Рішення № 8243647, 13.01.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 54/24613.01.10 За позовом           Міністерства транспорту та зв’язку України

до                     1) Державного підприємства "Адміністрація річкових портів";

                              2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрамар 2007"

про визнання недійсним договору

Суддя Демченко Т.С.

Представники:

від позивача          Базима Є.В., за дов. № 7462/15/14-09 від 30.12.2009 р.

від відповідача-1           Полікарпов А.О., за дов. № 01.05-79Д від 27.03.2009 р.

від відповідача-2           Коротчук О.В., за дов. б/н від 08.07.2009 р.

У судовому засіданні 13.01.2010 р. відповідно до ст. 85 ГПК України за згодою представників сторін судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Міністерство транспорту та зв’язку України звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрамар 2007" про визнання недійсним договору оренди № 88-ОР/01-12 від 25.12.2007 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладений без згоди органу, уповноваженого управляти переданим в оренду майном, та з порушенням вимог розпорядження Кабінету Міністрів України № 1231-р від 24.12.2007 р. "Деякі питання розпорядження об’єктами державної власності", яким зупинено укладання нових договорів оренди об’єктів державної власності.

Ухвалою суду від 19.06.2009 р. порушено провадження у справі № 54/246, розгляд справи призначено на 22.07.2009 р.

Представник відповідача-2 в судове засідання 22.07.2009 р. не з’явився, витребуваних документів суду не надав, про причини неявки не повідомив.

Представниками позивача та відповідача-1 подано спільне клопотання про вирішення спору у більш тривалий строк, ніж передбачено ч. 1 ст. 69 ГПК України. Клопотання судом задоволено, строк вирішення спору продовжено.

Представником відповідача-1 подано заяву про визнання позову.

Ухвалою суду від 22.07.2009 р. розгляд справи відкладено на 11.09.2009 р.

У поданому відзиві на позов відповідач-2 просив залишити позов без задоволення, посилаючись на те, що позивачем не доведено обставини, з якими закон пов’язує недійсність договору.

У судовому засіданні 11.09.2009 р. оголошувалася перерва до 28.10.2009 р., у судовому засіданні 28.10.2009 р. оголошувалася перерва до 25.11.2009 р., а у судовому засіданні 25.11.2009 р. оголошувалась перерва до 13.01.2010 р.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши у судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд

ВСТАНОВИВ:

25.12.2007 р. між Державним підприємством "Адміністрація річкових портів" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрамар 2007" був укладений договір оренди № 88-ОР/1-12, відповідно до умов якого відповідач-1, як орендодавець, передає, а відповідач-2, як орендар, приймає у строкове платне користування теплохід "Світанок-6" (інв. № 8007).

Згідно з п. 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше підписання сторонами договору та акта приймання-передачі майна.

01.01.2008 р. сторонами був підписаний акт приймання-передачі об’єкту оренди, визначеного п. 1.1. договору.

Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в ст. 759 ЦК України.

Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Як передбачено ч. 1 ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з ч. 2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 1 Статуту Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" відповідач-1 є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, що засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв’язку України та підпорядковується Укрморрічфлоту.

Статтею 74 ГК України передбачено, що державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Згідно зі ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Пунктом 4.2. Статуту відповідача-1 передбачено, що майно підприємства є державною власністю і належить йому на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, закріпленим за ним, у порядку встановленому органом управління, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать законодавству та статуту.

Відповідно до ст. 326 ЦК України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб’єктами.

Згідно з ч. 3 ст. 22 ГК України повноваження суб’єктів управління у державному секторі економіки –Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб’єктів господарювання визначаються законом.

Правові основи управління об’єктами державної власності визначаються Законом України "Про управління об’єктами державної власності".

Відповідно до ст. 3 вищезазначеного Закону до об’єктів управління державної власності належить в тому числі майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям. Суб’єктами управління об’єктами державної власності серед інших є міністерства та інші органи виконавчої влади.

Пунктом 30 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про управління об’єктами державної власності" визначено, що уповноважені органи управління, яким в даному випадку є Міністерство транспорту та зв’язку України, відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об’єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

Як свідчать матеріали справи, листом за вих. № 01-05-347 від 17.09.2007 р. відповідач-1 направив позивачу на погодження проекти договорів оренди, які планується укласти з суб’єктами господарювання, в тому числі з відповідачем-2. Серед переліку договорів, доданих до листа, відсутній проект договору оренди теплоходу "Світанок-6". Листом за № 5049/16/14-07 від 30.10.2007 р. позивач погодив укладання відповідачем-1 лише тих договорів оренди, які були зазначені у листі відповідача-1 від 17.09.2007 р.

Таким чином, Міністерство транспорту та зв’язку України, як суб’єкт, уповноважений управляти об’єктами державної власності, не надавав згоду і не погоджував проект договору оренди теплоходу "Світанок-6".

Як визначено ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України, відповідно до якої:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Оскільки матеріали справи не містять, а відповідачами в ході розгляду справи не було надано доказів того, що позивач надавав згоду на укладення оспорюваного договору оренди чи погоджував проект договору, суд вважає, що вказаний договір підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, –відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ч. 2 ст. 202 ГК України підставами припинення господарського зобов’язання є його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Виконання господарського зобов’язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов’язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов’язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Згідно зі ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Таким чином, на відповідача-2 покладається обов’язок повернути відповідачеві-1 об’єкт оренди.

З урахуванням викладених вище обставин справи, наявних у матеріалах справи письмових доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно зі ст. 49 ГПК України покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Визнати недійсним договір оренди № 88-ОР/01-12 від 25.12.2007 р., укладений між Державним підприємством "Адміністрація річкових портів" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрамар 2007".

3.          Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрамар 2007" (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 16, ідентифікаційний код 35093628) повернути Державному підприємству "Адміністрація річкових портів" (04071, м. Київ, вул. Електриків, буд. 14, ідентифікаційний код 33404067) теплохід "Світанок-6" (інв. № 8007).

4.          Стягнути з Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" (04071, м. Київ, вул. Електриків, буд. 14, ідентифікаційний код 33404067) на користь Міністерства транспорту та зв’язку України (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14) 42 (сорок дві) гривні 50 коп. державного мита та 156 (сто п’ятдесят шість) гривень 25 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрамар 2007" (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 16, ідентифікаційний код 35093628) на користь Міністерства транспорту та зв’язку України (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14) 42 (сорок дві) гривні 50 коп. державного мита та 156 (сто п’ятдесят шість) гривень 25 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного тексту рішення, оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України.

Суддя                                                                       Т.С. Демченко

          Датою підписання повного тексту рішення є 14.01.2010 р.