Рішення № 82597769, 18.06.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2019 року справа № 580/953/19

13 годин 39 хвилин м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді – Трофімової Л.В., за участі секретаря – Безпалого А.В., розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 580/953/19

за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) [позивач – не прибув]

до Головного управління ДФС у Черкаській області (вул. Хрещатик, 235, м. Черкаси, 18002, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 39392109) [представник відповідача 1 Степаненко А.А. – за довіреністю], Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04655, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 39292197) [представник відповідача 2 – не прибув]

про скасування вимоги про сплату боргу, прийняв рішення.

20.03.2019 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області, ДФС України, з урахуванням уточненої позовної заяви, поданої у порядку усунення недоліків, просить:

- визнати нечинною і скасувати вимогу від 08.11.2018 до ФОП Наумець В.П. про сплату коштів у погашення боргу у сумі 4265,30 грн.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, судове засідання призначено на 13.05.2019 (позивача повідомлено про дату, час та місце судового засідання 23.04.2019, що підтверджується відміткою у рекомендованому повідомленні штрих кодовий ідентифікатор 1803103152142 а.с.38). Ухвалою від 13.05.2019 оголошено перерву у розгляді справи до 21.05.2019. Ухвалою від 21.05.2019 оголошено перерву до 03.06.2019 (позивача повідомлено про дату, час та місце судового засідання 23.04.2019, що підтверджується відміткою у рекомендованому повідомленні штрих кодовий ідентифікатор 1803103189054 а.с.53). Ухвалою від 03.06.2019 залучено до участі у справі як другого відповідача ДФС України, розгляд справи відкладено до 12.06.2019 (позивача повідомлено про дату, час та місце судового засідання 04.06.2019, що підтверджується розпискою а.с.66).

У обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 зареєстровано як фізичну особу – підприємця з 08.11.2018, перебуває на спрощеній системі оподаткування, види господарської діяльності – 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. 25.11.2018 позивачем отримано від Головного управління ДФС у Черкаській області вимогу від 08.11.2018 про сплату боргу у сумі 4265 грн 30 коп. У вимозі зазначено, що заборгованість виникла 31.10.2018 і зазначено про необхідність сплати єдиний внесок, штрафу та пені. Позивач зазначає, що стаття 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі – Закон № 2464) та існування в установі ДФС інформаційної системи не є належною та допустимою підставою підтвердження наявності боргу позивача. Позивач зазначає, що відповідачем не надано розрахунок боргу, що свідчить про неправомірність оскаржуваної вимоги. Вимогу про сплату боргу може бути сформовано не інакше, як на підставі документальної перевірки. Головне Управлінням ДФС у Черкаській області, надсилаючи вимогу про сплату боргу, не зазначає походження боргу, за якою методикою здійснювався розрахунок боргу, не надає матеріали перевірки позивача. У позові зазначено, що після отримання оскаржуваної вимоги позивачем у десятиденний термін, а саме 04.12.2019 подано скаргу до ГУ ДФС у м. Києві, як до вищої інстанції, тому не пропущено установленого терміну адміністративного оскарження. 08.01.2019 на первинну скаргу надійшла відповідь з ГУ ДФС у м. Києві у якій прийнято рішення про залишення скарги без розгляду, у звязку з відсутністю повноважень у ГУ ДФС у м. Києві. На думку позивача, оскарження вимоги до ГУ ДФС у м. Києві було належним способом адміністративного оскарження. Не погодившись із прийнятим ГУ ДФС у м. Києві рішенням, позивач 15.01.2019 у термін, що не перевищує 10 днів, подано повторну скаргу до ДФС України, за наслідками розгляду якої скаргу залишено без розгляду. Позивач 18.06.2019 звернулась до суду із заявою про розгляд справи без її участі.

