Рішення № 82521927, 03.06.2019, Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа 688/789/19

№ 2/688/393/19

Рішення

Іменем України

03 червня 2019 року м. Шепетівка

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Березюка О.Г.

з участю секретаря Антонюк І.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідачів ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шепетівка в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду по земельній ділянці,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що згідно рішення Шепетівської міської Ради №15 від 16 грудня 2005 року у спеціальну часткову власність для обслуговування індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 , передано у власність шляхом безоплатної приватизації земельну ділянку площею 1000 кв.м., з них ОСОБА_1 1/2 частину, ОСОБА_4 1/6 частину, ОСОБА_5 1/6 частину та ОСОБА_6 1/6 частину. На підставі вказаного рішення 12 травня 2006 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, згідно якого є власником 1/2 її частини. З урахуванням розмежування земельної ділянки, доступ до земельної ділянки позивача виключно через земельну ділянку відповідачів, а саме: з дороги загального користування для завозу добрив та вивозу урожаю. Проте, відповідачі створюють перешкоди у проході та проїзді позивача через дану земельну ділянку. З метою вирішення даної проблеми позивач звертався до відповідачів, на що вони дали усну згоду на завіз добрив та вивіз урожаю з земельної ділянки позивача шляхом встановлення сервітуту, однак на практиці чинять перешкоди. В зв`язку з чим, позивач ОСОБА_1 просить встановити на його користь земельний сервітут, який полягає у праві проходу та проїзду, щодо земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 , яка належить на праві спільної часткової власності позивачу та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 А також, встановити що земельний сервітут має поширюватись на частину земельної ділянки, зазначеної у плані частини земельної ділянки, на яку пропонується поширити право земельного сервітуту.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві, просили позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , будучи повідомленим про час, місце та дату розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

Представник відповідачів ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову, надав суду усні та письмові заперечення. Просить відмовити в задоволенні позову, оскільки встановлення постійного сервітуту призведе до порушення їх права власності на земельну ділянку.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що в задоволенні позові необхідно відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 12 травня 2006 року, ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки – обслуговування індивідуального житлового будинку.

Згідно державного акта на право власності на земельну ділянку від серії НОМЕР_3 від 13 червня 2006 року, ОСОБА_4 належить земельна ділянка площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки – обслуговування індивідуального житлового будинку.

Крім того, ОСОБА_1 належить 3/8 частини житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями, що по АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про спадщину за заповітом серії ВАА №351637 від 26 липня 2002 року, та на праві приватної спільної часткової власності 2/16 частки домоволодіння, що по АДРЕСА_1 , на підставі рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 01 лютого 2005 року, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6753538 від 16 березня 2005 року.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2006 року ОСОБА_1 виділено належну йому на праві власності 1/2 частину (0,05га) земельної ділянки, що відповідає його ідеальній частці, для обслуговування належної йому 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 згідно визначеного висновком експерта варіанту розподілу №3, визначивши її межі та розміри, а решту земельної ділянки площею 0,05 га виділено відповідачам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-6804319772017 від 08 лютого 2017 року ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 , яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно статті 319 ЦК (Цивільного кодексу) України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов`язує. Власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами статті 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно статті 402 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до статті 403 ЦК України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Згідно статті 98 ЗК (Земельного кодексу) України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений ( ч. 4 ст. 98 Земельного кодексу).

Згідно ч. 1 статті 100 ЗК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки.

Як роз`яснено у п. 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні. Так, відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач є співвласником житлового будинку та земельної ділянки, яка межує із земельною ділянкою належною відповідачам.

Таким чином, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання належної йому земельної ділянки, неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Крім того, земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлюється.

Підсумовуючи викладене суд приходить до переконання, що позивач спочатку повинен був звернутися до відповідачів з пропозицією про укладення договору про земельний сервітут, у проекті якого запропонувати чіткі умови використання земельної ділянки, а у разі відмови укласти такий правочин - звернутися до суду.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався до відповідачів з пропозицією укласти договір про встановлення земельного сервітуту і сторони не вирішували питання про укладення такої угоди у встановленому порядку. Отже, звернення позивача з позовом до суду про встановлення такого сервітуту є передчасним.

Слід зазначити, що представник позивача не надала суду об`єктивних доказів неспроможності інших варіантів встановлення земельного сервітуту та об`єктивних даних про те, що запропонований позивачем варіант використання земельної ділянки є прийнятним та найменш обтяжливим для користувача спірної земельної ділянки, що прямо суперечить вимогам ч.4 ст.98 ЗК України, а саме що земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут.

Таким чином, закон вимагає саме від позивача надання суду доказів того, що нормальне господарське використання належної йому земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача не можливо здійснити будь-яким іншим способом.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду по земельній ділянці відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення виготовлено 12 червня 2019 року.

Суддя: