Ухвала суду № 82462777, 12.06.2019, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

Справа № 500/163/19

12 червня 2019 р.м.Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Хрущ В.Л.,

за участю:

секретаря судового засідання - Осадчука І.О.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Яроша О ОСОБА_2 М.,

розглянувши в підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження заяву представника Виконавчого комітету Тернопільської міської ради та Тернопільської міської ради про закриття провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, Тернопільської міської ради про визнання протиправною відмови Виконавчого комітету Тернопільської міської ради в передачу у власність ОСОБА_3 житлової кімнати в гуртожитку, зобов`язання Виконавчого комітету Тернопільської міської ради передати у власність ОСОБА_3 житлову кімнату в гуртожитку та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, Тернопільської міської ради, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Виконавчого комітету Тернопільської міської ради в передачі у власність ОСОБА_3 , житлової кімнати АДРЕСА_1 гуртожитку АДРЕСА_2 ;

- зобов`язати Виконавчий комітет Тернопільської міської ради передати у власність ОСОБА_3 житлову кімнату АДРЕСА_3 110 в гуртожитку АДРЕСА_2 ;

- стягнути з Тернопільської міської ради моральну шкоду, спричинену її протиправною бездіяльністю та бездіяльністю її виконавчого органу в розмірі 84000 грн.

11.06.2019 року від представника обох відповідачів, Виконавчого комітету Тернопільської міської ради та Тернопільської міської ради, до суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки виниклий спір належить до житлових спорів, які, відповідно, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, незалежно від того, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень.

В судовому засіданні 12.06.2019 року поставлено на обговорення питання, порушене у вищезазначеному клопотанні про закриття провадження у справі на підставі п.1. ч.1 ст.238 КАС України.

Представник відповідачів подане клопотання підтримав, та, з підстав, наведених у ньому, просив задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні проти закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1. ст. 238 КАС України – заперечував, просив відмовити в задоволенні вказаного клопотання.

Розглянувши вказане клопотання, заслухавши представників сторін, - суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у даній справі, - з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України” зазначив, що фраза “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін “судом, встановленим законом” у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …”. Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, “встановленим законом”.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Згідно з ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

З аналізу вказаних норм вбачається, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад.

Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Проте, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень - не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника.

Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового чи немайнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З метою забезпечення правильного й однакового визначення юрисдикції адміністративних судів Пленум Вищого адміністративного суду 20.05.2013 року прийняв постанову №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», в якій судам надані такі роз`яснення: «…Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.».

01.03.2013 року, з метою реалізації конституційних гарантій права на судовий захист, унеможливлення випадків безпідставної відмови у прийнятті заяв, забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства при вирішенні питання юрисдикції та визначення підсудності цивільних справ, керуючись статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ прийняв постанову №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», якою судам надано такі роз`яснення: «… Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин.... У зв`язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).».

Конституційний Суд України в Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні- це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Органи місцевого самоврядування можуть бути, як суб`єктами приватних правовідносин, так і суб`єктами публічних правовідносин. Причому статус державних органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права - цивільні чи публічні вони мають намір реалізувати.

Суд звертає увагу на те, що позивач, намагаючись вирішити існуючий між нею та відповідачами спір, вже раніше неодноразово зверталась до суду в порядку цивільного судочинства.

Копії відповідних судових рішень за наслідками розгляду справ щодо встановлення факту постійного проживання ОСОБА_3 та зобов`язання зареєструвати місце проживання, визнання права користування ОСОБА_3 кімнатою АДРЕСА_1 в гуртожитку АДРЕСА_2 та визнання за нею права на приватизацію вказаної кімнати, - наявні в матеріалах справи.

Предметом розгляду ж у даній справі є допущена, на думку позивача та її представника, відносно неї протиправна довготривала бездіяльність Виконавчого комітету Тернопільської міської ради щодо вирішення житлових питань позивача, яка стосується питання передачі у власність ОСОБА_3 житлової кімнати АДРЕСА_4 та зобов`язання відповідача здійснити передачу у власність позивача вказаної кімнати, та грубе порушення її права на житло відповідачем протягом тривалого часу, незважаючи на ряд судових рішень та всупереч вимогам Житлового кодексу України та Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Таким чином, з аналізу позовної заяви та наявних у справі матеріалів вбачається, що фактичною підставою для звернення позивача до суду є визначене законодавством її право на приватизацію житла у гуртожитку, в якому вона проживає, тобто, - її право на житло.

Суд зазначає, що повноваження відповідача - органу місцевого самоврядування як суб`єкта владних повноважень, визначені у главі 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Так, статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначені, зокрема, повноваження відповідача в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту та зв`язку.

Водночас, правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону визначає Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Статтею 18 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» визначені повноваження органів місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону.

Таким чином, саме Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», який є спеціальним по відношенню щодо Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначені повноваження відповідача у сфері правових, майнових, економічних, соціальних, організаційних питань щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян.

