Рішення № 82426787, 18.06.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2019 р. Справа№200/5069/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 29.12.2018 № 16,

- зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за списком №1 період роботи на відокремленому підрозділі шахта Вергелівська Державного підприємства “Луганськвугілля” з 12.01.1987 по 06.09.1995,

- зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.12.2018 про призначення пенсії за віком згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з урахуванням пільгового стажу за період роботи на відокремленому відокремленому підрозділі шахта Вергелівська Державного підприємства “Луганськвугілля” з 12.01.1987 по 06.09.1995.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 06.12.2018 року він звернувся до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області (після реорганізації Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області) із заявою №5460 та відповідним пакетом документів про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 розділу XIV-I Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від 29.12.2018 року №16 відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю пільгового стажу. Згідно вказаного рішення, відповідачем не було зараховано до пільгового стажу за списком №1 період роботи з 12.01.1987 року по 06.09.1995 року на шахті Вергелівська, яка є відокремленим підрозділом державного підприємства «Луганськвугілля» у зв`язку з неможливістю проведення перевірки первинних документів, на підставі яких шахта видала пільгові довідки за вищевказаний період, оскільки шахта Вергілівська знаходиться у місті Брянка, яке є населеним пунктом на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Позивач не погоджується з рішенням Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 29.12.2018 року №16 про відмову в призначенні пенсії, вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/5069/19-а та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

У строк, встановлений судом через відділ документообігу та архівної роботи суду відповідачем було надано відзив на позов, в обґрунтування якого зазначено, що позивач звернувся до управління з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст. 114 розділу XIV-I Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. 29.12.2018 року управлінням складено рішення № 16 про відмову в призначенні пенсії. Управлінням не прийнято до уваги дані довідок ВП „Шахта Вергелівська” про стаж роботи та розмір заробітної плати, з тих підстав, що провести перевірку первинних документів, на підставі яких відокремлений підрозділ „Шахти Вергелівська” Державного підприємства „Луганськвугілля” видав пільгові довідки № 157 від 06.08.2018 року за період роботи з 12.01.1987р. по 06.09.1995 року не має можливості. За даними єдиного державного реєстру юридичних осіб, підприємство перереєстроване до м. Київа, Св`ятошинський район, АДРЕСА_1 . Згідно довідок шахти про розмір заробітної плати первинні документи знаходяться в м. Брянка, відповідно до Розпорядження КМУ № 1085-р від 7.11.2014 року м.Брянка населений пункт який розташовано на тимчасово окупованій території. Зазначив, що загальний страховий стаж складає позивача за наданими документами складає 26 років 10 місяців 28 днів, пільговий стаж відсутній.

Щодо зобов`язання управління зарахувати до пільгового стажу роботи деяких періодів роботи, зазначив, що втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у повному обсязі.

Позивач, скориставшись своїм правом, надав 15 травня 2019 року через відділ документообігу та архівної роботи суду, відповідь на відзив, в якому останній не погоджується з запереченнями, викладеними відповідачем у відзиві. При цьому зазначає, що відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, не може бути підставою для позбавлення права на отримання пенсії за віком на пільгових умовах за наявності у нього необхідного стажу.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 виданий у липні 2015 року Лисичанським МВ УДМС України в Луганській області), відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.

Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (РНОКПП 421718611) орган виконавчої влади, який в даних правовідносинах здійснює повноваження, покладені Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №384/2011 (далі за текстом - Положення №384/2011) та відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.12.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою № 5460 про призначення пенсії на пільгових умовах згідно п.1 ч.2 статті 114 розділу XIV-I Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Для призначення пенсії були надані наступні документи: копія трудової книжки, диплом-копія Г НОМЕР_3 від 18.07.1984 р., диплом копія № 407916 від 06.07.1987 р., атестат копія № 1446 від 28.02.1991 р., військовий квиток-копія, пільгові довідки № 157 від 06.08.2018 року відокремленого підрозділу «Шахта Вергелівська «Державного підприємства «Луганськвугілля»; наказ про результати атестації робочих місць № 494 від 02.11.1995 року - ВП «Шахта Вергелівська” Державного підприємства "Луганськвугілля", довідки про розмір заробітної плати за період з 1987 по 1995 р. № 157 від 06.08.2018 року ВП "Шахта Вергелівська” Державного підприємства "Луганськвугілля", витяг з відомостей страхувальників по Державному підприємству „Луганськвугілля”, довідка про реорганізацію Шахти „Вергелівська”, довідка про стаж роботи № 400 від 21.11.2018 р. - ВАТ „Прогресс-стиль” м. Москва, довідки про розмір заробітної плати № 397, 398,399 від 21.11.2018 р. - ВАТ „Прогресс-стиль” м. Москва, довідка про курс Національного банку України, довідка про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи від 26.08.2016 року, довідка про фактичне місце проживання № 1422 від 06.12.2018 року, дані СПОВ 1999, копія паспорта та ідентифікаційного номера.

