Рішення № 82601151, 11.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 червня 2019 року 14:29 № 826/8963/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Вищого господарського суду України,

Голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України,

Державної судової адміністрації України

третя особа Вища рада правосуддя

про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2 ,

від відповідача 1 - Корецька Р.І.

від відповідача 2 - не з`явився,

від відповідача 3 - не з`явився,

від третьої особи - Белінська О.В.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Вищого господарського суду України (далі по тексту - відповідач 1, ВГСУ), Голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України (далі по тексту - відповідач 2, Голова ЛК ВГСУ), Державної судової адміністрації України (далі по тексту - відповідач 3, ДСА України), в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ Вищого господарського суду України №362-к від 06 жовтня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- стягнути солідарно з Вищого господарського суду України, Голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України та Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що оскаржуваний наказ Вищого господарського суду України №362-к від 06 жовтня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_1 » прийнято на підставі постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1616-VIII. При цьому позивач вказує, що згадувана постанова Верховної Ради України скасована рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 травня 2018 року по справі №800/520/16, що, на думку позивача, є підставою для скасування оскаржуваного наказу №362-к від 06 жовтня 2016 року та, як наслідок, поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник Державної судової адміністрації України зазначив, що остання є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади та не наділена правами роботодавця, визначеними Кодексом законів про працю України. Відповідно до чинного законодавства судді перебувають у певних трудових відносинах із відповідною судовою установою, в даному випадку Вищим господарським судом України. Отже, Державна судова адміністрація України не є безпосереднім учасником спірних правовідносин.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2018 року зупинено провадження у справі №826/8963/18 до набрання законної сили рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 травня 2018 року у справі №800/520/16 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Вища рада правосуддя про визнання незаконною та скасування постанови.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2019 року поновлено провадження ц справі та призначено підготовче засідання.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник Вищого господарського суду України зазначив, що Вищий господарський суд України є суб`єктом виконання постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1616-VIII, яка станом на час прийняття оскаржуваного наказу була чинною. Додатково представник Вищого господарського суду України зазначив, що з 15 грудня 2017 року Вищий господарський суд України перебуває у стані ліквідації та за статтею 51 Бюджетного кодексу України забезпечення діяльності Вищого господарського суду України до завершення процедури ліквідації здійснюється в межах видатків, передбачених новим державним органом, в даному випадку Верховним Судом. Також, представник Вищого господарського суду України зауважив, що рішення Вищої ради юстиції від 24 грудня 2015 року №1202/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді за порушення присяги є чинним та має бути реалізовано Вищою радою правосуддя відповідно до норм Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 07 травня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 23 травня 2019 року ухвалено про залучення до участі у вирішенні справи Вищу раду правосуддя в процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору (далі по тексту - третя особа).

Вища рада правосуддя у письмових поясненнях зазначила, що рішення Вищої ради юстиції від 24 грудня 2015 року №1202/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді за порушення присяги є чинним та надійшло на адресу Вищої ради правосуддя 29 березня 2019 року. Наразі рішення про звільнення позивача на підставі рішення Вищої ради юстиції від 24 грудня 2015 року №1202/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді за порушення присяги Вищою радою правосуддя не прийнято.

В судовому засіданні 11 червня 2019 року представник позивача наполягала на задоволенні позовних вимог, представники відповідача та третьої особи поклались на розсуд суду. Відповідачі 2 та 3 явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, хоча про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлялись належним чином.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Наказом Вищого господарського суду України від 06 жовтня 2016 року №362-к відповідно до постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1616-VIII «Про звільнення судді», пункту 18 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» звільнено ОСОБА_1 06 жовтня 2016 року з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з порушенням присяги судді.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2016 року у справі №800/499/15 задоволено позов ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції, визнано незаконним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 24 грудня 2015 року №1202/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді за порушення присяги.

Проте, постановою Верховного Суду України від 27 червня 2017 року скасовано постанову Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2016 року у справі №800/499/15 та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 травня 2018 року у справі №800/520/16 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа - Вища рада правосуддя, визнано незаконною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1616-VIII «Про звільнення судді».

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року залишено без змін рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 травня 2018 року у справі №800/520/16.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, пунктом 5 частини 5 статті 126 Конституції України визначено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

Статтею 131 Конституції України (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої, зокрема, належить внесення подання про звільнення суддів з посад.

Згідно із частиною 1 статті 32 Закону України «Про вищу раду юстиції» № 22/98-ВР від 15 січня 1998 року (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п`ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб`єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.

Як зазначено вище, Вища рада юстиції прийняла рішення від 24 грудня 2015 року №1202/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді за порушення присяги.

29 вересня 2016 року Верховна Рада України прийняла постанову № 1616-VIII про звільнення позивача з посади судді Вищого господарського суду України відповідно до пункту 5 частини 5 статті 126 Конституції України у зв`язку з порушенням ним присяги судді.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про судоустрій і статус суддів (в редакції Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI) голова вищого спеціалізованого суду видає на підставі акта про обрання на посаду судді чи звільнення судді з посади відповідний наказ.