Враховуючи вказані вище норми чинного законодавства України, суд вважає, що відповідач в даній справі при здійсненні повноважень, визначених ст.18 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», - не є суб`єктом владних повноважень у розмінні положень КАС України, а тому суд вважає, що даний спір не підпадає під ознаки адміністративного-правового спору.

При цьому, зважаючи на обґрунтування, які позивач наводить у якості підстав для звернення до суду, - даний спір виник щодо зобов`язання відповідача вчинити дії з метою надання ОСОБА_3 у власність майна, не пов`язані з реалізацією владних управлінських функцій, а спірні правовідносини виникли у житлових правовідносинах, що свідчить про наявність у цій справі приватного інтересу, пов`язаного із потребами окремої особи, яка вступає у приватноправові відносини для задоволення свого приватного інтересу.

Як вже було зазначено вище, відповідно до п. 1 ч. 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з житлових правовідносин.

Житлові спори - особливий різновид спорів, що стосується житлових прав та інтересів громадян і організацій. Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення/припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої).

Таким чином, зважаючи на те, що спірні правовідносини мають приватноправовий характер та пов`язані безпосередньо з житловими правами ОСОБА_3 як мешканки гуртожитку, а предметом судового захисту, фактично, є питання, які стосуються особистих немайнових прав позивача у сфері житлових правовідносин, в яких відповідач не здійснює владних управлінських функцій, а діє як суб`єкт, повноваження якого регулюються положеннями Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», - то такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак адміністративної справи і, відповідно, не може вирішуватись адміністративним судом.

Держава, юридичні особи публічного права, можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.

У цьому випадку той факт, що відповідачами є виконавчий комітет Тернопільської міської ради та сама Тернопільська міська рада, - не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий, відтак має вирішуватися судом за правилами ЦПК України.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.

Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах щодо неможливості розгляду в порядку адміністративного судочинства спорів щодо захисту житлових прав з боку визначених відповідачами суб`єктів владних повноважень, які підлягають розгляду в межах цивільного судочинства, - викладено в постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 року у справі №6-14цс16, постанові Верховного суду від 02.04.2019 року у справі №826/20130/15 та в ряді постанов Великої Палати Верховного Суду: від 18.04.2018 року у справі №806/104/16, від 03.10.2018 року у справі №757/37024/15-а, від 03.04.2019 року у справі №826/11308/18

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому позиція Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду - є обов`язковою для врахування судом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі Zand v. Austria вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>. З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

При цьому, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі та обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом” у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Така ж правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду України від 27.05.2008 року у справі №21-1540во06 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі №11-124апп18.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (право на повноважний суд), ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Враховуючи, що спір пов`язаний із захистом житлового права позивача, - Тернопільський окружний адміністративний суд - не є встановленим законом судом щодо розгляду приватно-правового спору про захист права конкретної фізичної особи на житло.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 1 статті 239 КАС України передбачено, що у якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Відповідно до ч.2 ст.239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Вищенаведені норми законодавства і фактичні обставини існуючого спору, встановлені під час підготовчого провадження, свідчать про те, що дані вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства згідно правил підсудності, визначених ЦПК України, та виключають можливість вирішення судом даного спору в порядку адміністративного судочинства, - а тому провадження в адміністративній справі підлягає – закриттю.

При цьому суд звертає увагу на те, що з огляду на висновки Європейського суду з прав людини, - розгляд цієї справи Тернопільським окружним адміністративним судом по суті, незалежно від змісту прийнятого рішення суду, безумовно призведе до порушення прав усіх учасників справи, більше того, в силу положень статей 319 та 354 КАС України - порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної/касаційної скарги.

Водночас, беззаперечно, враховуючи статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року та положення ч.1 ст.239 КАС України, наявність підстав для закриття провадження у справі в порядку адміністративного судочинства - покладає на суд обов`язок роз`яснити позивачу, з метою уникнення недопущення порушення її ж прав на доступ до правосуддя та розгляд спору повноважним судом, - право на належний та реальний спосіб захисту її прав в порядку, визначеному законом,- тобто, в порядку цивільного судочинства.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 238, статтями 239, 241, 243, 246, 248, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Заяву представника Виконавчого комітету Тернопільської міської ради та Тернопільської міської ради - задовольнити.

2. Провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, Тернопільської міської ради про визнання протиправною відмови Виконавчого комітету Тернопільської міської ради в передачу у власність ОСОБА_3 житлової кімнати в гуртожитку, зобов`язання Виконавчого комітету Тернопільської міської ради передати у власність ОСОБА_3 житлову кімнату в гуртожитку та стягнення моральної шкоди - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

3. Роз`яснити позивачу право на звернення до суду - в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені статтями 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали складено 18 червня 2019 року.

Головуючий суддя Хрущ В.Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В.Л.