Рішення № 82600303, 10.06.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.06.2019Справа № 910/1869/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж Ріелті»до1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна агенція «Титан Безпека» 2. Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинівза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороніпозивачаТовариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Холдинг»провизнання недійсним договоруСуддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:Самарін А.С.від відповідача 1:не з`явивсявід відповідача 2:Штуць Н.Г.від третьої особи:не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж Ріелті» (надалі - ТОВ «Будмонтаж Ріелті») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна агенція «Титан Безпека» (надалі - ТОВ «Охоронна агенція «Титан Безпека») та Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (надалі - «Національне агентство») про визнання недійсним договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір управління майном (активами), укладений 15.01.2019 між відповідачами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н.Г. за реєстровим №118, є недійсним у зв`язку з відсутністю необхідного обсягу повноважень відповідача 2 під час укладення такого договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2019 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 08.04.2019.

22.03.2019 до суду від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю та вказує на те, що на момент укладення спірного договору була чинна ухвала суду про накладення арешту на таке майно та надання відповідачу 2 повноважень на управління таким майном, що повністю спростовує твердження позивача, викладені у позовній заяві. Крім того, у поданому відзиві на позову заяву відповідач 2 вказує на не доведення позивачем наявності у нього порушеного права внаслідок укладення між відповідачами спірного договору.

З аналогічних підстав відповідач 1 у поданому 19.04.2019 до суду відзиві на позовну заяву заперечував проти заявлених позовних вимог ТОВ «Будмонтаж Ріелті».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Холдинг» (надалі - ТОВ «Ренесанс Холдинг») в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, розгляд справи відкладено на 22.05.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.06.2019.

Представник позивача в судове засідання з`явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов у повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача 1 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи по суті був належним чином повідомлений, що підтверджується протоколом судового засідання від 22.05.2019.

Представник відповідача 2 в судове засідання з`явилася, надала пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечувала повністю з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.

Представник третьої особи, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З урахуванням викладеного, неявка представників відповідача 1 та третьої особи, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.

В судовому засіданні 10.06.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.11.2017 між ТОВ «Ренесанс Холдинг» (орендодавець) та ТОВ «Будмонтаж Ріелті» (орендар) був укладений договір оренди №13-31-33, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Писаковською О.І. за реєстровим №2257 (надалі - «Договір оренди»).

Пунктом 1.1 Договору оренди передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов`язується передати орендареві у строкове платне користування приміщення, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування приміщення, що визначене у цьому договорі (приміщення), та зобов`язується сплачувати орендодавцеві орендну плату.

Відповідно до п. 1.2 Договору оренду приміщення, що орендується, є нежитлова будівля, виробничий корпус №3, загальною площею 18 166,4 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Смоленська, 31-33.

Згідно з п. 1.3 Договору оренди приміщення належить орендодавцеві на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20.09.2017, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим №957.

15.01.2019 між Національним агентством (установник управління) та ТОВ «Охоронна агенція «Титан Безпека» (управитель) був укладений договір управління майном (активами), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н.Г. за реєстровим №118 (надалі - «Договір управління»), за змістом п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, установник управління на невизначений строк передає управителю, а управитель приймає в управління об`єкти нерухомого майна (актив) та протягом строку цього договору за плату зобов`язується здійснювати від свого імені управління активами, а саме:

- опис та характеристика активами: нежитлова будівля - виробничий корпус №3, загальною площею 18 166,4 кв.м, розташована за адресою: м. Київ, вул. Смоленська, 31-33 , реєстраційний номер 82015280000 власником якої є ТОВ «Ренесанс Холдинг»;

- місцезнаходження активу: м. Київ, вул. Смоленська, 31-33;

- оціночна вартість активу становить 417 409 373,00 грн.

