Рішення № 82444344, 03.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

03 червня 2019 року справа №826/8927/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О. та представників:

позивача: Антохова Я.С.;

відповідача 1: Трембача О.С.;

відповідача 2: Трембача О.С.;

відповідача 3: Трембача О.С.

розглянувши у судовому засідання адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Нікея-ЛТД")до1. Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач 1, ДФС України) 2. Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач 2, ГУ ДФС) 3. Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач 3, ДПІ у Печерському районі)про1) визнання незаконним та скасування рішення (листа) ДПІ у Печерському районі від 11 грудня 2015 року №31914/10/26-55-11-02; 2) визнання незаконним та скасування рішення ГУ ДФС від 04 лютого 2016 року №2161/10/26-15-08-02-14 про результати розгляду первинної скарги; 3) визнання незаконним та скасування рішення ДФС України від 06 квітня 2016 року №7560/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги; 4) зобов`язання відповідача 3 включити відомості з поданої ТОВ "Нікея-ЛТД" податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць листопад 2015 року, доповнення та додатків 2, 3, 4 та 5 до цієї декларації до облікових даних щодо цього товариства в інформаційних базах даних ДФС України

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 03 червня 2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення).

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, у зв`язку з тим, що вважає безпідставною відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2015 року, оскільки спірна податкова декларація подана у встановленому порядку; чинне податкове законодавство не містить прямої заборони контролюючому органу на прийняття податкової звітності, поданої платником податків у паперовому вигляді, а тому рішення відповідача 3 щодо відмови у прийнятті вказаної податкової декларації на паперових носіях, оформлене у вигляді листа від 11 грудня 2015 року №31914/10/26-55-11-02, є незаконним, як наслідок, рішення відповідачів 2 та 3 про залишення скарг позивача на рішення ДПІ у Печерському районі без задоволення є також незаконними.

Рішенням Оружного адміністративного суду міста Києва від 10 січня 2018 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції новий розгляд.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями адміністративну справу передано на розгляд судді Кузьменку В.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду по суті.

Відповідачі надали до суду відзиви на позовну заяву та додаткові пояснення, в яких зазначили, що діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надані, а тому позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач 3 наголошував про обов`язок ТОВ "Нікея-ЛТД" подавати декларацію з податку на додану вартість в електронному вигляді.

Позивач подав відповідь на відзиви, де зазначив про невідповідність відзивів вимогам частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому не може надати оцінку інформації, наведеної у відзивах.

У судовому засіданні 03 червня 2019 року представник позивач підтримав позовні вимоги, представник відповідачів проти позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

ТОВ "Нікея-ЛТД" подало безпосередньо до ДПІ у Печерському районі податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2015 року у паперовій формі разом із додатками 2, 3, 4, 5 та доповненням до неї, яка згідно з відміткою отримана контролюючим органом 09 грудня 2015 року за вхідним №1500068840.

За результатами перевірки поданої декларації відповідач у листі від 11 грудня 2015 року №31914/10/26-55-11-02 "Про відмову у прийнятті" повідомив позивача, що податкова декларація з податку на додану вартість за листопад 2015 року подана у спосіб, що суперечить абзацу другому пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, а саме на паперових носіях, у зв`язку із чим вказана податкова звітність не прийнята як податкова декларація.

Не погоджуючись з рішенням ДПІ у Печерському районі, позивач звернувся із відповідною скаргою до ГУ ДФС, за результатами розгляду якої відповідач 2 прийняв рішення від 04 лютого 2016 року №2161/10/26-15-08-02-14 про результати розгляду первинної скарги, яким скаргу позивача залишено без задоволення.

Знову ж таки, не погодившись із вказаними рішеннями відповідачів 1 та 2, позивач звернувся зі скаргою до ДФС України.

Рішенням ДФС України від 06 квітня 2016 року №7560/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги рішення (лист) ДПІ у Печерському районі від 11 грудня 2015 року №31914/10/26-55-11-02 про відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2015 року з додатками 2, 3, 4, 5 та рішення ГУ ДФС про результати розгляду первинної скарги від 04 лютого 2016 року №2161/10/26-15-08-02-14 залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції Верховний Суд зазначив наступне:

"Пунктом 49.4 статті 49 Податкового Кодексу України визначено, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Водночас цим же пунктом у певних випадках допускається подання податкової звітності в інший, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті спосіб, тобто особисто платником податків або уповноваженою на це особою або надісланням поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення.

Верховний Суд, проаналізувавши зміст положень статей 48, 49 Податкового Кодексу України, дійшов висновку про те, що недодержання платником податків приписів пункту 49.4. статті 49 Податкового Кодексу України щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі та надання такої звітності у паперовій формі само по собі не є підставою для відмови у прийнятті податкової декларації за умови наявності у поданих документах реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі №810/1570/16.

Суди попередніх інстанцій на наведене уваги не звернули та не з`ясували, чи було подано Товариством податкову звітність з відображенням у ній реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового Кодексу України, чи відповідають дії ДПІ щодо відмови у прийнятті податкової звітності Товариства вимогам пункту 49.8 Податкового Кодексу України.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій зроблено передчасний висновок про безпідставність адміністративного позову, не забезпечено повного і всебічно з`ясування обставин в адміністративній справі, не вжито визначених законом заходів для з`ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.".

