Рішення № 8254362, 25.01.2010, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2010 р. Справа № 18/116/09

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області

у складі судді Давченко Т.М.,

при секретарі Ковальжи А.І.,

за участю представників:

представник позивача ОСОБА_1, дов. № 6558 від 30.07.2009р. ,

представник відповідача - Репченко Д.В., дов. № 1387 від 02.09.2009р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_3,

54001, АДРЕСА_1,

до відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції,

54030, м. Миколаїв, вул.Артилерійська, 19-а,

предмет спору: визнання недійсним кредитного договору № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008р.,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_3 (далі позивач) звернулася до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції (далі відповідач) про визнання недійсним кредитного договору № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008р. та стягнення судових витрат.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, вважав, що кредитний договір № 010/01-02/08-044 «Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія»від 15.04.2008р., укладений між позивачем та відповідачем слід визнати недійсним, оскільки зобовязання банку щодо надання грошових коштів позичальникові, тобто невідновлювальна кредитна лінія на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів від 15.04.08 повинна була бути виражена тільки у валюті України - гривні, тому банк не мав права надавати кредит в доларах США, а зобов'язаний був надати лише у гривні, і відповідно, позичальник виконати зобовязання лише у гривні. Крім того, позивач вважає, що відповідно до ст. 533 ЦК України, якщо в зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, однак банком в п. 6.3 договору було зазначено, що у разі відсутності або недостатності у позичальника коштів в необхідній валюті кредиту для повернення кредиту, сплати процентів за його користування та інших платежів кредитор має право з метою отримання необхідної валюти здійснювати продаж, обмін списаних коштів на міжбанківському валютному ринку України з врахуванням витрат повязаних з купівлею/обміном/продажем іноземної валюти. Проведення договірного списання за курсом, що склався на міжбанківському валютному ринку України є порушенням вимог ст. 533 ЦК України, оскільки офіційний курс Національного Банку України по відношенню гривні до долару США та курс міжбанківського валютного ринку України завжди різні і це призводить до сплати грошових курсів в більшій сумі від тієї якби банк проводив списання за офіційним курсом НБУ.

Також, у своїх доповненнях до позовної заяви від 29.10.2009р., позивач вважає, що кредитний договір від 15.04.08 не містить істотних умов, обов'язковість яких передбачена ст. 345 Господарського кодексу України, а саме, відсутні істотні умови, що передбачають відповідальність банку щодо видачі кредиту, а також те, що про недійсність кредитного договору від 15.04.08 свідчить відсутність скріплення такого договору печаткою юридичної особи - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що, згідно договору від 15.04.2008р., сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті та ні Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ні жоден з інших нормативно-правових актів не передбачають прямих обмежень щодо видачі кредитів в іноземній валюті, а також не містить заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті.

Крім того, відповідач вважає, що він виконав всі умови того, що правочин підписано належними і уповноваженими особами, а також скріплено належною печаткою юридичної особи.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову. Висновок суду ґрунтується на такому:

Фізична особа підприємець ОСОБА_3 та відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції 15.04.2008р. уклали кредитний договір № 010/01-02/08-044 «Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія»(далі Договір), відповідно до якого банк зобовязався надати позивачу кредит у сумі 2500000.00 доларів США строком до 10.04.2013р.

Відповідно до п. 1.1 Договору кредитор зобовязався надати позичальнику кредит в формі мультивалютної не відновлюваної кредитної лінії з лімітом еквівалентним 2500000,00 доларів США, а позичальник зобовязується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обовязки, визначені Договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору плата за користування кредитом в строк по 14.04.2009р. розраховується на основі процентної ставки в розмірі 11,5% річних при кредитуванні в доларах США.

Відповідно до п. 6.1 Договору заборгованість за кредитом погашається позичальником у відповідності до графіка погашення заборгованості (додаток № 1 до Договору).

Відповідно до ст.524 Цивільного кодексу України зобовязання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Згідно зі ст.533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.198 Господарського кодексу України грошові зобовязання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобовязання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо субєкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобовязань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Згідно зі ст.192 ЦК України та ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»єдиним законним платіжним засобом в Україні є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Вказане свідчить, що грошові зобовязання повинні бути виражені та виконуватися лише в національній валюті України гривні, крім випадків, передбачених законами.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банківський кредит це будь-яке зобовязання банку надати певну суму грошей. Вказане свідчить, що на підставі кредитного договору між сторонами виникають грошові зобовязання, а саме: у банку надати позичальнику кредит, у позичальника повернути банку кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

