Рішення № 82600556, 18.06.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.06.2019 Справа № 920/428/19м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу № 920/428/19

за позовом Керівника Конотопської місцевої прокуратури, м. Конотоп, Сумська область, в інтересах держави в особі позивача - Миколаївської селищної ради Білопільського району Сумської області, смт. Миколаївка, Білопільський район, Сумська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Суми-Цукор», м. Суми

про стягнення 85 331,78 грн., розірвання договору та повернення майна

за участю представників:

позивача - не прибув

відповідача - не прибув

прокурор - Правдюк В.В. (службове посвідчення № 049945 від 22.05.2018)

ВСТАНОВИВ:

02.05.2019 прокурор звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить: 1) розірвати договір найму індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності Миколаївської селищної ради, укладений 01.06.2018 між Миколаївської селищною радою Білопільського району Сумської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Суми-Цукор"; 2) зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Суми-Цукор" повернути до комунальної власності територіальної громади в особі Миколаївської селищної ради Білопільського району Сумської області нерухоме майно: двоповерхове приміщення гуртожитку площею 905,4 кв.м. та приміщення котельні площею 17,6 кв.м., розташовані за адресою: вул. Ювілейна, 2, смт. Миколаївка, Білопільський район , Сумська область , 3) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Суми-Цукор" на користь Миколаївської селищної ради Білопільського району Сумської області 85331,78 грн. заборгованості; а також стягнути з відповідача судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

13.06.2019 до суду надійшла заява Конотопської місцевої прокуратури № 75-69-19 від 13.06.2019 про зміну позовних вимог, позовні вимоги викладно у наступній редакції: 1) зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Суми-Цукор» повернути до комунальної власності територіальної громади в особі Миколаївської селищної ради Білопільського району Сумської області нерухоме майно: двоповерхове приміщення гуртожитку площею 905,4 кв.м та приміщення котельні площею 17,6 м. кв, розташовані за адресою: вул. Ювілейна, 2, смт Миколаївка, Білопільського району , Сумської області ; 2) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Суми-Цукор» на користь Миколаївської селищної ради Білопільського району Сумської області заборгованість в сумі 101748,49 грн., яку перерахувати на р/р НОМЕР_1 в ГДК СУ у Сумській області, МФО 837013, код 04390083; 3) стягнути з відповідача судові витрати, пов`язані з розглядом справи, на рахунок прокуратури Сумської області (код 03527891, р/р НОМЕР_2 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172).

Позивач у поданих до суду листах № 952 від 12.06.2019 та № 953 від 13.06.2019 позовні вимоги, у тому числі змінені, підтримав та просив суд розглядати справу без участі його представника.

Від відповідача до суду надійшов лист (вх. № 1782к від 13.06.2019), у якому відповідач позов визнав повністю, у зв`язку з чим просив суд покласти на нього судові витрати у розмірі 50 % судового збору, сплаченого прокуратурою, а також просив проводити розгляд справи без участі його представника.

Листом № 23 від 14.06.2019 відповідач визнав змінені позовні вимоги.

Судом було постановлено протокольну ухвалу, яку було занесено до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду заяви про зміну позовних вимог.

У підготовчому засіданні прокурор змінені позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Тому, враховуючи визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку ухвалити рішення за результатами підготовчого провадження.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши прокурора, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив наступне.

Статтею 1311 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

Згідно ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Таким чином, з огляду на викладене, прокурор може заявити позов в інтересах держави, який виражається в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча останній, навпаки покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення, й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (ст. 3, ст. 8).

Звернення до суду прокурор обґрунтовує необхідністю вирішення суспільно значимого питання законності використання відповідачем комунального майна, що призводить до порушення інтересів держави щодо своєчасного та у повному обсязі надходження доходів до бюджетів усіх рівнів з метою їх подальшого використання для забезпечення завдань і функцій держави та місцевого самоврядування.

Порушення інтересів держави прокурор вбачає у систематичній несплаті відповідачем орендних платежів за користування комунальним майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одним із принципів місцевого самоврядування в Україні є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Пункт 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначає, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Частиною 1 ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Разом з тим, Миколаївською селищною радою не здійснювалися дії щодо звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за оренду комунального майна, що призводить до ненадходження коштів до бюджету та є перешкодою для виконання державних програм, спрямованих на соціально-економічний розвиток.

Конотопською місцевою прокуратурою 06.03.2019 у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено лист № 78-1477вих19 до Миколаївської селищної ради, в тому числі, про надання інформації щодо повноти та своєчасності внесення орендної плати за договорами оренди комунального майна.

У відповідь надійшов лист Миколаївської селищної ради від 13.03.2019 № 439, в тому числі, про наявну заборгованість за спірним договором.

У подальшому Конотопською місцевою прокуратурою з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді та інформування про необхідність стягнення заборгованості за договором, його розірвання та повернення майна в судовому порядку спрямований до Миколаївської селищної ради лист від 22.03.2019 № 78-1880вих19.

Згідно отриманої відповіді від 28.03.2019 № 530 Миколаївська селищна рада просить місцеву прокуратуру звернутися з відповідним позовом до суду, що свідчить про нездійснення нею захисту інтересів держави

На підставі викладених обставин, у даному випадку вбачаються підстави, передбачені ч.3 cт.23 Закону України «Про прокуратуру», для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Миколаївської селищної ради Білопільського району Сумської області. Відтак суд вважає правомірним звернення прокурора з даним позовом до господарського суду.

Судом встановлено, що 01.06.2018 між Миколаївською селищною радою Білопільського району Сумської області (наймодавцем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Суми-Цукор»» (наймачем, відповідачем у справі) укладено договір найму індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності Миколаївської селищної ради (далі - Договір).

