Рішення № 82600306, 12.06.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.06.2019Справа № 910/1865/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а)

до Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36),

Національного університету харчових технологій (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 68)

про скасування рішення та державного акту на право постійного користування земельною ділянкою

за участю представників

від позивача: Лясковський В.В.

від відповідача-1: Тхорик С.М.

від відповідача-2: Юрченко О.А.

В судовому засіданні 12.06.2019, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, Національного університету харчових технологій про скасування рішення та державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що на підставі п. 7 рішення Київради від 24.04.2003 № 411/571 та рішення Київради № 1608/44441 від 27.12.2007 Національному університету харчових технологій (надалі - відповідач-2) видано державний акт серії ЯЯ №9880283 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,7272 га на вул. Володимирській, 72-74 та вул. Тарасівській, 9. За доводами Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (надалі - позивач) на земельній ділянці площею 0,03 га по вул. Володимирській, 72-74 розміщене майно (артезіанська свердловина №507), яке перебуває у володінні та користуванні позивача. Позивач вважає, що діяльність у межах вищезазначеної зони має обмеження, що унеможливлює використання земельної ділянки для будівництва, як визначено у рішеннях Київської міської ради (надалі відповідач-1) № 1608/44441 від 27.12.2007 та № 411/571 від 24.04.2003, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами про скасування вищевказаних рішень відповідача-1 та акту серії ЯЯ №9880283.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.02.19 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України залишено позовну заяву без руху та встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви.

28.02.2019 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивач надав обґрунтовані письмові пояснення щодо витягу з переліку майна комунальної власності територіальної громади м. Києва, яке передано у володіння та користування позивача, щодо попередньо редакції договору від 01.12.2006, щодо надання доказів виконання умов оскаржуваних рішень в частині вимог листів та щодо обґрунтування порушеного права. Крім того, позивач надав докази сплати судового збору у розмірі 1 921,00 грн., рішення Київради від 02.10.2001 №55/1489, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 27.12.2002 №2325.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.03.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/1865/19 та вирішив здійснювати розглядати справи в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні 03.04.2019.

14.03.2019 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшов відзив Київської міської ради, у якому відповідач-1 вважає, що позивачем не доведено порушення, невизнання або оспорювання його права та законних інтересів у зв`язку з прийняттям рішення №411/571 та № 1608/4441. Крім того, на думку відповідача-1, позивачем було безпідставно пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

25.03.2019 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що артезіанська свердловина по вул. Володимирській, 74 перебувала на обслуговуванні позивача ще з 1986 року та на підставі рішення Київради №55/1489 від 02.10.2001, розпорядження КМДА №2325 від 27.12.2002 була передана в управління товариства. Щодо посилання відповідача про сплив строку позовної давності позивач зауважує, що своєчасно звертався до адміністративного суду для захисту відповідних прав та інтересів, а про необхідність звернення саме до господарського суду дізнався з постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №2а-8868/11/2670. Таким чином, позивач вважає, що перебіг строку розпочався саме з прийняття вищевказаної постанови.

27.03.2019 до канцелярії суду надійшов відзив відповідача-2, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано жодного правовстановлюючого документу на підтвердження свого права користування спірною земельною ділянкою. Крім того, відповідач-2 просить застосувати строк позовної давності у зв`язку з тим, що позовна давність за вимогами про скасування рішення від 24.04.2003 та від 27.12.2007 сплинула 25.04.2006 та 28.12.2010 відповідно.

01.04.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив відповідача-2, у якій позивач зазначає, що саме перебування земельної ділянки по вул. Володимирській 72-74, на якій розміщена артезіанська свердловина №507, у постійному користуванні відповідача-2, перешкоджає належному утриманню свердловини та, відповідно, виконанню позивачем обов`язків щодо належного утримання майна. Щодо строку позовної давності позивач зазначає аналогічну позицію, яка була викладена ним у відповіді на відзив відповідача-1.

02.04.2019 надійшли заперечення на відповідь на відзив відповідача-1, відповідно до яких відповідач-1 зазначає, що позивач ще з 2000 року був обізнаний про те, що відповідач-2 вчиняє дії щодо оформлення права користування земельною ділянкою на вул. Володимирській 62-74 та вул. Тарасівській 5-9 та не заперечував щодо оформлення даного права за університетом у зв`язку з прийняттям рішень №411/571 та №1608/4441.

У судовому засіданні 03.04.2019 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 24.04.2019 для можливості представникам сторін ознайомитись з матеріалами справи.

