Рішення № 8243231, 11.01.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 53/61011.01.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М енд С форвардінг Ко»

до Приватного підприємства «Виноманія»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Дочірнього підприємства «Адідас-Україна»

про стягнення 9717,00 грн.

                                                                                 Суддя Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача: Бойко Ю.А. –представник за довіреністю б/№ від 10.09.2009р.

від відповідача: не з’явились

від третьої особи: не з’явились

суть спору:

Заявлено позов про стягнення з Приватного підприємства «Виноманія»збитків в розмірі 9717,00 грн. за нестачу вантажу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем, на підставі укладеного Договору № 186 перевезення вантажів по території України від 28.05.2009р., було замовлено у відповідача, на підставі разового договору-заявки на надання транспортних послуг по Києву та території України до Договору № 186 від 28.05.2009р., перевезення вантажу (спортивний одяг «ADIDAS», який належить ДП «Адідас-Україна»і який надав позивачу заявку на здійснення транспортного перевезення № ТО08006 від 26.05.2009р.) за маршрутом м. Обухів –м. Дніпропетровськ вартістю 1181993,60 грн. Після здійснення відповідачем перевезення за заявкою та прибуття вантажу у місце розвантаження виявилась нестача вантажу в кількості 2-х коробок, про що представником вантажоодержувача та за участю водія здійснено відмітку у товарно-транспортній накладній № ТО 08006/01. Вартість невистачаючого вантажу була відшкодована позивачем ДП «Адідас-Україна»у повному обсязі –в сумі 9717,00 грн., а тому позивач на підставі ст.ст. 222, 224, 228 Господарського кодексу України, ст. 526, 1191 Цивільного кодексу України просив суд стягнути з відповідача в порядку регресу понесені збитки в сумі 9717,00 грн. внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань за Договором № 186 від 28.05.2009р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2009р. порушено провадження у справі № 53/610, розгляд справи призначено на 16.11.2009р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2009р. у зв’язку з нез’явленням в засідання суду повноважного представника відповідача та невиконанням останнім вимог суду, викладених в ухвалі про порушення провадження у справі, розгляд справи було відкладено на 07.12.2009р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2009р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Дочірнє підприємство «Адідас-Україна»та відкладено розгляд справи на 11.01.2010р.

Представник позивача в судовому засіданні 11.01.2010р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання у справі, відповідач в жодне судове засідання не з’явився, письмових доказів, пояснень та заперечень по суті спору не надав, вимоги ухвали суду від 30.10.2009р. не виконав.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відомості про місцезнаходження відповідача є достовірними, оскільки підтверджені Витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 12.11.2009р. № 21-10/7975-3, наданим позивачем.

Відповідно до вимог ст. 87 ГПК України суд належним чином повідомив сторін про розгляд справи ухвалами суду від 30.10.2009р., від 16.11.2009р. та від 07.12.2009р. про що свідчать відмітки про відправку на зворотній стороні вказаних ухвал, повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання та реєстри відправки поштової кореспонденції.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

Представник третьої особи в судове засідання 11.01.2010р. не з’явився, вимог ухвали суду від 07.12.2009р. не виконав, про поважність причин нез’явлення повноважного представника третьої особи суд не повідомлений.

При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відсутності відповідача відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 11.01.2010р. за згодою представника позивача, в порядку ст. 85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

26.05.2009р. ДП «Адідас-Україна», як замовник надало заявку позивачу –ТОВ «М енд С форвардінг Ко», як експедитору, на здійснення транспортного перевезення № ТО08006 відповідно до якої сторонами було погоджено: маршрут перевезення: Обухів –Дніпропетровськ, вартість вантажу: 1181993,60 грн., строк доставки вантажу: 29.05.2009р.

28.05.2009р. між позивачем –ТОВ «М енд С форвардінг Ко», як замовником, та відповідачем –ПП «Виноманія», як перевізником, було укладено Договір № 186 на перевезення вантажів по території України (далі –Договір № 186), який підписано представниками замовника та перевізника, посвідчено печатками сторін (належним чином засвідчена позивачем копія якого знаходиться в матеріалах справи, а оригінал досліджено судом в судовому засіданні), відповідно до умов якого перевізник (відповідач) за плату здійснює перевезення довіреного йому замовником (позивачем) вантажу в пункт призначення, зазначений замовником у разовому договорі-заявці та видає його особі, уповноваженій замовником на одержання вантажу та вказаній у супровідних документах (п. 1.1. Договору № 186).

