Постанова № 82551386, 19.06.2019, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/17259/15-а

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2019 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Харечка С.П.,

при секретарі Глотовій П.В.

з участю: позивача ОСОБА_1

представника відповідача міського голови міста Рівне Капланова О.В.

pозглянувши у вiдкpитому судовому засiданнi в мiстi Рiвне спpаву за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до міського голови міста Рівного Хомка Володимира Євгеновича, Рівненської міської ради, треті особи на стороні позивачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - державний кадастровий реєстратор Управління Держгеокадастру у місті Рівному Рівненської області Поліщук Ірина Степанівна та приватне підприємство - фірма «Абрис», про визнання протиправним та скасування рішення щодо безпідставної відмови у приватизації земельної ділянки та зобов`язання переглянути питання та прийняття рішення про приватизацію земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звернувшись до суду з позовом та уточнивши позовні вимоги, просять суд визнати протиправним та скасувати рішення Рівненської міської ради (52 сесія, 6 скликання) від 16 липня 2015 року № 5469 «Про відмову в передачі безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 » щодо відмови у передачі безоплатно у спільну сумісну власність їм земельної ділянки площею 495 кв.м. на вулиці АДРЕСА_1 9 з числа земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 ) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (далі спірна земельна ділянка) та зобов`язати Рівненську міську раду переглянути питання та прийняти рішення про приватизацію (безоплатну передачу у спільну сумісну власність) земельної ділянки у встановлений частиною другою статті 118 ЗК України місячнийстрок.

В обґрунтування позовних вимог позивачі вказують, що вони є власниками житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Рішенням виконкому Рівненської міської ради депутатів трудящих № 295/55 від 26 березня 1953 року земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 495,6 кв.м. була передана у користування та зареєстрована за домоуправлінням № 5. Відповідно до вимог пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці по АДРЕСА_1 міста Рівне був присвоєний кадастровий номер та була здійснена державна реєстрація цієї земельної ділянки. Вказують, що 06 квітня 2015 року вони звернулися до міського голови Рівного із заявою встановленої форми про приватизацію спірної земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідно до вимог частин першої та другої статті 118 ЗК України. До заяви додали всі необхідні матеріали та документи. 21 серпня 2015 року поштою отримали від Рівненської міської ради рішення про відмову у передачі їм у спільну сумісну власність спірної земельної ділянки № 5469 від 16 липня 2015 року без повідомлення про будь-які вмотивовані підстави для відмови. Однак, вказане рішення вважають протиправним, оскільки воно порушує їх право на приватизацію землі, закріплене Конституцією України та Земельним кодексом України.

Представник відповідача Рівненської міської ради подав суду заперечення, в яких просив у задоволенні позовних вимог відмовити, вказав, що рішення Рівненської міської ради № 5469 від 16 липня 2015 року є правомірним. Зазначив, що позивачам було відмовлено у передачі у спільну сумісну власність земельної ділянки, оскільки землевпорядна документація на цю земельну ділянку була оформлена з порушенням норм земельного законодавства України, що було встановлено під час розгляду проекту рішення про скасування рішення № 5469 від 16 липня 2015 року. У зв`язку з цим, 25 лютого 2016 року Рівненська міська рада прийняла рішення № 283 про відмову у скасуванні рішення від 16 липня 2015 року № 5469. Також вважає, що суд не вправі приймати рішення про надання позивачам земельної ділянки у власність, оскільки вирішення такого питання віднесено до виключної компетенції органів місцевого самоврядування. Зобов`язавши прийняти рішення про передачу безоплатно у спільну сумісну власність позивачам земельної ділянки суд таким чином втручатиметься у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.

Представник відповідача міського голови міста Рівне у запереченнях проти позову просив у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки позовна заява не містить жодних вимог до міського голови міста Рівне. Крім того міський голова не чинить жодних перешкод позивачам у приватизації земельної ділянки. Оскільки рішення про передачу земельної ділянки у власність приймає Рівненська міська рада, міський голова не може бути належним відповідачем у справі.

У судовому засіданні ОСОБА_1 позов підтримав, просив його задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 подала суду письмову заяву, в якій позов підтримала повністю і просить суд розглянути справу за її відсутності.

Представник відповідача Рівненської міської ради в судове засідання не зявився, будучи раніше на судовому засіданні позов не визнав і у задоволенні позовних вимог просить суд відмовити повністю з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову.

