Рішення № 8245969, 19.01.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 33/55019.01.10 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Міратех Корпорація»

до           товариства з обмеженою відповідальністю «Український Промисловий Банк»

про           стягнення 244862,80 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Березанська А.О. - представник за довіреністю б/н від 16.10.2009 року;

Кустова С.М. - представник за довіреністю б/н від 01.07.2009 року;

від відповідача: Поляков О.Є. - представник за довіреністю № 119-ГО/09 від 19.05.2009

року.

встановив :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міратех Корпорація»звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Український Промисловий Банк»про стягнення 244862,80 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ним та відповідачем було укладено договір банківського рахунку № 31333/01 від 18.07.2007 року.

Згідно з п. 1.1. договору банк відкриває клієнту поточний рахунок №260020131333 в національній валюті, далі –рахунок, і здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунку клієнта у відповідності з чинним законодавством України в т.ч. нормативно-правовими актами Національного банку України та умовами цього договору.

Позивач надав відповідачеві платіжне доручення від 27.01.2009 року за № 87 на перерахування коштів до Державного бюджету України на суму 444000,00 грн.

Відповідач свої зобов’язання не виконав.

20.03.2009 року листом № 49 та 07.04.2009 року та листом № 51 позивач звернувся до відповідача з проханням виконати платіжне доручення від 27.01.209 року за № 87.

Листом від 16.04.2009 року за вих. 23311 відповідач повідомив позивачеві про неможливість виконання розпорядження позивача у зв’язку з призначенням тимчасової адміністрації, введення мораторію, недостатністю коштів на кореспондентському рахунку.

Оскільки відповідач не виконав зобов’язання по перерахуванню коштів позивача, що призвело до виникнення у позивача податкового боргу та нарахування Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва штрафних санкцій у розмірі 219599,25 грн. та 20823,55 грн. Позивач перерахував штрафні санкції до Державного бюджету України у сумі 243281,60 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1224 від 03.06.2009 року та № 1359 від 01.07.2009 року.

П. 6.1. договору передбачено, що банк сплачує клієнту пеню в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу (помилкового платежу або платежу без законних підстав) за кожний день прострочення починаючи від дня порушення до дня виконання зобов’язань (виправлення помилки), але в сумі, що не перевищує 1 % від суми платежу у разі: порушення банком строків виконання доручення клієнта на переказ коштів; порушення банком строків зарахування коштів, які надійшли на рахунок клієнта;

Помилкового переказу коштів з рахунку клієнта, що стався з вини банку, при цьому банк після виявлення помилки, переказує відповідну суму грошей на рахунок клієнта.

Керуючись п. 6.1. позивач нарахував відповідачеві пеню у сумі 4440,00 грн.

На підставі вищевикладеного позивач просить стягнути з відповідача 244862,77 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.07.2009 року порушено провадження у справі № 33/550 і призначено до розгляду на 20.10.2009 року.

20.10.2009 року у судове засідання з’явились представники сторін та подали заяву про продовження строку розгляду справи.

Представники позивача подали документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадженння у справі № 33/550 від 31.07.2009 року.

Представник відповідача вимоги ухвали суду про порушення провадженння у справі № 33/550 від 31.07.2009 року не виконав, заявив усне клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для можливого врегулюввання спору мирним шляхом та для підготовки відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи клопотання представника відповідача, судом оголошується перерва до 30.11.2009 року.

У судове засідання 30.11.2009 року з’явились представники позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи неявку представника відповідача, суд відклав розгляд справи на 19.01.2010 року.

У судове засідання 19.01.2010 року з’явились представники позивача, надали пояснення по справі та просили стягнути з відповідача збитків на суму 240422,77 грн., пені в розмірі 4440,00 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 2448,63 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.

Представник відповідача в судове засідання з’явився, вимоги ухвали Господарського суду м. Києва про порушення провадження у справі від 23.01.2009 року не виконав, проти позову заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського рахунку № 31333/01 від 18.07.2007 року.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з п. 1.1. договору банк відкриває клієнту поточний рахунок №260020131333 в національній валюті, далі –рахунок, і здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунку клієнта у відповідності з чинним законодавством України в т.ч. нормативно-правовими актами Національного банку України та умовами цього договору.

Згідно ч.1 стаття 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ч.1 стаття 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Відповідно до п. 2.1.2. договору банк приймає на себе зобов’язання надавати клієнту всі види розрахунково-касових операцій за рахунком клієнта відповідно до умов цього договору та законодавства України.

