Рішення № 82555340, 20.06.2019, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/1122/19

пр. № 2/759/3219/19

20 червня 2019 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Черніченко К.О.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представників позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представників відповідача. Ясінської Ж.В., Бондарчука Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до Державного підприємства «Електронмаш» про поновлення на роботі та виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

у січні 2019 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд, визнати незаконним та скасувати наказ №13-к/тр від 19.12.2018 виданий Державним підприємством «Електронмаш»; зобов`язати відповідача поновити позивача на посаді заступника директора з економіки-головний бухгалтер Державного підприємства «Електронмаш» та виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.12.2018 позивача повідомили про звільнення з займаної ним посади на підставі наказу №13-к/тр від 19.12.2018 на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення. Вважає цей наказ незаконним, оскільки на зазначеному підприємстві працював на різних посадах з 1991 р. і за весь час роботи не було жодної дисциплінарної чи адміністративної відповідальності за неналежне виконання трудових обов`язків не притягувався, догани не виносились, тощо. Вважає своє звільнення помстою за те, що він разом із частиною колективу став на бік одного із учасника конфлікту щодо часток у праві власності на майно підприємства між Міністерством економічного розвитку і торгівлі України (власник ДП «Електронмаш») та трудовим колективом ДП «Електронмаш». З 23.07.2018 відбулося рейдерське захоплення підприємства і всі працівники разом із ним вимушені були знаходитись на вулиці біля входу в приміщення підприємства, оскільки, побоювались за майно, яке їм належить та своє місце роботи. У такому стані роботи відповідальними працівниками підприємства вівся облік працівників які виходили на роботу, здійснювався розрахунок заробітних плат та їх нарахування та інші необхідні для функціонування підприємства дії. За цей період і до моменту звільнення він виконував всі трудові обов`язки, жодного розпорядження чи наказу керівників підприємства не надходило тим паче, окремого доручення в.о. директора Д.В . Бондарчука , що підтверджується складеними актами. З огляду на судову практику вважає, що поняття «одноразове грубе порушення» не містить чітких критеріїв розрізнення між поняттям «грубе» і не «грубе» порушення трудових обов`язків, це оціночні поняття, а тому суду необхідно врахувати причино наслідковий зв`язок між порушенням та наслідками, які відбулися вже після звільнення. Позивач вважає, що при винесення наказу про його звільнення, не було враховано його пояснення та положення ч. 3ст. 149 КЗпП України, згідно з яким при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника.

У судовому засіданні позивач та його представник заявлені вимоги підтримали, просили задовольнити у повному обсязі.

Відповідач та його представник у судовому засіданні просили у позовних вимогах відмовити приймаючи позицію і докази приєднані до відзиву, пояснивши, що відповідно до умов контракту від 01.09.2007 укладеного між Державним науковим виробничим підприємством «Електронмаш» та ОСОБА_1 , останній прийнятий на роботу за посадою заступника генерального директора з економіки-головного бухгалтера із покладенням обов`язку з організації бухгалтерського обліку господарсько-фінансової діяльності підприємства, а також контролю за своєчасністю подання звітів про результати економічної діяльності та з керівництва працівниками підпорядкованих підрозділів, також п. 4.1. Контракту встановлено, що працівник зобов`язується виконувати Правила внутрішнього трудового розпорядку. Під час неодноразової зміни керівництва позивач та інші працівники підприємства створили активну групу колективу, які не приймали нове керівництво вважаючи це рейдерським захватом. Вони перешкоджали здійснювати новому керівництву та іншим працівникам свої функціональні обов`язки, тому 20.09.2018 наказом Мінекономрозвитку за №1324 «Про проведення інвентаризації майна і зобов`язань державного підприємства «Електронмаш» утворено відповідну інвентаризаційну комісію, яка розпочала свою роботу з 24.09.2018. Після протистоянь, лише 18.10.2018 інвентаризаційній комісії вдалося потрапити у приміщення і складено Акт про відсутність значної частини внутрішньої документації підприємства та електронних носіїв, на яких вона зберігалася. До цього, 10.10.2018 та 16.10.2018 на вимогу комісії з проведення інвентаризації позивачем було відмовлено надати інвентаризаційні описи основних засобів підприємства для встановлення їх фактичної наявності відповідно до даних бухгалтерського обліку, одночасно позивач відмовився брати будь-яку участь у роботі Комісії, що також засвідчено Актами . Вважають , що звільнення відбулося на підставі законодавства України, після того, як позивачем не виконано окреме доручення від 08.11.2018, яким зобов`язано позивача в строк до 26.11.2018 передати особисто керівництву підприємства документи (бухгалтерські та фінансово-господарські), реєстрацію бухгалтерського обліку (роздруковані та особисто підписані), звітність за останні п`ять років. Невиконання зазначеного окремого доручення і є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків, оскільки ця обставина призвела до цілого ряду негативних наслідків, зокрема у нарахування штрафних санкцій у зв`язку із несвоєчасною роботою фінансового сектору. При застосуванні дисциплінарного стягнення до позивача враховувалися ступінь тяжкості вчиненого ним проступку та заподіяної шкоди, що передбачено вимогами ст. 149 КЗпП України.

