Рішення № 82501754, 07.06.2019, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/2441/17

2/0203/56/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2019 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Дикаленко А.В.

за участю позивачки - ОСОБА_1

представника позивачки - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Орлов Олег Анатолійович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Підберезна Наталії Віталіївна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання договорів недійсними, витребування майна, скасування запису про реєстрацію права власності,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_6 звернулась до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 , після смерті якої залишилось спадкове майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 . 03.09.2010 року останньою було складено заповіт, згідно якого вона заповідала все майно позивачці. Вона подала заяву про прийняття спадщини. Проте, постановою приватного нотаріуса Царейкіна М.М. від 14.04.2015 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Як їй стало відомо, 24.10.2014 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстроване за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 11.11.2014 року реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції. 14.11.2014 року вказану квартиру за договором купівлі-продажу ОСОБА_5 було продано ОСОБА_3 , а останньою за договором дарування від 13.03.2015 року подаровано ОСОБА_4 . Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 23.06.2016 року у цивільній справі №203/4121/15-ц було відмовлено в задоволенні її позову про встановлення факту належності квартири, визнання недійсним і скасування рішення реєстраційної служби, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності за заповітом, припинення права власності, стягнення матеріальної шкоди. Також вказаним рішенням було відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 до неї про визнання добросовісним набувачем квартири та визнання права власності. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.04.2017 року було визнано незаконним рішенням реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_5 та визнано за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру. Але, апеляційний суд відмовив в задоволенні позовних вимог про витребування квартири від ОСОБА_8 та про припинення за останньою права власності на квартиру, посилаючись на передчасність цих вимог без попереднього вирішення питання про визнання недійсним договору дарування квартири від 13.03.2015 року. Оскільки на час укладання договору купівлі-продажу від 14.11.2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , ОСОБА_5 незаконно отримав свідоцтво про право власності на квартиру та не володів правом на розпорядження цим майном, вказаний договір та всі наступні правочини відносно спірної квартири мають бути визнані недійсними. Також позивачка зазначила, що вона зверталась до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на квартиру на підставі рішення апеляційного суду від 12.04.2017 року. Проте, рішенням від 26.06.2017 року їй було відмовлено в державній реєстрації, оскільки договір дарування не визнано недійсним, а квартира не повернута із чужого незаконного володіння. В зв`язку з цим, під час розгляду справи збільшивши позовні вимоги, позивачка ОСОБА_6 просила визнати недійсними договори купівлі-продажу від 14.11.2014 року та дарування від 13.03.2015 року, витребувати квартиру АДРЕСА_1 у її власність від ОСОБА_4 , а також скасувати реєстрацію права власності останньої на квартиру.

В зв`язку зі смертю позивачки ОСОБА_6 під час розгляду справи правонаступником останньої було залучено спадкоємця останньої за заповітом ОСОБА_1 .

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник підтримали заявлений позов та просили його задовольнити в повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 були обізнані про наявність в провадженні суду даної цивільної справи, про що свідчать подані останніми апеляційні скарги на ухвалу суду про відкриття провадження про справі. Однак, в жодне з призначених судових засідань останні не з`явились, про причини своєї неявки не повідомили, розглядом справи не цікавились, явку своїх представників не забезпечили, відзиву із запереченнями проти позову не надали.

Відповідачка ОСОБА_4 та її представники приймали участь під час розгляду справи в іншому складі суду. Після передачі справи в провадження іншого суду, відповідачка в жодне з призначених судових засідань не з`явилась. При цьому, надавала заяви про відкладення розгляду справи з підстав не отримання судової повістки, відрядженням, зайнятістю її представників, через хворобу.

Поряд з цим, суд розцінює такі дії відповідачки, як зловживання своїми процесуальними правами та неналежне їх використання, оскільки вона не надала жодних доказів щодо поважності причин своєї неявки та її представників в судові засідання, що призначались на 14.01.2019 року, 13.02.2019 року та 22.03.2019 року.