Відповідач 1 позов не визнав, 08.06.2019 подав до суду відзив, де зазначив, що позивач зареєстрована як фізична особа – підприємець з 15.03.2003, у вересні 2018 позивачем подано заяву про застосування спрощеної системи оподаткування, в якій обрано 2 групу єдиного податку. З 01.10.2018 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування і здійснює діяльність із застосуванням ставки єдиного податку, встановленої для сплати єдиного податку 2 групи. Законом України від 06.12.2016 № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону № 2464, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому звітному місяці звітного року. Для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, нараховується єдиний внесок на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно пункту 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та належить сплаті щомісяця. У статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік» мінімальну заробітну плату встановлено у сумі 3723 грн, тому з 01.01.2017 мінімальний страховий внесок становить 819,06 грн на місяць (3723 грн. х 22%). З 01.01.2017 фізичні особи-підприємці зобов`язані сплачувати ЄСВ кожного кварталу не менше ніж 2457,18 грн до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (19 квітня, 19 липня, 19 жовтня, 19 січня). За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 04.07.2013 №406 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» функції адміністрування єдиного соціального внеску передано органам доходів і зборів з 01.10.2013. За даними картки особових рахунків за кодом бюджетної класифікації 71040000 станом на 01.10.2013 Пенсійним фондом України стосовно ФОП ОСОБА_1 передано заборгованість у сумі 170,00 грн. Нарахування платнику єдиного внеску здійснювалося автоматично на рівні ДФС України, поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника. Станом на 31.11.2018 загальна заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску становить 7541,54 грн, що виникла внаслідок несплати поточних нарахувань: 170,00 грн. - сальдо на початок 2017 року; 2457,18 грн. (3723 грн * 22% * 3 місяці) - нарахування за І квартал 2018 року за терміном сплати 19.04.2018; 2457,18 грн (3723 грн * 22% * 3 місяці) - нарахування за II квартал 2018 року за терміном сплати 19.07.2018; 2457,18 грн (3723 грн * 22% * 3 місяці) – нарахування за III квартал 2018 року за терміном сплати 19.10.2018. Оскільки за зазначений період ЄСВ позивачем не сплачено, борг набув статусу недоїмки та належить стягненню. Відповідно до частини 2.3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Відповідач зазначає, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 № Ф-283-25 у сумі 7541,54 грн сформовано у межах та спосіб визначений чинним законодавством. Представник відповідача 1 у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову.

Відповідач 2 позов не визнав, 06.06.2019 подав до суду відзив на позовну заяву, де зазначив, що 04.12.2018 позивачем подано скаргу до ГУ ДФС м. Києва про скасування вимоги ГУ ДФС у Черкаській області від 08.11.2018 № 283-25. Відповідно до пункту 3 розділу VI Порядку розгляду органами доходів і зборів скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого наказом МФУ від 09.12.2015 № 1124 скарга, подана з порушенням порядку і строків, визначених пунктом 3 розділу II та пунктом 1 розділу III Порядку, а також відкликана відповідно до цього Порядку, не належить розгляду контролюючими органами, про що виноситься рішення про залишення скарги без розгляду. Оскільки розгляд скарги на вимогу про сплату недоїмки ГУ ДФС у Черкаській області від 08.11.2018 № Ф- 283-25 не належить до повноважень ГУ ДФС м. Києва, зазначену скаргу залишено без розгляду. Відповідачем 2 зазначено, що скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. У відзиві відповідача 2 зазначено, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 № Ф-283-25 ГУ ДФС у Черкаській області отримано позивачем 27.11.2018, що підтверджується письмовим повідомленням про вручення, а скаргу до ДФС України на вищезазначений виконавчий документ здано на пошту 15.01.2019, тобто з порушенням 10- денного строку для подання скарги у порядку адміністративного оскарження. Відповідачем 2 зазначено, що позивачем частково сплачено заборгованість у сумі 3276,24 грн., що зараховувалась у погашення недоїмки, що виникла раніше - у порядку календарної черговості. Згідно інтегрованої картки платника податків платіжним дорученням від 17.01.2019 зменшено боргу зі штрафних санкцій у сумі 170 грн, нарахування єдиного внеску за 1 квартал 2018 року та за перший місяць другого кварталу 2018 у сумі 649,06 грн. У зв`язку з частковим зменшенням суми боргу станом на 17.01.2019 заборгованість зі сплати ЄСВ (КП 71040000) ОСОБА_1 становить 4265,3 грн. Представник відповідача 2 просив відмовити у задоволенні позову, розгляд справи – провести за його відсутності.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити з огляду на таке.

Конституцією України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Застрахована особа – фізична особа, яка відповідно до законодавства належить загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку ЄСВ (пункт 3 частини 1 статті 1 Закону № 2464). Надходження від ЄСВ розподіляються між фондами соціального страхування. З жовтня 2013 року обов`язок обліку платників ЄСВ, забезпечення збору та ведення обліку страхових коштів, контроль за повнотою та своєчасністю їх сплати, ведення Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування покладено на Державну фіскальну службу України.

Конституцією України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа – підприємець з 15.03.2003. З 01.10.2018 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування і здійснює діяльність із застосуванням ставки єдиного податку, встановленої для сплати єдиного податку 2 групи (а.с.8). Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755- IV (далі – Закон № 755), якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Згідно частини 8 статті 4 Закону №755 фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Відомості щодо зупинення/припинення підприємницької діяльності у ЄДР відсутні.