Представник відповідача міського голови міста Рівне в судовому засіданні позов не визнав з підстав, вказаних у запереченнях, у задоволенні позовних вимог просив відмовити за безпідставністю.

Представник третьої особи на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного підприємства-фірми «Абрис» (далі ППФ «Абрис») позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважає обґрунтованими, а рішення Рівненської міської ради про відмову у передачі їм у власність земельної ділянки протиправним. Вважає, що виготовлена ППФ «Абрис» землевпорядна документація на спірну земельну ділянку, на підставі якої була здійснена державна реєстрація цієї земельної ділянки, відповідає вимогам земельного законодавства України, ніким не оскаржувалась і є чинною, а тому, заперечення Рівненської міської ради не заслуговують на увагу. Крім того зазначає, що згідно Закону України «Про Державний земельний кадастр», оцінку землевпорядній документації вправі давити лише державний кадастровий реєстратор, який перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства при державній реєстрації земельної ділянки.

Третя особа на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державний кадастровий реєстратор Управління Держгеокадастру у місті Рівному Рівненської області Поліщук І.С. в судове засідання не з`явилась, про дату, місце і час судового розгляду повідомлялась належним чином, будь-яких пояснень з приводу спірних правовідносин суду не подала.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є співвласниками одноквартирного житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 08 травня 2007 року, свідоцтвами про право на спадщину за законом від 19 грудня 2014 року, а також відповідними витягами про реєстрацію в Спадковому реєстрі та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

26 березня 1953 року виконкомом Рівненської міської ради депутатів трудящих було прийнято рішення № 295/55 «Про затвердження пропозицій комісії про реєстрацію документів на право землекористування по кварталу № 81», яким вирішено передати у користування, серед інших, і земельну ділянку по АДРЕСА_2 Млинарській,9 міста Рівне площею 495,6 кв.м. Вказана земельна ділянка була зареєстрована за домоуправлінням № 5.

Пунктом 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що у разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Забороняється вимагати для присвоєння земельній ділянці кадастрового номера інші документи. Такий кадастровий номер є чинним з моменту його присвоєння.

У 2014 році ППФ «Абрис», на підставі договору з позивачами, було розроблено та виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянам ОСОБА_1 і ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 .

На підставі вказаної технічної документації державним кадастровим реєстратором Управління Держземагенства у місті Рівному ОСОБА_3 було проведено державну реєстрацію спірної земельної ділянки площею 495 кв.м. (0,0495 га) та присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10 березня 2015 року, номер витягу НВ-5601371132015.

06 квітня 2015 року позивачі звернулися до міського голови Рівного із заявою встановленої форми про приватизацію спірної земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідно до вимог частин першої та другої статті 118 ЗК України тадодали до заяви всі необхідні матеріали та документи.

16 липня 2015 року Рівненською міською радою (52 сесія, 6 скликання) було прийнято рішення № 5469 «Про відмову в передачі безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 », яким відмовлено у передачі безоплатно у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_1 і ОСОБА_2 земельної ділянки площею 495 кв.м. на вулиці АДРЕСА_1 , 9 з числа земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 ) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Як вбачається з тексту згаданого рішення, в ньому не наведено жодної підстави для відмови у передачі безоплатно у спільну сумісну власність позивачів спірної земельної ділянки.

Рішення Рівненської міської ради (52 сесія, 6 скликання) від 16 липня 2015 року № 5469 «Про відмову в передачі безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 » суд визнає протиправним виходячи з наступного.

Згідно статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 118 ЗК України встановлено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 118 ЗК України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено судом, позивачі, звертаючись із заявою про приватизацію спірної земельної ділянки, додали до неї всі необхідні документи, а саме: заяву на імя міського голови, технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Згідно вимог частини першої статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів місцевого самоврядування із заявою щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів.

У відповідності до вимог статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). При цьому, рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Враховуючи наведені положення Закону України «Про звернення громадян» та вимоги статті 118 ЗК України, у разі відмови у задоволенні заяви позивачів про приватизацію спірної земельної ділянки, Рівненська міська рада у своєму рішенні від 16 липня 2015 року № 5469 повинна була навести відповідні мотиви та підстави, однак, цього не зробила.