Так, наказом Вищого господарського суду України від 06 жовтня 2016 року №362-к звільнено ОСОБА_1 06 жовтня 2016 року з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з порушенням присяги судді.

З системного аналізу викладеного вбачається, що наказ від 06 жовтня 2016 року №362-к прийнято Вищим господарським судом України відповідно до постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1616-VIII «Про звільнення судді» згідно статті 34 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Судом встановлено, що рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 травня 2018 року у справі №800/520/16 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа - Вища рада правосуддя, визнано незаконною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1616-VIII «Про звільнення судді».

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року залишено без змін рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 травня 2018 року у справі №800/520/16.

Отже, станом на час вирішення справи постанова Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1616-VIII «Про звільнення судді», що слугувала підставою для прийняття наказу Вищого господарського суду України від 06 жовтня 2016 року №362-к, скасована, що свідчить про наявність правових підстав для скасування зазначеного наказу від 06 жовтня 2016 року №362-к.

При цьому суд вважає безпідставними доводи представника позивача, що станом на час прийняття наказу від 06 жовтня 2016 року №362-к позивач перебував у відпустці, оскільки наказом Вищого господарського суду України від 05 жовтня 2016 року №309-в скасовано наказ від 23 вересня 2016 року №295-в «Про надання відпустки судді ОСОБА_1».

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Відтак, у спірних правовідносин, поміж іншого, підлягають застосуванню загальні норми Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Наведені норми вказують, що незаконно звільненому працівникові належить виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за весь час вимушеного прогулу, якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, позивачем не заявлено вимогу про поновлення його на посаді судді Вищого господарського суду України.

З метою захисту прав позивача та враховуючи безпідставність наказу Вищого господарського суду України від 06 жовтня 2016 року №362-к, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та поновити позивача на посаді судді Вищого господарського суду України.

При вирішенні питання щодо належної до виплати позивачу суми суддівської винагороди за період вимушеного прогулу, суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 «У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Так, Вищим господарським судом України надано розрахунок розміру суддівської винагороди позивача з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, відповідно до якого позивачу належить до виплати 1 648 633,29 грн.

З урахуванням викладеного, суд вбачає наявним підстави для стягнення з Вищого господарського суду України на користь позивача суддівської винагороди за період вимушеного прогулу в сумі 1 648 633,29 грн.

Одночасно, суд вказує на безпідставність доводів відповідачів щодо відсутності бюджетних коштів для виплати позивачу суддівської винагороди за час вимушеного прогулу, як на підставу для відмови у задоволенні такої позовної вимоги, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 145 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній станом на час вирішення справи) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:

Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів;

Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також у цілому щодо місцевих та апеляційних судів.

Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Згідно частини 5 статті 23 Бюджетного кодексу України, пропозиції про внесення змін до бюджетних призначень подаються та розглядаються у порядку, встановленому для складання проекту бюджету. Витрати відповідно до внесених змін до бюджетних призначень здійснюються лише після набрання чинності законом (рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради), яким внесено такі зміни, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на викладене, розпорядник бюджетних коштів наділений повноваженням щодо звернення з відповідною пропозицією про збільшення бюджетних асигнувань з метою виплати позивачу суддівської винагороди за час вимушеного прогулу.

Щодо посилання відповідачів та третьої особи на постанову Верховного Суду України від 27 червня 2017 року у справі №800/499/15, якою скасовано постанову Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2016 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції, визнано незаконним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 24 грудня 2015 року №1202/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді за порушення присяги, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 131 Конституції України та пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

З матеріалів справи вбачається, що рішення Вищої ради юстиції від 24 грудня 2015 року №1202/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді за порушення присяги надійшло на адресу Вищої ради правосуддя 29 березня 2019 року за вх. №3451/0/8-19 та згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 08 квітня 2019 року передано члену Вищої ради правосуддя.

Отже, станом на час вирішення справи Вищою радою правосуддя не прийняте рішення про звільнення позивача з посади судді Вищого адміністративного суду України.

Відповідно до частини 7 статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній станом на час вирішення справи) у разі ухвалення органом, що розглядає справи про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів, рішення про застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади, такий суддя автоматично тимчасово відстороняється від здійснення правосуддя до ухвалення рішення про його звільнення з посади Вищою радою правосуддя.

З огляду на викладене, до прийняття Вищою радою правосуддя рішення про звільнення позивача, останній вважається таким, що відсторонений від здійснення правосуддя, що не перешкоджає поновленню позивача на посаді судді Вищого господарського суду України за наявності правових підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується безпідставність оскаржуваного наказу, в той час, як відповідачами не доведено правомірність та обґрунтованість такого наказу, станом на час вирішення справи, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір», отже судові витрати розподілу не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Вищого господарського суду України №362-к від 06 жовтня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді судді Вищого господарського суду України.

4. Стягнути з Вищого господарського суду України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 1 648 633 (один мільйон шістсот сорок вісім тисяч шістсот тридцять три) грн 29 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко

Повний текст рішення виготовлено 21 червня 2019 року.