При підготовці справи до судового розгляду по суті були проведені підготовчі дії, передбачені ст. 197 ЦПК України.

18.06.2019 ухвалою суду закрито підготовче провадження у зазначеній справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні (а.с. 9, т. 2).

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, показів свідків, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно положень п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 2 ст. 9 Конвенції Міжнародної організації праці (МОП) № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця від 1982 року, яка ратифікована Україною 04.02.1994, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавці.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про поновлення на роботі працівника, звільненого з ініціативи роботодавця, саме на останнього покладається тягар доведення законності такого звільнення. Будь-які сумніви в законності такого звільнення повинні тлумачитися в користь працівника.

Відповідно до ч. 5 ст. 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Стаття 40 КЗпП України визначає підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а ст. 41 цього Кодексу - додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП ( 322-08 ) за одноразове грубе порушення трудових обов`язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами. Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Згідно з ст. ст. 148, 149 КзПП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Судом встановлено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Згідно із п. 1.1 Статуту ДП «Електронмаш» (надалі по тексту - Статут), затвердженого наказом Мінекономрозвитку від 28.09.2016 № 1621 Підприємство засновано на державній власності і належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - Уповноважений орган управління) та є державним комерційним підприємством (а.с. 62).

В пункті п. 7.3. Статуту визначено, управління ним здійснюється директором, який призначається на посаду Уповноваженим органом управління шляхом укладення контракту, в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність директора, умови його матеріального забезпечення, звільнення з посади та інші умови найму за погодженням сторін (а.с. 67).

Як вбачається із матеріалів справи і це встановлено судом, що 01.09.2007 між Державним науковим виробничим підприємством «Електронмаш» та ОСОБА_1 укладено Контракт та додаткові угоди за №1 від 01.02.2017 та №2 від 02.01.2018, останній прийнятий на роботу за посадою заступника генерального директора з економіки-головного бухгалтера із покладенням обов`язку з організації бухгалтерського обліку господарсько-фінансової діяльності підприємства, а також контролю за своєчасністю подання звітів про результати економічної діяльності та з керівництва працівниками підпорядкованих підрозділів (а.с. 72-79, 80, 81).

Відповідно ч. 3 ст. 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організація праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування Контракту визначається законами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.1998 №12-рп/98 щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 КЗпП України акцентовано увагу на те, що незважаючи на ці (які містить ст. 9 КЗпП України) та інші застереження, що містяться у Кодексі законів про працю України та інших актах трудового законодавства України і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору, тощо.

Таким чином, при укладенні контракту закон надає право сторонам установлювати підвищену, порівняну з трудовим законодавством, відповідальність особи й додаткові підстави для розірвання трудового договору - контракту.