15.04.2019 до канцелярію суду надійшли заперечення на відповідь на відзив відповідача-2, у яких Університет повторно звертає увагу, що позивач немає ні правовстановлюючих документів, ні рішення Ради щодо надання йому земельної ділянки площею 0,03 га, розташованої у м. Києві по вул. Володимирська, 72 . Позивач також не надав жодних доказів, що вказана земельна ділянка накладається на земельну ділянку НУХТ.

23.04.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшли додаткові пояснення позивача, у яких останній зазначає, що звернення до судів адміністративної юрисдикції відбулось в межах строку позовної давності. Даний факт був зафіксований, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2011, яка не оскаржувалась та не скасовувалась, та підтверджується розглядом вказаного спору в адміністративних судах по суті протягом подальших 8 років. Звернення позивача за захистом своїх прав до Господарського суду м. Києва також відбулось в межах строку позовної давності, оскільки позивач звернувся за захистом своїх прав одразу після того, як Постановою Великої Палати Верховного Суду України від 16.01.2019 була встановлена підсудність даного спору господарським судам. Крім того, у поясненнях позивач зауважує, що умовою надання погодження на оформлення права користування земельною ділянкою 3,33 га була компенсація відповідачем-2 витрат будівництва нової артезіанської свердловини, а також проведення робіт по тампонуванню, чого Університетом зроблено не було. Позивач також звертає увагу, що факт розташування артезіанської свердловини та земельної ділянки, яка її обслуговує, на земельній ділянці, яка була надана Відповідачу-2 в постійне користування, підтверджується технічним звітом по встановленню зовнішніх меж землекористування та ситуаційної схеми земельної ділянки Національного університету харчових технологій.

24.04.2019 у судовому засіданні представником відповідача-1 було надано клопотання про долучення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки НУХТ 2002 та 2007 років.

У судовому засіданні 24.04.2019 суд на місці ухвалив долучити подані відповідачем-1 документи, задовольнити усне клопотання відповідача-2 про відкладення, відкласти підготовче засідання на 15.05.2019 та продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів.

У судовому засіданні 15.05.2019 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 05.06.2019.

У судовому засіданні, призначеному на 05.06.2019, суд заслухав представників сторін, які надали пояснення по суті спору, та на місці ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 12.06.2019.

У судовому засіданні 12.06.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01 грудня 2006 року на підставі рішення Київради «Про передачу майна в управління відкритому акціонерному товариству «Акціонерна компанія «Київводоканал» №55/1489 від 02.10.2001 та розпорядження Київської міської державної адміністрації «Про передачу майна в управління відкритому акціонерному товариству «Акціонерна компанія «Київводоканал» №2325 від 27.12.2002 між Київською міською державною адміністрацією (Уповноважений) та ВАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», перейменованого на Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», яке в свою чергу перейменовано на Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (Користувач) укладено Договір на володіння та користування майном територіальної громади міста Києва (в новій редакції Угоди про передачу в управління відкритому акціонерному товариству «Акціонерна компанія «Київводоканал» майна, що є комунальною власністю територіальної громади м. Києва, укладеної 20.11.2003).

Предметом даного договору є врегулювання правовідносин щодо майна, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ АК «Київводоканал», перебуває на балансі ВАТ АК «Київводоканал» та є власністю територіальної громади м. Києва, та іншого майна, яке у подальшому буде передаватись у володіння та користування ВАТ АК «Київводоканал» згідно з рішеннями Київської міської ради та розпорядженнями Київської міської державної адміністрації.

Уповноважений зобов`язується не відчужувати та не передавати у володіння чи користування іншим особам, а Користувач зобов`язується належним чином використовувати та обслуговувати майно згідно з Переліком, що знаходиться на балансі Користувача та не підлягає приватизації (п. 1 договору).

Згідно з пунктами 2.1.1-2.1.4 договору Користувач зобов`язався використовувати майно відповідно до його технологічного призначення і умов договору для виконання загальноміських програм розвитку водопостачання та водовідведення міста Києва; здійснювати ефективні дії щодо експлуатації, відновлення, збереження, поліпшення майна; забезпечувати надійність водопостачання та водовідведення; нести повну відповідальність за збереження, експлуатацію, реконструкцію та ремонт майна тощо.

Відповідно до Витягу з переліку майна комунальної власності територіальної громади м. Києва, яке передане у володіння та користування ВАТ АК «Київводоканал», вбачається, що станом на 01.04.2008 до переліку майна, яке на підставі договору передано у володіння та користування ПрАТ «АК «Київводоканал», увійшла артезіанська свердловина № 507, розташована по вул. Володимирській, 72-74.

