Ухвала суду № 82494404, 19.06.2019, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

з питань забезпечення позову

19 червня 2019 року м. Рівне №460/1449/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дорошенко Н.О., розглянувши клопотання позивача з питань забезпечення адміністративного позову по справі за позовом

ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області ДМС України проскасування рішення та зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області ДМС України, за змістом якого просив суд:

скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області ДМС України №5601.5-3637/56/1-19 від 30.05.2019 "Про скасування дозволу на імміграцію в Україну", яким скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 20.12.2016;

зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області ДМС України поновити дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання в Україні.

Ухвалою від 19.06.2019 позов залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Одночасно з поданням позовної заяви позивач подав суду заяву про забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії рішення "Про скасування дозволу на імміграцію в Україну" №5601.5-3637/56/1-19 від 30.05.2019 до набрання законної сили рішенням за адміністративним позовом громадянина Республіки Іран ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області ДМС України про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 вказав, що Управлінням Державної міграційної служби України в Рівненській області ДМС України на підставі п. 4 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" прийнято рішення "Про скасування дозволу на імміграцію в Україну" №5601.5-3637/56/1-19 від 30.05.2019, яким скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 20.12.2016, та скасовано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 05.05.2017. Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про імміграцію" особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Позивач отримав рішення "Про скасування дозволу на імміграцію в Україну" №5601.5-3637/56/1-19 від 30.05.2019 – 04.06.2019, а тому зобов`язаний виїхати з України до 04.07.2019. Якщо ж за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 оскаржив до суду рішення "Про скасування дозволу на імміграцію в Україну" №5601.5-3637/56/1-19 від 30.05.2019, тому вважає за необхідне вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженого індивідуального акта. Ствердив, що докази, які додано до адміністративного позову, підтверджують, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. ОСОБА_1 також вказав, що подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дії оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

З огляду на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив вжити заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Дослідивши заяву про забезпечення позову, з урахуванням наведених позивачем підстав для вжиття таких заходів та доказів, наданих на підтвердження наведених заявником обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням такого.

За приписами частини першої статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини другої статті 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За правилами частини першої статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем (заявником) на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема, в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті – це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Частиною другою статті 151 КАС України визначено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Оцінюючи обґрунтованість доводів позивача про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення відповідача "Про скасування дозволу на імміграцію в Україну" №5601.5-3637/56/1-19 від 30.05.2019, суд зазначає таке.

Рішенням Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області від 30.05.2019 №5601.5-3637/56.1-19:

на підставі п. 4 частини 1 статті 12 Закону України скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 20.12.2016 громадянину Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю Ісламської республіки Іран, паспорт серії НОМЕР_2 ;

на підставі вимог пп. 1 п. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321, скасовано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 05.05.2017.

Повідомлено ОСОБА_1 , що відповідно до вимог ч. 2 ст. 13 Закону України "Про імміграцію" особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо особа протягом місяця не виїхала з України, вона підлягає видворенню в примусовому порядку, передбаченому законодавством України. Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства регулює Закон України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року №2491-III (далі - Закон №2491-III).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону №2491-III центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону №2491-III особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання (ч. 3 ст. 13 Закону №2491-III).

Поряд з цим, частиною 4 ст. 13 Закону №2491-III встановлено, що якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили.

Пунктом 25 постанови Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 "Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень" передбачено, що рішення ДМС, територіальних органів і підрозділів, інших органів виконавчої влади, які в межах своєї компетенції зобов`язані забезпечувати провадження у справах з питань імміграції, а також дії чи бездіяльність їх посадових та службових осіб можуть бути оскаржені відповідно до законодавства. У цьому разі провадження у справах з питань імміграції припиняється до прийняття відповідного рішення.

Таким чином, громадянин має право оскаржити в порядку, встановленому законом, рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду. Правомірність такого рішення має бути перевірена судом за результатами судового розгляду справи по суті.

При цьому, в разі оскарження такого рішення, рішення про видворення особи органами ДМС України не приймається до набрання рішенням суду законної сили.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі – Закон №3773-VI) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закон №3773-VI рішення суду про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, видворенню передує ряд процедурних дій, встановлених законом.

Наведеним в свою чергу спростовуються доводи позивача щодо неможливості виконання рішення у справі та ефективного судового захисту і поновлення порушених прав та інтересів позивача без забезпечення позову у справі визначеним у заяві шляхом, позаяк в силу прямої норми закону рішення про видворення особи органами ДМС України не приймається до набрання рішенням суду законної сили.

Інших доводів і доказів, які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, заявник суду не зазначив, а судом таких обставин не встановлено.

За наведеного, суд дійшов висновку про відсутність належних доказів того, що до моменту ухвалення рішення в справі невжиття запропонованого позивачем заходу забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також, що очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Таким чином, суд вважає відсутніми підстави для забезпечення позову з мотивів, наведених в заяві про забезпечення позову.

Керуючись статтями 150-157, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

В забезпеченні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Повна ухвала складена 19 червня 2019 року.

Суддя Дорошенко Н.О.