Рішення № 8249791, 26.02.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.10                                                                                 Справа № 8/8

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОФІТІ», м. Одеса,

до Малого приватного підприємства «Чайний дім «Мономах»», м. Луганськ, -

про стягнення 14 926 грн. 36 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача –представник не з’явився;

від відповідача –представник не з’явився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача:

заборгованості за поставлений товар у сумі 12494,94 грн., 3% річних у сумі 450,72 грн., інфляційних нарахувань у сумі 1868,42 грн. та пені у сумі 112,28 грн., нарахованих у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов дистрибуційної угоди №23/08-2007, укладеної між сторонами 23.08.07 року;

судових витрат.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 22 січня до 09 лютого 2010 року; з 09 лютого до 26 лютого 2010 року –у зв’язку з неявкою відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог суду, викладених у його ухвалах по цій справі.

Позивач до судового засідання не з’явився, але заявив клопотання про розгляд спору по суті за його відсутності (без дати та без номера).

Вказане клопотання не суперечить вимогам ст. 22 ГПК України, а тому судом його задоволено.

Відповідач не скористався своїм право на надання відзиву на позов та участь у судовому засіданні, про причини неявки до суду не повідомив, заяву про розгляд спору за його відсутності до суду не спрямував, хоча належним чином був поставлений          до відома про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується матеріалами справи (а.с.34).

          З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи, наявні у ній докази, а також те, що термін вирішення спору, встановлений ч.1 ст. 69 ГПК України добігає кінця 04.03.10 року. що унеможливлює подальше відкладення розгляду справи, суд, керуючись ст.юст.ю4-3.22.32-34,43 та 75 ГПК України. вважає за можливе здійснити вирішення цього спору по суті у даному судовому засіданні за відсутності сторін, - на підставі наявних у справі доказів.

          І.Дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

          23.08.07 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (дистриб’ютор) укладено дистрибуційну угоду №23/08-2007, згідно якій дистриб’ютор за домовленістю з постачальником отримує передбачений положеннями цього договору комплекс прав та обов’язків відносно представництва інтересів постачальника у певному регіоні, у т.ч. пошук покупців, продаж товарів в узгодженому об’ємі з метою розширення ринку збуту товарів постачальника (п.1.1). Постачальник на пільгових умовах відпускає продукцію дистриб’ютору для реалізації, дистриб’ютор отримує її з метою систематичного продажу та гарантує своєчасну оплату (п.1.2).

          Дистриб’ютор зобов’язується купувати у постачальник товари окремими партіями та здійснювати їх продаж у регіоні від свого імені відповідно запланованих сторонами обсягів продажу (п.2.1). Ціни на товар, приведені у прайс-листі, є невід’ємною частиною угоди (п.2.2).

          Дистриб’ютор зобов’язується оплатити одержаний товар у терміни, обумовлені у додатковій угоді (п.3.10).

          У випадку затримки оплати товару дистриб’ютор сплачує постачальнику суму боргу, а також пеню у розмірі діючої подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення (п.4.2) (а.с.10-14).

          Згідно додатку до цієї угод, підписаному сторонами 23.08.07 року, вони визначили межі регіону, у якому дистриб’ютор має право діяти за цим договором, а також порядок оплати його послуг з боку постачальника та деякі питання щодо штрафних санкцій (а.с.14).

          Позивач стверджує, що він відвантажив на користь відповідача товар (чай) на загальну суму 13494,94 грн., що підтверджується наданими до справи видатковими накладними:

№КО-0018233 від 17.03.08 року на суму 3400,00 грн.;

          №КО-0022629 від 22.07.08 року на суму 8533,97 грн.;

          №КО-0022751 від 24.07.08 року на суму 2248,00 грн.;

          №КО-0023998 від 30.08.08 року на суму 12749,99 грн.;

          №КО-0027082 від 14.11.08 року на суму 1011,50 грн.;

          №КО-0028379 від 15.12.08 року на суму 2260,63 грн., - кожна з яких містить докази отримання товару уповноваженою особою відповідача: її підпис, скріплений печаткою останнього (а.с.16-21).