Згідно зі ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначено перелік операцій, які мають право здійснювати банки. Відповідно до п.3, ч.1 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. При цьому, п.3, ч.1 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»не надає банкам права здійснювати розміщення залучених коштів в іноземній валюті. Вказаний висновок підтверджується також ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої операції з валютними цінностями відокремлюються від операцій, зазначених в ч.1 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». В свою чергу, відповідно до ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»резиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Відповідно, резиденти України, в тому числі і банківські установи, при здійсненні валютних операцій повинні керуватися вимогами та обмеженнями, встановленими Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Тобто, при здійсненні валютних операцій ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»підлягає застосуванню з урахуванням обмежень, встановлених Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та іншими актами валютного законодавства України. Згідно з п.г, ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»індивідуальної ліцензії Національного банку України потребує така операція як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Відповідно, резиденти України, в тому числі і банківські установи, при здійсненні валютних операцій повинні керуватися вимогами та обмеженнями, встановленими Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в тому числі і вимогами щодо отримання індивідуальних ліцензій для здійснення операцій, які потребують таких індивідуальних ліцензій. Згідно з ч.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. В свою чергу, згідно з п.г, ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»індивідуальної ліцензії потребує така операція як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно з п.1.4. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004р., використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобовязань або оплати товарів, що придбаваються. Отже, вказане свідчить, що будь-які грошові зобовязання на території України, в тому числі і грошові зобовязання, які виникають між сторонами на підставі кредитного договору, повинні бути виражені та виконуватися лише в національній валюті України гривні. У разі ж використання в таких грошових зобовязаннях іноземної валюти, така операція потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Відповідно до ст.1054 ЦК України кредитування як банківська операція складається з двох частин:

1) надання банком грошових коштів позичальникові та, відповідно, одержання позичальником грошових коштів;

2) повернення позичальником кредиту та сплата позичальником процентів за користування кредитом.

Друга частина операції кредитування, а саме, повернення позичальником кредиту та сплата позичальником процентів за користування кредитом, якщо таке повернення кредиту та сплата процентів здійснюється в іноземній валюті, є операцією з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що згідно зі ст.533 ЦК України повинно здійснюватися у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. У разі ж здійснення використання при поверненні кредиту та сплаті процентів за користування кредитом іноземної валюти, така операція є операцією з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу та згідно з п.г, ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» потребує індивідуальної ліцензії. Відповідно до п.п.6.1., 6.7. кредитного договору № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008р. і графіку погашення всі платежі позичальника щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за кредитом повинні здійснюватися у валюті, що відповідає валюті кредиту, а саме в доларах США. Вказане свідчить, що при здійсненні платежів по поверненню суми кредиту та сплаті процентів за кредитом в доларах США мало місце використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що згідно з п.г, ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»потребує індивідуальної ліцензії. Однак, жодна зі сторін кредитного договору № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008р., а саме відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»та фізична особа підприємець ОСОБА_3 не надали доказів наявності в однієї зі сторін кредитного договору індивідуальної ліцензії на здійснення такої операції як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що свідчить про неможливість використання в розрахунках між сторонами кредитного договору № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008р. доларів США в якості засобу платежу. Вказане свідчить про суперечність змісту кредитного договору № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008р. Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, що згідно з ч.1 ст.203 ЦК України та ч.1 ст.215 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним.

Також необхідно зазначити, що відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 275 від 17.07.2001р., операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку. В обґрунтування можливості здійснювати кредитування в іноземній валюті відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»посилається на дозвіл Національного банку України № 10-4 від 11.10.2006р., зокрема, на зазначену в додатку до дозволу № 10-4 від 11.10.2006р. операцію залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Відповідно до Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 281 від 10.08.2005р., визначено поняття валютного ринку та субєктів валютного ринку. Згідно з п.4 Положення по порядок та умови торгівлі іноземною валютою субєктами ринку є уповноважені банки, уповноважені фінансові установи. В свою чергу, фізична особа підприємець ОСОБА_3 не є ні банком, ні фінансовою установою, що свідчить про те, що фізична особа підприємець ОСОБА_3 не є субєктом валютного ринку та, відповідно, не може приймати участь в здійсненні операцій залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Також необхідно зазначити, що вказаний пункт додатку до дозволу № 10-4 від 11.10.2006р. передбачає операцію розміщення залученої іноземної валюти. Однак, відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»не надані докази того, що грошові кошти в іноземній валюті, надані відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»фізичній особі підприємцю ОСОБА_3 є залученими. Вказане також свідчить про безпідставність і необгрунтовність заперечень банку.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою ст.203 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобовязань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обовязкові умови договору відповідно до законодавства. Як свідчить вищевикладене, умови кредитного договору № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008р. суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства України, що згідно зі ст.215 ЦК України є підставою недійсності такого договору.

За таких обставин, вимоги позивача законні, матеріалами справи підтверджені, відповідачем не спростовані, отже, підлягають задоволенню.

Оскільки недійсність договору обумовлена виною обох сторін, тому судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати кредитний договір № 010/01-02/08-044 від 15.04.2008р. «Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія», укладений між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (54030, м. Миколаїв, вул.Артилерійська, 19-А) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (АДРЕСА_1), недійсним.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (54030, м. Миколаїв, вул.Артилерійська, 19-А, код ЄДРПОУ - 14305909) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 42 грн. 50 коп. держмита; 59 грн. витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя