Рішення № 82567673, 18.06.2019, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2019 року м. Черкаси справа № 925/406/19

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Нестеренко А.М., без участі представників сторін, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси розглянувши справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рейл Лоджистікс» до публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення 218842 грн. 52 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Рейл Лоджистікс» звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом до публічного акціонерного товариства «Азот» (далі – відповідач) про стягнення 218842 грн. 52 коп. за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, з яких: 46979 грн. 08 коп. 3% річних, 171863 грн. 44 коп. інфляційних втрат, відшкодування судових витрат.

Позов мотивовано простроченням виконання відповідачем грошового зобов’язання, встановленого судовим рішенням.

Ухвалою суду від 17.04.2019 року позовна заява прийнята до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/406/19 за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 30.05.2019 року, за клопотанням представника відповідача, розгляд справи відкладався на 18.06.2019 року.

Відповідач в особі свого представника 14.06.2019 року подав відзив на позов (вх. № 18194/19), в якому позов не визнав через його необґрунтованість та безпідставність, зокрема, зазначив, що позивачем відповідачу не направлялася будь-яка претензія з вимогою про сплату спірної заборгованості, яка б, у разі залишення її відповідачем без виконання, свідчила б про порушення прав позивача і стала підставою для застосування санкцій згідно з ст. 625 ЦК України.

В судове засідання 18.06.2019 року сторони явку своїх представників не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, представник позивача подав клопотання про розгляд справи без його участі, відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку із неможливістю прибуття його представника через зайнятість у інших судових засіданнях.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними для спрощеного провадження.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку зокрема з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнані поважними.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відкладення розгляду справи є прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість розгляду питань підготовчого засідання.

Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, тому вважає за необхідним відмовити в задоволенні клопотання відповідача.

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, з урахуванням строку розгляду справи, суд, відповідно до ст. 202 ГПК України, визнав за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, судом прийнято рішення у справі без участі представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє повністю з наступних підстав.

25.04.2018 року між позивачем - товариством з обмеженою відповідальністю «Рейл Лоджистікс», як орендодавцем, та публічним акціонерним товариством «Азот», як орендарем, був укладений договір оренди залізнодорожнього рухомого складу №217-421 (далі – Договір, а.с. 21-29).

Відповідно до п. 1.1. вищезазначеного договору, орендодавець зобов’язався передати, а орендар - прийняти в оренду залізноджорожні вагони, технічно та комерційно придатні до перевезення.

Розмір орендної плати становить 950 грн. 00 коп., з урахуванням ПДВ за один вагон на добу (п. 5.2 договору).

Згідно п. 5.3. договору орендна плата сплачується шляхом 100% попередньої оплати:

- при передачі в оренду, до моменту відправлення вагону на адресу орендаря та підписання актів приймання-передачі вагонів, сплачується сума орендної плати за період до кінця поточного місяця і за весь наступний місяць;

- наступна передоплата здійснюється до 10-го числа поточного місяця за наступний за ним місяць оренди.

Із акту виконаних робіт № 2 від 31.05. 2018 року до Договору розмір орендної плати складає 6543600 грн. 00 коп.

Відповідач свій обов’язок щодо оплати орендної плати виконав частково, в зв’язку з чим борг склав 2 540 350 грн. 00 коп.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 11.12.2018 року у справі № 925/931/18 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рейл Лоджистікс» до публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення 2 847 001 грн. 57 коп., позов задоволено повністю, стягнено з публічного акціонерного товариства «Азот» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Рейл Лоджистікс» 2540 350 грн. 00 коп. боргу зі сплати орендної плати, 282 013 грн. 65 коп. пені, 24 637 грн. 92 коп. 3% річних та відшкодовано судові витрати.

Із зазначеного рішення суду вбачається, що з відповідача на користь позивача стягнено заборгованість із сплати орендної плати за договором оренди залізнодорожнього рухомого складу № 217-421 від 25.04.2018 року у розмірі 2540 350 грн. 00 коп., 3% річних та пені за період прострочення основного боргу з 26.04.2018 року по 21.08.2018 року

Рішення господарського суду від 11.12.2018 року у справі № 925/931/18 набрало законної сили 02.01.2019 року, 08.01.2019 року на його примусове виконання судом було видано наказ.

Станом на дату подання позовної заяви у справі, що розглядається, стягнута за рішенням господарського суду Черкаської області від 11.12.2018 року у справі № 925/931/18 заборгованість відповідача перед позивачем не погашена, що стало підставою для звернення останнього із даним позовом до суду.

Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога позивача до відповідача про стягнення інфляційних втрат і 3% річних у зв’язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов’язання, що виникло із укладеного сторонами договору оренди залізнодорожнього рухомого складу № 217-421 від 25.04.2018 року, встановленого рішення господарського суду Черкаської області від 11.12.2018 року у справі № 925/931/18, а саме: 46979 грн. 08 коп. 3% річних за період прострочення з 22.08.2018 по 03.04.2019 рік, 171863 грн. 44 коп. інфляційних втрат за період прострочення з 26.04.2018 по 03.04.2019 рік на суму боргу 2540350 грн.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов’язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов’язання і договір – розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов’язання, відповідальність за порушення зобов’язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з ст. 11 ч. ч. 1, 2 п. 1, ст. 16 ч. 2 п. п. 5, 8 Цивільного кодексу (далі –ЦК) України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки; підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов’язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов’язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов’язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов’язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ч. 1, ст. 611, ст. 612 ч. 1 ЦК України: порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання; у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Наявність і розмір грошового зобов’язання відповідача перед позивачем у сумі 2540350 грн. боргу, що виникло із укладеного сторонами договору оренди залізнодорожнього рухомого складу № 217-421 від 25.04.2018 року, встановлено рішенням господарського суду Черкаської області від 11.12.2018 року у справі № 925/931/18, період прострочення цього грошового зобов’язання для стягнення 3% річних з 22.08.2018 по 03.04.2019 рік та для стягнення інфляційних втрат з 26.04.2018 по 03.04.2019 рік позивачем визначено правильно, відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили (правовий висновок колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду в ухвалі від 26.03.2019 року у справі № 910/13862/15).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З преамбули статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг проти України», а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» вбачається, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом норми ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

При вирішенні спору суд керується також роз’ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» N 14 від 17.12.2013 року (зокрема, але не виключно п. 7.1.), правовими висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 02.03.2016 р. у справі № 6-2491цс15, від 12.04.2017 р. у справах №№ 3-1462гс16, 3-1601гс16, від 26.04.2017 р. у справі № 3-1522гс16.

З огляду на зазначене суд, встановивши, що рішенням суду з відповідача на користь позивача стягнуто грошову суму і таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, а отже, є грошовим зобов'язанням, приходить до висновку щодо наявності між сторонами грошового зобов'язання, яке відповідач належним чином не виконував, що є підставою для стягнення на користь позивача інфляційних втрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання, оскільки боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні втрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми. Суд погоджується із розрахунком вимоги позивача про стягнення 46979 грн. 08 коп. 3% річних за період прострочення з 22.08.2018 по 03.04.2019 рік, 171863 грн. 44 коп. інфляційних втрат за період прострочення з 26.04.2018 по 03.04.2019 рік на суму боргу 2540350 грн., вважає її обґрунтованою та такою що підлягає до стягнення в зазначеному розмірі.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак, з огляду на викладені обставини справи і приписи законодавства суд вважає, що спірна вимога позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних відповідає приписам ч. 2 ст. 625 ЦК України, є обґрунтованою і підлягає задоволенню частково. Доводи представника відповідача, приведені ним в обґрунтування заперечень проти позову, господарський суд відхиляє через їх невідповідність встановленим фактичним обставинам справи та вказаним вище нормам чинного законодавства.

На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати - сплачений судовий збір у розмірі 3282 грн. 64 коп.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Азот», код ЄДРПОУ 00203826, місцезнаходження: 18014, м. Черкаси, вул. Першотравнева, 72 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Рейл Лоджистікс», код ЄДРПОУ 40637393, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ділова, 5, корп. 2 – 46979 грн. 08 коп. 3% річних, 171863 грн. 44 коп. інфляційних втрат, 3282 грн. 64 коп. судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21.06.2018 року.

Суддя В.М. Грачов