Рішення № 82612255, 25.06.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.06.2019Справа № 910/4492/19За позовом Споживчого товариства «УТФ»

до Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплек Агромарс»

про стягнення 25216,88 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Споживче товариство «УТФ» звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з ТОВ «Комплекс Агромарс» штрафних санкцій за Договором поставки соєвих бобів № 158/2017/КАМ/О від 17.05.2017 за поставку товару за накладними №26 від 29.06.2017, №27 від 29.06.2017 та №28 від 29.06.2017 у розмірі 21584,05 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати за поставлений йому товар.

На обґрунтування позовної заяви Позивач зазначив, що 17.05.2017 між Сторонами укладено Договір поставки соєвих бобів № 158/2017/КАМ/О. Однак, Відповідач не виконав належним чином покладені на нього обов`язки щодо своєчасної оплати поставки Товару, у зв`язку з чим, зобов`язаний сплатити штрафні санкції сума яких становить 21584,05 грн., а саме: пеня розмірі 17076,32 грн., 3% річних у розмірі 2049,16 грн. та інфляційні витрати у розмірі 2458,57 грн., а також упущену вигоду у розмірі 3632, 83 грн.

Ухвалою суду від 12.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною на підставі п. 2 ч. 5 ст. 12 ГПК України, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та серед іншого запропоновано відповідачу у строк до п`яти днів з дня вручення даної ухвали подати заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

06.05.2019 відповідач надав відзив на позов, в якому проти задоволення позову заперечував, вважаючи вимоги позивача необґрунтованими, зокрема зазначив, що строк оплати поставленого товару не настав, а позивачем неналежним чином було виконане зобов`язання з передання оригіналів документів, визначених пунктом 4.4 вказаного договору. Щодо вимог про стягнення упущеної вимоги відповідач вказав, що позивачем не було доведено реальної можливості отримання ймовірних доходів. Також надав клопотання про застосування строків спеціальної позовної давності.

20.05.2019 до канцелярії суду представником позивача подано відповідь на відзив, в якій позивач спростовує твердження відповідача щодо ненастання строку оплати поставленої продукції, оскільки всі необхідні документи відповідачу були передані, а останнім повністю оплачено таку продукції, проте з простроченням.

11.06.2019 позивачем були надані письмові пояснення, в яких зазначив, що оскільки застосування пені передбачено п.8.3 Договору, а обов`язок оплати пені за час прострочення так і не виконаний, отже договір не припинив свою дію і позовна давність не може бути застосовна.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

17.05.2017 між позивачем СП «УТФ», як постачальником та відповідачем ТОВ «Комплекс Агромарс», як покупцем укладено Договір поставки №158/2017/КАМ/О (далі - Договір), відповідно до п.3.2. предметом якого є поставка соєвих бобів, що вирощується на полях (далі - Товар). Згідно п.3.1 Договору постачальник бере на себе зобов`язання здійснити поставку Товару та передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений Товар в обумовлені строки.

За умовами п. 7.1 Договору вартість Товару визначається у рахунку-фактурі, який виставляється позивачем за кожну окрему партію Товару.

Як передбачено в п. 7.2 Договору розрахунок за товар здійснюється на умовах 100% після оплати вартості замовленого Товару на розрахунковий рахунок Позивача протягом семи календарних днів з дати поставки Товару.

За змістом п. 8.1. Договору у випадку порушення зобов`язання, що виникає з даного договору винна сторона несе відповідальність, визначену даним Договором та чинним законодавством України.

Згідно пункту 8.3 Договору відповідач за несвоєчасну оплату товару сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення, від вартості неоплаченого товару.

Відповідно п.11.1 Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором.

З матеріалів справи вбачається, що 29.06.2017 позивачем на виконання умов договору на замовлення відповідача було поставлено, а відповідачем прийнято товар у кількості 32550 тн сої, вартість якої 368140,50 грн., що підтверджується рахунком-фактурою №26 від 29.06.2017, накладною №26 від 29.06.2017, товарно-транспортною накладною №562761 від 29.06.2017, податковою накладною №23 від 29.06.2017.