При цьому судом встановлено, що до моменту укладення вищезазначеного договору, Київською міською радою було прийнято рішення № 411/571 від 24.04.2003 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", яким вирішено, зокрема:

- затвердити проект відведення земельних ділянок Національному університету харчових технологій для експлуатації та обслуговування адміністративних, учбових і лабораторних корпусів, їдальні, майстерень та господарських будівель і споруд на вул. Володимирській, 62-74, і на вул. Тарасівській, 5-9 у Голосіївському районі м. Києва;

- оформити Національному університету харчових технологій, за умови виконання п. 7.1 цього рішення, право постійного користування земельною ділянкою площею 3,33 га для експлуатації та обслуговування адміністративних, учбових і лабораторних корпусів, їдальні, майстерень та господарських будівель і споруд на вул. Володимирській, 62-74 та на вул. Тарасівській, 5-9 у Голосіївському районі м. Києва;

- надати Національному університету харчових технологій, за умови виконання п. 7.1 цього рішення, в постійне користування земельні ділянки загальною площею 0,47 га для експлуатації та обслуговування адміністративних, учбових і лабораторних корпусів, їдальні, майстерень та господарських будівель і споруд на вул. Володимирській, 62-74 та на вул . Тарасівській , 5-9 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови.

- визнати такими, що втратили чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 21.08.72 N 1312 "Про закріплення існуючої території за Київським технологічним інститутом харчової промисловості та додатковий відвод земельної ділянки під поширення території інституту", від 01.10.73 N 1552 "Про дозвіл Київському технологічному інституту харчової промисловості на будівництво учбово-лабораторного корпусу" та від 15.11.76 N 1315/22 "Про додаткове відведення земельної ділянки на передачу з балансу на баланс житлового будинку Київському технологічному інституту харчової промисловості Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР".

Пунктом 7.1. вказаного рішення передбачено, що Національний університет харчових технологій зобов`язаний:

7.1.1. Виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України.

7.1.2. У місячний термін замовити у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) документи, що посвідчують право користування земельними ділянками.

7.1.3. Майново-правові питання вирішувати в установленому порядку.

7.1.4. У разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати в порядку, визначеному нормативами забудови м. Києва.

7.1.5. Забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж та споруд, розміщених у межах земельних ділянок.

7.1.6. Питання пайової участі вирішити відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 N 271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва".

7.1.7. Виконати вимоги, викладені в листах Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві від 24.04.2002 N 08-8-14/2213, державного комунального об`єднання водопровідно-каналізаційного господарства "Київводоканал" від 05.05.2000 N 1/918, Старокиївської районної державної адміністрації м. Києва від 01.08.2001 N 01/38-1850 (п. 7 Рішення від 24.04.2003, № 411/571).

Також, рішенням від 27.12.2007 № 1608/4441 «Про надання Національному університету харчових технологій земельної ділянки для будівництва навчально- адміністративного корпусу та торговельно-офісного центру з підземним паркінгом та майданчиком для паркування на вул. Володимирській, 72-74 та вул. Тарасівській, 9 у Голосіївському районі м. Києва» Київрада вирішила:

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Національному університету харчових технологій для будівництва навчально-адміністративного корпусу та торговельно-офісного центру з підземним паркінгом та майданчиком для паркування на вул. Володимирській, 72-74 та вул. Тарасівській, 9 у Голосіївському районі м. Києва;

- надати Національному університету харчових технологій, за умови виконання пункту 3 цього рішення, у постійне користування земельну ділянку загальною площею 0,73 га для будівництва навчально-адміністративного корпусу та торговельно-офісного центру з підземним паркінгом та майданчиком для паркування на вул. Володимирській, 72-74 та вул. Тарасівській, 9 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок частини земель, наданих згідно з рішенням Київської міської ради від 24.04.2003 №411/571, право користування якою посвідчено державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

На підставі вищезазначених рішень Київради Національному університету харчових технологій було видано відповідні акти на право постійного користування земельною ділянкою від 27.10.2003 та від 14.05.2008.

