Ухвала суду № 82573736, 18.06.2019, Києво-Святошинський районний суд Київської області

18.06.2019

Справа № 369/7690/19

Провадження № 2/369/3362/19

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

18.06.2019 року м. Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Медведський М.Д., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі: Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Окружного адміністративного суду м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів держави України в особі: Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Окружного адміністративного суду м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь кошти в сумі 500 000 грн. на відшкодування моральної шкоди завданої в результаті протиправних дій судді Окружного адміністративного суду м. Києва, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації.

В обґрунтування вимог зазначає, що постановою судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.02.2016 року в адміністративній справі за №826/23846/15 (залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04. 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.08. 2017 року) його позовні вимоги задоволено у повному обсязі: визнано протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що полягає у неналежному розгляді його заяви від 10.09. 2015 року, зобов`язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, розглянути заяву та надати обґрунтовану відповідь.

06.05. 2016 року ним подано до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві (наразі - Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві) заяву про примусове виконання вищезазначеного судового рішення та виконавчий лист № 826/23846/15, виданий 25.04.2016 року Окружним адміністративним судом міста Києва, за результатами розгляду яких 06.05.2016 року державним виконавцем Сімерецькою В.С. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 51035227, копії якої направлено сторонам.

07.06. 2016 року від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб він отримав листа (№ 27-25721/16 від 02.06.2016року).

Оскільки зазначений лист не містив відповіді на питання, порушені у його зверненні від 10.09.2015 року, а строк для добровільного виконання боржником судового рішення (7 днів) закінчився, тому 08.06.2016 року він звернувся до державного виконавця Сімерецької В.С. із письмовою заявою про накладення на боржника штрафу.

В порушення приписів зазначених правових норм державний виконавець Сімерецька В.С. не вчинила всіх дій та заходів, направлених на повне і своєчасне виконання зазначеного судового рішення, та, відмовившись розглянути його заяву від 08.06.2016 року, а, відповідно і наведені у ній доводи, 13.06.2016 року винесла постанову про закінчення виконавчого провадження, повернувши виконавчий лист до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Згідно мотивувальної частини даної постанови державний виконавець обґрунтувала необхідність закінчення виконавчого провадження саме фактичним виконанням боржником рішення суду, доказом чого, на її думку, є копія вищевказаного листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Звертає увагу суду на той факт, що 08.12.2017 року під час розгляду судом адміністративної справи № 826/20390/16 на питання головуючого державний виконавець Сімерецька В.С. повідомила, що вона не є фахівцем у галузі банківського права та валюто-обмінних операцій і 13.06.2016 року, приймаючи рішення про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 ЗУ «Про виконавче провадження», вона не враховувала заяви стягувача від 08.06.2016 року, не звернула уваги на пропуск боржником встановленого нею строку для добровільного виконання судового рішення, не надала будь-якої оцінки листу боржника та не перевірила, чи міститься у ньому відповідь на питання, порушені стягувачем у його зверненні. За роз`ясненням судового рішення, на підставі якого було видано виконавчий документ, вона також не зверталась.

Вбачаючи в діях та рішенні державного виконавця ознаки неправомірності, він оскаржив їх у судовому порядку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від06.10.2016 року у адміністративній справі № 826/11378/16 постанову державного виконавця Сімерецької В.С. про закінчення виконавчого провадження № 51035227 скасовано.

18.10.2016 року на виконання даного судового рішення державним виконавцем Сімерецькою В.С. винесено постанову про відновлення виконавчого провадження, копії якої 26.10.2016 року було направлено на адресу сторін і Окружного адміністративного суду міста Києва.

01.11.2016 року він звернувся до керівника Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві зі скаргою, у якій просив ініціювати проведення службового розслідування наведених у даній скарзі фактів неправомірних дій та бездіяльності державного виконавця Сімерецької В.С. та застосувати до неї заходи дисциплінарного впливу.

