Рішення № 8247668, 09.12.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 34/68509.12.09 За позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1

доАкціонерного комерційного банку «Трансбанк»

прозобовязання вчинити певні дії

СуддяСташків Р.Б. Представники: від позивача не зявився; від відповідача Боримський А.А., представник за дов. №176 від 07.12.2009. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2009 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до Акціонерного комерційного банку «Трансбанк»(далі відповідач) про зобовязання виконати умови п.3.3.3, 3.3.4, 3.3.5 договору банківського рахунку б/н від 21.09.2005 (далі Договір) та здійснити перерахування належних ФОП ОСОБА_1 грошових коштів, що знаходяться на поточному рахунку №26007501002614 в філії «Херсон-Трансбанк»м. Херсона АКБ «Трансбанк», код банку 352822, в сумі 57000 грн. на імя ВАТ «Хайдельберг Цемент Україна»(ЄДРПОУ 00292923, поточний рахунок 26008003143000 в АБ «ІНГ Банк Україна»м. Київ, код банку 300539), відповідно до платіжних доручень №13 від 27.01.2009 та №24 від 12.02.2009.

Також, позивач просив стягнути з відповідача витрати, повязані з оплатою послуг по наданню правової допомоги в сумі 3900 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобовязань щодо своєчасного перерахунку грошових коштів за Договором.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.11.2009 порушено провадження у справі №34/685 та призначено розгляд справи на 09.12.2009.

На призначене судове засідання позивач не зявився, проте 07.12.2009 до загального відділу надійшла телеграма від останнього, в звязку з неможливістю присутності її та її представника через хворобу, перенести розгляд справи на більш пізнішу дату.

Суд відмовив у задоволенні заявленого клопотання, в звязку з його необґрунтованістю та недоведеністю.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в порядку ст. 59 ГПК України, в якому проти позову заперечив з наступних підстав.

На підставі ст.ст.75, 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»Національним банком було прийнято постанову №97 від 28.02.2009, якою строком на 1 рік призначено в Банку тимчасову адміністрацію, з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану Банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 02.03.2009 до 01.09.2009.

01.09.2009 Правління Національним банком України прийнято постанову №519 від 01.09.2009, якою продовжено мораторій на задоволення вимог кредиторів АКБ «Трансбанк»шляхом введення мораторію на задоволення вимог кредиторів з 02.03.2009 до 02.12.2009.

Постановою Правління Національного банку України №716 від 02.12.2009 дію мораторію на задоволення вимог кредиторів АКБ «Трансбанк»було продовжено до 03.02.2010.

Відповідач вважає позовні вимоги позивача про виконання умов Договору є такими, що загрожують фінансовому оздоровленню відповідача та виконання останнім, своїх зобовязань перед іншими кредиторами.

Щодо вимоги позивача про покладення витрат на правову допомогу, відповідач заперечив, оскільки позивач не надав належних обґрунтувань щодо розміру витрат.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

21.09.2005 між позивачем та відповідачем було укладено Договір, відповідно до п.1.1 якого банк відкриває Клієнту поточний рахунок №26007501002614 у гривні (980), у відповідності до Інструкції «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валюті», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 №492, на підставі заяви Клієнта і наданих ним документів і здійснює розрахунково-касове обслуговування, керуючись чинним законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України і умовами Договору, а Клієнт зобовязується оплачувати послуги Банку відповідно до тарифів Банку.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що розрахунково-касове обслуговування Клієнта у національній та іноземній валюті здійснюється у межах операційного часу, встановленого Банком, крім вихідних та святкових днів. Тривалість операційного часу встановлюється внутрішніми правилами.

Відповідно до п.3.3 Договору Банк зобовязаний здійснювати платежі Клієнта того ж дня на підставі розрахункових документів, наданих Клієнтом, якщо вони надійшли в операційний час, і в наступний робочий день, якщо надійшли після закінчення операційного часу. В окремих випадках Банк може виконувати розрахункові документи, що надійшли після операційного часу.

Як слідує з матеріалів справи, позивач ініціював переказ грошових коштів, відповідно до наступних платіжних доручень:

№13 від 27.01.2009 на суму 45000 грн.;

№24 від 12.02.2009 на суму 12000 грн.