За доводами позивача, внаслідок прийняття рішення Київради від 27.12.2007 № 1608/4441 фактично було змінено цільове призначення земельної ділянки по вул. Володимирській, 72-74 та передбачено на ній будівництво навчально-адміністративного корпусу та торговельно-офісного центру з підземним паркінгом та майданчиком для паркування, що свідчить про порушення норм чинного законодавства, оскільки діяльність в межах зони, на якій знаходиться артезіанська свердловина № 507, має певні обмеження, що унеможливлює її використання для будівництва.

Таким чином, ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал", на яке покладено обов`язок зі збереження та забезпечення належної експлуатації артезіанської свердловини № 507, розміщеної на земельній ділянці по вул. Володимирській, 72-74, звернулось з даним позовом до суду про скасування п. 7 рішення від 24.04.2003р. №411/571 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", рішення від 27.12.2007р. №1608/4441 «Про надання Національному університету харчових технологій земельної ділянки для будівництва навчально-адміністративного корпусу та торговельно-офісного центру з підземним паркінгом та майданчиком для паркування на вул. Володимирській, 72-74 та вул. Тарасівській, 9 у Голосіївському районі м. Києва» та державного акту серії ЯЯ №9880283 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,7272 га на вул. Володимирській, 72-74 та вул. Тарасівській, 9 у Голосіївському районі м. Києва.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Нормами статті 83 Земельного кодексу України закріплено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Приписами частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про столицю України місто-герой Київ» місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, в тому числі, через Київську міську раду.

Статтею 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради віднесено право розпорядження землями територіальної громади міста, зокрема, визначено право територіальної громади міста передавати земельні ділянки відповідної територіальної громади у користування (пункт а), в) статті 9, частина 1 статті 122 Земельного кодексу України).

Розпорядження землями комунальної власності м. Києва, в тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування, у відповідності до ст. 9 Земельного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування" відноситься до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Отже, єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в м. Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відповідно до ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Як встановлено судом, п. 7 рішення Київської міської ради № 411/571 від 24.04.2003 було вирішено затвердити проект відведення земельних ділянок Національному університету харчових технологій для експлуатації та обслуговування адміністративних, учбових і лабораторних корпусів, їдальні, майстерень та господарських будівель і споруд на вул. Володимирській, 62 - 74, і на вул. Тарасівській, 5 - 9 у Голосіївському районі м. Києва, а також оформити Національному університету харчових технологій, право постійного користування земельною ділянкою площею 3,33 га для експлуатації та обслуговування адміністративних, учбових і лабораторних корпусів, їдальні, майстерень та господарських будівель і споруд на вул. Володимирській, 62 - 74 та на вул. Тарасівській, 5 - 9 у Голосіївському районі м . Києва за рахунок земель, відведених відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 21.08.1972 № 1312 «Про закріплення існуючої території за Київським технологічним інститутом харчової промисловості та додатковий відвод земельної ділянки під поширення території інституту», від 01.10.1973 № 1552 «Про дозвіл Київському технологічному інституту харчової промисловості на будівництво учбово-лабораторного корпусу» та від 15.11.1976 № 1315/22 «Про додаткове відведення земельної ділянки на передачу з балансу на баланс житлового будинку Київському технологічному інституту харчової промисловості Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР».

Крім того, вказаним рішенням вирішено надати Національному університету харчових технологій в постійне користування земельні ділянки загальною площею 0,47 га для експлуатації та обслуговування адміністративних, учбових і лабораторних корпусів, їдальні, майстерень та господарських будівель і споруд на вул. Володимирській, 62 - 74 та на вул . Тарасівській, 5 - 9 у Голосіївському районі м . Києва за рахунок земель міської забудови та визнати такими, що втратили чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 21.08.1972 № 1312 «Про закріплення існуючої території за Київським технологічним інститутом харчової промисловості та додатковий відвод земельної ділянки під поширення території інституту», від 01.10.1973 № 1552 «Про дозвіл Київському технологічному інституту харчової промисловості на будівництво учбово-лабораторного корпусу» та від 15.11.1976 № 1315/22 «Про додаткове відведення земельної ділянки на передачу з балансу на баланс житлового будинку Київському технологічному інституту харчової промисловості Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР».

З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення № 411/571 Національному університету харчових технологій 27.10.2003 було видано державний акт на право постійного користування землею, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування за № 79-4-00070.

У зв`язку зі зміною цільового призначення частини земельної ділянки, Національним університетом харчових технологій було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, земельна ділянка Національному університету харчових технологій для будівництва навчально-адміністративного корпусу та торговельно- офісного центру з підземним паркінгом та майданчиком для паркування на вул. Володимирській, 72 - 74 та вул. Тарасівській, 9 у Голосіївському районі м. Києва, відводиться за рахунок земель наданих Національному університету харчових технологій.