На заперечення позовних вимог представник Рівненської міської ради посилається і на те, що після відмови позивачам у передачі безоплатно у спільну сумісну власність спірної земельної ділянки згідно рішення від 16 липня 2015 року № 5469 та їх повторного звернення, був підготовлений проект рішення про скасування рішення від 16 липня 2015 року № 5469 та про передачу позивачам у власність спірної земельної ділянки. Однак, на згаданий проект були подані зауваження спеціалістами Управління містобудування та архітектури, Управління земельних відносин та Головного управління Держземгеокадастру у Рівненській області, у зв`язку з чим Рівненська міська рада (2 сесія, 7 скликання) 25 лютого 2016 року прийняла рішення № 283 «Про відмову у скасування рішення Рівненської міської ради від 16.07.2015 № 5469».

Згідно рішення від 25 лютого 2016 року № 283, Рівненська міська рада вирішила не скасовувати рішення від 16 липня 2015 року № 5469 у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Саме на це рішення посилається представник Рівненської міської ради, як на підтвердження тієї обставини, що подана позивачами технічна документація не відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Частиною сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Суд звертає увагу на те, що статтею 118 ЗК України визначенопідстави для відмови лише у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, а не у передачі земельної ділянки у власність.

Крім того, частина дев`ята статті 118 ЗК України однозначно приписує, що після отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орган місцевого самоврядування приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Щодо спірних правовідносин суд вважає необхідним звернути увагу на те, що позивачами до Рівненської міської ради подавалася технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а не погоджений у встановленому законом порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

На підставі розробленої та виготовленої ППФ «Абрис» технічної документації державним кадастровим реєстратором Управління Держземагенства у місті Рівноум ОСОБА_3 . 10 березня 2015 року було проведено державну реєстрацію спірної земельної ділянки площею 495 кв.м. (0,0495 га) та присвоєно цій земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1 .

На переконання суду, посилання представника Рівненської міської ради на невідповідність технічної документації вимогам чинного законодавства не заслуговують на увагу.

Відповідно до визначення термінів, наведених у частині першій статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», Державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Державна реєстрація земельної ділянки це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання такихвідомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державний кадастровий реєстратор є державним службовцем.

Державний кадастровий реєстратор, серед іншого, здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі.

Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об`єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора, пов`язану із здійсненням державної реєстрації земельних ділянок, забороняється.

З наведених положень статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» слідує, що лише державному кадастровому реєстратору, який перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства при державній реєстрації земельної ділянки, законодавцем надано право давати оцінку землевпорядній документації, а в разі невідповідності її вимогам законодавства, надано право відмовити у державній реєстрації земельної ділянки.

Оскільки державним кадастровим реєстратором була проведена державна реєстрація спірної земельної ділянки, відповідно, подана технічна документація була визнана нею такою, що відповідає вимогам законодавства.

За таких обставин, посилання представника Рівненської міської ради на зауваження спеціалістів Управління містобудування та архітектури, Управління земельних відносин та Головного управління Держземгеокадастру у Рівненській області щодо невідповідності технічної документації чинному законодавству, при вирішенні спору до уваги не приймаються.

При цьому суд враховує, що виготовлена ППФ «Абрис» землевпорядна документація на спірну земельну ділянку, на підставі якої була здійснена державна реєстрація цієї земельної ділянки, на теперішній час ніким не оспорювалася і є чинною, як і сама державна реєстрація земельної ділянки.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що у Рівненської міської ради не було підстав для відмови у наданні позивачам безоплатно у спільну сумісну власність спірної земельної ділянки, а тому прийняте Рівненською міською радою 16 липня 2015 року рішення № 5469 є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що позивачі в повній мірі довели ті обставини, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги, в той час як Рівненська міська рада правомірність оспорюваного рішення не доведена.

Згідно положень частини десятої та частини одинадцятої статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельноїділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

В той же час, позивачі просили захистити порушене право шляхом зобов`язання Рівненської міської ради переглянути питання та прийняти рішення про приватизацію (безоплатну передачу у спільну сумісну власність) земельної ділянки у встановлений частиною другою статті 118 ЗК України місячнийстрок.

Відповідно до статті частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною 2 статті 5 КАС України передбачено те, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Враховуючи встановлений у судовому порядку факт протиправності оскаржуваного рішення, суд прийшов до висновку про необхідність відновлення порушеного права шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

Що стосується доводів представника відповідача Рівненської міської ради про наявність у нього дискреційних повноважень щодо вирішення питання про передачу земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам на території міст Рівне, що чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі №К/31204/15).