З приводу неявки відповідачки в судові засідання 26.04.2019 року та 07.06.2019 року через хворобу суд враховує, що відповідачка мала достатньо часу для того, щоб забезпечити представництво своїх інтересів в суді, надати відзив із запереченнями на позов та відповідні докази.

З огляду на це, а також враховуючи положення ст.223 ЦПК України, згідно якої повторна неявки сторони по справі не перешкоджає розгляду останньої незалежно від поважності причин неявки, суд вважає за можливе провести подальший розгляд справи по суті за відсутності відповідачів та за відсутності третіх осіб, які також за викликами до суду не з`явились, пояснення по суті справи не надали.

Заслухавши пояснення позивачки та її представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_7 була зареєстрована та проживала в квартирі АДРЕСА_2 час пр АДРЕСА_3 .

За життя остання вступила до ЖБК №14 «Заря», повністю сплатила пайовий внесок за квартиру та у відповідності до ст.15 діючого на той час Закону України «Про власність», набула право власності на зазначену квартиру.

03.09.2010 року ОСОБА_7 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шульдіною Т.В. за реєстровим №3601, за яким заповідала все належне їй майно ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла та після її смерті відкрилась спадщина, до складу якою увійшла квартира АДРЕСА_1 .

В межах встановленого законом шестимісячного строку ОСОБА_6 прийняла спадщину, звернувшись до нотаріуса з відповідною заявою, однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом їй було відмовлено постановою нотаріуса від 17.04.2015 року, в зв`язку з неподанням документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій.

Крім того, ОСОБА_5 на підставі довідки ЖБК №14 «Заря» від 02.10.2010 року про сплату паю за спірну квартиру, звернувся із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію права власності на останню та рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.11.2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Воробйову Є.Є. було видано свідоцтво про право власності на квартиру, незважаючи на те, що в спадковому реєстрі було зареєстровано запис про заповіт ОСОБА_7 та зареєстровано спадкову справу із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_6 , яка також була зареєстрована в цій квартирі.

Згідно пояснювальної записки голови правління та головного бухгалтера ЖБК №14 «Заря», які надані на ім`я прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №3, довідка була видана про сплату паю по цій квартирі ОСОБА_5 на підставі обмінного ордера, виданого на ім`я ОСОБА_7 , в якому було вписано ОСОБА_5 та його заяви про вступ до кооперативу.

Проте, як вбачається із обмінного ордеру №1439 від 22.08.1975 року, виданого Бюро обміну житлової площі виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради в графі список осіб, які вселяються по ордеру зазначено лише ОСОБА_7 , якій і видано цей ордер на вселення в квартиру АДРЕСА_2 , але ОСОБА_5 у цьому ордері відсутній.

Крім того, відповідно до вказаного ордеру від 22.08.1975 року цей ордер діє 40 днів, а згідно виписки з протоколу зборів ЖБК №14 «Заря» від 11.11.1975 року ОСОБА_7 було прийнято в члени цього кооперативу та виділено їй спірну квартиру. Проте цими зборами не вирішувалося питання про включення до ордеру на житло ОСОБА_5 , якому на той час було 1 рік та 6 місяців від народження, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Запоріжжя та відповідно надання йому разом з ОСОБА_7 житлової квартири не вирішувалося.

Вказані обставини встановлені рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.04.2017 року у цивільній справі №203/4121/15-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ЖБК №14 «Заря», Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, Головного управління державного казначейства України у Дніпропетровській області, треті особи – приватні нотаріуси Дніпропетровського міського нотаріального округу Підберезна Н.В., ОСОБА_10 , про встановлення факту належності квартири, визнання незаконним та скасування рішення реєстраційної служби, витребування майна, визнання права власності за заповітом, скасування права власності, стягнення матеріальної шкоди; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , третя особа – ОСОБА_3 ., про визнання особи добросовісним набувачем квартири, визнання права власності.

Крім того, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що після реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 , останній на підставі договору купівлі-продажу від 14.11.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловим О.А. за реєстровим №1285, продав квартиру ОСОБА_3

В свою чергу ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 13.03.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Підберезною Н.В. за реєстровим №433, подарувала квартиру ОСОБА_4 .

На підставі вказаного договору дарування за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на спірну квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.03.2015 року (номер запису про право власності: 9032018).

Зазначеним вище рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.04.2017 року у цивільній справі №203/4121/15-ц, було частково задоволено позов ОСОБА_6 , визнано незаконним рішення реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції індексний номер 17100045 від 11.11.2014 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_6 право власності на цю квартиру в порядку спадкування за заповітом після померлої ОСОБА_7 .

В решті рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 23.06.2016 року, про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_6 та зустрічного позову ОСОБА_4 , залишено без змін.

При цьому, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про припинення права власності ОСОБА_4 на спірну квартиру та витребування її з незаконного володіння, апеляційний суд вважав ці вимоги передчасними, оскільки позивачкою не заявлялись вимоги про визнання недійсним договору дарування між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Також з матеріалів справи вбачається, що рішенням державного реєстратора від 26.06.2017 року ОСОБА_6 було відмовлено у державній реєстрації права власності на спірну квартиру через наявність реєстрації права власності на неї за ОСОБА_4 ; неможливість встановити за поданим рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.04.2017 року факту припинення або скасування права власності ОСОБА_4 на квартиру, оскільки квартира не повернута ОСОБА_6 із чужого незаконного володіння, а договір дарування від 13.03.2015 року не визнано недійсним.

05.05.2017 року ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кам?янського міського нотаріального округу Кір?як К.А. за реєстровим №631, за яким заповідала, зокрема, всі належній їй права на квартиру АДРЕСА_1 - ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла та ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто протягом встановленого законом шестимісячного строку, ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіна М.С. з заявою про прийняття спадщини.

З постанови приватного нотаріуса Царейкіна М.С. вбачається, що інші особи з заявами про прийняття спадщини щодо квартири АДРЕСА_1 станом на 02.11.2018 року не звертались, а ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірну квартиру, в зв`язку з неподанням документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій.

Відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15,16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, акти цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ст.41 Конституції України та положень ст.ст.179,181,316,317,319,321 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.

Також відповідно до ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.328 ЦК України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст.ст.202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За змістом ст.ст.626,655,657 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст.ст.4,5,18,26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.п.18,19 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ №1127 від 25.12.2015 року (далі – Порядок), державній реєстрації прав підлягають в обов`язковому порядку право власності на об`єкти нерухоме майно, в тому числі на будівлі, споруди, а також на земельні ділянки шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідного запису про право власності.

Нормою ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.56 Порядку передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Згідно ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Положеннями ст.392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Нормою ст.330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

В свою чергу відповідно до ст.388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Пунктом 67 Порядку встановлено, що для державної реєстрації права власності у разі витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння на підставі рішення суду подаються необхідні для відповідної реєстрації документи, передбачені ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком, що підтверджують право власності на нерухоме майно належного власника.

За змістом ст.ст.12,13,76,81,82 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

У відповідності до змісту наведених судом вище норм цивільного законодавства набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, зокрема на нерухоме майно (будівлі, земельні ділянки тощо). Можливість виникнення права власності безпосередньо на підставі рішення суду передбачено у ст.335 (набуття права власності на безхазяйну річ) та ст.376 (самочинне будівництво) ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з незаборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ст.328 ЦК України), а за рішенням суду, в тому числі про визнання права власності на підставі ст.392 ЦК України, у таких випадках не породжується, а поновлюється, підтверджується чи захищається від порушень вже наявне в позивача право власності, набуте ним раніше саме на законних підставах, однак з різних причин не визнане, заперечуване чи оспорюване відповідачем, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує право власності, чи у разі, коли об`єкт права власності вибув з володіння власника не з його волі тощо.