Згідно підпункту в) п. 25 Контракту цей контракт припиняється до закінчення терміну дії контракту у випадках, передбачених пунктами 26 і 27 цього Контракту.

У підпункті м) п. 26 Контракту № 2-63 від 17.08.2009 зазначено, що керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи органу управління майном, у тому числі за пропозицією місцевого органу державної виконавчої влади, до закінчення терміну його дії у разі порушення законодавства під час використання фінансових ресурсів підприємства, у тому числі при здійсненні закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідно до п .1 ст. 41 КЗпП України, підстави, передбачені контрактом, є самостійною підставою припинення трудового договору.

Крім того, п. 4.1. Контракту встановлено, що працівник зобов`язується виконувати Правила внутрішнього трудового розпорядку.

Правилами внутрішнього трудового розпорядку для працівників підприємства передбачено, що коло обов`язків (робіт), що виконує кожний працівник по своїй спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначається Єдиним тарифно-кваліфікаційним довідником робіт і професій робітників, кваліфікаційним довідником посад службовців, а також технічними правилами, посадовими інструкціями і положеннями, затвердженими у встановленому законом порядку (а.с. 82-87).

Так, відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 26.11.2008 за №557, головний бухгалтер, зокрема, забезпечує ведення бухгалтерського обліку, здійснює заходи щодо надання повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства, бере участь у проведенні інвентаризаційної роботи на підприємстві.

Тобто, проаналізувавши викладене, саме на позивача було покладено обов`язки із забезпечення ведення бухгалтерського обліку на підприємстві та надання певної інформації.

На виконання ст. 12 ЗУ «Про приватизацію державного майна» та постанови КМ України від 29.03.2017 №214 «Про приватизацію державного підприємства «Електронмаш» Фондом державного майна України прийнято рішення про приватизацію державного підприємства «Електронмаш» шляхом продажу єдиного майнового комплексу на аукціоні відповідно до наказу Фонду державного майна України від 11.04.2017 за №577.

26.03.2018 Наказом Мінекономрозвитку за №35-п у зв`язку зі зловживанням владою і службовим становищем було звільнено колишнього керівника ДП «Електронмаш» ОСОБА_8 , призначено виконувачем обов`язків директора ОСОБА_9 який згодом також був звільнений відповідно до Наказу 113-п від 12.09.2018 (а.с. 88, 89, 90).

На виконання доручення Першого віце-прем`єр міністра України - міністерства економічного розвитку і торгівлі України ОСОБА_10 ДП «Електронмаш» було включено до плану заходів державного фінансового контролю Держаудитслужбою України та утворено комісію з перевірки його фінансово-господарської діяльності.

Водночас, ОСОБА_8 та його заступниками, у тому числі і позивачем, разом з частиною трудового колективу, ОСОБА_9 та комісію з перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства фізично не було допущено до виконання відповідних обов`язків, про що було складено Акт (а.с. 91).

Зазначені обставини підтверджуються Актами комісії від 24.07.2018, 25.07.2018, протоколах правоохоронних органів та викладено у заяві Мінекономрозвитку щодо подій навколо ДП «Електронмаш» від 23.07.2018 (а.с. 91-93, 108).

Наказом Мінекономрозвитку від 12.09.2018 за №114-п виконання обов`язків директора ДП «Електронмаш» покладено на заступника директора з комерції та виробництва цього підприємства ОСОБА_11 (а.с. 94, 95).

Наказом Мінекономрозвитку від 20.09.2018 за №1324 «Про проведення інвентаризації майна і зобов`язань ДП «Електронмаш» утворено відповідну інвентаризаційну комісію, яка розпочала свою роботу з 24.09.2018 (а.с. 96-108).