Судом встановлено, що 27.12.2007 рішенням Київської міської ради № 1608/4441 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Національному університету харчових технологій для будівництва навчально- адміністративного корпусу та торговельно-офісного центру з підземним паркінгом та майданчиком для паркування на вул. Володимирській, 72 - 74 та вул. Тарасівській, 9 у Голосіївському районі м. Києва та надати Національному університету харчових технологій, за умови виконання пункту 3 цього рішення, у постійне користування земельну ділянку загальною площею 0.73 га для будівництва, навчально-адміністративного корпусу та торговельно-офісного центру з підземним паркінгом та майданчиком для пар кування на вул. Володимирській, 72 - 74 та вул. Тарасівській, 9 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок частини земель, наданих згідно з рішенням Київської міської ради від 24.04.2003 №411/571, право користування якою посвідчено державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

У пункті 3 рішенням № 1608/4441 зобов`язано Національний університет харчових технологій виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, Київської міської санепідемстанції. Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, Державної служби з питань національної культурної спадщини від 08.08.2007 № 22-2005/35.

Тобто, в 2007 році відбулось лише виділення відповідачу-2 земельної ділянки загальною площею 0,7272 га за рахунок земельних ділянок, які були раніше надано Національному університету харчових технологій в постійне користування на підставі рішень Ради від 21.08.1972 № 1312, від 01.10.1973 № 1552, від 15.11.1976 № 1315/22 та від 24.04.2003 № 411/571.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, право постійного користування земельними ділянками площею 0,7272 га та площею 3,0744 га було оформлено двома новими актами на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ№9880283 та серія ЯЯ №9880281 від 14.05.2008.

Позивач заперечуючи щодо прийняття Київською міською радою вищевказаних рішень зазначає про протиправність вилучення спірної земельної ділянки, на якій знаходиться артезіанська свердловина № 507, з користування позивача, без виконання його вимог, викладених у листі від 05.05.2000р. №1/918, та з огляду на зміну цільового призначення земельної ділянки по вул. Володимирській 72-74.

Судом встановлено, що артезіанська свердловина № 507 будувалася за програмою ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, віднесена до об`єктів цивільної оборони та призначена для забезпечення резервного водопостачання населення, розташованого на прилеглій до свердловини території. При цьому, жодних дозволів чи погоджень на виділення або відведення земельної ділянки під будівництво вищевказаної свердловини у матеріалах справи відсутні.

Частиною 2 ст. 3 Водного кодексу України визначено, що до водного фонду України належать, зокрема, підземні води та джерела.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Згідно зі ст. 113 Земельного кодексу України зони санітарної охорони створюються навколо об`єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об`єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно- епідеміологічної захищеності.

У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені.

Як встановлено судом, відповідно до п. 7.1.7. рішення № 411/571 від 24.04.2003 на відповідача-2 був покладений обов`язок щодо виконання вимог, викладених у листах Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві від 24.04.2002 N 08-8-14/2213, Державного комунального об`єднання водопровідно-каналізаційного господарства "Київводоканал" від 05.05.2000 N 1/918, Старокиївської районної державної адміністрації м. Києва від 01.08.2001 N 01/38-1850.

Так, з наявного у матеріалах справи листа N 1/918 від 05.05.2000 вбачається, що позивач не заперечував щодо оформлення права користування Національним університетом харчових технологій земельною ділянкою, на якій розташована артезіанська свердловина, а також не заперечував щодо її ліквідації за умови компенсації витрат на їх будівництво та проведення робіт по тампонуванню.

Судом встановлено та відповідачем-2 не заперечується, що станом на момент розгляду спору, вищевказаний пункт рішення № 411/571 від 24.04.2003 останнім не виконаний, компенсації витрат на будівництво нової артезіанської свердловини та проведення робіт по тампонуванню не здійснено.

При цьому, у своїх запереченнях відповідач-2 зауважує, що Національний університет харчових технологій в період з 2003 року та по теперішній час не відмовляється від виконання умов, передбачених п. 7.1.7. рішення № 411/571 від 24.04.2003, проте, не має можливості здійснити це самостійно без участі без позивача.

Так, для компенсації витрат на будівництво нової артезіанської свердловини та проведення робіт по тампонуванню позивач повинен був забезпечити відповідачу-2 нове місце для проведення відповідних робіт, визначити вартість та надати калькуляцію на будівництво нової артезіанської свердловини, а також встановити терміни для їх виконання.