П. 2.1.5. договору передбачено, що банк приймає на себе зобов’язання виконувати розрахункові документи клієнта відповідно до черговості їх надходження та в межах залишку коштів на початок операційного дня з урахуванням сум, що надходять протягом операційного дня (поточні надходження).

Згідно з пунктом 7.1.2 статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Позивач надав відповідачеві платіжне доручення від 27.01.2009 року за № 87 на перерахування коштів до Державного бюджету України на суму 444000,00 грн. із призначенням платежу: ПДВ згідно декларації за грудень 2008 року.

Пункт 1.30 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до п. 1.35 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Згідно ч. 3 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Статтею 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до п. 8.4 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

Відповідач не виконав розрахунковий документ позивача.

20.03.2009 року листом № 40 та 07.04.2009 року листом № 51 позивач звернувся до відповідача з проханням виконати платіжне доручення від 27.01.209 року за № 87.

Листом від 16.04.2009 року за вих. № 23311 відповідач повідомив позивачеві про неможливість виконання розпорядження позивача у зв’язку з призначенням тимчасової адміністрації, введення мораторію, недостатністю коштів на кореспондентському рахунку і повідомив, що зазначений розрахунковий документ обліковується на позабалансовому рахунку.

За твердженням представника позивача у зв’язку з позитивним сальдо станом на 01.01.2009 року сума податкового зобов’язання позивача за грудень 2008 року зменшилась і склала 439198,50 грн.

Відповідно до пояснень представника позивача позивач сплатив податковий борг з ПДВ у сумі 441498,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1185 від 01.06.2009 року, виданим ВАТ «ВІЕЙБІ Банк»у м. Києві.

Оскільки відповідач не виконав зобов’язання по перерахуванню коштів позивача, що призвело до виникнення у позивача податкового боргу та нарахування Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва штрафних санкцій у розмірі 219599,25 грн. за несплату податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), що підтверджується податковим повідомленням-рішенням від 02.07.2009 року за № 005758 1520/0 ДПІ у Голосіївському районі м. Києва., що становить 50 % від 439198,50 грн. (сума податкового зобов’язання позивача за грудень 2008 року).

Також на суму податкового боргу з ПДВ у сумі 439198,50 грн. була нарахована пеня у сумі 20823,55 грн., що підтверджується Актом від 16.10.2009 року звірення рахунків платника з бюджетом за період з 1.01.2009 року по 16.10.2009 року.

Позивач перерахував суму податкового боргу та штрафні санкції до Державного бюджету України у сумі 684779,80 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1185 від 01.06.2009 року, № 1224 від 03.06.2009 року та № 1359 від 01.07.2009 року.

За поясненнями представника позивача різниця між сумою за платіжними дорученнями та сумою боргу складає 5158,50 грн., що відповідає сумі штрафу, сплаченого відповідно до податкового повідомлення-рішення № 005759 1520/0 від 02.07.2009 року, який не заявлений у позовний вимогах.

Враховуючи вищезазначене, позивач зазнав збитків на загальну суму 240422,77 грн.

При розгляді спору по суті судом враховано, що згідно з постановою Правління Національного банку України НБУ № 19/БТ від 20.01.2009 року “Про призначення тимчасової адміністрації в товаристві з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»у відповідача введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 21.01.2009 року до 21.07.2009 року.

Крім того, постановою Правління Національного банку України № 447 від 05.08.2009 року у відповідача продовжено мораторій на задоволення вимог кредиторів з 05.08.2009 року до 21.01.2010 року.

Станом на 27.01.2009 року, дату виникнення зобов’язання відповідача перед позивачем, згідно з статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»мораторій - зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Таким чином, відповідач мав здійснити перерахування коштів позивача відповідно до платіжного доручення № 87 на перерахування коштів до Державного бюджету України на суму 444000,00 грн.

Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до п.1 ч.2 статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення:

- протиправної поведінки;

- збитків;

- причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника і збитками;

- вини.

При відсутності хоч би одного з цих елементів цивільна відповідальності не наступає.

Судом встановлено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:

-          протиправність поведінки відповідача (відповідачем порушено умови договору банківського рахунку № 31333/01 від 18.07.2007 року, тобто зобов'язання по перерахуванню коштів);

-          збитки, як результат протиправної поведінки ( у результаті порушення умов договору відповідачем завдано позивачеві збитки);

-          причинний зв'язок між протиправною поведінкою і завданими збитками (саме у зв'язку неналежним виконанням договірних зобов'язань позивачеві були завдані збитки у розмірі суми штрафу та пені);

-          вина особи, що заподіяла збитки (відповідно до статті614 ЦК України та ч.2 статті218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відповідач не надав жодного доказу по справі на підтвердження того, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для перерахування коштів).