10.10.2018 та 16.10.2018 на вимогу комісії з проведення інвентаризації позивачем було відмовлено надати інвентаризаційні описи основних засобів підприємства для встановлення їх фактичної наявності відповідно до даних бухгалтерського обліку, одночасно позивач відмовився брати будь-яку участь у роботі Комісії, що також засвідчено Актами (а.с. 110, 111).

Після протистоянь з боку колективу, лише 18.10.2018 інвентаризаційній комісії вдалося потрапити у приміщення і складено Акт про відсутність значної частини внутрішньої документації підприємства та електронних носіїв, на яких вона зберігалася. Зазначені обставини описуються у листі до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (а.с. 113).

З підстав неналежного виконання трудових обов`язків позивачем по справі, відповідачем було направлено до Мінекономрозвитку подання від 18.10.2018 за №474 щодо надання погодження на звільнення ОСОБА_1 (а.с. 112-114).

У відповідь на зазначене звернення уповноважний орган управління підприємства листом Мінекономрозвитку від 19.10.2018 за №2202-15/45665-07 погодив звільнення позивача (а.с. 115).

Зазначені обставини повністю спростовують твердження позивача та його представників в частині того, що з часу звільнення ОСОБА_8 з посади директора підприємства та призначення нового керівництва ним виконувалися всі його трудові обов`язки та до нього не надходило жодного розпорядження чи наказу керівника підприємства.

Для врегулювання конфліктної ситуації керівництвом ДП «Електронмаш» прийнято рішення про тимчасове відсторонення від виконання посадових обов`язків та зобов`язано передати документи, регістри бухгалтерського обліку (роздруковані та особисто підписані), звітність за останні п`ять років відповідно до наказу від 22.10.2018 за №91-П (а.с. 116).

Копія зазначеного наказу була направлена листом від 26.10.2018 вих.№494 на адресу позивача, однак не отримана ним та повернута адресанту за закінченням терміну зберігання (а.с. 117-119).

Позивачем не виконано окреме доручення від 08.11.2018 за №593/01-12, яким зобов`язано позивача в строк до 26.11.2018 передати особисто керівництву підприємства документи (бухгалтерські та фінансово-господарські), регістрацію бухгалтерського обліку (роздруковані та особисто підписані), звітність за останні п`ять років (а.с. 120).

22.11.2018 керівник підприємства при коллективній групі, що підтвердили свідки у судовому засіданні з боку відповідача по справі намагався ознайомити позивача з наказом від 22.10.2018 за №91-П та окремим дорученням від 08.11.2018 за №593/01-12, останній відмовився від отримання копій зазначених документів та їх підпису, про що складом комісії складено Акт, також у акті є приписка, що позивача ознайомлено шляхом зачитування тексту зазначених документів вголос (а.с. 121).

Таким чином, спростовуються твердження позивача та його представників щодо нерозуміння позивачем того, яке окреме доручення в.о. директора ОСОБА_11 ним не було виконано та про неотримання ним жодних доручень від керівництва.

27.11.2018 керівником підприємства у присутності членів інвентаризаційної комісії було запропоновано позивачу надати письмові пояснення щодо причин невиконання окремого доручення в.о. директора Бондарчука Д.В. від 08.11.2018 за №593/01-12, про що складено відповідний акт (а.с. 122).

Даний акт спростовує доводи позивача, щодо порушення його прав, а саме позбавлення можливості надати пояснення щодо необґрунтованих звинувачень в одноразовому грубому порушенні трудових обов`язків та не ознайомлення його з вказаним актом.

11.12.2018 за вих. №603/01-07 підприємством направлено до Мінекономрозвитку подання щодо надання погодження на звільнення ОСОБА_1 на підставі п.1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (а.с. 123-125).

У відповідь на зазначене звернення уповноважений орган управління підприємства листом Мінекономрозвитку від 17.12.2018 за №2202-15/55562-07 погодив звільнення позивача (а.с. 126).

