Рішення № 82536722, 21.06.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/1160/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Супруна Є.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/1160/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

В С Т А Н О В И В:

29 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі - відповідач, ГУ ДФС у Полтавській області) , в якому просить визнати незаконною та скасувати вимогу відповідача від 06.11.2018 №Ф810-55 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 15 819,54 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на обставини порушення його прав через безпідставну, як на його думку, вимогу відповідача сплатити борг з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - ЄСВ), обов`язок зі сплати якого на позивача не поширюється. Наголошує, що підприємницька діяльність ним не здійснюється з 2003 року, оскільки після подання заяви про припинення підприємницької діяльності до Миргородської об`єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС у Полтавській області він вважав свою підприємницьку діяльність припиненою. Зауважує, що оскаржив вимогу до ДФС України, однак станом на момент подання позову так і не отримав відповіді на скаргу, тому відповідно до чинного законодавства вважає скаргу повністю задоволеною.

Ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з невідповідністю її вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

16.04.2019 позивач усунув недоліки позовної заяви, у зв`язку з чим ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

08.05.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, за змістом якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає. Вказує, що за даними інформаційної системи органу доходів і зборів та відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, рішення про припинення підприємницької діяльності прийнято позивачем 28.11.2018, станом на 31.10.2018 ФОП ОСОБА_1 не припинив підприємницьку діяльність. Зауважує, що відповідно до чинного законодавства платник ЄСВ зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати вказаний внесок, тому контролюючим органом правомірно нараховано недоїмку зі сплати ЄСВ в розмірі 15 819,54 грн. Додає, що ДФС України розглянуто скаргу позивача та в межах строків прийнято рішення, відповідно якого вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 №Ф-810-55 залишено без змін (а.с. 41-42).

Згідно з відповіддю на відзив від 07.06.2019 позивач наполягає на відсутності у нього обов`язку сплачувати ЄСВ з огляду факт на припинення підприємницької діяльності. Наголошує, що рішення за результатами розгляду скарги він не отримував, доказів протилежного відповідач не надав, тому оскаржувана вимога вважається скасованою (а.с. 59).

Суд розглядає дану справу на підставі частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше в межах строку, встановленого статтею 258 цього ж Кодексу.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Як стверджує позивач, раніше він здійснював підприємницьку діяльність. Однак у 2003 році припинив її здійснювати, про що подав відповідну заяву до Миргородської об`єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС у Полтавській області.

Незважаючи на факт припинення позивачем підприємницької діяльності ще у 2003 році, ГУ ДФС у Полтавській області була сформована та направлена на адресу Михайловського ОСОБА_2 податкова вимога №Ф-810-55 від 06.11.2018 про сплату заборгованості станом на 31.10.2018 з ЄСВ в сумі 15 819,54 грн (а.с. 50).

У зв`язку з незгодою з рішенням ГУ ДФС у Полтавській області позивач направив скаргу до ДФС України про скасування податкової вимоги (а.с. 22), про що також повідомив відповідача (а.с. 24). Однак відповіді на скаргу так і не отримав, тому вважав її задоволеною, а вимогу скасованою.

Незважаючи на це, 13.03.2019 з Єдиного реєстру боржників позивач дізнався про наявність відкритого Миргородським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області щодо нього виконавчого провадження №58495475 за виконавчим документом виданим ГУ ДФС у Полтавській області (а.с. 26).

Не погоджуючись із нарахованою заборгованістю, позивач звернувся до суду з даним позовом, оскаржуючи податкову вимогу №Ф-810-55 від 06.11.2018.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.08.2010 №2464 (надалі - Закон №2464).

Відповідно до статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).

З 01.10.2013 функції адміністрування єдиного соціального внеску передані від Пенсійного фонду України до Міністерства доходів і зборів України, яке перетворено шляхом реорганізації у ДФС України (постанова КМУ від 21.05.2014 №160 "Про утворення Державної фіскальної служби").

Законом України від 06.12.2016 №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2017 - 3200 грн.

Частиною п`ятою статті 8 Закону №2464 для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.

З прийняттям Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" були внесені зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2018, зокрема щодо строків сплати зобов`язань платниками єдиного внеску.

Так, з 01.01.2018 всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464 категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій частини восьмої статті 9 Закону №2464).

Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2018 - 3 723 грн.

Відповідно, щоквартальний платіж для кола платників, визначених абзацом третім частини восьмої статті 9 Закону №2464, у 2017 році становив 2 112,00 грн (3200 х 3 х 22%), у 2018 році - 2457,18 грн (3723 х 3 х 22%).