01.04.2009 позивач звернувся до Банку з запитом про рух коштів на своєму розрахунковому рахунку.

Відповідач, на вказаний лист позивача зазначив, що на картотеці філії банку «Херсон-Трансбанк»знаходиться 2 платіжних доручення №13 від 27.01.2009 та №24 від 12.02.2009 на загальну суму 57000 грн. Платежі станом на 14.04.2009 не проведені, у звязку з тим, що з 02.03.2009 було введено тимчасову адміністрацію та мораторій до 01.09.2009, що регламентовано Постановою Правління НБУ №97 від 28.02.2009.

При цьому, відповідач послався на ч.2 ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»та зазначив, що мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобовязання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації, тобто до 02.03.2009.

Статтею 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначено, що банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України. Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти, зокрема, платіжні доручення.

Відповідно до частини першої ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно, до ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України»банки зобов'язані виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобовязаний виконати доручення клієнта, що мітиться в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Згідно п.1.22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України»визначено, що операційний час частина операційного дня банку або іншої установи члена платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього ж робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою членом платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Частиною 1 статті 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (п.3 ст. 1066 ЦК України).

Відповідно до частини 3 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно зі статтею 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 1074 ЦК України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Враховуючи той факт, що відповідачем порушено договірні зобовязання щодо своєчасного здійснення розрахунково-касового обслуговування, перед позивачем, суд визнає вимогу про зобовязання виконати платіжні доручення позивача обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Позивач також просив стягнути з відповідача 3900 грн. витрат, повязаних з оплатою послуг по наданню правової допомоги.

Позивач, обґрунтовуючи дану вимогу оцінив як збитки (витрати, зроблені управленою стороною), спричинені позивачу в результаті невиконання відповідачем своїх зобовязань.

В підтвердження витрат позивача та їх обґрунтованості позивач надав копії:

- договору щодо надання юридичних послуг №1/07-09 від 02.07.2009;

- платіжне доручення №148 від 02.07.2009 про оплату за надання юридичних послуг.

Статтею 44 ГПК передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Стягнення зазначених витрат в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру»адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

Відповідно до п. 5 ст.4 Закону України «Про адвокатуру»адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про адвокатуру»оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Проте, як слідує з наявних в матеріалах справи документах, позивач не надав доказів того, що ОСОБА_5 є адвокатом, та здійснює адвокатську діяльність, у передбаченому законом способом, визначеному Закону України «Про адвокатуру».

При цьому, суд зауважує, що частинами 1 та 2 статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За правилами статті 611 ЦК України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобовязання.

Виходячи зі змісту статті 623 ЦК України збитки кредиторові відшкодовуються боржником у разі порушення ним зобовязання.

Згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України (далі ГК України) у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 1 статті 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 ГК України).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що ними регулюються правовідносини сторін, що носять зобовязальний характер, в тому числі щодо стягнення збитків, відшкодування яких передбачено умовами договору або вимогами закону як наслідок порушення господарського зобовязання, тобто таких збитків, відшкодування яких, за наявності вини сторони у порушенні господарського зобовязання, носить обовязковий для цієї сторони характер, а наявність збитків і їх розмір перебувають у причинно-наслідковому звязку з порушенням.

Зобовязального характеру відшкодування витрат на юридичну допомогу також не носить а ні за умовами договору, а ні за вимогами закону.

Крім того, суд зазначає, що результати розгляду справи у суді залежать не від того хто представляє інтереси тієї чи іншої сторони у суді, а від встановлення судом наступних обставин: наявності у позивача права, на захист якого ним подано позов, а також наявності чи відсутності факту порушення такого права або його оспорення.

Що ж стосується посилання відповідача на введений у нього мораторій на задоволення вимог кредиторів суд зазначає наступне.

Постановою Правління Національного банку України від 28.02.2009 № 97 «Про призначення тимчасової адміністрації в Акціонерному комерційному банку «Трансбанк»призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік (02.03.2009 - 01.03.2010), мораторій на задоволення вимог кредиторів введено з 02.03.2009 до 01.09.2009, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 01.09.2009 № 519 продовжений мораторій на задоволення вимог кредиторів з 02.09.2009 до 02.12.2009, крім зобовязань за договорами банківських вкладів (депозитів), договорами банківських рахунків, а також за зобовязаннями щодо переказу коштів у межах лімітів, установлених тимчасовим адміністратором банку і погоджених Національним банком України.

