Рішення № 82538534, 20.06.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2019 року Чернігів Справа № 620/1109/19

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Лобана Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (учасників) справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України (далі – Чернігівське ОУПФУ, відповідач), в якому просить визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії по втраті годувальника з 19.05.2014 по 11.02.2019; зобов`язати Чернігівське об`єднане управління Пенсійного Фонду України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії по втраті годувальника, розмір якої згідно рішень судів складає 3 322,62 грн, починаючи з 19.05.2014 по 11.02.2019 включно; стягнути з відповідача через неправомірні дії на користь позивача моральну шкоду в розмірі 36 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач діяв в порушення вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав позивача, та як наслідок не в перерахунку пенсії по втраті годувальника з 19.05.2014 по 11.02.2019, встановленої законом. Відмовляючи позивачу у перерахунку пенсії в зв`язку з втратою годувальника відповідач не навів жодних законодавчих підстав.

22.04.2019 ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, звільнено позивача від сплати судового збору та відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з обов`язковою участю у справі за її позовом до Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії. Ухвалою суду відповідачу надано термін для подачі відзиву на позовну заяву.

Відповідачем 11.05.2019, в межах встановленого строку, подано відзив, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначає, що позивач звертається до суду з аналогічними позовними вимогами, з проханням зобов`язати здійснити перерахунок пенсії по втраті годувальника починаючи з 19.05.2014 по 11.02.2019, у задоволенні вказаної частини позовних вимог у справі № 620/3519/18 було відмовлено. Крім того, звертає увагу суду на те, що згідно частини 2 пункту 2 статті 45 КАС України не допускається подання декількох позовів до одного і того самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілі справ між суддями.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 заяву Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження за участю учасників справи по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – залишено без задоволення.

Позивачем до суду подані заперечення на відзив, у яких вона заперечувала проти доводів, викладених у відзиві на позов, підтримала позицію, викладену у позові, та просила суд задовольнити позов повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та заперечення на нього, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач з 19.05.2014 перебуває на обліку в Чернігівському ОУПФУ та отримує пенсію у зв`язку з втратою годувальника, за померлого чоловіка ОСОБА_2 відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Розмір пенсії позивача складає 1893,27 грн.

У червні 2016 року позивач звернулася до Чернігівського ОУПФУ щодо перегляду пенсійної справи останньої та здійснення перерахунку пенсії, у зв`язку з втратою годувальника – 50% відповідно до суми пенсії, яку отримував чоловік позивача ОСОБА_2 .

Відповідач листом від 28.07.2016 № 503/02/У-7 повідомив позивача, що загальний розмір пенсії за віком померлого годувальника, з якого обчислюється пенсія по втраті годувальника складає 1626,69 грн. За документами пенсійної справи загальний розмір пенсії позивача у зв`язку з втратою годувальника на 01.07.2016 становить 1130,00 грн, яка призначена та виплачується позивачу згідно діючого законодавства.

Згідно довідки Чернігівського ОУПФУ від 14.11.2018 № 1478 пенсія за вислугу років ОСОБА_2 (працівникам льотних екіпажів) складає: за вересень 2012 року – 6641,73 грн; за жовтень 2012 року – 6642,57 грн; за листопад 2012 року – 6642,57 грн; за за грудень 2012 року – 6644,53 грн; за січень 2013 року – 6645,23 грн та за лютий 2013 року – 6645,23 грн, а всього на загальну суму 39861,86 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.12.2018 у справі № 620/3519/18, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2019, позов ОСОБА_1 до Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано неправомірними дії Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України щодо нарахування ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника в розмірі, меншому від 50% пенсії, яку отримував чоловік позивача – ОСОБА_2 до його смерті, зобов`язано Чернігівське об`єднане управління Пенсійного фонду України призначити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника в розмірі 50% від фактичного розміру пенсії, яку отримував ОСОБА_2 до його смерті, який складав 6645,23 грн, у решті позову відмовлено.

У лютому 2019 року позивач звернулась до Чернігівського ОУПФУ щодо перегляду пенсійної справи останньої та здійснення перерахунку пенсії згідно визначеного судовими рішеннями розміру за весь період з 19.05.2014 по 11.02.2019.

Відповідач листом від 02.04.2019 № 302/02/У-7 повідомив позивача, що підстав для проведення в подальшому перерахунку позивачу пенсії у управління немає (а.с. 8).

При отриманні позивачем пенсії у березні 2019 року, вона дізналась, що їй відмовлено в перерахунку пенсії за попередні роки.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача порушенням прав, свобод або інтересів позивача вона звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною першою статті 5 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон 1058) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону № 1058 виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 8 вказаного Закону передбачено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1058 призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 10 Закону № 1058 передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Тобто, законом встановлено право вибору позивача одного з виду пенсій.

Статтею 36 Закону встановлено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:

1) були на повному утриманні померлого годувальника;

2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника (ч. 3 ст. 36 Закону № 1058).

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону № 1058 пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону № 1058 пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім`ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії (ч. 2 ст. 38 Закону № 1058).

Тобто, право на зміну виду пенсії у позивача виникло з дати звернення з відповідною заявою до пенсійного органу – 19.05.2014.

Частиною третьою статті 45 Закону № 1058 встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Необхідно зазначити, що за Законом України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення” призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії (стаття 2 Закону).

Статтею 6 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов`язку.

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію (стаття 7 вказаного Закону).

Пенсія в разі втрати годувальника встановлюється на весь період, протягом якого член сім`ї померлого вважається непрацездатним згідно з статтею 37 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", - довічно (ст. 47 даного Закону).

Судом встановлено, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.12.2018 у справі № 620/3519/18, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2019, позов ОСОБА_1 до Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано неправомірними дії Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України щодо нарахування ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника в розмірі, меншому від 50 % пенсії, яку отримував чоловік позивача – ОСОБА_2 до його смерті, зобов`язано Чернігівське об`єднане управління Пенсійного фонду України призначити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника в розмірі 50 % від фактичного розміру пенсії, яку отримував ОСОБА_2 до його смерті, який складав 6645,23 грн, у решті позову відмовлено.

Отже, вказаними рішеннями визначено право позивача ОСОБА_1 на пенсію по втраті годувальника в розмірі 50 % від фактичного розміру пенсії, яку отримував ОСОБА_2 до його смерті, який складав 6645,23 грн, що силу статті 78 КАС України доказуванню не підлягає.

Крім того, у відповідності до ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Щодо тверджень відповідача про те, що позивач звертається до суду з аналогічними позовними вимогами, з проханням зобов`язати здійснити перерахунок пенсії по втраті годувальника починаючи з 19.05.2014 року по 11.02.2019, у задоволенні вказаної частини позовних вимог у справі № 620/3519/18 було відмовлено, суд зазначає наступне.

У рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.12.2018 та постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2019 звернена увагу на те, що вимога позивача про зобов`язання відповідача доплатити позивачу з 19.05.2014 невиплачену суму пенсії по втраті годувальника є передчасною, оскільки належне виконання рішення в частини призначення позивачу пенсії у зв`язку з втратою годувальника має на увазі й виплату різниці між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії позивача.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Втім, право позивача на час розгляду справи 620/3519/18 не були порушені, оскільки такий перерахунок ще не було проведено, а суд не може приймати рішення щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому. Суд роз`яснив відповідачу, що право на такий розмір пенсії у позивач наступило з 19.05.2014. Отже, Чернігівське ОУПФ України зобов`язане провести перерахунок недоотриманої позивачем пенсії саме з первинної дати нарахування.

Таким чином, право на проведення перерахунку пенсії позивач підтверджено вказаними вище рішеннями судів, які набрали законної сили.

Щодо вимоги позивача про стягнення відповідача на його користь 36 000,00 грн моральної шкоди, суд зазначає таке.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно пункту 5 вказаної Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у принижені честі, гідності, престижу або ділової репутації моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуального), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За правилами пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із статтею 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Так, суд враховує, що під час вирішення даної справи було встановлено, що відповідач неправомірно, з порушенням вимог Конституції України, обмежив позивача у праві на більший розмір пенсії, а саме на пенсію по втраті годувальника в розмірі 50% від фактичного розміру пенсії, яку отримував ОСОБА_2 до його смерті, який складав 6645,23 грн.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення Європейського суду з прав людини у справах у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Беєлер проти Італії»).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лелас проти Хорватії»).

Потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»).

Іншими словами, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Також судом враховується правова позиція, викладена в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. Так, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Крім того, у зазначеній справі Європейський Суд з прав людини вказав, що заявник міг зазнати певної матеріальної шкоди через ненадання йому державними органами земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Проте, Суд не готовий погодитися з його розрахунками, які він вважає доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними через відсутність належних документів.

Однак, незалежно від будь-яких фінансових наслідків, розчарування, яке, природно, може виникнути у результаті такої триваючої ситуації невизначеності, саме по собі становить непропорційний тягар, який було ще більше посилено відсутністю будь-якого відшкодування за нескінченну неможливість формальної реалізації заявником його права на земельну ділянку. Відтак, суд присуджує заявнику відшкодування моральної шкоди.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справах «Полтораченко проти України» Суд вважає, що заявник може розглядатись як такий, що зазнав певного розчарування та страждання в результаті встановленого у справі порушення, тому на засадах справедливості, слід присудити заявнику компенсацію моральної шкоди.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.12.2018 та постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2019 звернена увагу на те, що вимога позивача про зобов`язання відповідача доплатити позивачу з 19.05.2014 невиплачену суму пенсії по втраті годувальника є передчасною, оскільки належне виконання рішення в частини призначення позивачу пенсії у зв`язку з втратою годувальника має на увазі й виплату різниці між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії позивача» (а.с. 9-11, 12-13).

Не зважаючи на наведені у рішеннях судів від 06.12.2018 та 11.02.2019 у справі № 620/1109/19 висновки та норми права, Чернігівське об`єднане управління Пенсійного Фонду України здійснюючи повторно перерахунок пенсії позивачу, знову неправомірно обмежило її розмір, у зв`язку з чим позивач була змушена звернутись до суду з позовом.

Відтак, суд погоджується з доводами позивача про те, що вказані дії викликали розчарування в діяльності державного органу, та певним чином були причиною загострення його хронічних хвороб.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що оцінює заподіяну йому відповідачем моральну шкоду у розмірі 36 000,00 грн, однак, зважаючи на вищевстановлені обставини справи та наявні докази, суд оцінює заподіяну моральну шкоду в сумі 1 000,00 грн та вважає за необхідне стягнути її на користь позивача з Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають, до того ж судом звільнено позивача від сплати судового збору.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 256, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) до Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України (просп. Миру, 44, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 40378209) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії по втраті годувальника з 19.05.2014 по 11.02.2019.

Зобов`язати Чернігівське об`єднане управління Пенсійного Фонду України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії по втраті годувальника, розмір якої рішень судів складає 3 322,62 грн, починаючи з 19.05.2014 по 11.02.2019 включно.

Стягнути з Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України на користь ОСОБА_1 1 000 (одну тисячу) грн 00 коп. на відшкодування завданої моральної шкоди.

У решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повне судове рішення складено 20.06.2019.

Суддя Д.В. Лобан