Рішення № 82494689, 12.06.2019, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 р.м. ХерсонСправа № 540/949/19 Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Морської Г.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовног опровадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач), у якому просить:

- визнати протиправним рішення відповідача про відмову в поновленні позивачу пенсії від 15.11.2018 р.;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії позивачу;

- зобов`язати відповідача поновити виплату позивачу пенсії за віком з 07.11.2018 р., відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Ухвалою від 13.05.2019 року відкрите спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав за адресою: АДРЕСА_1 . З 1997 року та до моменту виїзду на постійне місце проживання за кордон, позивачу, за наявності 48 років страхового стажу, призначена та виплачувалася пенсія за віком. 15.07.2002 року позивач виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України. 07.11.2018 року представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, особисто подав до ГУ ПФУ в Херсонській області нотаріально засвідчену та апостильовану особисту заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії. За результатами розгляду вказаної заяви відповідач надіслав позивачу рішення від 15.11.2018 року № 30/03-10 про відмову у поновленні виплати пенсії. Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, дискримінаційним та таким, що суперечать чинному законодавству, у зв`язку з чим просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі та зобов`язати відповідача поновити та виплатити позивачу пенсію з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів.

31.05.2019 року відповідач надіслав відзив на позов, відповідно до якого ГУ ПФУ в Херсонській області не погоджується з вимогами позивача, з огляду на наступне. Під час перебування особи за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. На даний час двосторонніх угод між Україною та Ізраїлем, щодо соціального забезпечення громадян іншої країни не укладено. Згідно з приписами ст. 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення” громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Виключення з даного правила встановлено тільки для пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. Порядок поновлення виплати раніше призначеної пенсії регулюється постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1). Відповідач зазначає, що заяви про поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсії, при поданні заявником всіх необхідних документів, тобто, рішення про призначення пенсії може бути прийнято відповідним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації) заявника в Україні за умови особистого звернення заявника або його уповноваженого представника та надання заяви встановленої форми разом з документами, необхідними для призначення пенсії. 07.11.2018 року представником позивача подана заява щодо поновлення виплати пенсії за віком відповідно до Закону України “ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та надані такі документи: ксерокопія паспорту громадянина України для виїзду за кордон від 03.09.1999 року, термін дії якого діє до 03.09.2009 року; оригінал ідентифікаційного номеру; оригінал трудової книжки. Отже, позивач звернувся за поновленням пенсії через представника, а не особисто. За результатами розгляду даної зави відповідач дійшов висновку про невідповідність її додатку 2 п. 4.1 Порядку №22-1. Також, позивачем не було надано документів, які підтверджують місце проживання (реєстрації) в Україні. Крім того, представником повідомлено, що фактичним місцем проживання ОСОБА_1 є країна Ізраїль. Згідно з п. 1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-XII, документом, що засвідчує особу власника та підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України. Представником було надано паспорт ОСОБА_1 , громадянина України для виїзду за кордон з відміткою про постійне місце проживання в країні Ізраїль, який є документом, що дає право на виїзд з України, в`їзд в Україну та посвідчує особу громадянина України під час перебування за межами України. Однак, у даному паспорті відсутні дані про місце проживання позивача на території України, а саме м. Херсон. Враховуючи зазначене, уповноваженому представнику позивача відмовлено в поновленні виплати пенсії за віком відповідно до Закону України “ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, так як громадянином ОСОБА_1 не дотримано вищезазначених вимог. Посилаючись на викладені обставини, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Пунктом 2 частинами 1 статті 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Заявами по суті справи є позов та відзив.

Таким чином, суд розглядає адміністративну справу у письмовому провадженні без повідомлення її учасників.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до посвідчення № 133000 від 12.05.1997 року отримував пенсію за віком.

Позивач до моменту виїзду на постійне місце проживання за кордон – 15.07.2002 року проживав за адресою: АДРЕСА_1 та з 1997 року отримував пенсію.