Згідно ч.1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 2 статті 193 ГК України передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч.7 статті 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Згідно з ч. 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частини 1 статті 1074 ЦК України передбачає, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що відповідачем порушено умови укладеного з позивачем договору банківського рахунку № 31333/01 від 18.07.2007 року та наявний причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, тому позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача збитків в розмірі 240422,77 грн. визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач просить також стягнути з відповідача пеню у сумі 4440,00 грн.

Згідно з постановою Правління Національного банку України НБУ № 19/БТ від 20.01.2009 року “Про призначення тимчасової адміністрації в товаристві з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»у відповідача введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 21.01.2009 року до 21.07.2009 року.

Крім того, постановою Правління Національного банку України № 447 від 05.08.2009 року у відповідача продовжено мораторій на задоволення вимог кредиторів з 05.08.2009 року до 21.01.2010 року.

Відповідно до частини 3 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» протягом дії мораторію: 1) забороняється здійснювати стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення, та вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України; 2) не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»мораторій - зупинення виконання банком зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.

Частиною 2 статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Тому, хоча відповідачем і було прострочено виконання зобов’язання по договору банківського рахунку № 31333/01 від 18.07.2007 року, але беручи до уваги вищезазначені норми законодавства України, вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені у сумі 4440,00 грн. не підлягає задоволенню.

Частина 1 статті 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частина 2 статті 34 ГПК України передбачає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При розгляді спору по суті судом враховано, що згідно з постановою Правління Національного банку України НБУ № 19/БТ від 20.01.2009 року “Про призначення тимчасової адміністрації в товаристві з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»у відповідача введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 21.01.2009 року до 21.07.2009 року.

Крім того, постановою Правління Національного банку України № 447 від 05.08.2009 року у відповідача продовжено мораторій на задоволення вимог кредиторів з 05.08.2009 року до 21.01.2010 року.

Відповідно до частини 3 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» протягом дії мораторію: 1) забороняється здійснювати стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення, та вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України; 2) не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»мораторій - зупинення виконання банком зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.

Частиною 2 статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Разом з тим, при розгляді справи судом було встановлено порушення прав позивача внаслідок невиконання банком своїх зобов’язань за договором.

Конституцією України закріплений обов’язок держави забезпечувати захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов’язку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов’язаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.

Так, п.5 ч.2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов’язку в натурі.

Аналогічне положення міститься і у ч.2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси суб’єктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обов’язку в натурі.

Судом також враховано, що частиною 3, пунктом 1 частини 4 статті 80 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що з дня свого призначення тимчасовий адміністратор має повне і виняткове право управляти банком та зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів для приведення діяльності банку в правову та фінансову відповідність із вимогами цього Закону та нормативно-правовими актами Національного банку України з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів, зокрема, тимчасовий адміністратор має право продовжувати або припиняти будь-які операції банку.

Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом присудження до сплати збитків у сумі, зазначеній вище.

При цьому, суд зазначає, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань у разі оголошення мораторію, не звільняють ці банки від обов’язку виконувати зазначені зобов’язання.

Аналіз положень частини 2 статті 58, статті 80 та частини 3 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»дає підстави для висновку про те, що банк звільняється від відповідальності, яка виникає саме під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Відносно відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань, яка настала до моменту введення мораторію, чи настане після його зняття або закінчення строку його дії, то до банку така відповідальність може бути застосована.

Положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобов’язань, зокрема, перед клієнтами цих банків на час дії мораторію, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих суб’єктів –клієнтів банку шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів.

Відповідно до п.2 ч.1 статті 49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.5 статті 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати по сплаті державного мита покладаються:

на позивача в сумі 44,32 грн., на відповідача – 2404,31 грн.

Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються:

на позивача в розмірі 2,14 грн., на відповідача –115,86 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (01133, м. Київ, вул. бульв. Лесі Українки, 26; к/р 32000175001 в Головному управлінні НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024, код ЄДРПОУ 19357325) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Міратех Корпорація»(03028, м. Київ, просп. Науки, буд. 41; п/р 26004262401530 у ВАТ «ВіЕйБі Банк», МФО 380537, код ЄДРПОУ 32244943) збитки у сумі 240422 (двісті сорок тисяч чотириста двадцять дві) грн. 77 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 2404 (дві тисячі чотириста чотири) грн. 31 коп. та 115 (сто п'ятнадцять) грн.86 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В частині стягнення пені в розмірі 4440 (чотири тисячі чотириста сорок) грн. 00 коп. відмовити.

4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                             С.М.Мудрий