Також позивачем на виконання умов договору на замовлення відповідача 29.06.2017 було поставлено, а відповідачем прийнято товар у кількості 39080 тн сої, вартість якої 441994,80 грн., що підтверджується рахунком-фактурою №27 від 29.06.2017, накладною №27 від 29.06.2017, товарно-транспортною накладною №562763 від 29.06.2017, податковою накладною №24 від 29.06.2017.

Крім цього, позивачем на замовлення відповідача 29.06.2017 було поставлено, а відповідачем прийнято товар у кількості 37060 тн сої, вартість якої 419148,60 грн., що підтверджується рахунком-фактурою №28 від 29.06.2017, накладною №28 від 29.06.2017, товарно-транспортною накладною №5627601 від 29.06.2017, податковою накладною №25 від 29.06.2017.

Зокрема, товар від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» отримано Геращенко А.М. на підставі довіреності № 455 від 06.06.2017 на отримання цінностей від Споживчого товариства "УТФ".

24.07.2017 відповідачем здійснено оплату за поставлений позивачем товар за накладною №26 від 29.06.2017 у сумі 294512,40 грн. згідно платіжного доручення № 2019587380 від 24.07.2017.

27.07.2017 відповідачем здійснено оплату за поставлений позивачем товар за накладною №26 від 29.06.2017 у сумі 73628,10 грн. згідно платіжного доручення № 2019587448 від 27.07.2017.

27.07.2017 відповідачем здійснено оплату за поставлений позивачем товар за накладною №27 від 29.06.2017 у сумі 441994,80 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2019587455 від 27.07.2017, № 2019587453 від 27.07.2017 та №2019587444 від 27.07.2017

Також 27.07.2017 відповідачем здійснено оплату за поставлений позивачем товар за накладною №28 у сумі 419148,60 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2019587454 від 27.07.2017 та № 2019587458 від 27.07.2017.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач несвоєчасно виконав свої зобов`язання з оплати поставленого товару у визначений договором строк, а тому просить суд стягнути з відповідача пеню розмірі 17076,32 грн., 3% річних у розмірі 2049,16 грн. та інфляційні витрати у розмірі 2458,57 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача упущену вигоду в сумі 3632,83 грн. у вигляді неодержаних доходів за договором банківського вкладу.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору №158/2017/КАМ/О від 17.05.2017, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 ГК України, відповідач є порушником зобов`язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.

Згідно п.7.2 договору, розрахунок за товар здійснюється на умовах 100% після оплати вартості замовленого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 календарних днів за умови виконання наступних умов: з дати поставки товар покупцю, за умови отримання оригіналів документів, зазначених в п.4.4 даного договору, за умови реєстрації податкової накладної к єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та пункту 7.2 договору, відповідач повинен був здійснити оплату за поставлений товар протягом 7 календарних днів з моменту підписання ним видаткових накладних №26,27, 28 від 29.06.2017 року, тобто не пізніше 06.07.2017.

В свою чергу, відповідачем здійснено оплату за поставлений позивачем товар 24.07.2017 за накладною №26 від 29.06.2017 у сумі 294512,40 грн. згідно платіжного доручення № 2019587380 від 24.07.2017, 27.07.2017 за накладною №26 від 29.06.2017 у сумі 73628,10 грн. згідно платіжного доручення № 2019587448 від 27.07.2017, 27.07.2017 за накладною №27 від 29.06.2017 у сумі 441994,80 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2019587455 від 27.07.2017, № 2019587453 від 27.07.2017 та №2019587444 від 27.07.2017, 27.07.2017 за накладною №28 у сумі 419148,60 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2019587454 від 27.07.2017 та № 2019587458 від 27.07.2017.

