Рішення № 82490634, 19.06.2019, Снігурівський районний суд Миколаївської області

Справа № 485/75/19

Провадження № 2/485/390/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року м.Снігурівка

Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Квєтка І.А.,

секретар судового засідання Семенака А.Г.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Старенка І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Снігурівка у режимі відеоконференції з Центральним апеляційним господарським судом в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" про визнання договору недійсним та стягнення коштів,

встановив:

15 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом. Свої вимоги мотивував таким.

13 січня 2016 року між ним та відповідачем було підписано заяву про приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу №ZROOA!00000125, за умовами якого відповідач надав позивачу у лізинг авто марки "SAMAND LX", 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_1 строком на 60 місяців з правом дострокового погашення з обов"язковим щомісячним платежем у розмірі 2934,17 грн. та авансовим платежем у розмірі 20% від вартості авто у розмірі 19400 грн.

03 лютого 2016 року позивач здійснив оплату за оцінку авто у розмірі 1000 грн. на рахунок відповідача.

11 лютого 2016 року між позивачем та представником відповідача було підписано акт приймання-передачі як додаток №1 до договору лізингу та графік погашення як додаток №2 до договору лізингу.

Для здійснення платежів за договором лізингу в ПАТ КБ "Приватбанк" було відкрито транзитний рахунок № НОМЕР_2 .

З жовтня 2016 року по травень 2018 року позивач виконував належним чином обов"язки щодо сплати коштів у розмірі, який перевищував щомісячні обов"язкові платежі. 14 січня 2019 року позивач повністю виконав свої взяті зобов"язання та отримав в ПАТ КБ "Приватбанк" довідку про закриття договору фінансового лізингу на покупку авто з пробігом. Сума внесених коштів всього становить 101968,73 грн. без врахування 1000 грн. за оцінку авто.

Маючи на меті постановити автомобіль на облік на своє ім"я, позивач звернувся до ПАТ КБ "Приватбанк" з вимогою щодо надання усіх необхідних документів для зняття авто з обліку, на що отримав відповідь, що ПАТ КБ "Приватбанк" не є лізингодавцем, так як в технічному паспорті на авто власником та лізингодавцем значиться відповідач ТОВ "Автокредит плюс".

За звернення позивача в чат режимі до відповідача, йому було повідомлено про те, що було змінено публічний договір лізингу та транзитний рахунок, а також змінено банк з ПАТ КБ "Приватбанк" на ПАТ "А Банк". Позивач вказує про те, що його жодного разу про вказане не попереджали. Кошти ним перераховувалися на транзитний рахунок в ПАТ КБ "Приватбанк", вказаний у заяві від 13 січня 2016 року. Кошти не поверталися, а перераховувалися відповідачу. Також відповідач повідомив позивача про те, що договір є дійсним та за позивачем рахується заборгованість у розмірі майже 40000 грн.

Позивач вважає, що спірний договір не відповідає діючому законодавству та порушує права позивача лізингоотримувача як споживача, підписаний під впливом обману, приховуванням істотних умов договору, є несправедливим, а також при укладенні останнього сторонами не додержано вимог про нотаріальне посвідчення останнього. Натомість, на вимогу позивача про повернення сплачених грошових коштів позивач не отримав будь-якої відповіді від відповідача.

На підставі викладеного, позивач просить визнати недійсним договір фінансового лізингу від 13 січня 2016 року №ZROOA!00000125, укладений між ним та ТОВ "Автокредит Плюс", та стягнути з відповідача на користь позивача 102668,73 грн.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідача просив застосувати строки позовної давності, який минув 14 січня 2019 року та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог за їх безпідставності. Зазначив, що фактичне користування майном позивачем унеможливлює проведення між сторонами реституції.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що 13 січня 2016 року ОСОБА_1 шляхом підписання заяви про приєднання до публічного договору №ZROOA!00000125 уклав з ТОВ "Автокредит Плюс" договір фінансового лізингу (далі - Договір) строком на 60 місяців (а.с.5).

За умовами Договору, товариство передало ОСОБА_1 у платне володіння та користування автомобіль марки "ІКСО SAMAND LX", 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , тип Седан/Лифтбек, номер кузова НОМЕР_3 , оціночною вартістю 97000,00грн. (а.с.6). Позивач зобов`язався сплачувати щомісячні платежі та інші виплати, по закінченню строку лізингу набував право власності на автомобіль.

За період з 11 лютого 2016 року по 14 січня 2019 року ОСОБА_1 на виконання договору сплатив ТОВ "Автокредит Плюс" 101968,73 грн., достроково виконавши зобов`язання за Договором (а.с.8).

Заперечень щодо розміру внесених коштів відповідач не мав.

