Рішення № 82465375, 18.06.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2019 року Справа № 580/1346/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у збільшенні пенсії на 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

- зобов`язати відповідача збільшити пенсію позивачу пенсію на 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з дати подання позивачем заяви про вищевказану виплату з 27.02.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є дружиною померлого ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, інваліда війни ІІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни. Однак відповідачем протиправно відмовлено у підвищенні пенсії позивача відповідно до ст. 15 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” на 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до ухвали від 08.05.2019 розгляд даної справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відзиві на позов, що надійшов до суду 28.05.2019, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області позовні вимоги не визнає, зазначивши, що згідно з положеннями Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” право на підвищення до пенсії мають зокрема члени сімей військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, чи в період проходження військової служби під час воєнних дій та конфліктів. Оскільки захворювання померлого чоловіка позивача пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС у позивача відсутнє право на підвищення пенсії у відповідності до абз. 4 п. 23. ст. 15 вказаного Закону.

Розгляд справи по суті відповідно до ч. 3 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) розпочато через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі та проведено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У період з 27.05.2019 по 14.06.2019, включно, суддя Черкаського окружного адміністративного суду Кульчицький С.О. перебував у відпустці, з огляду на що розгляд справи здійснюється у перший робочий день після відпустки — 18.06.2019.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.

З матеріалів справи судом встановлено та визнається сторонами, що позивач є дружиною померлого ОСОБА_2 , захворювання якого відповідно до наявного в матеріалах справи висновку обласної спеціалізованої лікарсько-консультативної комісії управління охорони здоров`я по встановленню причинного зв`язку захворювань з роботою по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС від 02.10.2006 за № 11658 пов`язане з виконанням обовязків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

На підставі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.11.2018 у справі № 694/1379/18 (набрало законної сили 18.12.2018) Управлінням соціального захисту населення Звенигородської РДА Черкаської області позивачу 21.02.2019 видано посвідчення Серія НОМЕР_1 , згідно з яким позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни.

Як вбачається зі змісту рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.11.2018 у справі № 694/1379/18 (набрало законної сили 18.12.2018), задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов`язання Управління соціального захисту населення Звенигородської РДА Черкаської області видати останній вказане вище посвідчення, суд виходив з того, що позивач у відповідності до вимог статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” має право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім`ї загиблого ветерана війни, оскільки її померлий чоловік відноситься до ветеранів війни.

27 лютого 2019 року позивач звернулась до управління Пенсійного фонду із заявою про підвищення пенсії як дружина загиблого ветерана війни.

Листом від 10.03.2019 № 25145/02-10 позивача повідомлено, що обов`язковою умовою, за якою сім`ї померлого військовослужбовця мають право на підвищення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги) є смерть військовослужбовця внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного під час воєнних дій та конфліктів. Оскільки як вбачається з матеріалів пенсійної справи ОСОБА_2 та рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.11.2018 у справі № 694/1379/18 чоловік позивача помер внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, тому позивач не має право на отримання підвищеної пенсії відповідно до статті 15 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у збільшенні пенсії на 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність протиправними, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає про таке.

Положеннями ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів в ійни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з нормами статті 2 зазначеного Закону законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.

Нормами статті 4 Закону № 3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до положень статті 7 Закону № 3551-XII до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

До інвалідів війни, відповідно до положень зазначеної статті також належать інваліди з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

З огляду на зазначені правові норми обов`язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Матеріалами справи встановлено та підтверджується рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15.11.2018 у справі № 694/1379/18, що померлий чоловік позивача - ОСОБА_2 мав статус інваліда війни ІІІ групи, його смерть (захворювання, що спричинило смерть), пов`язана з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та на нього поширювалась дія Закону № 3551-XII.

Отже, з аналізу зазначених норм чинного законодавства України та з наявних матеріалів справи, суд дійшов до висновку, що померлий чоловік позивача мав пільги для інвалідів Вітчизняної війни і помер від захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відповідно до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» належить до інвалідів війни, а згідно зі ст. 4 Закону № 3551-XII - до ветеранів війни.

Статтею 10 Закону № 3551-XII визначені особи, на яких поширюється чинність цього Закону, зокрема, такими є сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать:

- утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія;

- батьки;

- один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні;

- діти, які не мають (і не мали) своїх сімей;

- діти, які мають свої сім`ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття;

- діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема, один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.

З системного аналізу вказаних норм слідує, що чинність Закону № 3551-XII поширюється також і на членів сім`ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби.

Враховуючи викладене вище судом встановлено, що чоловік позивача ОСОБА_3 ОСОБА_2 помер внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби.

Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травням 1994 року № 302 особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого».

З матеріалів справи судом встановлено, що Управлінням соціального захисту населення Звенигородської РДА Черкаської області позивачу 21.02.2019 видано посвідчення Серія НОМЕР_1 , згідно з яким позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни.

Абзацом 4 п. 23 ст. 15 Закону № 3551-XII передбачено, що членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Дружинам (чоловікам) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відтак з аналізу наведених норм та обставин справи, суд висновує, що дії відповідача щодо відмови позивачу у збільшенні пенсії на 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність свідчать про недбале ставлення пенсійного органу до вирішення такого важливого питання як пенсійне забезпечення особи, яке гарантується статтею 46 Конституції України і визначено законодавцем як джерело існування громадянина держави, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо позовної вимоги зобов`язати відповідача збільшити пенсію позивачу пенсію на 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з дати подання позивачем заяви про вищевказану виплату з 27.02.2019 суд зазначає про таке.

Завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Разом з тим, враховуючи положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов`язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов`язання вчинити певні дії.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зважаючи на те, що судом встановлено неправомірність дій відповідача щодо відмови позивачу у збільшенні пенсії на 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, суд висновує про необхідність зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , збільшивши розмір пенсії ОСОБА_1 на 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією з 27.02.2019, що є належним способом захисту порушеного права позивача.

Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається (перераховується) з дня звернення з відповідною заявою. Позивач звернувся до відповідача із заявою 27.02.2019.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що докази, наведені відповідачем під час розгляду адміністративної справи є недоведеними та безпідставними та не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію позивача суд дійшов до висновку, що позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до ч.1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2 ,6, 9, 14, 19, 76, 77, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, ідентифікаційний код 21366538) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 у збільшенні пенсії на 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , збільшивши розмір пенсії ОСОБА_1 на 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією з 27.02.2019.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.О. Кульчицький