          Відповідач визнав факт наявності такого боргу шляхом підписання акту взаємозвірки розрахунків №б/н від 12.01.09 року (станом на ту ж дату) (а.с.22), після чого, як стверджує позивач, залишок основної суми боргу становить 12494,94 грн.

          У зв’язку з тим, що відповідач не сплатив залишок боргу, 01.07.09 року позивач спрямував на його адресу претензію №01/07-2000 на суму 12494,94 грн. (а.с.23), яку відповідач отримав (а.с.24), але не вжив заходів до його погашення.

          У зв’язку з невжиттям відповідачем заходів до погашення боргу позивач на суму основного боргу нарахував:

          3% річних у сумі 450,72 грн.;

          інфляційні нарахування у сумі 1868,42 грн.;

          пеню за період з 01.12.09 року по 16.12.09 року у сумі 112,28 грн. (розрахунок, - а.с.45-50) - а всього 14926,36 грн.

          Відповідач позов не оспорив та не спростував.

          ІІ.Оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

          Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.           Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).           Згідно частинам 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ст. 204 ЦКУ сказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ).

          Частиною 1 ст. 628 Кодексу встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

          Договір є обо’язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦКУ), оскільки саме він породжує для них права та зобов’язання.

          Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон –ст.525 ЦКУ – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань.

          Згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Договір, укладений між сторонами за цим спором, належить до договорів купівлі-продажу.

          Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст.662 та 663 ЦКУ, - тобто передав відповідачу обумовлену договором кількість товару (дизельне пальне).

          Тобто відповідач, отримавши від позивача товар на вищезгадану суму, повинен був у визначений договором строк оплатити їх вартість, однак зробив це не у повному обсязі, - а значить - припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору.

Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Отримавши від позивача товар, відповідач повинен був дотримуватися як вимог вищецитованої статті, так і умов договору.

Такий його обов’язок передбачено частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

З огляду на те, що відповідач не вчинив таких дій, позивач цілком правомірно скористався правилом частини 3 ст. 692 ЦКУ, в якій сказано, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

          Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов’язань).

          Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

          Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

          Позивач при визначенні суми пені, заявленої до стягнення, припустився порушення вимог чинного законодавства.

          Так, згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі –ГКУ), встановлено, що нарахування штрафних санкцій, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців після виникнення права на нарахування таких санкцій.

          Пунктом 1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу для стягнення пені встановлено скорочений –річний –термін позовної давності.

          Позивач нарахував пеню за період з 01.12.09 року по 16.12.09 року у сумі 112,28 грн. (а.с.45-50), що не суперечить обставинам справи та чинному законодавству.

          При вирішенні питання про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за

неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.          

          Спосіб захисту порушеного права сторонами за цим спором обрано у відповідності до вимог ст. 16 ЦКУ.

          Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Суд, керуючись ст.ст.44,47-1 та ч.2 ст. 49 ГПК України, судові витрати покладає на відповідача як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведено до суду.

          На підставі викладеного, ст.ст. 11,16,509,525,526,530,560,610-612,614,623, 627,655,691 та 692 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,36, 43,44, 47-1,49,75, 82-85 ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Малого приватного підприємства «Чайний дім «Мономах»», ідентифікаційний код 30761767, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Оборонна,76, - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОФІТІ», ідентифікаційний код 32404794, яке знаходиться за адресою: місто Одеса, вул. Промислова, 37, - основний борг у сумі 12494 (дванадцять тисяч чотириста дев’яносто чотири) грн. 94 коп., пеню у сумі 112 (сто дванадцять) грн. 28 коп., інфляційні нарахування у сумі 1868 (одна тисяча вісімсот шістдесят вісім) грн. 42 коп., 3% річних у сумі 450 (чотириста п’ятдесят) грн. 72 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 149 (сто сорок дев’ять) грн. 26 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 01 березня 2010 року.

Суддя                                                   А.П.Середа