Умовами Договору № 186 сторони погодили, що згідно даного договору перевезення здійснюються перевізником у відповідності із умовами заявки, що надається замовником та підписується уповноваженими представниками сторін при обов’язковій наявності печатки замовника та перевізника (п. 2.1.). Підставою для одержання вантажу перевізником до перевезення є дорожній лист, завірений печаткою перевізника, при пред’явленні водієм або іншим представником перевізника та/або документ, що посвідчує його особу: паспорт громадянина України, посвідчення водія (п. 2.2.). Видача вантажу вантажоодержувачу проводиться особі, особистість котрої оговорено у заявці та позначеній у ТТН, при наданні нею копії документів, що посвідчують її особу (п. 2.3.). Перевізник зобов’язаний: прийняти для перевезення вантаж, зазначений у ТТН (п. 3.1.3.), прийняти на себе повну матеріальну відповідальність за збереження та охорону вантажу в ході перевезення, під час стоянок автотранспорту, при його навантаженні/розвантаженні (п. 3.1.9.), своєчасно доставити ввірений вантаж у пункт призначення та передати його вантажоодержувачу, згідно з мовами заявки (п. 3.1.14.). Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту його отримання до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу. В разі втрати, пошкодження або псування вантажу перевізник оплачує замовнику повну суму нестачі або вартість пошкодженого, зіпсованого вантажу (п. 5.1.2.).

Згідно з разовим договором-заявкою на надання транспортних послуг по Києву та території України до Договору № 186 від 28.05.2009р., позивачем –ТОВ «М енд С форвардінг Ко», як замовником було замовлено у відповідача перевезення вантажу –«АЛ-КО»«Адідас»за маршрутом: Мартусівка-Київ-Дніпропетровськ, дата завантаження 28.05.2009р., термін доставки 29.05.2009р. до 18:00, адреса завантаження Мартусівка, вул. Моісеєва, 70, адреса вантажовідправника Київ, пр.-т. Червонозоряний, 119 «АЛ-КО Кобер», адреса розвантаження Дніпропетровськ, вул. Труда, 9 сховище «М енд С форвардінг Ко», Дніпропетровськ, вул. Бабенко, 25 «Епіцентр».

Відповідно до товарно-транспортної накладної № ТО8006/01, відповідачем було здійснено перевезення вантажу в загальній кількості 120 місць: спорттовари за маршрутом: м. Обухів –м. Дніпропетровськ, вантажовідправник ДП «Адідас-Україна», перевізник –ПП «Виноманія»(водій Клюєв О.Ю.), вантажоодержувач –Магазин Дніпро 9 Комфі вул. Набережно-Заводська, 97Д, Магазин Дніпро 11 Терра вул. Героїв Сталінграду, 118Д.

При прийманні вантажу на місці було виявлено недостачу в кількості 2-х коробок, про що здійснено відповідні відмутки у ТТН та підтверджується розпискою водія відповідача Клюєва О.Ю.

Згідно з претензією ДП «Адідас-Україна»№ 765 від 04.05.2009р., адресованої позивачу, ДП «Адідас-Україна» посилаючись на те, що при перевезенні вантажу за накладною № ТО08006/01 за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережно-Заводська, 97Д було виявлено недостачу в кількості 1 місця (коробки), тобто перевізник передав не 69 коробок, а 68, про що було здійснено відповідну помітку у ТТН № ТО08006/01. При прийманні вантажу за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 118Д було виявлено недостачу в кількості 1 місця (коробки), тобто перевізник передав не 51 коробок, а 50, про що було здійснено відповідну помітку у ТТН № ТО08006/01. Враховуючи викладене, ДП «Адідас-Україна»вимагало протягом семи календарних днів з моменту отримання претензії, перерахувати на свою користь 9717,00 грн.

Відповідно до банківської виписки з особового рахунку позивача останній перерахував ДП «Адідас-Україна»9717,00 грн. в якості відшкодування збитків згідно з претензією № 765 від 04.05.2009р.

В свою чергу, позивачем було надіслано відповідачу претензію № 17-2/929 від 07.09.2009р., в якій позивач посилаючись на те, що при перевезенні відповідачем згідно заявки вантажу сталася його недостача, розмір фактично завданої шкоди склав 9717,00 грн., просив відповідача оплатити вартість недостачі вантажу в сумі 9717,00 грн.

