Рішення № 8248942, 16.02.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.10                                                                                 Справа № 8/16

За позовом Дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубіжанський Краситель», м. Рубіжне Луганської області, -

про стягнення 67173 грн. 88 коп.

          Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Провоторовій О.В.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Герасименко О.О. - юрисконсульт, - довіреність № 2 від 14.01.10 року;

від відповідача –Ширина О.В. –представник, - довіреність №2-юр-88 від 01.01.10 року,-

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача:

заборгованості за послуги з транспортування газу у сумі 34967,45 грн., пені у сумі 5106,64 грн., інфляційних нарахувань у сумі 19121,21 грн., 3 % річних у сумі 3642,09 грн. та штрафу у розмірі 7% з простроченої суми у розмірі 4336,49 грн.;

судових витрат.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 02 лютого до 16 лютого 2010 року –з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

До початку судового засідання, призначеного на 16.02.2010 року, представниками сторін подано клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст.4-4,22 та 81-1 ГПК України, а тому його судом задоволено.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі, мотивуючи його неналежним ставленням з боку відповідача до виконання умов договору №116-685 на транспортування природного газу, укладеного між сторонами 29.11.06 року.

Представник відповідача позовні вимоги визнав частково, а саме: в частині основного боргу та 3% річних, а в частині стягнення пені, штрафу у розмірі 7% та інфляційних нарахувань –не визнав, пославшись на те, що розрахунок сум цих платежів позивачем складено з порушенням вимог чинного законодавства, у тому числі - Цивільного кодексу України (відзив на позов від 02.02.10 року за вих. №217юр-0202).

І.Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

          29.11.06 року між позивачем (далі –газотранспортне підприємство) та відповідачем (далі –замовник) укладено договір №116-685, згідно якому газотранспортне підприємство зобов’язується здійснити транспортування трубопровідним транспортом природного газу замовника від пунктів прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи до пункту призначення - газорозподільчої станції (далі –ГРС), а замовник зобов’язується сплатити за транспортування газу встановлену плату (п.1.1).

          Сторони домовилися про планові обсяги транспортування газу протягом календарного року, у т.ч. по місяцях та кварталах (п.2.1).

Замовник передає газ газотранспортному підприємству у загальному потоці в обсягах, зазначених у пунктах 2.1 та 2.2 цього договору, на пунктах прийому-передачі газу у магістральні трубопроводи газотранспортного підприємства (далі –ГП), а саме: на газовимірювальних станціях (далі –ГВС) на кордоні України; на пунктах виміру газу в районах видобутку газу на території України; на пунктах виміру витрат газу підземних сховищ газу (п.3.1).

За одиницю виміру кількості природного газу при його обліку приймається 1 куб. метр при температурі 20 град.С та тиску 760 мм рт.ст. (п.3.3.).

Послуги по транспортуванню газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами здачі-прийомки послуг по транспортуванню газу (п.4.1); вони є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з газотранспортним підприємством (п.4.24).

          Тариф на транспортування 1000 куб.м газу замовника сторони встановили на рівні 41,88 грн. (п.5.1).

          Вартість фактично наданих ГП замовнику послуг з транспортування газу за звітний місяць визначається на підставі акту здачі-прийомки послуг по транспортуванню газу (п.6.1), яка повинна бути сплачена замовником щомісячно шляхом перерахування 90% цієї суми не пізніше 30-го числа місяця, наступного за звітним, а остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту здачі-прийомки послуг по транспортуванню газу у строк до 15-го числа, наступного за звітним місяця (п.6.2).

          За невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань за договором сторони несуть відповідальність у відповідності з чинним законодавством України (п.7.1).

          У разі несплати або несвоєчасної сплати послуг по транспортуванню газу у строки, зазначені у п.6.2 цього договору, замовник сплачує на користь ГП, крім суми заборгованості, пеню у розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу (п.7.2).

          Покупець зобов’язаний відшкодувати постачальнику збитки, завдані невиконанням та (або) неналежним виконанням зобов’язань покупця щодо оплати газу (п.7.5).

          Сторони домовилися, що до вимог, що випливають з даного договору, застосовується позовна давність 3 роки (п.10.5) (а.с.12-16).

          09.01.07 року сторони уклали додаткову угоду №1 до основного договору, згідно якій домовилися, що тариф за транспортування газу становить 49,80 грн. за 1000 куб.м (а.с.17).

          14.05.07 року сторони уклали додаткову угоду №2, згідно якій внесли зміни до п.4.5 договору та домовилися, що акти прийому-передачі природного газу, фактично спожитого замовником у звітному місяці, крім підписів представників сторін, повинні бути скріплені печатками сторін; термін дії договору встановили з 01.01.07 року по 31.12.07 року (а.с.18).

24.07.07 року вони уклали додаткову угоду №3, згідно якій встановили тариф за транспортування газу на рівні 50,52 грн. за 1000 куб.м (а.с.19).

10.12.07 року сторони уклали додаткову угоду №4, згідно якій термін дії основного договору встановили до 31.12.08 року (а.с.20).

          Позивач стверджує, що на виконання умов договору він надав замовнику послуг з транспортування природного газу на суму 63300,48 грн., що підтверджується наступними актами здачі-прийомки послуг з транспортування газу:

від 31.01.07 року за січень 2007 року на суму 60577,02 грн.;

          від 30.06.07 року за червень 2007 року на суму 1350,62 грн.;

          від 31.07.07 року за липень 2007 року на суму 1372,84 грн., - всього на суму 63300,48 грн., - кожен з яких скріплений підписами уповноважених представників сторін та печатками останніх (а.с.21-23).

