Рішення № 82462079, 27.05.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2019 р. справа № 0940/2341/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Біньковської Н.В.,

за участю: секретаря судового засідання Хоми О.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представників позивача - Борис Л.Д., Гармаш К.Г.,

представника відповідача - Державної служби України з питань праці - Таранова С.І.,

представників відповідача - Управління Держпраці в Івано-Франківській області - Федик Н.Я., Карпаш Г.В.,

представника третьої особи – Лазаріва В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, Управління Держпраці в Івано-Франківській області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Національне агентство України з питань державної служби, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення №60-кт від 17.09.2018, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, інших виплат, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з питань праці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Національне агентство України з питань державної служби, про визнання протиправним та скасування наказу №60-кт від 17.09.2018 "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлення на посаді заступника начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19.09.2018 до дня поновлення на роботі та всіх інших передбачених законом виплат. Позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.12.2018 у справі відкрито провадження та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, позивачу поновлено строк звернення до суду, як такий що пропущено з поважних причин.

Ухвалами суду від 17.01.2019 до участі у справі залучено другого відповідача - Управління Держпраці в Івано-Франківській області, відмовлено у задоволенні клопотання Державної служби України з питань праці про залишення позовної заяви без розгляду, задоволено клопотання Державної служби України з питань праці щодо проведення судових засідань в режимі відеоконференції.

22.01.2019 та 18.03.2019 судом витребувано додаткові докази по справі, про що винесено відповідні ухвали.

Ухвалами Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 у справі продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, витребувано докази.

Ухвалою суду від 25.02.2019 підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказ №60-кт від 17.09.2018 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки позивача протиправно, в період тимчасової непрацездатності, звільнено з посади заступника начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області на підставі частини 2 статті 86 Закону України «Про державну службу», за угодою сторін, при цьому позивач бажання звільнятися не виявляла, заяви про звільнення у вересні 2018 року не подавала, ніяким іншим чином з посадовими особами Держпраці згоди про припинення державної служби не досягала.

Відповідач - Державна служба України з питань праці, скористався правом подання відзиву на позов, в якому стосовно заявлених позовних вимог заперечив з тих підстав, що позивачем особисто подано на ім`я голови Державної служби України з питань праці заяву про звільнення за угодою сторін, без поставлення дати написання заяви та зазначення в тексті заяви дати звільнення за угодою сторін. Зазначив, що на прохання працівників вказати в тексті заяви дату звільнення позивач відмовилась, про що складено акт відмови. В той самий день між головою Держпраці та позивачем досягнута згода про звільнення 18.09.2018, про що свідчить власноруч проставлена на заяві позивача резолюція голови Держпраці з відміткою « ОСОБА_2 до відповідної роботи». На виконання вимог ст.18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» звільнення позивача погоджено із Міністерством соціальної політики України. Вказав, що з 18.09.2018 позивача звільнено з посади, 18.09.2018 позивач ознайомилась із наказом про звільнення, про що свідчить її особистий підпис. Стверджує, що відсутність на заяві про звільнення дати звільнення не є безумовною підставою для висновку про недосягнення сторонами угоди на припинення трудового договору, оскільки такої умови не містить диспозиція ч.2 ст.86 Закону України №889-V-111, п.1 ст.36 КЗпП України, на відміну від розірвання трудового договору за ініціативою працівника. Звернув увагу на те, що позивач власноруч підписала заяву про звільнення, а тому саме від неї залежало зазначення чи не зазначення дати звільнення, жодних зауважень щодо незаконності видачі наказу про звільнення від позивача не надходило. Також зазначив, що позивач відмовилась отримувати трудову книжку, про що складено акт відмови. Щодо перебування під час звільнення на лікарняному зазначив, що позивач 17.09.2018 та 18.09.2018 перебувала на робочому місці та виконувала свої посадові обов`язки, що зазначено в табелі обліку використання робочого часу, наказ про звільнення прийнятий законно та в межах наданих Держпраці повноважень (а.с.110 т.1).