В останньому випадку власник майна, крім вимог про визнання за ним права власності на вибуле в нього майно на підставі ст.392 ЦК України, має захищати своє право власності шляхом пред`явлення віндикаційного позову - позов неволодіючого майном власника до його фактичного набувача про витребування індивідуально-визначеного майна із чужого незаконного володіння, в тому числі у добросовісного набувача (набувач, який придбав майно за відплатним договором в особи, яке не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати). Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання недійсними попередніх угод щодо спірного майна, які були вчинені після першого недійсного правочину, з яким пов`язується вибуття майна у його законного власника. При цьому у добросовісного набувача, який придбав майно за відплатним договором, це майно може бути витребуване лише у вичерпному переліку випадків, які визначені законом, а саме майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 3 ст.1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

З урахуванням встановлених судом обставин та наведених положень законодавства, суд враховує, що застосування реституції почергово до усіх правочинів відчуження майна іншим особам, в результаті позбавить добросовісного набувача гарантій дотримання його прав, закріплених ст.388 ЦК України, що є неприпустимим.

Тому, застосування у спірних правовідносинах речово-правового механізму повернення свого майна (віндикакції) забезпечить захист прав та інтересів не тільки власника майна, а й добросовісних набувачів, які виявили при укладанні договорів добровільну волю та розумну обачність.

Як встановлено судом, спірна квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_7 та після смерті останньої увійшла до складу спадщини, право на спадкування якої набула ОСОБА_6 на підставі заповіту від 03.09.2010 року з моменту відкриття спадщини, тобто з 04.08.2014 року.

Проте, право власності на спірну квартиру незаконно було зареєстроване 11.11.2014 року за ОСОБА_5 , а в подальшому за договором купівлі-продажу від 14.11.2014 року перейшло у власність ОСОБА_3 , а за договором дарування від 13.03.2015 року – у власність ОСОБА_4

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.04.2017 року у цивільній справі №203/4121/15-ц, було визнано незаконним рішення реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 11.11.2014 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_6 право власності на цю квартиру в порядку спадкування за заповітом після померлої ОСОБА_7

Вказане рішенням на теперішній час не скасоване та набрало законної сили.

Позивачка ОСОБА_1 на підставі складеного ОСОБА_6 05.05.2017 року заповіту, з моменту смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_3 набула право на отримання у спадщину спірної квартири, що належала померлій на підставі рішення суду.

Проте, право власності на квартиру на теперішній час зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_4 та квартира перебуває у володінні останньою.

З огляду на зазначене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 14.11.2014 року та дарування від 13.03.2015 року спірної квартири та приходить до висновку, що належним способом захисту, який забезпечить відновлення порушених та оспорюваних праві позивачки в даному випадку є витребування квартири із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності на неї за відповідачкою ОСОБА_4

В зв`язку з цим, позов слід задовольнити частково, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , як спадкоємця власника вказаної квартири ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ; а також скасувати запис про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на квартиру (номер запису про право власності: 9032018 від 13.03.2015 року).

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, пропорційно до задоволених позовних вимог, з відповідачів на користь позивачки слід стягнути судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп. – по 234 грн. 93 коп. з кожного з відповідачів, а також на користь держави судовий збір в сумі 1499 грн. 20 коп. – по 499 грн. 73 коп. з кожного з відповідачів.

Керуючись ст.ст.11,15,16,179,181,202,203,316,317,319,321,328,331,387,388,392,626,655,657,1216, 1217,1218,1223 ЦК України, ст.ст.4,5,18,26,27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.п.18,19,56,57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ №1127 від 25.12.2015 року, ст.ст.2,4,5,10,11,12,43,44,76-81,141,211,223,258,259,263-268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Орлов Олег Анатолійович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Підберезна Наталії Віталіївна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання договорів недійсними, витребування майна, скасування запису про реєстрацію права власності- задовольнити частково.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , як спадкоємця власника вказаної квартири ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Скасувати запис про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності: 9032018 від 13 березня 2015 року).

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп. – по 234 грн. 93 коп. з кожного з відповідачів.

Стягнути з ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь держави судовий збір в сумі 1499 грн. 20 коп. – по 499 грн. 73 коп. з кожного з відповідачів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 14 червня 2019 року.

Суддя С.Ю.Казак