Статтею 6 Закону №2464 визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пунктів 6, 7 статті 13 Закону №2464 та розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Статтею 25 цього ж Закону визначено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Враховуючи вищевикладене, на підставі Закону №2464 та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, контролюючим органом було нараховано ФОП ОСОБА_1 недоїмку зі сплати ЄСВ у розмірі 15819,54 грн, оформлену вимогою №Ф-810-55 від 06.11.2018 (а.с. 50).

Позивач стверджує, що фактично припинив підприємницьку діяльність ще у 2003 році, позаяк відповідач, не спростовуючи дану обставину належними доказами, продовжує нараховувати ЄСВ.

З аналізу чинного законодавства видно, що сплата ЄСВ залежить від наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця, а не від факту здійснення господарської діяльності чи отримання прибутку від такої діяльності.

В силу положень пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" №755-IV від 15.05.2003 (в редакції чинній станом на момент формування спірної податкової вимоги) державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 7, 8 статті 4 вказаного Закону, державна реєстрація базується, крім іншого, на таких основних принципах: обов`язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; державної реєстрації за заявницьким принципом; об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Системний аналіз наведених норм Закону №755-IV свідчить на користь висновку про те, що статус суб`єкта підприємницької діяльності напряму пов`язаний з обставинами державної реєстрації такого статусу та наявністю відповідного запису в Реєстрі.

Доводи ОСОБА_1 про те, що він припинив свою підприємницьку діяльність ще у 2003 році спростовуються залученим до матеріалів справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до якого лише 28.11.2018 державним реєстратором внесено запис №25870060003004784 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (а.с. 46-49).

Таким чином, суд погоджується з твердженнями відповідача, що позивач станом на момент виникнення заборгованості 31.10.2018 був зареєстрований фізичною особою - підприємцем та зобов`язаний був сплачувати ЄСВ.

Відповідно до пункту 9 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 14.04.2015 № 435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за № 460/26905 у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності страхувальників, зазначених у пункті 2 цього розділу, такі особи зобов`язані подати самі за себе Звіт із зазначенням типу форми "ліквідаційна", де останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.

Абзацом сьомим частини першої статті 5 Закону №2464 зняття з обліку платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Органи доходів і зборів проводять процедури зняття з обліку платників податків - фізичних осіб-підприємців відповідно до Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.05.2014 за №503/25280 (надалі - Порядок обліку).

Відповідно до підпункту 1 пункту 11.18 Порядку обліку підставою для зняття фізичної особи - підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також відомості відповідної реєстраційної картки.

Відповідно до підпункту 4 пункту 11.18 Порядку обліку, державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання.

Як передбачено підпунктами 5 та 6 пункту 11.18 Порядку обліку, врегулювання питань погашення грошових зобов`язань та/або податкового боргу у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи чи реєстрації у відповідному уповноваженому органі припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи (якщо така реєстрація була умовою ведення незалежної професійної діяльності) здійснюється у порядку, визначеному Податковим кодексом України. Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності. Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.

За даними витягу з інформаційної системи органів ДФС щодо ОСОБА_1 , 29.11.2018 знято з обліку платника податків за №1816200700597 (а.с. 51), проте державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не припиняє його зобов`язань, що виникли під час провадження такої діяльності.

Таким чином, у позивача існує обов`язок погасити заборгованість з ЄСВ в розмірі 15819,54 грн.

Надаючи оцінку твердженням позивача щодо задоволення його скарги на податкову вимогу за наслідками не надіслання рішення за результатами її розгляду суд виходить з такого.

Процедуру подання та розгляду контролюючим органом скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - вимога) та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу визначає Порядок розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затверджений Наказом Міністерства фінансів України №1124 від 09.12.2015 (надалі - Порядок №1124).

Відповідно до пункту 1 розділу 4 Порядку №1124, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під підпис. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення контролюючим органом не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до ДФС України зі скаргою на спірне рішення 10.12.2018, яку контролюючий орган отримав 14.12.2018. Рішення ж за наслідками її розгляду прийняте 14.01.2019 за №1617/6/99-99-11-05-02-25 (а.с. 43-45).

З огляду на вказане, суд не погоджується з твердженням позивача щодо пропущення ДФС України строків розгляду його скарги, оскільки рішення про результати розгляду скарги прийнято у межах 30-ти денного строку, встановленого законодавством.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин суд вважає, що відповідач довів правомірність своїх дій, у зв`язку з чим суд визнає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 39461639) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення з урахуванням положень п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Б. Супрун