Підставою даного звернення стало неналежне виконання вказаним державним виконавцем своїх посадових обов`язків, умисне порушення нею вимог статей 1, 6, 11, частини 3 статті 49, статті 75 ЗУ «Про виконавче провадження», що дозволило боржнику протягом 6 місяців з моменту відкриття виконавчого провадження ігнорувати рішення суду та не виконувати його.

04.11.2016 року ним було подано до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві заяву, у якій я просив державного виконавця Сімерецьку В.С. винести постанову про накладення на боржника штрафу за невиконання рішення суду у встановлений державним виконавцем строк, у якій також зазначити вимогу виконати рішення суду протягом 10 робочих днів та попередити боржника про кримінальну відповідальність за невиконання даного рішення.

12.11.2016 року він отримав постанову начальника відділу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про перевірку виконавчого провадження від 02.11.2016 року, якою той відмовив у задоволенні моєї скарги.

Вважаючи дану постанову незаконною, він оскаржив її в судовому порядку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 року у адміністративній справі № 826/17917/16 (залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2018 року) його позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність начальника Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Гоція Б.І. щодо неналежного розгляду скарги ОСОБА_1 від 01.11.2016 року.

З огляду на численні факти неналежного виконання державним виконавцем Сімерецькою В.С. своїх посадових обов`язків, зокрема, її відмови розглянути його заяви від 08.06.2016 року та 04.11.2016 року, не застосування до боржника штрафних санкцій у зв`язку з не виконанням рішення суду в установлений державним виконавцем строк, винесення незаконної постанови про закінчення виконавчого провадження, несвоєчасне направлення на адресу учасників постанови від 13.06.2016 року про закінчення виконавчого провадження та не вжиття нею всіх необхідних дій і заходів, направлених на виконання судового рішення, на підставі якого було видано виконавчий документ, 02.12.2016 року мною в порядку статті 74 ЗУ «Про виконавче провадження» було подано на ім`я начальника Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві відповідну скаргу.

15.12.2016 року від Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві він отримав листа, зі змісту якого не вбачалося, що його скарга була розглянута належним чином, а за результатами її розгляду прийнято відповідне правильне рішення та йому як учаснику виконавчого провадження було надано повну і обґрунтовану відповідь по суті скарги. За вказаних підстав він був змушений оскаржити дії та рішення даної посадової особи в судовому порядку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.12.2017 року у адміністративній справі № 826/20390/16 (залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2018 року) його позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність начальника Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Гоція Б.І. щодо неналежного розгляду скарги ОСОБА_1 від 02.12.2016 року, зобов`язано його розглянути дану скаргу в порядку, передбаченому статтею 74 ЗУ «Про виконавче провадження».

26.12.2016 року державним виконавцем Сімерецькою В.С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 51035227 на підставі пункту 13 частини 1 статті 39 ЗУ «Про виконавче провадження» (№ 1404-VIII від 02.06.2016року) у зв`язку з непред`явленням виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону.

За результатами перевірки, проведеної заступником керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва, та наслідками розгляду Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя дисциплінарної справи відносно судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_2 , було встановлено, що непред`явлення виконавчого листа № 826/23846/15 для виконання сталося саме з вини судді ОСОБА_2, яка протягом двох місяців (листопад-грудень 2016 року) зволікала з направленням даного виконавчого листа до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, не зважаючи на той факт, що постанова державного виконавця Сімерецької В.С. від 18.10.2016 року про відновлення виконавчого провадження та лист керівника зазначеного органу державної виконавчої служби були передані їй вчасно.

Встановлені судами та дисциплінарним органом Вищої ради правосуддя порушення з боку перелічених посадових осіб Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві і судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_2 призвели до невиконання рішення суду, яке набрало законної сили і було звернуто до примусового виконання (постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2016 року в адміністративній справі № 826/23846/15), виявили істотні недоліки в їх роботі, в тому числі відсутність належного контролю за діяльністю державного виконавця з боку її безпосереднього керівника, їх явне небажання дотримуватись вимог чинного законодавства України, а також своєчасно та в повній мірі виправляти вказані недоліки.