На підставі Наказу №13-к/тр від 19.12.2018 ОСОБА_1 було звiльнено з посади за одноразове грубе порушення 19.12.2018 на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України (а.с. 6).

Невиконання зазначеного окремого доручення і є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків, оскільки ця обставина призвела до цілого ряду негативних наслідків, зокрема у нарахування штрафних санкцій у зв`язку із несвоєчасною роботою фінансового сектору.

Внаслідок ненадання позивачем бухгалтерських та фінансово-господарських документів, регістрів бухгалтерського обліку, звітності підприємства, керівник ДП «Електронмаш» був позбавлений можливості отримання інформації про реальний фінансовий стан та результати діяльності ДП «Електронмаш», зокрема щодо стану розрахунків з контрагентами за укладеними договорами, здійснених господарських операцій оформлення первинних документів, сплати передбачених законодавством податків та зборів, нарахування та виплати заробітної плати, складання та подання до контролюючих органів фінансової звітності.

А тому, підприємство не могло своєчасно виявити недоліки у веденні бухгалтерського обліку та оперативно реагувати на них з метою запобігання негативним фінансовим наслідкам, які могли бути спричинені такими недоліками.

Так, на час застосування дисциплінарного стягнення до позивача, були встановлені факти несвоєчасного подання та неподання ДП «Електронмаш» ряду податкових звітів, а також несвоєчасної сплати та несплати податків, внаслідок чого підприємству нараховуються штрафні санкції, що підтверджується повідомленням Головного управління ДФС у м. Києві від 06.12.2018 за №118355/10/26-15-07-02-23, акті про результати камеральної перевірки своєчасності сплати земельного податку від 06.11.2018 за №1638/25-01-51-05-14312789, акті про результати камеральної перевірки дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності подання податкової звітності з податку на додану вартість ДП «Електронмаш» за квітень-вересень 2018 р. від 12.11.2018 за №28348/26-15-12-13-20 (а.с. 127-147).

При застосуванні дисциплінарного стягнення до позивача враховувалися ступінь тяжкості вчиненого ним проступку та заподіяної шкоди, що передбачено вимогами ст. 149 КЗпП України.

У постанові Верховного Суду від 15.04.2019 у справі № 461/605/18 викладено правовий висновок про те, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.п. 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним заподіяно чи могло бути заподіяно шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Оскільки судом встановлено факт невиконання позивачем обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а також наявність можливості виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених фактичних обставинах, суд дійшов висновку про наявність вини працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням ним трудових обов`язків і негативними наслідками, які могли настати внаслідок такого порушення. Враховуючи те, що уповноваженим власником органом були додержані правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України, суд дійшов висновку про те, що наказ №13-к/тр від 19.12.2018 ОСОБА_1 було звiльнено з посади за одноразове грубе порушення посадових обов`язкiв на підставі п .1 ст. 41 КЗпП України є правомірним, а отже позовні вимоги про поновлення позивача та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягає в цілому, оскільки вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від поновлення позивача на посаді.

Судом прийнято до уваги покази свідків з боку позивача ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які надавали фактично однакові покази на підтвердження позовних вимог та з боку відповідача ОСОБА_14 , ОСОБА_15 не спростовували доводи відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 6, 7 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач звільнений від сплати судового збору, вимог про розподіл судових витрат відповідач не заявив, а тому судові витрати в цій частині слід віднести на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ч. 2 ст. 9 Конвенції Міжнародної організації праці (МОП) № 158; Постанови Верховного Суду від 15.04.2019 у справі № 461/605/18; рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 року №12-рп/98; ст.ст. 43, 129 Конституції України; ст.ст. 21, 40, 41, 147-1, 148, 149 КЗпП України; ст.ст. 12, 13, 19, 48, 76-82, 141, 205, 223, 229, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

у позовних вимогах ОСОБА_1 до Державного підприємства «Електронмаш» про поновлення на роботі та виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В Ул`яновська

Повний текст судового рішення складено 21.06.2019.