На відзив відповідача - Державної служби України з питань праці, позивач подала відповідь, згідно якої вважає відзив відповідача необґрунтованим, а твердження і міркування у ньому неправдивими та суперечливими. Зазначила що вона, 04.09.2018, не писала та не подавала заяви про звільнення за угодою сторін ані особисто, ані будь-яким іншим чином, оскільки не мала наміру припиняти трудові відносини з відповідачем. Заява, на підставі якої відповідач звільнив її, написана нею ще при прийнятті на роботу в травні 2015 року у примусовому порядку, під примусом начальника служби персоналу О.Дем`яненко, який фактично поставив написання заяви як обов`язкову умову призначення на посаду. Позивач змушена була написати таку заяву, оскільки від того залежало питання щодо її працевлаштування. Не проставлення на заяві про звільнення дати підтверджує факт що дана заява була написана у 2015 році, а не станом на 04.09.2018. Складання акту відмови 04.09.2018 не спростовує факту відсутності домовленості сторін про звільнення за угодою сторін та суперечить будь-якій логіці відносно бажання позивача звільнятись. Також зазначила про інші додаткові підстави незаконності прийнятого відповідачем рішення щодо її звільнення (а.с.13 т.2).

Державною службою України з питань праці на відповідь на відзив подано письмові заперечення, які надійшли на адресу суду 18.02.2019 (а.с.143-148 т.2), в яких відповідач заперечив аргументи та міркування позивача у відповіді на відзив, з підстав того, що вважає підтвердженим факт подання позивачем заяви про звільнення, надав суду докази стосовно перебування позивача 04.09.2018 в адміністративній будівлі Держпраці, письмові докази стосовно подання нею 04.09.2018 заяви про звільнення (а.с.149-159 т.2).

Позивач, з урахуванням письмових заперечень відповідача - Державної служби України з питань праці, надала суду додаткові письмові пояснення в яких наголосила, що 04.09.2018 дійсно перебувала в адміністративній будівлі Держпраці в м АДРЕСА_1 Києві, однак підставою для її перебування було відрядження з 03.09.2018 по 05.09.2018 на виконання окремого доручення голови Держпраці для надання пояснень з питань, викладених у вимозі голови Дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Держпраці України О. ОСОБА_3 . Однак, як зазначила у поясненнях, її фізична присутність в приміщенні Держпраці жодним чином не підтверджує факт написання нею заяви про звільнення і не свідчить про намір звільнятися. Повідомила суду інші обставини справи з підстав, викладених у відповіді на відзив відповідачу, просила позов задовольнити (а.с.244 т.2).

Відповідачем - Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області суду подано суду відзив на позов, в якому просить у задоволенні позову відмовити з підстав визнання правомірним і законним оскаржуваного наказу про звільнення. Вказав про окремі відомі обставини справи, зокрема про те, що 04.09.2018 позивач дійсно перебувала у м. Київ, про що нею подано звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт №424 від 10.09.2018, після чого продовжувала виконувати свої посадові обов`язки, та інші обставини справи (а.с.39 т.2).

На відзив відповідача - Управління Держпраці в Івано-Франківській області, позивач подала відповідь на відзив, згідно якої вважає правову позицію відповідача неправомірною, оскільки предметом позову є незаконне звільнення, а жодних пояснень, підтверджених належними та допустимими доказами стосовно наміру позивача і бажання звільнятись, домовленості про припинення трудового договору за угодою сторін та наявність волевиявлення позивача, відповідачем не надано (а.с.134 т.2).

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Національне агентство України з питань державної служби, надано суду письмові пояснення, в яких зазначено, що за наслідками розгляду скарги позивача щодо порушення посадовими особами Держпраці положень Закону в частині застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді догани за неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів виконавчої влади, звільнення з посади та ненадання відпустки, проведено позапланову виїзну перевірку у Державній службі України з питань праці і встановлено, що суб`єктом призначення не було прийнято рішення про надання згоди на звільнення позивача, а лише надано доручення опрацювати заяву про звільнення. На заяві про звільнення відсутня дата складання такої заяви, не вказаний строк взаємної домовленості із суб`єктом призначення звільнення за угодою сторін. Встановлено порушення законодавства про державну службу в частині звільнення позивача із займаної посади за угодою сторін, що викладено у довідці від 20.11.2018 №45/8. Запропоновано відповідача розглянути питання щодо скасування оскаржуваного наказу про звільнення, на що відповідач не погодився та заперечив висновки перевірки (а.с.31 т.1).