Оскільки внаслідок неправомірних дій, рішень та бездіяльності працівників Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві та судді Окружного адміністративного суду міста Києва йому спричинено моральну шкоду, вважає, що держава Україна має виплати компенсацію на її відшкодування, яку він оцінює у 500 000,00 грн.

При визначенні розміру компенсації за завдану моральну шкоду він виходив із принципу розумності, виваженості і справедливості, глибини і тривалості моральних страждань, які полягають, зокрема, у погіршенні настрою, втраті душевного спокою та перебування у постійному стресовому стані протягом досить довгого періоду часу {починаючи з 15.07.2016 року, коли він отримав постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, і по сьогоднішній день), а також докладанням значних фізичних і психологічних зусиль для відновлення своїх прав і свобод, у зв`язку з чим був змушений змінити звичайний спосіб життя, витрачаючи багато особистого часу на оскарження неправомірних рішень та бездіяльності державного виконавця Сімерецької В.С., її керівника та судді ОСОБА_2, при цьому відчувати приниження, негативні емоції та неспокій у зв`язку з нехтуванням його правами, а також умисний характер дій вказаних посадових осіб, цинічне неадекватне заперечення ними очевидних фактів грубого порушення моїх законних прав і безпідставна відмова їх добровільного та своєчасного відновлення.

Допущені зазначеними посадовими особами порушення звели нанівець всю його роботу протягом 2015-2016 років по отриманню від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб належної відповіді на поставлені ним питання, що додатково завдало йому значних моральних страждань, тому на підставі вищевказаного просив суд позов задовольнити.

Дослідивши позовну заяву та додатки, вважаю, що така не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства в частині вимог щодо відповідача держави України в особі: Окружного адміністративного суду м. Києва з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Офіційне тлумачення наведених положень здійснено у Рішенні Конституційного суду України №19-рп/2004 від 01.12.2004 року, зокрема, положення ч.1 ст.126 Конституції України "незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України" у взаємозв`язку з іншими положеннями розділу VIII Основного Закону України треба розуміти так, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Крім цього, положення частини другої статті 126 Конституції України "вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється" треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв`язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.

Також, згідно з ч.3 ст.6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом..

Скарги на дії чи бездіяльність судів при розгляді ними судових справ у порядку передбачених законом випадках розглядаються також органами і посадовими особами, які мають право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність.

Згідно п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 №8 «Про незалежність судової влади», оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.

Здійснення правосуддя в Україні врегульовано конституційними нормами окремо від діяльності інших органів державної влади. Відповідно до ст.62 Конституції України матеріальна і моральна шкода, завдана безпідставним засудженням, відшкодовується державою лише в разі скасування вироку як неправосудного.

Згідно ч. 11 ст. 49 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

З аналізу зазначених норм вбачається, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, по своїй суті, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно та незалежно. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Аналогічний правовий висновок в питанні судового імунітету судів та суддів викладено в Постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року по справі № 454/1008/16, який є обов`язковим для виконання в силу ч. 5 ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Європейський суд з прав людини також зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд (ЄСПЛ) дійшов висновку, що судовий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини справи, таке обмеження було пропорційним. (рішення ЄСПЛ Плахтєєв та Плахтєєва проти України, № 20347/03, п. 36, від 12.03.2009 року)

У відповідності до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що спір в частині вимог до Окружного адміністративного суду м. Києва не підлягає розгляду , що виключає можливість вирішення його у порядку ЦПК України, а відтак у відповідності до ст.186 ЦПК України слід відмовляє у відкритті провадження у справі в цій частині вимог.

На підставі викладеного та керуючись п.1 ч.1 ст.19 КАС України, ч.1 ст.19, п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя, -

постановив:

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до держави України в особі: Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Окружного адміністративного суду м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, в частині вимог до відповідача держави України в особі: Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвала судді може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її постановлення.

Ухвала набирає законної сили в порядку ч. 2 ст. 261 ЦПК України.

Суддя: М.Д. Медведський