Відповідно до частини п`ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог з урахуванням обов`язкових висновків Верховного Суду, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає про наступне.

Згідно з пунктом 49.3 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент подання спірної податкової звітності) податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Поряд із цим пункт 49.4 статті 49 Податкового кодексу України встановлює, що платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Такі норми щодо необхідності подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі діють з 01 січня 2015 року, а саме з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII.

Таким чином, починаючи з 01 січня 2015 року, платники податків зобов`язані подавати податкову звітність з податку на додану вартість в електронній формі.

За вимогами пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Відповідно до пункту 49.9 статті 49 Податкового кодексу України за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

З наведених правових норм слідує, що у разі не дотримання платником податків вимог статті 49 Податкового кодексу України, контролюючий орган не має обов`язку приймати таку податкову звітність.

Підпункт 49.11.1 пункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України передбачає, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв`язку, - протягом п`яти робочих днів з дня її отримання.

Разом із тим, з огляду на висловлену Верховним Судом позицію, недодержання платником податків приписів пункту 49.4. статті 49 Податкового Кодексу України щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі та надання такої звітності у паперовій формі не є підставою для відмови у прийнятті податкової декларації за умови наявності у поданих документах реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.

Так, відповідно до пункту 48.3 статті 48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Згідно з пунктом 48.4 статті 48 Податкового кодексу України передбачено, що у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов`язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.

На підставі наявної у справі копії податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2015 року з додатками 2, 3, 4, 5 суд встановив, що вона містить необхідні обов`язкові реквізити, відповідає нормам та змісту податку на додану вартість, підписана керівником підприємства.

При цьому посилань на будь-які порушення при заповненні та поданні податкової звітності за листопад 2015 року лист ДПІ у Печерському районі від 11 грудня 2015 року №31914/10/26-55-11-02 не містить, що свідчить про порушення контролюючим органом вимог підпункту 49.11.1 пункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що підстави для відмови у прийнятті податкової декларації ТОВ "Нікея-ЛТД" з податку на додану вартість за листопад 2015 року не узгоджуються з нормами Податкового кодексу України, а тому рішення ДПІ у Печерському районі про відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2015 року, викладене у листі від 11 грудня 2015 року №31914/10/16-55-11-02, є протиправним та підлягає скасуванню.

В частині вимог про скасування рішень відповідачів 1 і 2 про результати розгляду скарг суд зазначає наступне.

Статтею 56 Податкового кодексу України врегульовано порядок оскарження рішень контролюючих органів.

Згідно з абзацом третім пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Оскаржувані рішення прийняті за результатами вирішення податкового спору під час адміністративного оскарження.

Разом з тим, завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення зокрема про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Отже, з наведених процесуальних норм випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року № К/9901/1141/18.

Однак, у даному випадку оскаржувані рішення відповідача 1 та відповідача 2 не містять приписів вчинити обов`язкові дії позивачу та не створюють жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав позивача, а тому не є рішенням суб`єкта владних повноважень (актом індивідуальної дії) у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, не порушує права, свободи чи інтереси ТОВ "Нікея-ЛТД" у сфері публічно - правових відносин.

Суд звертає увагу, що у рішеннях про результати розгляду скарги від 06 квітня 2016 року №7560/6/99-99-11-02-02-15 та від 04 лютого 2016 року №2161/10/26-15-08-02-14 ДФС України та ГУ ДВС лише висловили свою позицію та підтримала правомірність рішення ДПІ у Печерському районі, не встановлюючи при цьому додаткових обов`язків для ТОВ "Нікея-ЛТД".

З огляду на викладене, суд вважає, що рішення відповідачів 1 та 2 про результати розгляду скарг ТОВ "Нікея-ЛТД", прийняті у процедурі адміністративного оскарження, не порушують прав позивача та не підлягають скасуванню у судовому порядку.

Суд також не погоджується із вимогами про зобов`язання відповідача 1 включити відомості з поданої ТОВ "Нікея-ЛТД" податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць листопад 2015 року, доповнення та додатків 2, 3, 4 та 5 до цієї декларації до облікових даних щодо цього товариства в інформаційних базах даних ДФС України, у зв`язку із їх передчасністю, оскільки скасування рішення про відмову у прийнятті податкової звітності вказує на те, що спірна податкова декларація вважається прийнятою, що, у свою чергу, створює у відповідача 1 обов`язок подальшого відображення її показників в інформаційних базах даних.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем 3 не доведено правомірності рішення про не прийняття податкової звітності з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Нікея-ЛТД" підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про відмову у прийнятті податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" з податку на додану вартість за листопад 2015 року, викладене у листі від 11 грудня 2015 року №31914/10/16-55-11-02.

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" понесені ним витрати по сплаті судового збору розмірі 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7; ідентифікаційний код 33546858);

Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 2; ідентифікаційний код 39669867);

Головне управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 39439980);

Державна фіскальна служба України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8; ідентифікаційний код 39292197).

Дата складення повного рішення суду - 13 червня 2019 року.

Суддя В.А. Кузьменко