07.11.2018 року представник позивача подала до ГУ ПФУ в Херсонській області особисту заяву ОСОБА_1 від 21.03.2018 року про поновлення пенсії за віком з 15.01.2003 року, як непрацюючому пенсіонеру. Місце проживання та реєстрації позивача зазначене, як: держава АДРЕСА_2 .

Вказана заява прийнята відповідачем разом із необхідними оригіналами документів, які були надані для огляду та засвідчення копій, що підтверджується штампом органу ПФУ від 07.11.281 р. на супровідному листі.

До заяви про поновлення виплати пенсії позивач додав наступні документи:

- нотаріально посвідчену та апостильовану копію довіреністі;

- нотаріально посвідчену та апостильовану копію паспорта;

- копію ідентифікаційного коду ОСОБА_1 ;

- копію пенсійного посвідчення особи;

- копію посвідчення ветерана війни;

- копію трудової книжки;

- копія довіреності;

- оригінал нотаріально посвідченої та апостильованої особистої заяви ОСОБА_1 про поновлення пенсії та виплату раніше призначеної пенсії.

15.11.2018 року Головне управління Пенсійного фонду України Херсонської області прийняло рішення № 30/03-10 про відмову в поновленні виплати пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю документа, що засвідчує його особу та підтверджує місце проживання (реєстрації) позивача на території України, а саме в м.Херсон.

Позивач не погодившись із таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку законності відмови відповідача у поновленні виплати позивачу пенсії за віком, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.

Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст.24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права та є рівними перед законом, і не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст.25 Конституції України).

У відповідності до абз.2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 р. № 672-р схвалено стратегію модернізації та розвитку Пенсійного фонду України на період до 2020 року, якою, зокрема, впроваджено заходи обслуговування громадян незалежно від місця їх реєстрації.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно ст.1 Закону № 1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ст.7 Закону № 1058-ІV принципами загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, поряд з іншими, є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат, державна гарантія реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, відповідальність суб`єктів системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Приписами ст.8 Закону № 1058-ІV визначено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст.36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Отже, вказаною нормою зазначені необхідні передумови для отримання пенсії. Вимога обов`язкового проживання на території України для отримання пенсії не встановлена.

До того ж, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Згідно положень даного рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини встановлено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 р. зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначено, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Із вказаного вище вбачається, що позивач проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, які проживають на її території, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмежень прав на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання.

Відповідно до рішення відповідача від 15.11.2018 р. № 30/03-10, відмову в поновленні пенсії ОСОБА_1 обґрунтовано саме відсутністю документа, що засвідчує його особу та підтверджує місце проживання (реєстрації) позивача на території України, а саме в м.Херсон.

Суд вважає, що за змістом ст.ст.8, 46 Конституції України відсутність самого лише паспорта громадянина України (внутрішнього) за наявності паспорта громадянина України для виїзду за кордон і не спростування факту належності заявника до громадянства України не може бути визнана у розумінні закону достатньою підставою для прийняття рішення про відмову у поновленні виплати пенсії громадянину України.

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена в постановах Верховного Суду України від 19.05.2015 р. по справі № 21-168а15, від 06.10.2015 р. по справі № 608/1189/14-а, постановах Верховного Суду від 20.09.2018 р. по справі № 754/3047/17, від 27.03.2018 р. по справі № 569/6114/17.

Порядок поновлення виплати раніше призначеної пенсії регулюється постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

У статті 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 року № 2235-III наведено вичерпний перелік документів, які підтверджують громадянство України, серед яких, зокрема, паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування (п.2.22 Порядку № 22-1).

До того ж, п.2.25 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про виплату пенсії у зв`язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

До заяви про поновлення пенсії від 21.03.2018 р. долучений паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Відтак, наданий до заяви паспорт для виїзду за кордон ОСОБА_1 належним чином підтверджує його особу та громадянство України.

До того ж, в заяві зазначено, що ОСОБА_1 у 15.07.2002 році виїхав з України на постійне проживання до Ізраїлю, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.

Громадяни України, які постійно проживають за кордоном, не мають прописки в Україні, а тому фізично не можуть надати до пенсійного органу відповідний документ підтверджуючий прописку на її території.