08.11.2018 відповідачем 1 прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-283-25 у сумі 7541,54 грн (а.с.9).

04.12.2018 позивачем направлено скаргу до ГУ ДФС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116), відповідно до якої позивач просила скасувати вимогу про сплату боргу.

27.12.2018 ГУ ДФС у м. Києві направлено позивачу відповідь, де зазначено, що оскільки до повноважень ГУ ДФС у м. Києві не належить розгляд скарг на вимоги ГУ ДФС у Черкаській області, скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду (а.с.17).

15.01.2019 позивачем направлено скаргу до ДФС України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04655), відповідно до якої позивач просила прийняти вмотивоване, зрозуміле, обґрунтоване рішення та надіслати його скаржнику (а.с.11).

18.02.2019 ДФС України прийнято Рішення № 7845/6/99-99-11-05-02-25 відповідно до якого, у зв`язку з пропуском 10-денного строку на оскарження вимоги, скаргу ФОП ОСОБА_1 залишено без розгляду (а.с.13-15).

Оцінюючи правомірність дій відповідача 1 із визначення суми боргу, суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно статті 19-1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі – Кодекс № 2755) встановлено функції контролюючих органів, зокрема: контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків (пункт 19-1.1.1); контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками ЄСВ передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів (пункт 19-1.1.2); забезпечують достовірність та повноту обліку платників податків та платників ЄСВ, суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, об`єктів оподаткування та об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням (пункт 19-1.1.8); формують та ведуть Державний реєстр фізичних осіб - платників податків, Єдиний банк даних про платників податків - юридичних осіб, реєстри, ведення яких покладено законодавством на контролюючі органи (пункт 19-1.1.9); забезпечують ведення обліку податків, зборів, платежів (пункт 19-1.1.10); здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум ЄСВ та інших платежів (пункт 19-1.1.22). Згідно пункту 3-1 частини 1 статті 1 Закону № 2464 органи доходів і зборів – центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (у частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.

Підпунктом 14.1.180 Кодексу № 2755 встановлено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнятої особи, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Статтею 11 Кодексу № 2755 встановлено, що спеціальні податкові режими встановлюються та застосовуються у випадках і порядку, визначених виключно цим Кодексом (пункт 11.1). Спеціальний податковий режим – система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб`єктів (пункт 11.2). Згідно пункту 11.3 статті 11 Кодексу № 2755 спеціальний податковий режим може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів. Позивач використовував загальну систему оподаткування. Згідно ЄДР спрощену систему оподаткування обрано позивачем з 24.09.2018 (а.с.43).

Пункт 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464 визначає, що ЄСВ – це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно підпункту 14.1.1 -1 пункту 14.1 статті 14 Кодексу № 2755 адміністрування податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (далі - податків, зборів, платежів) - це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об`єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом.

Пунктом 49.2 статті 49 Кодексу № 2755 платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які належать декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності. Тобто, законодавець враховує, що є спрощена і загальна система оподаткування для платників ПДФО (розділ ХІV і розділ ІV Кодексу № 2755).

Відповідно до пункту 165.1 статті 165 Кодексу №2755 до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: 165.1.36 дохід фізичної особи – підприємця, з якого сплачується єдиний податок згідно із спрощеною системою оподаткування відповідно до цього Кодексу.

Згідно пункту 178.3 та пункту 178.4 Кодексу № 2755 визначено, що оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об`єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до розділу ІV у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб.

Пунктом 295.1 статті 295 Кодексу № 2755 передбачено, що платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця. Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року. У разі якщо сільська, селищна або міська рада приймає рішення щодо зміни раніше встановлених ставок єдиного податку, єдиний податок сплачується за ставками у порядку та строки, визначені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 3 Господарського кодексу України визначено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва – підприємцями.

Відповідно до частини 1 статті 9 Господарського кодексу України у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб`єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. Згідно частини 3 статті 10 Господарського кодексу України у соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику захисту прав споживачів, політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості, політику соціального захисту та соціального забезпечення.

Законом України від 06.12.2016 № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону № 2464, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому звітному місяці звітного року. Для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, нараховується єдиний внесок на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно пункту 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та належить сплаті щомісяця. У статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік» мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі 3723 грн, тому з 01.01.2017 мінімальний страховий внесок становить 819,06 грн на місяць (3723грн. х 22%).