Позивач стверджує, що відповідач частково сплатив вартість наданих йому послуг, у зв’язку з чим залишок суми основного боргу склав 34967,45 грн., на яку позивач, керуючись умовами договору та чинним законодавством, нарахував:

          1)пеню:

за період з 16.02.07 року по 15.08.07 року з суми боргу 26982,41 грн. за січень 2007 року у розмірі 4980,59 грн.;

за період з 16.07.07 року по 02.08.07 року з суми боргу 1350,62 грн. за червень 2007 року у розмірі 10,66 грн.;

          за період з 01.01.08 року по 12.02.08 року з суми боргу 1372,84 грн. за липень 2007 року у розмірі 115,39 грн., - а всього 5106,64 грн. (а.с.29).

          Представник відповідача заперечив проти стягнення вказаної суми пені, посилаючись на п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України, яким встановлено, що для стягнення пені встановлено річний термін позовної давності;

2)3% річних у сумі 3642,09 грн. (а.с.28), проти чого відповідач не заперечив;

          3)інфляційних нарахувань у сумі 19121,21 грн. (а.с.25-27), - проти чого заперечив відповідач, посилаючись на те, що позивач, визначаючи суму інфляційних нарахувань з боргу у сумі 50577,02 грн., який виник з 19.10.07 року, застосував індекс інфляції за жовтень 2007 року у розмірі 102,9% та нарахував інфляційні втрати у сумі 1466,73 грн., - в той час, як відповідно до Рекомендацій, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року за №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», слід було застосувати індекс інфляції за листопад 2007 року у розмірі 102,2% та нарахувати суму інфляційних втрат за жовтень 2007 року у розмірі 1456,75 грн.

          З огляду на вищевикладене загальна сума інфляційних нарахувань становить 19111,23 грн. (19121,21 грн. –9,98 грн.).

          Суд погоджується з доводами відповідача у цій частині.

          4)передбачений ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України штраф у розмірі 7% від суми боргу: за січень 2007 року у сумі 4240,39 грн. та за липень 2007 року у сумі 96,10 грн., а всього –4336,49 грн. (а.с.30), проти чого заперечив відповідач, посилаючись на те, що термін позовної давності відповідно до правила п.1 ч.2 ст. 258 ЦКУ уже скінчився.

          ІІ.Заслухавши представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

          1.Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.           Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).           Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ); договір є обов’язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦКУ).

          Правовідносини, які мають місце між сторонами по справі, належать до договору про надання послуг.

          За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання (ст. 901 ЦКУ).

          Отримавши надані послуги, споживач (відповідач по справі) повинен був дотримуватися вимог ст.ст.530 та 903 ЦКУ, - здійснити оплату за них у порядку та у строк, встановлені договором.

          Однак відповідач у вказаний термін вартість наданих послуг не сплатив, що підтверджується матеріалами справи, тим самим порушив вимоги як частини 1 ст.530, так і частини 1 статті 903 ЦКУ, якою встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу у розмірі, у термін та у порядку, встановлених договором.

          Уклавши вищезгаданий договір, сторони набули низки прав та обов’язків.

          Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон –ст.525 ЦКУ – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань.

          Згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Відповідач у термін, встановлений договором та законом, не у повному обсязі виконав свої зобов’язання, - тобто з боку має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов’язань).

          Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

          Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки.

          Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

          Згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як встановлено ч.6 ст. 232 ГКУ, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

          Вирішуючи спір в частині стягнення пені та штрафу, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивач при нарахуванні пені дотримався умов договору та вимог чинного законодавства.

          Позивач є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки.

          Відповідно до частини 2 ст. 231 ГКУ у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

          Як сказано вище у цьому рішенні, сторони домовилися, що до вимог, що випливають з даного договору, застосовується позовна давність у 3 роки (п.10.5 договору); вказане положення договору є чинним на час вирішення цього спору по суті, - з огляду на що суд застосовує його при вирішенні спору.

          При вирішенні питання про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за

неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          В той же час суд погоджується з доводами відповідача про те, що позивач припустився частково невірного визначення суми інфляційних нарахувань, яка становить 19111,23 грн., а не 19121,21 грн., як визначив позивач.

          Отже, позов щодо стягнення суми інфляційних нарахувань підлягає задоволенню частково –у сумі 19111,23 грн.

          Таким чином, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Що стосується судових витрат, то суд, керуючись ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України, покладає їх на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведено до суду, - а саме:

          державне мито у сумі –671,64 грн.;

          витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 235,96 грн.

          Решта судових витрат підлягають покладенню на позивача.

          На підставі викладеного, ст.ст. 11, 525, 526, 530, 560, 610-612, 614, 623-625, 901-903 Цивільного кодексу України, ст.232 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34, 36,43,44, 47-1, ч. 2 ст. 49 та ст.ст.75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубіжанський краситель», ідентифікаційний код 32803997, яке знаходиться за адресою: місто Рубіжне, вул. Хіміків, 2 Луганської області, - на користь Дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», ідентифікаційний код 30019801, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Кловський узвіз, буд. №9/1, - основний борг у сумі 34967 (тридцять чотири тисячі дев’ятсот шістдесят сім) грн. 45 коп.; пеню у сумі 5106 (п’ять тисяч сто шість) грн. 64 коп., 3% річних у сумі 3642 (три тисячі шістсот сорок дві) грн. 09 коп., штраф у сумі 4336 (чотири тисячі триста тридцять шість) грн. 49 коп., інфляційні нарахування у сумі 19111 (дев’ятнадцять тисяч сто одинадцять) грн. 23 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 671 (шістсот сімдесят одна) грн. 64 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 235 (двісті тридцять п’ять) грн. 96 коп.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

          4.Решту судових витрат покласти на позивача.

          Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 16.02.2010 року за згодою представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 17 лютого 2010 року.

Суддя                                                   А.П.Середа