Як зазначав позивач у позові, відповідач жодної відповіді на претензію № 17-2/929 від 07.09.2009р. не надав і не відшкодував вартість недостачі вантажу при перевезенні згідно заявки в сумі 9717,00 грн., що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Стаття 316 Господарського кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Ст. 526 Цивільного кодексу України 2004 року передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Ст. 929 Цивільного кодексу України 2004 року визначає, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Стаття 931 Цивільного кодексу України 2004 року встановлює, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.          

Ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»від 1 липня 2004 року № 1955-IV встановлює, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Стаття 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»від 1 липня 2004 року № 1955-IV передбачає відповідальність клієнта за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Згідно статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно статті 906 Цивільного кодексу України, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором.

Згідно статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Стаття 225 Господарського кодексу України встановлює, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно статті 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Вимогами статті 1191 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене судом встановлено, що на підставі укладеної між позивачем та третьою особою (ДП «Адідас-Україна») заявкою на здійснення транспортного перевезення № ТО08006 від 26.05.2009р., позивач зобов’язався надати транспортні послуги замовнику (ДП «Адідас-Україна»).

В свою чергу, позивачем для здійснення перевезення належного ДП «Адідас-Україна»вантажу було залучено в якості перевізника відповідача шляхом укладення з ним Договору № 186 від 28.05.2009р. перевезення вантажів по території України та разового договору-заявки на надання транспортних послуг по Києву та території України до Договору № 186 від 28.05.2009р. позивачем, як замовником було замовлено у відповідача перевезення вантажу –спортивні товари за маршрутом: Мартусівка-Київ-Дніпропетровськ, дата завантаження 28.05.2009р., термін доставки 29.05.2009р. до 18:00, адреса завантаження Мартусівка, вул. Моісеєва, 70, адреса вантажовідправника Київ, пр.-т. Червонозоряний, 119 «АЛ-КО Кобер», адреса розвантаження Дніпропетровськ, вул. Труда, 9 сховище «М енд С форвардінг Ко», Дніпропетровськ, вул. Бабенко, 25 «Епіцентр».

Як встановлено судом, після здійснення відповідачем перевезення при прийманні вантажу вантажоодержувачем було виявлено нестачу вантажу в кількості 2-х коробок.

Вартість нестачі вантажу була відшкодована позивачем третій особі у повному обсязі шляхом перерахування 9717,00 грн. на рахунок третьої особи, що підтверджується банківською випискою з особового рахунку позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач на підставі ст.ст. 22, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 228 Господарського кодексу України набув право регресу щодо відшкодування за рахунок відповідача понесених збитків у вигляді вартості нестачі.

Враховуючи те, що ст. 906 Цивільного кодексу України та п. 5.1.2 Договору № 186 від 28.05.2009р. визначено, що саме перевізник (відповідач) несе повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту його отримання до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу. В разі втрати, пошкодження або псування вантажу перевізник оплачує замовнику повну суму нестачі або вартість пошкодженого, зіпсованого вантажу, обставина справи щодо фактичної нестачі вантажу при здійсненні відповідачем перевезення підтверджується записом у товарно-транспортній накладній, суд вбачає по-перше: вину відповідача у заподіянні позивачу збитків саме в розмірі 9717,00 грн., по-друге, позивачем доведено належними та допустимими доказами, що саме внаслідок дій відповідача позивачу завдано збитків в якості втрат, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрат, які особа зробила для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), зокрема перерахування позивачем власнику вантажу вартість втраченого вантажу в сумі 9717,00 грн., а по-третє: позивачем доведено причинно-наслідковий зв’язок між діями відповідача відносно здійсненого перевезення вантажу по Договору № 186 від 28.05.2009р. та погодження сторонами заявки та негативним наслідком зазначених дій щодо господарської діяльності позивача - понесення реальних збитків в розмірі 9717,00 грн., право на відшкодування яких позивач отримав в порядку регресу на підставі ст.ст. 22, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 228 Господарського кодексу України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 9717,00 грн. завданих збитків є обґрунтованою та законною, була доведена позивачем належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 80, 81, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Виноманія»(03127, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 100/2, ідентифікаційний код 32768130 з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «М енд С форвардінг Ко»(02092, м. Київ, вул. О. Довбуша, 37, ідентифікаційний код 32305728) збитки в розмірі 9 717 (дев’ять тисяч сімсот сімнадцять) грн. 00 коп., а також 102 (сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                                                                                                    Грєхова О.А.