Згідно даних інтегрованої картки нараховано під час використання загальної системи оподаткування за 3 квартали 4914,36 грн, недоїмка – 5084,36 грн (а.с.53). Станом на 31.01.2018 за позивачем обліковувався борг у сумі 170 грн, а станом на 31.10.2018 за позивачем обліковано заборгованість у сумі 7541,54 грн, тому вимогу сформовано правомірно.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464 платниками ЄСВ є: фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464 ЄСВ нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої цим Законом. Сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, проте період нарахування ЄСВ у 2019 році не є спірним.

Частиною 8 статті 9 Закону № 2464 встановлено, що платники ЄСВ, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону зобов`язані сплачувати ЄСВ, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Статтею 6 Закону №2464 визначено, що платник ЄСВ зобов`язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати ЄСВ; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника ЄСВ у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 16 Кодексу № 2755 визначено обов`язки платника податків, зокрема: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів (підпункт 16.1.2); подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (підпункт 16.1.3); сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4).

Тобто, у випадку не отримання доходу від підприємницької діяльності, відповідач зобов`язаний був нараховувати і сплачувати ЄСВ у сумі не меншій за розмір мінімального страхового внеску, що не оспорюється.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та належить сплаті щомісяця.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік» мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі 3723 грн. Мінімальний страховий внесок з 01.01.2018 становить 819,06 грн на місяць (3723грн х 22%). З 01.01.2018 фізичні особи-підприємці зобов`язані сплачувати ЄСВ кожного кварталу не менше ніж 2457,18 грн до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується ЄСВ.

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 2464 збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Статтею 25 Закону № 2464 визначено заходи впливу та стягнення. Рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками ЄСВ, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати ЄСВ. У разі несплати або несвоєчасної сплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України», положення цієї статті застосовуються виключно щодо суми страхових внесків, що має сплачуватися платником ЄСВ (частина 1 статті 25). Відповідно до частини 2 статті 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники ЄСВ зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (частина 3 статті 25). Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам ЄСВ, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник ЄСВ зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею (частина 4 статті 25). Вимога органу доходів і зборів про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом (частина 5 статті 25).

Судом встановлено, що відповідно до картки особових рахунків за кодом бюджетної класифікації 71040000 станом на 01.10.2013 Пенсійним фондом України стосовно ФОП ОСОБА_1 передано заборгованість у сумі 170,00 грн (а.с.42). Нарахування платнику єдиного внеску здійснювалося поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображено у інтегрованій картці платника. Станом на 31.11.2018 загальна заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску становить 7541,54 грн, що виникла внаслідок несплати поточних нарахувань: 170,00 грн. - сальдо на початок 2017 року; 2457,18 грн. (3723 грн * 22% * 3 місяці) - нарахування за І квартал 2018 року терміном сплати 19.04.2018; 2457,18 грн (3723 грн * 22% * 3 місяці) - нарахування за II квартал 2018 року терміном сплати 19.07.2018; 2457,18 грн (3723 грн * 22% * 3 місяці) – нарахування за III квартал 2018 року терміном сплати 19.10.2018.

Відповідно до пункту 1 розділу VII Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (пункт 2). Відповідно до пункту 2 розділу VII Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Згідно пункту 4 розділу VII Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Під час формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).

Оскільки позивачем не сплачено ЄСВ у сумі 7541,54 грн за станом на 31.10.2018, відповідачем згідно статті 25 Закону № 2464 та Інструкції № 449 правомірно сформовано позивачу виконавчий документ у формі вимоги про сплату недоїмки у сумі 7541,54 грн. Згідно облікової картки платника ЄСВ 17.01.2019 позивачем сплачено 3276,24 грн, заборгованість за станом на 17.01.2019 складає 4265,30 грн (а.с.54).

