦК України позов в частині стягнення 41068грн.18коп. –боргу за поставлений товар, 529грн.95коп. –3% річних, 903грн.50коп. –інфляційних підлягає задоволенню як обґрунтовано заявлений і неоспорений відповідачем.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на банківські рахунки та майно, що належать відповідачу в межах ціни позову, в порядку ст.66, 67 ГПК України, суд, приймаючи до уваги, що позивачем не зазначено, чому саме невжиття відповідних заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду про стягнення коштів, також не надано доказів, що майно, яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, а отже, у суду відсутні підстави вважати, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, а тому дана заява позивача задоволенню не підлягає.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, згідно ст.49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 66, 67, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути приватного підприємства "Продекспорт", вул. Живова, 15-а, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 30047671 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Холдинг Лінде", вул. Предславинська, 30, м. Київ, код ЄДРПОУ 31482604 –41068грн.18коп. –боргу за поставлений товар, 529грн.95коп. –3% річних, 903грн.50коп. –інфляційних, 425грн.01коп. витрат по сплаті державного мита, 215грн.85коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

4.          В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Суддя