В судовому засіданні позивач та її представники позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві, відповідей на відзиви, додаткових поясненнях. Пояснили, що позивач з травня 2015 по 18.09.2018 працювала на посаді заступника начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області, протиправно за угодою сторін наказом голови Державної служби України з питань праці з 18.09.2018 звільнена в період її тимчасової непрацездатності, за відсутності її волевиявлення та бажання звільнятися. Зазначили, що всі документи, які стали підставою для звільнення сфальсифіковані, про що позивач із заявою про вчинення злочину звернулась до Київської місцевої прокуратури. Вказали, що заява, на яку посилається представник Державної служби України з питань праці, як на підставу волевиявлення та досягнення угоди щодо звільнення, не містить дати її написання і дати ніби-то бажаного звільнення, була відібрана у примусовому порядку ще у травні 2015 при призначенні позивача на посаду. Стверджують, що заява не свідчить про ініціативу позивача щодо звільнення за її згодою. Окрім цього, вважають безпідставним і незаконним звільнення, оскільки у заяві не передбачено строків звільнення, резолюція голови Держпраці на заяві про звільнення не містить її дати, вказує тільки на надання доручення підлеглому працівнику опрацювати заяву, а не прийняття рішення про згоду на звільнення. Зазначили, що за наслідками поданої позивачем скарги Національним агентством України з питань державної служби проведено перевірку, за результатами якої йдеться про скасування рішень, які суперечать законодавству в частині реалізації права позивача на державну службу та про усунення порушень прав державного службовця шляхом скасування наказу про звільнення. Просять позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача - Державної служби України з питань праці у судовому засіданні стосовно задоволення позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позов, запереченні, додаткових поясненнях. Пояснив, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки позивач правомірно звільнена із займаної посади за угодою сторін. 04.09.2018 нею особисто подано заяву про звільнення, без проставлення дати написання заяви та зазначення в тексті заяви дати звільнення, про що складено відповідний акт, відповідальність вносити чи не вносити дату написання заяви лежить на заявникові. Між сторонами досягнута згода про звільнення 18.09.2018, при цьому законодавство не містить вимоги щодо погодження дати звільнення у письмовому виді. Також, законодавство не містить заборони про звільнення за угодою сторін під час перебування працівника на лікарняному. Просить у задоволенні позову відмовити.

Представники відповідача - Управління Держпраці в Івано-Франківській області у судовому засіданні стосовно задоволення позову заперечили з підстав, зазначених у відзиві на позов. Вважають, що позовні вимоги є безпідставними, такими, що не підлягають до задоволення. Просять в задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи в судовому засіданні пояснив, що наказ №60-кт від 17.09.2018 про звільнення ОСОБА_1 є незаконним та підлягає скасуванню.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 стосовно відомих обставин справи пояснив суду, що 04.09.2018 ОСОБА_1 при ознайомленні із матеріалами дисциплінарної справи зазначила про те, що їй краще звільнитись і вийшла в сусідній кабінет де був ОСОБА_2 Через невеликий проміжок часу ОСОБА_2 покликав його щоб зафіксувати подання ОСОБА_1 зави про звільнення та відмови проставляння дати написання заяви. При цьому ОСОБА_2 звернув увагу про відсутність у заяві дати і пропонував ОСОБА_1 її поставити, однак ОСОБА_1 відмовилась, про що було складено відповідний акт. Коли і як ОСОБА_1 писала заяву про звільнення він не бачив, чи була на заяві резолюція не пам`ятає.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 суду пояснив, що 04.09.2018 ОСОБА_1 була викликана до Державної служби України з питань праці для ознайомлення із матеріалами дисциплінарної справи та надання пояснень, написала заяву про звільнення за угодою сторін. Як ОСОБА_1 писала вказану заяву не бачив, вона зайшла до нього із заздалегідь написаною заявою. У заяві відмовилась вказувати дату її написання про що було складено акт, резолюції на заяві не було. В подальшому ОСОБА_1 . сама піднялась до голови Державної служби України з питань праці Чернеги Р.Т., заяву позивача про звільнення за угодою сторін свідок забрав у ОСОБА_5 . Дата звільнення позивача була визначена з дати надходження від Міністерства соціальної політики України погодження звільнення ОСОБА_1 з посади.

Свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 пояснили суду, що 17.09.2018 та 18.09.2018 ОСОБА_1 перебувала на робочому місці, про тимчасову непрацездатність їм не повідомляла.

Свідок ОСОБА_8 надав суду пояснення про підстави проведеної Національним агентством України з питань державної служби перевірки за заявою позивача законності прийняття Державною службою України з питань праці наказу №60- кт від 17.09.2018 про звільнення ОСОБА_1 та виявленні порушення.

Розглянувши адміністративний позов, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, взявши до уваги показання свідків, дослідивши надані суду письмові докази, суд встановив наступне.

В травні 2015 року ОСОБА_1 призначена на посаду заступника начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області.

03.09.2018 ОСОБА_1 надано окреме доручення №106/11-18 прибути до апарату Державної служби України з питань праці о 10 год. 00 хв. 04.09.2018, для надання пояснень з питань викладених у вимозі Голови дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Державної служби України з питань праці О.Дем`яненка (а.с.174 т.1).

Наказом Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 03.09.2018 №450-відр. на виконання окремого доручення голови Державної служби України з питань праці Р.Чернеги від 03.09.2018 №106/11-18 ОСОБА_1 відряджено до м. Києва з 03.09.2018 по 05.09.2018 (а.с.175 т.1).

14.09.2018 ОСОБА_1 надано окреме доручення №205/11-18 прибути до апарату Державної служби України з питань праці о 10 год. 00 хв. 18.09.2018 для ознайомлення з результатами дисциплінарного провадження (а.с.193 т.1).

Наказом Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 17.09.2018 №483-відр. на виконання зазначеного окремого доручення голови Державної служби України з питань праці Р.Чернеги від 14.09.2018 ОСОБА_1 відряджено до м. Києва з 17.09.2018 по 19.09.2018 (а.с.195 т.1).

17.09.2018 позивачем подано службову записку про відсутність законних підстав для направлення у відрядження (а.с.196 т.1).

17.09.2018 головою Державної служби України з питань праці Чернегою Р.Т. надано ОСОБА_1 . окреме доручення №208/11-18 прибути до апарату Державної служби України з питань праці о 10 год. 00 хв. 18.09.2018 для ознайомлення з результатами дисциплінарної справи (а.с.197 т.1).

Наказом Державної служби України з питань праці №60-кт від 17.09.2018 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Управління Держпраці в Івано-Франківські області 18.09.2018 відповідно до ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу», за угодою сторін (а.с.6 т.1).

Підставою звільнення вказано заяву ОСОБА_1 , лист погодження Міністерства соціальної політики України від 13.09.2018 №17670/0/2-18/30.

Відповідно до заяви ОСОБА_9 на ім`я голови Державної служби України з питань праці Чернеги Р.Т. позивач просить звільнити з посади заступника начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області за згодою сторін (а.с.8 т.1).

Вказана заява не містить дати звільнення та не містить зазначення позивачем з якого числа позивач просить її звільнити.

На заяві головою Державної служби України з питань праці Чернегою Р.Т. накладено резолюцію « ОСОБА_2 для відповідної роботи».

Наказом Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 18.09.2018 №201-к оголошено наказ Державної служби України з питань праці №60-кт від 17.09.2018 «Про звільнення ОСОБА_1 » (а.с.50 т.1).

Згідно листків непрацездатності позивач перебувала на лікуванні у період з 17.09.2018 по 11.10.2018 - №529724, з 12.10.2018 по 19.10.2018 - №529830, з 22.10.2018 по 09.11.2018- №529885, з 12.11.2018 - по 30.11.2018 -№486401, з 03.12.2018 по 12.12.2018 - №418033 (а.с.10-12 т.1).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

За змістом статті 86 Закону України «Про державну службу» державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом. Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Згідно з частиною 3 статті 5 вказаного Закону дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Загальні підстави припинення трудового договору визначені приписами статті 36 Кодексу законів про працю України, пунктом 1 частини 1 якої підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.

В пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Тобто, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється.

Крім того, частина 3 статті 83 Закону України «Про державну службу», яка регламентує припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін, визначає, що суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві.

Таким чином, недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постановах від 03.04.2019 у справі №803/497/18, від 06.02.2019 у справі №816/1389/16, від 21.11.2018 у справі №820/243/16.

Судом встановлено, що позивачем власноруч написано заяву про звільнення її з посади за згодою сторін.

Як слідує із заяви про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області за згодою сторін, вона не містить ні дати її написання, ні волевиявлення (пропозиції) позивача на визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати. Резолюція відповідача, що знаходиться на вказаній заяві, також не містить ні пропозиції, ні погодження строку, з якого трудовий договір може бути розірвано.

За таких обставин, суд приходить висновку про не досягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, що, в свою чергу, позбавляє відповідача права на звільнення ОСОБА_1 17.09.2018 відповідно до ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу», за угодою сторін.

