Рішення № 82462156, 18.06.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

18 червня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2040/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов позовом ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправну діяльність відповідача, яка полягає у припиненні пенсійних виплат позивачу за період з квітня 2016 року по липень 2018 року включно;

- зобов`язати відповідача сплатити заборгованість по пенсії на адресу позивача з дати припинення з квітня 2016 року включно по липень 2018 року включно;

- судове рішення в межах сплати пенсії за один місяць, прошу допустити до негайного виконання. (а.с.3-6).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку у пенсійному фонді України, як отримувач соціальної допомоги (пенсії) за віком. ОСОБА_1 отримала статус внутрішньо переміщеної особи - переселенця т.я. проживає у населеному пункті м. Стаханов Луганської області, який на даний час перебуває у зоні проведення операції об`єднаних сил та є тимчасово окупованою територією, на якій не діють органи державної влади України. Так в якості внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою, вказаною в довідці ВПО. На підставі отриманого статусу, ОСОБА_1 звернулася до пенсійного фонду України, в особі відповідача, щодо продовження отримання соціальної допомоги у вигляді пенсій. Відповідач прийняв заяву та продовжив пенсійні виплати шляхом перерахування на відповідний банківський рахунок. З квітня 2016 року включно, відповідач припинив виплати пенсії для ОСОБА_1 , як для пенсіонера. Відсутність пенсійних виплат тривала до липня 2018 року включно. З серпня 2018 року пенсійні виплати з боку відповідача було поновлено, але тільки поточні, без урахування часу затримки, за період з квітня 2016 року включно, до липня 2018 року включно. ОСОБА_1 вважає, що дії відповідача порушують її права та інтереси, визначені законами України, а тому за захистом своїх прав звернувся до суду.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 31.05.2019 за вхідним реєстраційним номером 29607/2019 надав відзив на позовну заяву від 27.05.2019 №3171/08-м-74 (а.с.26-32), в якому заперечував проти задоволення позову.

Позивач та представник позивача в судове засідання не прибули, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином (а.с.23,46), просили розглянути справу без їхньої участі (а.с.44).

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином (а.с.22), просив розглядати справу за відсутністю представника (а.с.32).

Відповідно до частини 9статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття в судове засідання учасників справи та відсутність потреби заслухати свідча чи експерта, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу у письмову провадженні, відповідно до частини 9 статті 205 КАС України.

Судом по справі були вчинені такі процесуальні дії:

- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 21.05.209 прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження (а.с.1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 11.06.1999 року Стаханівським МВ УМВС України у Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.7).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_3 від 17.02.2012 (зворотній бік а.с.8).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 14.05.2018 №0000534041 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (а.с.9).

На виконання ухвали суду від 21.05.2019 Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації надало інформацію від 27.05.2019 №1393, в якій зазначено, що ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції з 14.05.2018 по теперішній час (а.с.24).

14.05.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив виплачувати пенсію за новою адресою (а.с.38).

Розпорядженням відповідача від 20.07.2018 №9620 позивача взято на облік з 01.03.2016 (а.с.34).

Відповідачем надано письмову інформацію від 27.05.2019 №3159/03.1-н, в якій зазначив, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрована по АДРЕСА_3 , поставлена на облік в управлінні як внутрішньо переміщена особа з липня 2018 року, отримує пенсію за віком. Пенсія за період з 01.07.2014 по 29.02.2016 виплачена в УПФУ в м. Лисичанську в сумі 1192,41 грн. В нашому управлінні на основну відомість серпня 2018 року пенсіонерці нараховано місячний розмір пенсії за серпень 2018 р. в сумі 1435,00 грн. та заборгованість з місяця звернення, з травня 2018 р. по липень 2018 р, в сумі 4181 грн. В межах фінансування 19 серпня 2018 року виплачено місячний розмір пенсії в сумі 1435,00 грн., на розрахунковий рахунок НОМЕР_4 Ощадбанку України, заборгованість за період з травня 2018 р. по липень 2018 р. в сумі 4181 грн. нарахована, але не виплачена. Заборгованість за минулий період, з 01.03.2016 р. по 31.07.2018 р., відповідно до п.15 Порядку про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, в редакції постанови № 335 від 25.04.2018, будуть виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Станом на 27.05.2019 р. ОСОБА_1 щомісяця перераховується місячний розмір пенсії в сумі 1497,00 грн. (а.с.33).

Вважаючи протиправною діяльність відповідача, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому невиплата призначеної позивачу пенсії за віком, пенсія за період саме з 01.03.2016 по 31.07.2018 є протиправною бездіяльністю відповідача, яка порушує конституційне право позивача на соціальне забезпечення.

При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено, а відповідач допустив протиправну бездіяльність.

Доводи відповідача про те, що виплата заборгованості позивачу буде виплачена при відповідному фінансуванні Пенсійним Фондом України з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365", суд вважає неприйнятними, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, яка утворилась внаслідок відсутності коштів в Пенсійному фонді України, а також щодо особливостей виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1058-IV щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

Крім того, суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов`язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов`язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов`язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених прав ОСОБА_1 вважає за необхідне зобов`язати відповідача виплатити заборгованість по невиплаченій пенсії за період з 01.03.2016 по 31.07.2018.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії позивачу пенсії за період з 01.03.2016 по 31.07.2018, то таким чином пенсія позивачу у розмірі повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 21.05.2019 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 768,40 грн (а.с.1-2).

Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені в повному обсязі, позивачу необхідно відшкодувати 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.03.2016 по 31.07.2018.

Зобов`язати Марківське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Луганській області (92400, Луганська область, Марківський район, селище міського типу Марківка, вул. Центральна, буд.20, код ЄДРПОУ 41247405) виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість з пенсії за період з 01.03.2016 по 31.07.2018.

Допустити рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (92400, Луганська область, Марківський район, селище міського типу Марківка, вул. Центральна, буд.20, код ЄДРПОУ 41247405) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.О. Кисельова