Рішення № 82436117, 17.05.2019, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

17.05.2019

Справа №489/864/18

Провадження №2/489/618/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2019 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого – судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань – Середою А.В.,

за участю: представника позивача та третьої особи – Бараненко Д.В., представника відповідача – Бєлової Р.В., представника третьої особи – Запорожець Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , законний представник малолітньої особи – ОСОБА_3 , третя особа – Служба у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради, ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 . Свої вимоги мотивувала тим, що відповідач – її онук, хоча і зареєстрований за вказаною адресою, проте не проживає в вищезазначеній квартирі з 2012 року, не бере участі в утриманні житла, не сплачує комунальні послуги. Однак реєстрація відповідача за адресою не дає можливості позивачу реалізовувати своє право користування належним чином. Посилаючись на вищевикладене, позивач просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 21 лютого 2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, залучено в якості третьої особи без самостійних вимог – ОСОБА_4 .

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановленні наступні факти та відповідно правовідносини.

Квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_5 , на підставі договору купівлі-продажу від 24.07.2002 р. посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Барсковою Л.Є., та зареєстрованому в Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 17767.

ОСОБА_3 є рідною матірю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідченням чого є свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 (а.с 74).

Відповідно до довідки з Комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 29.12.2018 року за вих. № 3262, станом на 28.12.2012 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_6 в цілому на підставі договору купівлі – продажу від 24.07.2002 року, зареєстрованого в ММБТІ 07.08.2002 року.

У зв`язку з одруженням 31 серпня 2004 року позивач змінила прізвища на « ОСОБА_7 », що підтверджується копією заочного рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02.11.2017 р. (а.с. 10).

Відповідно до розпорядження Миколаївського міського голови від 19.02.2016 року № 28р АДРЕСА_2 перейменовано на вулицю Театральна.

Відповідно до картки реєстрації особи, ОСОБА_2 07.08.2008 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 разом з матір`ю ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно довідок про зняття з реєстрації місця проживання особи, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 знята з місця реєстрації спірної квартири на підставі рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 02.11.2017 року №489/4215/17; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , знятий з місця реєстрації спірної квартири на підставі рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 08.06.2018 №489/864/18.

Згідно протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 27.10.2018 року та протоколу допиту потерпілої, ОСОБА_3 звернулася до Інгульського ВП ГУНП в Миколаївській області з заявою про вжиття заходів, оскільки в період часу з 25.10.2018 року по 27.10.2018 року, коли вона з дитиною та чоловіком були відсутні в квартирі АДРЕСА_1 , в якій вона з дитиною зареєстровані, кимось були замінені вхідні двері, у зв`язку з чим, вона не може потрапити до квартири зі своєю сім`єю.

Позивачем долучено копію договору купівлі-продажу квартири від 07.09.2018 року за яким ОСОБА_8 , представником якої є ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 ) продала (передала у власність) ( ОСОБА_11 ) ОСОБА_4 , Покупець купила (прийняла у власність) квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.09.2019 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано на праві приватної власності у розмірі 1/1 частки за ОСОБА_4 .

Крім того, згідно листа Інгульського ВП ГУНП в Миколаївській області від 09.04.2019 року за вих. № 6645/51-2019, вбачається, що відділу поліції містяться матеріали ЄРДР № 12018150040004296 від 27.10.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 356 КК України, за заявою ОСОБА_3 з 2014 року по 2019 рік, які направлені до Миколаївської місцевої прокуратури № 2 за вих № 4914/51-2019 від 14.03.2019 року.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім?ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім?ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Стаття 150 ЖК України передбачає, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підтвердження позовних вимог, ні позивачем, ні представником позивача не надано жодного доказу на підтвердження факту не проживання відповідача у спірній квартирі. Натомість відповідач не одноразово зверталася до органів поліції з заявами про вчинення позивачкою перешкод у користуванні квартирою.

Крім того, посилання позивача про те, ОСОБА_3 , з сином ОСОБА_2 , на протязі не менш ніж 5 років не проживає у спірній квартирі, на підтвердження зазначеного суду надано рішення Ленінського районного суду від 02.11.2017 року про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 , судом не береться до уваги, оскільки рішенням Ленінського районного суду від 02.11.2017 року про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 скасовано ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30.01.2019 року, справа призначено до судового розгляду.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Оскільки у задоволені позову ОСОБА_12 відмовлено, у відповідності до вимог п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , законний представник малолітньої особи – ОСОБА_3 , третя особа – Служба у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради, ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_8 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , РНКОПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Служба у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради, юридична адреса: м.Миколаїв, пр.Богоявленський, 1

Суддя Ленінського районного

суду міста Миколаєва Н.О. Рум`янцева

Повний текст судового рішення складено «18» червня 2019 року.