Оцінюючи правомірність дій відповідача 2 щодо залишення без розгляду скарги позивача, суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого наказом МФУ від 09.12.2015 № 1124 (далі – Порядок № 1124) у разі якщо скаржник вважає, що контролюючий орган у районі, місті (крім міста Києва), районі у місті, об`єднаний чи спеціалізований неправильно визначив суму недоїмки або прийняв рішення про накладення штрафу та нарахування пені, що суперечить законодавству про загальнообов`язкове державне соціальне страхування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, він має право оскаржити таке рішення у відповідному головному управлінні ДФС в області, місті Києві. Скарга на вимоги та на рішення контролюючих органів у районах, містах (крім міста Києва), районах у містах, об`єднаних чи спеціалізованих про нарахування пені та накладення штрафу подається відповідно до головних управлінь ДФС в областях, місті Києві в письмовій формі разом з документами, що підтверджують неправильність рішення. Про подання скарги скаржник зобов`язаний одночасно повідомити територіальний контролюючий орган, вимога або рішення якого оскаржуються (пункт 2). Первинна скарга повинна бути подана до відповідного головного управління ДФС в області, місті Києві протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги або рішення територіальних контролюючих органів про нарахування пені та накладення штрафу. Строк, встановлений для подання первинної скарги, не вважається пропущеним, якщо до його закінчення скаргу та інші документи до неї передано на пошту. Датою передачі скарги на пошту вважається дата отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення зі скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв`язку на конверті або в повідомлені про вручення поштового відправлення (пункт 3).

Відповідно до пункту 2 розділу ІV Порядку 1124 скарга на вимоги та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу подана з дотриманням порядку і строків, визначених пунктом 3 розділу II та пунктом 1 розділу IІІ цього Порядку, зупиняє строки їх сплати до винесення рішення контролюючим органом вищого рівня або дня набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно частини 4 статті 25 Закону № 2464 скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 (далі – Положення № 236) Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Згідно пункту 7 Положення № 236 ДФС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів. Головне управління ДФС у Черкаській області є територіальним органом ДФС України.

Відповідно до підпункту 92 пункту 4 Положення № 236 ДФС відповідно до покладених на неї завдань здійснює перегляд рішень територіальних органів ДФС під час проведення процедури адміністративного оскарження.

Оскільки оскаржувану вимогу від 08.11.2018 № Ф-283-25 прийнято Головним управлінням ДФС у Черкаській області, то органом доходів і зборів вищого рівня, до якого позивач мав право оскаржити зазначену вимогу у адміністративному порядку протягом 10 днів з дня отримання вимоги, є ДФС України.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивачем отримано оскаржувану вимогу від 08.11.2018 № Ф-283-25 27.11.2018 (а.с.71), а скаргу від 15.01.2019 здано на пошту 15.01.2019, що підтверджується фіскальним чеком (а.с.12), тобто з пропуском 10 денного терміну на оскарження.

Згідно пункту 3 розділу ІV Порядку № 1124 скарга, подана з порушенням порядку і строків, визначених пунктом 3 розділу II та пунктом 1 розділу IІІ цього Порядку, а також відкликана відповідно до цього Порядку, не підлягає розгляду контролюючими органами, про що виноситься рішення про залишення скарги без розгляду та робиться відмітка в журналі реєстрації скарг.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідачем 2 18.02.2019 правомірно прийнято рішення № 7845/6/99-99-11-05-02-25 про залишення без розгляду скарги ФОП ОСОБА_1 . без клопотання про поважність причин пропуску строку на адміністративне оскарження.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України, № 4909/04, пункт 58 зазначив, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 ЄКПЛ зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Ruiz Torija проти Іспанії від 09.12.1994, № 303-A, пункт 29).

Згідно Кодексу адміністративного судочинства України (частини 1 статті 77) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (частини 2 статті 77) у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо аргументів позивача про подання 04.12.2018 первинної скарги на вимогу від 08.11.2018 № Ф-283-25 до Головного управління ДФС у м. Києві, та у зв`язку із зазначеним – відсутність пропуску строку на адміністративне оскарження для подання повторної скарги, суд зазначає, що Головне управління ДФС у м. Києві не є органом доходів і зборів вищого рівня стосовно Головного управління ДФС у Черкаській області.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи дії відповідачів за критеріями частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо правомірності формування вимоги про сплату ЄСВ, суд зазначає, що відповідач 1, приймаючи стосовно позивача, який зареєстрований як фізична особа - підприємець та має недоїмку із сплати ЄСВ, вимогу від 08.11.2018 № Ф-283-25 про сплату боргу з ЄСВ у сумі 7541,54 грн, а відповідач 2 – приймаючи пов`язане рішення від 18.02.2019 № 7845/6/99-99-11-05-02-25 діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Враховуючи, що позивачеві відмовлено у задоволенні позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судового збору згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-245, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

позивач: фізична особа – підприємець ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ]

відповідач 1: Головне управління ДФС у Черкаській області [вул. Хрещатик, 235, м. Черкаси, 18002, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 39392109];

відповідач 2: Державна фіскальна служба України [Львівська площа, 8, м. Київ, 04655, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 39292197].

Повне судове рішення складено 24.06.2019.

Суддя Л.В. Трофімова