При цьому суд звертає увагу, що подання позивачем заяви від 03.09.2018, яка відправлена позивачем відповідачу 04.09.2018 та надійшла на адресу Державної служби України з питань праці 14.09.2018 (а.с. 63-64 т.1, 156-157 т.2), про відкликання заяви про звільнення, хоч і не має юридичних наслідків, однак свідчить про відсутність свідомого волевиявлення позивача щодо звільнення за угодою сторін.

Також, про відсутність волевиявлення позивача щодо звільнення за угодою сторін, на переконання суду, свідчить складений відповідачем акт про відмову в проставленні дати у вказаній заяві (а.с.121 т.1).

Приписами частини першої статті 235 КЗпП України обумовлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

При цьому, відповідно до підп. “з” п.1, п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, основою для визначення середнього заробітку є середньоденна (годинна) заробітна плата.

Відповідно до п.2 цього Порядку, середня заробітна плата за час вимушеного прогулу обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, продовжується у цьому пункті, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Із змісту довідки про заробітну плату ОСОБА_1 (а.с.97 т.2) слідує, що середньоденна заробітна плата позивача становила 1175,00 грн. ((24600,00 грн. +12999,00) : (22+10)).

Таким чином, середній заробіток позивача за весь період вимушеного прогулу позивача складає 199750,00 грн., виходячи з такого розрахунку: 170 робочих днів (період з 18.09.2018 по 27.05.2019 включно) помножити на 1175,00 грн. (розмір середньоденного грошового забезпечення), який підлягає стягненню з Управління Держпраці в Івано-Франківській області, яким проводилось нарахування та виплата заробітної плати під час перебування її на посаді заступника начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області. Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Державної служби України з питань праці є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Також, як необґрунтовані та безпідставні, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про стягнення на її користь інших передбачених виплат.

За наведених вище обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.139 КАС України).

Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За частиною 4 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд з`ясовує склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження факту понесених сум судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано:

- копію Договору №2-19 про надання правової допомоги від 28.01.2019, за яким правничу допомогу позивачу надано адвокатським об`єднанням „Вайз Солюшнс” в особі адвоката Борис Л.Д. У відповідності до пунктів 4.1, 4.4 – 4.6 вказаного договору, ОСОБА_1 сплачує гонорар, який складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в Додатку №1 до цього договору на підставі наданих рахунків, попередня оплата становить 7000 грн., за результатами надання правової допомоги складається акт;

- Додаток №1 до Договору №2-19 від 28.01.2019 (розрахунок вартості послуг – тарифи на послуги);

- акти про надання правової допомоги від 28.02.2019, 11.04.2019 та 03.05.2019 на суму 8475,00 грн., 3600,00 грн., 3000,00 грн., відповідно (а.с.151-153 т.3);

- детальний опис наданих послуг (правової допомоги) по Договору №2-19 про надання правової допомоги від 28.01.2019 (а.с.150 т.3);

- квитанції від 04.02.2019, від 19.03.2019, 11.04.2019, 02.05.2019, 23.05. 2019 на суму 7000,00 грн., 1475,00 грн., 3600,00 грн., 3000,00 грн., 1500,00 грн., відповідно, про оплату послуг згідно Договору №2-19 від 28.01.2019.

Таким чином, позивач документально підтвердив понесені нею судові витрати на правничу допомогу в розмірі 16575,00 грн. згідно договору про надання правової допомоги №03 від 16.01.2019 року.

При цьому, твердження представника відповідача про необґрунтованість судових витрат є безпідставними, необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.

З огляду на перелік юридичних послуг (правової допомоги), що надавалися позивачу, їх вартість, суд вважає, що понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу є співмірними виконаній адвокатом роботі і наданих послуг та стосуються безпосереднього розгляду справи в суді.

Отже, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з питань праці понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16575,00 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ Державної служби України з питань праці №60-кт від 17.09.2018 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області, з 18.09.2018.

Стягнути з Управління Держпраці в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39784625, вул.Незалежності, 67, м.Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 199750,00 грн. (сто дев`яносто дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят гривень).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з питань праці (код ЄДРПОУ 39472148, вул.Десятинна, 14, м.Київ, 01601) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16575,00 грн.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області та в частині стягнення з Управління Держпраці в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць в розмірі 25850,00 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.

У зв`язку з перебуванням судді з 28.05.2019 по 31.05.2018 включно у відпустці, та з 02.06.2019 по 04.06.2019 включно у відрядженні, рішення складене в повному обсязі 14.06.2019.