Відповідно до п. 1 Договору наймодавець передає, а наймач приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене нерухоме майно: двоповерхове приміщення гуртожитку площею 905,4 кв. м та приміщення котельні площею 17,6 кв. м, розташовані за адресою: вул. Ювілейна, 2, смт. Миколаївка Білопільського району Сумської області, що знаходиться на балансі наймодавця.

Загальна вартість нерухомого майна, що передається в найм, складає 672700,00 грн.: приміщення гуртожитку - 663700,00 грн., приміщення котельні - 9000,00 грн.

Згідно п. 9.1. Договору він укладений на 1 рік, що діє з 01.06.2018 по 01.06.2019 включно без права пролонгації.

Пунктом 2 Договору передбачено, що майно передається у найм з метою розміщення гуртожитку.

Пунктами 3.1, 3.2 договору визначено розмір орендної плати. Так, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку та порядку використання орендної плати, що є частиною Положення про оренду майна, і становить за базовий місяць: 7407,95 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що орендна плата перераховується наймачем щомісячно, не пізніше 15 числа наступного за звітним місяцем на спеціальний рахунок балансоутримувача.

Пунктом 3.5 вказаного Договору передбачено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахуванням індексації за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 вищевказаного Кодексу наголошує, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1 ст. 759 Цивільного Кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Стаття 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно статті 10 цього Закону однією з істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Обов`язок своєчасного щомісячного внесення орендної плати передбачений і умовами пункту 4.2 укладеного договору найму.

Частинами 1 і 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України передбачено, що орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, ч. 1 ст. 286 вказаного Кодексу визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, відповідач належним чином не виконує взяті на себе зобов`язання за Договором щодо своєчасності сплати орендної плати, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Так, згідно помісячних розрахунків орендної плати за Договором сума заборгованості за червень 2018 року - травень 2019 року складає 92669,19 грн., що підтверджується розрахунками, поданими прокурором, та не заперечується відповідачем.

У відповідності до вимог статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 86 зазначеного Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивачем до позову додані необхідні докази на підтвердження заявлених вимог. Оскільки вказаний розмір заборгованості підтверджений наявними у справі доказами та визнаний відповідачем, суд вважає позовні вимоги в цій частині правомірними, обґрунтованими та задовольняє їх.

Також прокурором заявлено до стягнення з відповідача 9079,30 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне внесення орендних платежів.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені ст. 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 Цивільного кодексу України та частини першої статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, при цьому статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що пеня нарахована відповідачу з урахуванням умов договору та положень діючого законодавства, суд задовольняє вимоги прокурора в частині стягнення з відповідача 9079,30 грн. пені.

Суд при розгляді справи також враховує, що 01.06.2019, тобто після відкриття провадження у справі, строк спірного договору закінчився.

Згідно п. 9.1. договору він укладений на 1 рік, що діє з 01.06.2018 по 01.06.2019 включно без права пролонгації.

Згідно п. 9.7 договору дія договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною 2 ст. 291 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється, в тому числі в разі закінчення строку, на який його було укладено.

З урахуванням вказаних обставин прокурором було подано заяву про зміну позовних вимог, у якій він фактично відмовився від позовної вимоги щодо розірвання вищезазначеного договору.

Відповідно до п. 4.5 Договору у разі його припинення або розірвання наймач зобов`язаний повернути наймане майно.

Частиною 1 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму, наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно умов Договору нерухоме майно передавалося в найм за актом приймання-передачі, а тому має бути повернуто у такий же спосіб.

Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 387 цього ж Кодексу, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно ст. 1213 даного Кодексу набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що спірне майно використовується ТОВ «Суми-Цукор» без достатньої правової підстави, а тому підлягає поверненню до комунальної власності територіальної громади в судовому порядку.

Відповідач проти повернення спірного майна територіальній громаді не заперечує, про що подав відповідну заяву до суду.

Законність та обґрунтованість позовних вимог в частині повернення спірного нерухомого майна встановлена судом у ході судового розгляду справи, а тому враховуючи визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 123, 129, ч. 1 ст. 130 ГПК України, враховуючи визнання позову відповідачем, прокурору за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню 50% витрат по сплаті судового збору у даній справі, а саме 6005,75 грн., з урахуванням поданої прокурором заяви про зміну позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 185, 232, 233, 236- 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Суми-Цукор» (40021, м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 127/1, кв. 15; код ЄДРПОУ 40649608) повернути до комунальної власності територіальної громади в особі Миколаївської селищної ради Білопільського району Сумської області (41854, Сумська область, Білопільський район, с. Миколаївка, б-р Свободи, 2; код ЄДРПОУ 04390083) нерухоме майно: двоповерхове приміщення гуртожитку площею 905,4 кв.м та приміщення котельні площею 17,6 м. кв, розташовані за адресою: вул. Ювілейна, 2, смт Миколаївка, Білопільського району , Сумської області .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Суми-Цукор» (40021, м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 127/1, кв. 15; код ЄДРПОУ 40649608 на користь Миколаївської селищної ради Білопільського району Сумської області (41854, Сумська область, Білопільський район, с. Миколаївка, б-р Свободи, 2; код ЄДРПОУ 04390083) заборгованість в сумі 101748,49 грн., у тому числі 92669,19 грн. основного боргу за договором найму індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності Миколаївської селищної ради, від 01.06.2018 та 9079,30 грн. пені, яку перерахувати на р/р НОМЕР_1 в ГДК СУ у Сумській області, МФО 837013, код 04390083.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Суми-Цукор» (40021, м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 127/1, кв. 15; код ЄДРПОУ 40649608) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33; ід. код 03527891; р/р НОМЕР_2 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору у розмірі 6005,75 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено 24.06.2019.

Суддя В.Л. Котельницька