Як встановлено судом, видаткові накладні № 26, 27, 28 від 29.06.2017 підписано покупцем без зауважень та заперечень, зокрема останнім не висловлено будь-яких застережень щодо ненадання постачальником в момент поставки товару документів, перелік яких визначено у пункті 4.4 договору (у тому числі, сертифікату якості), та не заявлено будь-яких претензій щодо кількості та якості товару.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Тож, позивач просить суд стягнути з відповідача 4538,72 грн. - пені за 18 днів прострочення з 07.07.2017 по 24.07.2017, 151,29 грн. - пені за 3 дні прострочення з 25.07.2017 - 27.07.2017 за накладною №26 від 29.06.2017; 6357,46 грн. - пені за 21 день прострочення з 07.07.2017 по 27.07.2017 за накладною №27 від 29.06.2017; 6028,85 грн. - пені за 21 день прострочення з 07.07.2017 по 27.07.2017 за накладною №28 від 29.06.2017.

Пунктом 8.3. договору передбачено, що покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення, від вартості неоплаченого товару.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню у розмірі 17076, 32 грн. за період прострочення з 07.07.2017 по 27.07.2017, в той же час Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності щодо вимог позивача про стягнення пені.

Згідно з положеннями статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною п`ятою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вказаним позовом 08.04.2019 (згідно з вхідним штампом канцелярії суду), а тому до вимог про стягнення пені за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 07.07.2017 по 27.07.2017 у розмірі 17 076, 32 грн. слід застосувати наслідки пропуску спеціального строку позовної давності за заявою відповідача, оскільки позивач звернувся до суду з вказаним позовом про стягнення пені поза межами спеціального строку позовної давності в один рік.

За таких обставин, суд дійшов висновку про застосування наслідків спливу строку позовної давності, відповідно позовні вимоги про стягнення пені в сумі 17076,32 грн. не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 2049,16 грн. 3 % річних за період з 07.07.2017 по 27.07.2017, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку 3% річних і встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення, тому підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідача 2049,16 грн. 3 % річних за період з 07.07.2017 по 27.07.2017.

Також, судом був здійснений перерахунок інфляційних втрат за визначений Позивачем період, за результатами якого суд погоджується із сумами нарахувань за період з 07.07.2017 по 27.07.2017 у загальній сумі 2458,57 грн., а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача упущеної вигоди в сумі 3632,83 грн. у вигляді неодержаних доходів за договором банківського вкладу, суд відзначає наступне.

Статтею 224 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі статтею 623 Цивільного кодексу України, передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно з ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини. Встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою винної особи та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності збитків та обов`язковою умовою відповідальності.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Отже, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц.

З врахуванням викладеного, оскільки упущена вигода, що є предметом позову у даній справі, є неотриманим доходом за договором банківського вкладу, то позивачу необхідно було довести те, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи у визначеному ним розмірі і за визначений ним період.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, позивачем не доведено обґрунтованості позовних вимог про стягнення упущеної вигоди. Зокрема, матеріали справи не містять доказів укладення позивачем договору банківського вкладу, який він був неспроможний виконати, а також не доведено, що саме неправомірні дії відповідача стали єдиною підставою, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток на спірну суму.

Відтак, позовні вимоги про стягнення упущеної вигоди в сумі 3 632, 83 грн. задоволенню не підлягають.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином позовні вимоги Споживчого товариства "УТФ" , з урахуванням вище викладеного, підлягають задоволенню частково.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 3, ЄДРПОУ 30160757) на користь Споживчого товариства "УТФ" (04205, м. Київ, проспект Оболонський, буд. 30, оф. 287, ЄДРПОУ 30839403) 3% річних у сумі 2049 (дві тисячі сорок дев`ять) грн. 16 коп., інфляційні втрати у сумі 2458 (дві тисячі чотириста п`ятдесят вісім) грн. 57 коп., витрати на адвоката у сумі 536 (п`ятсот тридцять шість) грн. 27 коп. та судовий збір у сумі 343 (триста сорок три) грн. 39 коп.

У іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Сташків Р.Б.