Відповідно до пункту 3.3 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, надає, зокрема, допомогу особам, зазначеним у пунктах 1.1 і 1.2 розділу I цього Порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії.

Із аналізу наведеної норми слідує, що законодавством встановлено обов`язок пенсійного органу щодо витребування документів в установ та організацій, які заявник з тих чи інших причин не може надати, з метою з`ясування певних обставин та фактів для призначення (понвоелння) пенсії.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про подання представником позивача до пенсійного органу всього переліку документів, необхідних для розгляду по суті питання про поновлення виплати пенсії позивачу.

Окрім цього, суд не погоджується із доводами відповідача викладеними у відзиві на позовну заяву про те, що підставою для відмови у поновленні позивачу пенсії слугувало подання заяви особою, яка, на думку пенсійного органу, не являється законним представником ОСОБА_1 , з наступних підстав.

Як вбачається з рішення № 30/03-10 від 15.11.2018 р. про відмову у поновленні пенсії за віком ОСОБА_1 , згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", підставами для відмови зазначено те, що позивач надав паспорт громадянина України для виїзду за кордон в якому відсутні дані про місце проживання на території України.

Тобто, такої підстави для відмови як "не подання особисто позивачем до пенсійного органу заяви про поновлення виплати пенсії" у рішенні № 30/03-10 від 15.11.2018 р. не зазначено.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, твердження відповідача про те, що заява про поновлення пенсії подана не особисто позивачем, а особою, яка не являється законним представником ОСОБА_1 є безпідставним, оскільки в силу положень ч.2 ст.77 КАС України відповідач не може посилатися на ті обставини, які не були підставою для прийняття рішення.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно п.п.2-4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про протиправність відмови ГУ Пенсійного фонду України в задоволенні заяви про поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком яка викладена у рішенні від № 30/03-10 від 15.11.2018 р.

Відтак оскільки відповідач у спірному рішенні про відмову у поновленні позивачу пенсії навів лише ті підстави, які визнані судом протиправними, - наслідком скасування такого рішення є визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання останнього поновити позивачу виплату пенсії за віком з 07.11.2018 р., відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Водночас, вимога позивача про зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Виплата пенсії ОСОБА_1 була припинена у зв`язку з його виїздом за кордон, а тому не здійснювалось нарахування пенсії, відповідно, не було і не могло бути затримок виплати не нарахованих доходів. Тому суд не вбачає підстав для проведення компенсації втрати частини доходів за цих обставин.

Механізм проведення індексації визначений Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".

Частиною 2 статті 62 цього Закону визначено, що пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з частиною 2 статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Суд вважає вимогу позивача про зобов`язання відповідача здійснити індексацію пенсії передчасною, оскільки відповідач ще не здійснив поновлення та перерахунок пенсії ОСОБА_1 , а відтак відсутні докази того, що при проведенні такого перерахунку пенсії відповідач не здійснить її індексацію самостійно, як того вимагає Закон.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.07.2018 р. у справі 487/6923/16-а, від 10.07.2018 р. у справі № 404/6317/16-а, від 18.09.2018 р. у справі № 522/535/17.

Разом з тим, суд зазначає, що визначення розміру виплати пенсії є виключною компетенцією пенсійного органу, а тому підміна судом повноважень даного суб`єкта владних повноважень є формою втручання в його дискреційні повноваження.

При цьому, у разі незгоди з діями відповідача щодо розміру пенсії, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду, а тому з врахуванням вищенаведеного, в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області ( код ЄДРПОУ 21295057; вул. 28 Армії, 6, м.Херсон, 73005) від 15.11.2018 року № 30/03 -10 про відмову в поновленні пенсії за віком ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 , держава Ізраїль АДРЕСА_3 ).

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057; вул. 28 Армії, 6, м.Херсон, 73005) щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 , держава Ізраїль АДРЕСА_3 ).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057; вул. 28 Армії, 6, м.Херсон, 73005) поновити виплатиту ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 , держава Ізраїль АДРЕСА_3 ) пенсії за віком з 07.11.2018 року, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Морська Г.М.

кат. 112010200