Відповідно до ст.ст.1, 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу, які регулюються положеннями Цивільного кодексу про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За змістом частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам суспільства, його моральним засадам.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (стаття 220 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

За такого при встановленні судом обставин, які свідчать про нікчемність правочину відсутня необхідність встановлювати інші обставини, які можуть свідчити про недійсність даного правочину як оспорюваного, а тому суд констатувавши його нікчемність не вбачає необхідності в оцінці вказаного нікчемного правочину на відповідність ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та ст.227 ЦК України щодо наявності (дозволу) ліцензії, оскільки такі підстави недійсності стосуються оспорюваного правочину.

Оскільки оспорений позивачем правочин є нікчемним (недійсним за законом) відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання його судом недійсним.

За правилами статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Тому за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Особливості договору оренди (найму) випливають зі змісту права користування майном, яке по визначенню є добуванням речей та використання їхніх корисних властивостей, повернення орендарем використаного, як правило, є неможливим.

Отже, фактичне користування майном на підставі договору оренди (найму) у разі визнання цього договору недійсним унеможливлює проведення між сторонами реституції (сумісна постанова Судової палати у господарських справах і Судової палата у цивільних справах Верховного Суду України від 1 липня 2015 року).

Такі випадки регулюються правилом, передбаченим абзацом другим частини 1 статті 216 ЦК - в разі неможливості повернення стороною всього одержаного за недійсною угодою, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, сторона відшкодовує вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вартість користування транспортним засобом визначається умовами Договору.

Так, відповідно до пункту 14.1.3 Договору (а.с.5) щомісячний платіж включає відсотки за користування предметом лізингу в розмірі згідно Додатку №2 (Графік лізингових платежів).

За пунктом 4.1 Договору (а.с.11-18) відсотки за користування предметом лізингу (24%) нараховуються на дату сплати відсотків на залишок невідшкодованої частини вартості транспортного засобу.

За Додатком №2 (стовпчик 4) відсотки за користування предметом лізингу, що складають 24,0% на рік, за період з 11 лютого 2016 року по 17 червня 2019 року (на день розгляду справи) складають 51959,87 грн. (а.с.7). За такого, зазначена сума є вартістю користування за вказаний період.

Час, з якого правочин вважається нікчемним (ст.36 ЦК), не перешкоджає присудженню відповідачеві цих виплат, оскільки будь-яке користування чужим майном є оплатним, навіть за відсутності договору як підстави користування.

Суд не може погодитись з розрахунком відшкодування вартості автомобіля, наданим позивачем, у розмірі 102968,73грн., оскільки 1000,00грн. ним була сплачена за оцінку авто, 51959,87грн. - вартість користування предметом лізингу. Таким чином, за правилами реституції, в порядку ст.216 ЦК, ОСОБА_1 підлягають поверненню грошові кошти в розмірі 50008,86грн. (102968,73-1000-51959,87), а ТОВ "Автокредит Плюс" - автомобіль марки "ІКСО SAMAND LX", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2005 року випуску.

Суд не приймає доводи представника відповідача щодо підстав пропуску позовної давності, як такі, що не відповідають обставинам справи.

Позовна давність щодо застосування наслідків нікчемного правочину, починається від дня, коли почалося його виконання (ч.3 ст.261 ЦК України).

Таке виконання між сторонами за нікчемним правочином почалося з 11 лютого 2016 року, а саме коли позивачем була здійснена проплата авансу за авто у розмірі 19400 грн., позивач звернувся до суду 15 січня 2019 року, тобто в межах строку позовної давності.

Тому твердження представника відповідача щодо моменту початку перебігу строку позовної давності, який ним пов`язується з датою укладення оспорюваного правочину 13 січня 2016 року, є помилковими.

За такого, суд, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача знайшли своє підтвердження та підлягають задоволенню частково, в частині застосування наслідків нікчемного правочину.

Суд ухвалює про стягнення з відповідача на користь позивача на відшкодування сплачених платежів 50008,86грн. та після виплати такої суми на користь позивача, зобов`язує останнього повернути автомобіль ТОВ "Автокредит Плюс".

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави, пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 932,97грн.

Керуючись ст. ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" про визнання недійсним договору та стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ "Автокредит Плюс", код ЄДРПОУ 34410930, місцезнаходження за адресою: проспект Праці, 2 Т, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , суму платежів, сплачених на виконання договору лізингу №ZROOA!00000125 від 13 січня 2016 року, в розмірі 50008,86 грн. (п"ятдесят тисяч вісім грн. 86 коп.).

Зобов`язати ОСОБА_1 , після отримання внесених ним платежів, повернути ТОВ "Автокредит Плюс" отриманий за лізингом автомобіль марки "ІКСО SAMAND LX", 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс", код ЄДРПОУ 34410930, місцезнаходження за адресою: проспект Праці, 2 Т, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., в дохід держави судовий збір у розмірі 932,97 грн. (дев"ятсот тридцять дві грн. 97 коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовити..

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Снігурівський районний суд, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 19.06.2019 року.

Суддя