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У вказаній справі повноваження органу місцевого самоврядування щодо приватизації земельної ділянки, яка перебуває у користуванні громадян, регламентовано частинами1 та 2 статті 118 ЗК України.

Підстави, за яких орган місцевого самоврядування може відмовити у приватизації земельної ділянки за умови подання технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки, законом не визначені. Якщо такі підстави відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу – у місячний строк прийняти рішення про приватизацію земельної ділянки. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Тому ці доводи відповідача суд відхиляє.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду по справі № 806/2208/17 від 11.04.2018року.

Враховуючи встановлену очевидність порушення прав позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду, суд визнає, що для реального відновлення порушеного права, крім визнання протиправним та скасування оспорюваного рішення, необхідно зобов`язати Рівненську міську раду прийняти рішення про безоплатну передачу у спільну сумісну власність (приватизації) спірної земельної ділянки.

При цьому посилання представника Рівненської міської ради на те, що суд не вправі приймати рішення про надання позивачам земельної ділянки у власність, оскільки вирішення такого питання віднесено до виключної компетенції органів місцевого самоврядування, не заслуговують на увагу. Оскільки судом приймається рішення не про визнання за позивачами права власності на спірну земельну ділянку і не про надання їм цієї земельної ділянки у власність, а лише про зобов`язання Рівненської міської ради прийняти відповідне рішення, суд, таким чином, не вирішує питання та не приймає рішення з питань, віднесених до виключної компетенції органу місцевого самоврядування.

Обраний судом спосіб захисту не суперечить закону, а також забезпечує ефективний захист прав позивачів у сфері публічно-правових відносин.

У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

А тому, позовна вимога про зобов`язання Рівненської міської ради вчинити дії з перегляду питання щодо приватизації спірної земельної ділянки, сформульована позивачами як альтернативна, задоволенню не підлягає, оскільки у разі її задоволення передбачатиме право відповідача розглянути звернення позивачів і знову відмовити їм у безоплатній приватизації.

Також слід відмовити у позові до міського голови міста Рівне, оскільки оскаржуване позивачами рішення було прийняте Рівненською міською радою, а тому міський голова є неналежним відповідачем у справі.

Щодо встановлення судового контролю за виконання судового рішення, яке позивач просив здійснити, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобовязати субєкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Разом з тим, слід зазначити, що вказаною статтею КАС України встановлено право, а не обовязок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобовязати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі.

Згідно частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб"єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб"єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.241-245, 250, 255, 295 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до міського голови міста Рівного Хомка Володимира Євгеновича, Рівненської міської ради, треті особи на стороні позивачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - державний кадастровий реєстратор Управління Держгеокадастру у місті Рівному Рівненської області Поліщук Ірина Степанівна та приватне підприємство - фірма «Абрис», про визнання протиправним та скасування рішення щодо безпідставної відмови у приватизації земельної ділянки та зобов`язання переглянути питання та прийняття рішення про приватизацію земельної ділянки - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Рівненської міської ради (52 сесія, 6 скликання) від 16 липня 2015 року № 5469 «Про відмову в передачі безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 » щодо відмови у передачі безоплатно у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельної ділянки площею 495 кв.м. на вулиці АДРЕСА_1 , 9 з числа земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 ) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Зобов`язати Рівненську міську раду прийняти рішення про безоплатну передачу у спільну сумісну власність (приватизацію) земельної ділянки площею 495 кв.м. на вулиці Млинарській, 9 з числа земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 ) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у встановлений частиною другою статті 118 Земельного кодексу України місячний строк.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Рівненської міської ради на користь ОСОБА_1 243 (двісті сорок три) гривні 20 копійок судових витрат по справі, що складаються з судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Позивач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проживаюча за адресою : АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач - Міський голова міста Рівне Хомко Володимир Євгенович, місце знаходження: АДРЕСА_4 , м.Рівне, вул. Соборна,12а.

Відповідач – Рівненська міська рада, місце знаходження: 33028, м.Рівне, вул. Соборна,12а.

Треті особи:

-державний кадастровий реєстратор Управління Держгеокадастру у місті Рівному Рівненської області Поліщук Ірина Степанівна, яка знаходиться за адресою :33028, м.Рівне, вул. Лермонтова, 6 (5 поверх)

-приватне підприємство - фірма «Абрис», місце знаходження: 33000, м.Рівне, вул. Симона Петлюри, буд.14, к.145.

Повний текст рішення виготовлено 20 червня 2019 року

Суддя: С.П. Харечко