Постановою Правління Національного банку України від 02.12.2009 № 716 продовжений мораторій на задоволення вимог кредиторів шляхом уведення повного мораторію на задоволення вимог кредиторів з 03.12.2009 до 03.02.2010.

Відповідно до частини 2 статті 85 Закону (у редакції статті, що діяла станом до 06.08.2009) мораторій на задоволення вимог кредиторів станом до 06.08.2009 поширювався на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Дана норма кореспондувалась з поняттям мораторію наведеного у статті 2 вказаного Закону (у редакції визначення терміну наведеного у цьому Законі станом до 06.08.2009). Зазначене поняття мораторію відображало його суть, та під яким розумілося зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Разом з тим, при розгляді справи судом було встановлено порушення прав позивача внаслідок невиконання Банком своїх зобовязань за Договором, зокрема щодо несвоєчасного виконання розрахункових документів позивача, до призначення тимчасової адміністрації у Банку.

Конституцією України закріплений обовязок держави забезпечувати захист прав усіх субєктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обовязку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобовязаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.

Так, пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обовязку в натурі.

Аналогічне положення міститься і у частині 2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси субєктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обовязку в натурі.

Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, порушені права та інтереси позивача підлягають захисту.

При цьому, суд зазначає, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань під час дії мораторію, не звільняють ці банки від обовязку виконувати зазначені зобовязання.

Положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобовязань на час дії мораторію без застосування до банків відповідних санкцій, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих субєктів (клієнтів чи інших контрагентів банку) шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів (інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України), а також вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України.

Разом з тим, судом також враховано, що Законом України № 1617-VI від 24 липня 2009 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей проведення заходів з фінансового оздоровлення банків»було внесенні зміни до Закону. Вказаний закон набрав чинності 06.08.2009 (опубліковано в газеті «Урядовий курєр»№ 141 за 6 серпня 2009 року).

Відповідно до визначення терміна мораторій наведеного у Законі у редакції Закону України від 24.07.2009 № 1617-VI, під мораторієм стало розумітися зупинення виконання банком зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.

Проте, як зазначалось вище, постановою Правління Національного банку України від 01.09.2009 № 519 продовжений мораторій на задоволення вимог кредиторів з 02.09.2009 до 02.12.2009, крім зобовязань за договорами банківських вкладів (депозитів), договорами банківських рахунків, а також за зобовязаннями щодо переказу коштів у межах лімітів, установлених тимчасовим адміністратором банку і погоджених Національним банком України.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати позивача підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Зобов'язати Акціонерний комерційний банк «Трансбанк»(03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9, ідентифікаційний од 16293211) здійснити перерахування належних Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (73039, АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2 в «Райффайзен Банк Аваль», МФО НОМЕР_3, ОКПО НОМЕР_1) грошових коштів, що знаходяться на поточному рахунку №26007501002614 в філії «Херсон-Трансбанк»м. Херсона АКБ «Трансбанк», код банку 352822, в сумі 57000 (пятдесят сім тисяч) грн. на імя ВАТ «Хайдельберг Цемент Україна»(ЄДРПОУ 00292923, поточний рахунок 26008003143000 в АБ «ІНГ Банк Україна»м. Київ, код банку 300539), відповідно до платіжних доручень №13 від 27.01.2009 та №24 від 12.02.2009.

Стягнути з Акціонерного комерційного банку «Трансбанк»(03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9, ідентифікаційний од 16293211) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (73039, АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2 в «Райффайзен Банк Аваль», МФО НОМЕР_3, ОКПО НОМЕР_1) 85 (вісімдесят пять) грн. витрат по сплаті державного мита та 236 (двістрі тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази.

В частині стягнення з АКБ «Трансбанк»витрат, повязаних з оплатою послуг по наданню правової допомоги в сумі 3900 грн. відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржено протягом десяти днів до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя Сташків Р.Б.

Повний текст рішення підписано 20.01.2010