Відповідно до п. 3.1 вказаного договору управління активами за цим договором здійснюється управителем в інтересах вказаних нижче осіб:

а) власника активів - в частині збереження та збільшення економічної вартості активів ефективності управління активами - з метою забезпечення можливості повернення активів власнику у разі настання визначеної законом підстави такого повернення;

б) держави України - в частині збереження та збільшення економічної вартості активів ефективності управління активами - з метою забезпечення:

- виконання визначеного кримінальним процесуальним законодавством України завдань арешту активів як заходу забезпечення відповідного кримінального провадження;

- можливості примусового стягнення активів на користь держави Україна у визначеному законом правовому режимі у разі настання визначеної законом підстави такого стягнення;

- надходжень до Державного бюджету України доходів від управління активами у порядку, на умовах та у розмірах, визначених законодавством та цим договором:

в) установника управління - в частині забезпечення виконання ним визначених законом функцій та повноважень з управління активами.

Пунктом 3.2 Договору управління зазначено, що прийняття управителем активів в управління за цим договором, наявність активів на балансі управителя не призводить до виникнення в управителя права власності на активи. Управління активами управителем не призводить до виникнення у нього будь-яких не передбачених законодавством переважних прав перед третіми особами щодо активів. Управитель не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління.

Спір у справі виник у зв`язку з оспоренням позивачем дійсності Договору управління.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз`яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як на підставу для недійсності спірного договору позивач посилається на те, що Договір управління укладений Національним агентством за відсутності повноважень на передачу майна в управління з правом користування.

Згідно із п. 4) ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» управління активами - діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року. Зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора. У разі прийняття в управління активів, які чи права на які та їх обтяження підлягають державній реєстрації, Національне агентство надсилає того самого дня інформацію про накладення арешту на активи органам, що ведуть державні реєстри таких активів, прав на них або їх обтяжень. У разі прийняття в управління цінних паперів інформація також надсилається відповідним учасникам депозитарної системи України.

За змістом ч.ч. 1-3 ст. 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління. Активи, зазначені у частині першій цієї статті, прийняті Національним агентством в управління, підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб`єктами оціночної діяльності, та передачі в управління визначеним за результатами конкурсу юридичним особам або фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі. Управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Управління активами, зазначеними у частині першій цієї статті, здійснюється на умовах ефективності, а також збереження та збільшення їх вартості. Управитель має право на плату (винагороду), а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв`язку з управлінням активами, що відраховуються безпосередньо з доходів від використання прийнятих в управління активів. Управитель не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління. Дія договору про управління активами припиняється у разі скасування арешту прийнятих в управління активів або їх конфіскації, спеціальної конфіскації, іншого судового рішення про їх стягнення в дохід держави.

Положеннями ч.ч. 4, 5 ст. 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» майно, в тому числі у вигляді предметів чи великих партій товарів, зберігання якого через громіздкість або з інших причин неможливе без зайвих труднощів, або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання якого чи управління яким співмірні з його вартістю, або яке швидко втрачає свою вартість, а також майно у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, підлягає реалізації за цінами щонайменш не нижче ринкових. Примірний перелік такого майна визначається Кабінетом Міністрів України. Активи, визначені частиною четвертою цієї статті, передаються для реалізації без згоди власника на підставі ухвали слідчого судді або суду, копія якої надсилається Національному агентству негайно після її винесення з відповідним зверненням прокурора. Передача для реалізації активів може також здійснюватися за згодою їх власника, копія якої надається Національному агентству з відповідним зверненням прокурора. Реалізація здійснюється визначеними на конкурсних засадах юридичними особами. Порядок відбору таких юридичних осіб, порядок реалізації активів на прилюдних торгах (аукціонах) та/або електронних торгах визначаються Кабінетом Міністрів України.

З огляду на викладенні положення вбачається, що надаючи Національному агентству право управління зокрема, речовими доказами у кримінальному провадженні, на які накладено арешт, у визначених Законом випадках, законодавцем було передбачено дві форми реалізації таких повноважень: шляхом безпосереднього управління (фактичного володіння) відповідним майном з метою його збереження, ефективного використання та збільшення вартості; шляхом реалізації відповідних активів.

В даному випадку, на виконання вимог вказаного Закону між відповідачами був укладений спірний Договір управління, яким Національне агентство, реалізуючи надані йому ч. 2 ст. 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» повноваження, передало в управління ТОВ «Охоронна агенція «Титан Безпека» нерухоме майно - виробничий корпус №3, загальною площею 18 166,4 кв.м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Смоленська, 31-33 , власником якої є ТОВ «Ренесанс Холдинг».