При цьому, жодних доказів звернення позивача з листами (вимогами) до Університету щодо вказаного питання матеріли справи не містять, не надано також позивачем і жодних відомостей, які б свідчити про те, що ним вчинялись дії щодо визначення обсягу, строків та вартості робіт по будівництву нової артезіанської свердловини.

У матеріалах справи також відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт порушення відповідачем-2 законодавства щодо використання земельної ділянки, на якій розміщена артезіанська свердловина, зокрема, факт використання відповідачем-2 належних йому земельних ділянок не за цільовим призначенням чи здійснення останнім забудови на місці артезіанської свердловини.

За приписами ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Згідно зі ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пункту 2 роз`яснень Вищого господарського суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в Рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004, види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку7 з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Згідно зі ст. 41 Конституції України передбачено, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких порушень чинного законодавства з боку Київської міської ради під час прийняття останньою рішень «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" від 24.04.2003 №411/571 та «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" від 27.12.2007р. №1608/4441, які були винесені в сфері реалізацій повноважень відповідача-1 щодо розпорядження земельними ділянками.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 74 ГПК України).

Позивачем всупереч ст.ст. 73, 74 ГПК України не доведено порушення, невизнання або оспорювання його прав та законних інтересів у зв`язку із прийняттям Київською міською радою вищевказаних рішень, які б в свою чергу не відповідали вимогам земельного та містобудівного законодавства, а також порушували охоронювані законом інтереси у сфері водоохоронних, санітарних та містобудівних норм при оформленні відповідачем-2 права постійного користування земельною ділянкою по вул. Володимирській, 72-74 та вул. Тарасівській, 9 у Голосіївському районі м. Києва.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачені способи захисту права на земельну ділянку.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК). Власник земельної ділянки, права якого порушено, може вимагати відшкодування завданої цим моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК).

Оскільки позивачем не доведено підстав для скасування рішень Київської міської ради №411/571 від 24.04.2003 та №1608/4441 від 27.12.2007, якими відповідачу-2, зокрема, було надано право постійного користування земельною ділянкою, вимоги позивача про скасування державного акту серії ЯЯ №9880283 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,7272 га на вул. Володимирській , 72-74 та вул. Тарасівській, 9 у Голосіївському районі м. Києва також визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Що стосується спливу строку позовної давності на звернення з даним позовом до суду, слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що з метою виконання обов`язку зі збереження та забезпечення належної експлуатації артезіанської свердловини № 507, розміщеної на земельній ділянці по вул. Володимирській, 72-74, ПрАТ «АК «Київводоканал» зверталося до адміністративного суду з позовом до Київради про скасування п. 7 рішення Київради від 24.04.2003 № 411/571 та рішення Київради від 27.12.2007 № 1608/4441.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2011, позивачу було відмовлено в поновленні пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та позовну заяву залишено без розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.05.2011 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2011 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2011 справу №2а-14435/10/2670 було прийнято до розгляду.

16 січня 2019 року постановою Великої Палати Верховного Суду провадження у справі № 2а-8868/11/2670 було закрито з підстав непідсудності вирішення відповідного спору за правилами адміністративного судочинства.

Так, у пункті 31 вищевказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки спірні правовідносини пов`язані із захистом порушеного права користування земельною ділянкою, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим і з огляду на суб`єктний склад сторін він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Таким чином, за доводами позивача, визначення Великою Палатою Верховного Суду належної підсудності, стало підставою для звернення з позовом до господарського суду та для переривання строку позовної давності.

Однак, відповідно до п. 4.2.2. постанови Пленуму Верховного суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред`явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

Відтак, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, а в матеріалах справи відсутні докази щодо поважності причин пропуску позовної давності.

Представниками відповідачів у поданих до суду заявах заявлено про застосування строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст..256 Цивільного кодексу України). Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 Цивільного кодексу України).

Пунктами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача щодо спірного майна, про захист якого він просить суд у позові, відповідачами не порушено, і суд відмовляє позивачам у позові по суті в зв`язку з безпідставністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач в розумінні ст.ст. 73-77 Господарського процесуального кодексу України не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також у зв`язку з відсутністю фактичних обставин, з якими закон пов`язує скасування рішень органів місцевого самоврядування і настання відповідних юридичних наслідків, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити Приватному акціонерному товариству "Акціонерна компанія "Київводоканал" у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 24.06.2019

Суддя Л. Г. Пукшин