Позивач вказує, що такий Договір був укладений за відсутності повноважень Національного агентства, оскільки ухвалою Київського апеляційного суду від 13.11.2018 у справі №11-сс/824/420/2018 було скасовано ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10.08.2018, якою спірне нерухоме майно передано в управління Національному агентству.

Частиною 1 статті 170 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до положень частини 6 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

Як вбачається із матеріалів справи, в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42016101100000224 від 19.07.2016, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10.08.2018 задоволено клопотання прокурора про накладення арешту на майно та накладено арешт із забороною відчуження та розпорядження на майно, яке перебуває у власності ТОВ «Ренесанс Холдинг», в тому числі, нежитлову будівлю - виробничий корпус №3, розташовану за адресою: м . Київ , вул. Смоленська, 31-33. Також вказаною ухвалою передано арештоване майно в управління Національного агентства.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13.11.2018 (справа №11-сс/824/420/2018) вказану ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10.08.2018 скасовано, постановлено нову ухвалу, якою накладено арешт із забороною відчуження та розпорядження на майно, яке перебуває у власності ТОВ «Ренесанс Холдинг».

З огляду на викладене, позивач вказує, що оскільки ухвала Печерського районного суду міста Києва від 10.08.2018 була скасована в частині передання відповідачу 2 в управління спірного нерухомого майна, він був позбавлений можливості здійснювати заходи з управління таким нерухомим майном.

В той же час, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11.12.2018 у справі №757/61413/18-к визначено порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні № 4201711035000254 від 19.11.2017 шляхом передачі у порядку та на умовах, визначених ст.ст. 19, 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», Національному агентству в управління майно з метою забезпечення збереження, в тому числі збереження економічної вартості, речові докази у вигляді нерухомого та рухомого майна, заборонивши власникам володіння, розпорядження та користування ними.

До переліку нерухомого майна вказаною ухвалою віднесено нежитлову будівлю - виробничий корпус №3, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Смоленська, 31-33, яка належить ТОВ «Ренесанс Холдинг».

Вказана ухвала станом на момент укладення між відповідачами Договору управління була чинною, доказів оскарження її в апеляційному порядку матеріали справи не містять.

Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду, а згідно частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

При цьому, будь-яких виключень або делегування регулювання даних правовідносин іншим нормам законодавства Конституція України не містить.

Відповідно до ст. 533 Кримінального процесуального кодексу України вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов`язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.

В даному випадку, ухвала слідчого судді від 11.12.2018 у справі №757/61413/18-к, якою визначено порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні (в тому числі, нерухомого майна третьої особи) шляхом передачі Національному агентству у володіння, користування та розпорядження, була обов`язковою та підлягала виконанню на момент укладення спірного Договору управління.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що прийняття Національним агентством в управління спірного нерухомого майна на підставі вказаної ухвали слідчого судді від 11.12.2018 повністю відповідало вимогам ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України та ст. 19 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів».

При цьому, Договір управління в даному випадку укладений Національним агентством з метою реалізації своїх повноважень, наданих йому вказаними вище нормативно-правовими актами.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).

Частиною 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (ч.2 ст.164 Господарського процесуального кодексу України). Відтак, саме на позивача покладається обов`язок довести обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.

Всупереч викладеним вимогам процесуального закону позивачем не будо доведено суду за допомогою належних та допустимих доказів на підтвердження обставин недійсності Договору управління, а саме того, що такий договір був укладений між відповідачами всупереч вимогам чинного законодавства та за відсутності у Національного агентства повноважень на передачу спірного майна в управління.

Більш того, суд відзначає, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Проте, позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів існування його порушених прав та законних інтересів внаслідок укладення оспорюваного Договору управління, на захист яких спрямований даний позов.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог ТОВ «Будмонтаж Ріелті» необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж Ріелті» відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 21.06.2019.

Суддя В.П. Босий