Рішенням Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 29.12.2018 року № 16, відмовлено громадянину ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного пільгового стажу роботи. В обґрунтування рішення зазначено, що провести перевірку первинних документів, на підставі яких відокремлений підрозділ «Шахти Вергелівська» Державного підприємства «Луганськвугілля» видав пільгові довідки №157 від 06.08.2018р за періоди роботи з 12.01.1987р. по 06.09.1995 року, не має можливості. За даними єдиного державного реєстру юридичних осіб, підприємство перереєстровано до м. Київ, Святошинський район, АДРЕСА_2 Приладний АДРЕСА_1 . Згідно довідок шахти про розмір заробітної плати первинні документи підприємства знаходяться в м. Брянка, відповідно Розпорядження КМУ №1085-р від 07.11.2014р. м. Брянка є населеним пунктом на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. При визначенні права на пенсію, управлінням не прийнято до уваги дані довідок ВП «Шахти Вергелівська» про стаж роботи та розмір заробітної плати. На момент звернення ОСОБА_1 виповнилося 52 роки. При цьому, страховий стаж ОСОБА_1 за наданими документами складає 26 років 10 місяців 28 днів, пільговий стаж відсутній.

Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту з приводу правомірності відмови у зарахуванні до пільгового стажу спірних періодів роботи.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності прийняття управлінням спірного рішення, що регулюється нормами Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та іншими нормативними документами, що регулюють спірні правовідносини.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон № 1058-ІV від 09.07.2003 року «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ( далі- Закон № 1058).

Відповідно до статті 1 Закону №1058, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 5 Закону №1058, винятково цим Законом визначається, зокрема, пенсійний вік чоловіків і жінок, після досягнення якого особа має право на призначення пенсії за віком.

Пунктом 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди цим особам пенсії призначаються органами Пенсійного фонду за нормами цього закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

За приписами пункту першого частини другої статті 114 Закону №1058, на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

За змістом статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до статті 62 Закону №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі списками № 1 та № 2 деталізоване у Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383).

Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що право особи на призначення пільгової пенсії згідно зі статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала на роботах, віднесених до Списків № 1 або № 2, і необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт за Списком № 1 або № 2.

Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 06 грудня 2015 року у справі № 686/19687/14а.

Підставою для не зарахування до пільгового стажу періоду роботи позивача з 12.01.1987 року по 06.09.1987 року на ВП „Шахта Вергелівська” Державного підприємства "Луганськвугілля" є неможливість здійснення перевірки достовірності довідок від 06.08.2018 року через те, що первинні документи знаходяться на тимчасово окупованій території в м.Брянка.

Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 у спірний період, позивач працював на ВП „Шахта Вергелівська” Державного підприємства "Луганськвугілля":

- з 12.01.1987 року - прийнятий підземним учнем гірничого робітника з повним робочим днем під землею (наказ від 16.01.87 року № 13к, запис №5),

- з 23.01.1987 року по 06.07.1987 року навчався на курсах машиніста ел.возу в ПТУ №18 м.Брянка ( наказ від 23.01.87 року № 67, запис №6),

- з 07.07.1987 року переведений підземним машиністом ел.возу III розряду з повним робочим днем під землею (запис №7),

- з 06.06.1988 року присвоєно IV розряд підземного електрослюсаря (наказ № 595, запис №8),

- з 06.06.1988 року присвоєно IV розряд підземного машиніста електровоза (наказ № 595, запис №8),

- з 01.02.1991 року переведений підземним учнем гірничого очисного вибою з повним робочим днем під землею (наказ від 31.01.91 року № 102, запис №9),

- з 06.03.1991 року переведений підземним гірником очисного вибою V розряду з повним робочим днем під землею (запис №10),

- з 01.03.1994 року переведений підземним машиністом електровозу IV розряду з повним робочим днем під землею (запис №11), в подальшому переведений підземним гірником очисного вибою V розряду з повним робочим днем під землею (наказ від 28.07.94 року запис №12),

- з 06.09.1995 року звільнений за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням (наказ від 23.11.1995 року №516к запис № 13).

Пільговий характер роботи підтверджено уточнюючими довідками про пільговий характер роботи від 06.08.2018 року № 157, що видані ВП „Шахта Вергелівська” Державного підприємства "Луганськвугілля", в яких зазначено наступне:

- за період з 12.01.1987 року по 22.01.1987 року позивач виконував роботи за професією учень підземного гірника та отримував повну тарифну ставку підземного гірника з повним робочим днем під землею, що передбачена списком №1;

- за період з 23.01.1987 року по 20.05.1987 року позивач навчався на курсах підземного машиніста електровозу та заробітну плату отримував як підземний машиніст електровозу, що передбачена списком №1;

- за період з 21.05.1987 року по 06.07.1987 року позивач виконував роботи за професією учень підземного машиністу електровозу та отримував повну тарифну ставку підземного машиніста електровозу з повним робочим днем, що передбачена списком №1;

- за період з 07.07.1987 року по 13.07.1987 року позивач виконував роботи за професією підземний машиніст електровозу з повним робочим днем під землею, що передбачена списком №1;

- за період з 14.07.1987 року по 20.08.1987 року позивач виконував роботи за професією поверхневий електрозварник;

- за період з 21.08.1987 року по 31.01.1991 року позивач виконував роботи за професією підземний машиніст електровозу з повним робочим днем під землею, що передбачена списком №1;

- за період з 01.02.1991 року по 05.03.1991 року позивач виконував роботи за професією учень підземного гірника очисного забою та отримував повну тарифну ставку підземного гірника з повним робочим днем під землею, що передбачена списком №1;

- за період з 06.03.1991 року по 31.12.1991 року позивач виконував роботи за професією підземний гірник очисного забою з повним робочим днем під землею, що передбачена списком №1;

- за період з 01.01.1992 року 28.02.1994 року позивач виконував роботи за професією підземний гірник очисного забою з повним робочим днем під землею, що передбачена списком №1;

- за період з 01.03.1994 року 27.07.1994 року позивач виконував роботи за професією підземний машиніст електровозу з повним робочим днем під землею, що передбачена списком №1;

- за період з 28.07.1994 року 06.09.1995 року позивач виконував роботи за професією підземний гірник очисного забою з повним робочим днем під землею, що передбачена списком №1.

Довідками про заробітну плату для обчислення пенсії від 06.08.2018 року № 157 підтверджується факт нарахування заробітної плати та відповідно нарахування страхових внесків до Пенсійного фонду України. Довідки видані на підставі особових рахунків за період 1987-1991 роки та період 1992-1995 роки.

Також, відповідно до Наказу від 02.11.1995 року №494 «Щодо результатів атестації робочих місць», на Шахті «Вергелівській» затверджено перелік робочих місць, професій та посад які мають право на пільгове пенсійне забезпечення, передбачене списком №1. Відповідно до витягу з зазначеного наказу за результатами проведеної атестації робочих місць та професій, професія підземний гірник очисного забою та підземний машиніст електровозу дають право на пільгове пенсійне забезпечення за списком №1.

Між іншим, позивачем було надано історичну довідку Шахти «Вергелівська» від 06.08.2018 року № 157 за період з 1954 року по 2016 року.

Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Відповідно до Додатку 1 Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р місто Донецьк відноситься до території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Положеннями частини 3 статті 44 Закону № 1058-IV передбачено право відповідача на проведення перевірки. Разом з цим, за вимогами законодавства, неможливість проведення перевірки не ставить у залежність особу щодо якої розглядається питання про призначення пенсії, оскільки це не є підставою для відмови у зарахуванні стажу та призначення пенсії. За таких обставин посилання відповідача на неможливість перевірки достовірності наданих відомостей щодо підприємства, на якому працював позивач, суд не приймає до уваги.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно з частиною 1 статті 18 вказаного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до частини 2 статті 9 вказаного Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Частиною 3 статті 9 вказаного Закону визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Отже, відповідно до наведених норм Закону, необхідною умовою для визнання незаконним акту органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території, є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом.

Позивач набув трудовий стаж у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснювали господарську діяльність, перебували під контролем української влади, і їх було утворено відповідно до законодавства України.

Як вбачається з матеріалів справи, в трудовій книжці позивача містяться записи про відповідний стаж роботи позивача на відокремленому підрозділі «Шахта «Вергелівська» Державного підприємства «Луганськвугілля» за період з 12.01.1987 року по 06.09.1995 року.

Між іншим, суд зазначає, що відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить належним чином здійснені записи щодо роботи позивача у спірний період на вищезазначеному підприємстві. Наведені записи трудової книжки про роботу позивача за вказаний період свідчать про зайнятість останнього за відповідною посадою. Записи про спірний період роботи засвідчені відповідними печатками підприємства і дефектів їх вчинення не мають.

У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами....

В даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через неможливість проведення перевірки достовірності наданих позивачем відомостей, у зв`язку із знаходженням первинних документів на території, непідконтрольній Українській владі.

Між іншим, суд зазначає, що вказані перевірки, відповідач не може провести не з вини позивача, окрім того, відповідно до «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 №637, відповідач, встановивши, що документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків, про що, відповідач не інформував позивача.

Суд вважає, що відповідачем неправомірно не розглянуто питання щодо зарахування до пільгового стажу період роботи позивача з 07.07.1987 року по 13.07.1987 року та з 21.08.1987 року по 06.09.1995 року на відокремленому підрозділі «Шахта «Вергелівська» Державного підприємства «Луганськвугілля».

Що стосується періоду роботи позивача з 14.07.1987 року по 20.08.1987 року, суд зазначає, що як вбачається з довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній від 06.08.2018 року №157, позивач виконував роботи за професією поверхневий електрозварник, що не передбачена списком №1 та зазначений період не може бути зарахований до пільгового стажу за списком №1.

Також, оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidouv. Turkey", "Cyprusv. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozerv/the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Othersv. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначив ЄСПЛ у справі. Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача – суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності прийнятого спірного рішення.

В розумінні адміністративного судочинства:

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт) - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк);

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Разом з цим, суд зазначає, як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № Р(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методологи проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може і ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу і верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікованої Україною Законом N8475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб і юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було і вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Chahal v. the United Kingdom, заява 22414/93, рішення від 15 листопада 1996 року Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст І зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)),

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача, яке полягає у визнанні протиправним та скасуванні рішення відповідача від 29.12.2018 року № 16, зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 06.12.2018 року про призначення пенсії за віком згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та зарахувати до пільгового стажу позивача за списком №1 період роботи з 07.07.1987 року по 13.07.1987 року та з 21.08.1987 року по 06.09.1995 року на відокремленому підрозділі «Шахта «Вергелівська» Державного підприємства «Луганськвугілля».

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, у відповідності до чого підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у сумі 576,30 грн. (75%).

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від 29.12.2016 року №16 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171861, юридична адреса: 87548, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Зелінського, буд.27а) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 06.12.2018 року про призначення пенсії за віком згідно п.1 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та зарахувати до пільгового стажу за списком №1 період роботи з 07.07.1987 року по 13.07.1987 року та з 21.08.1987 року по 06.09.1995 року на відокремленому підрозділі «Шахта «Вергелівська» Державного підприємства «Луганськвугілля».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 87548, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Зелинського, буд.27 а) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 576 (п`ятсот сімдесят шість грн.) 30 коп.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 18 червня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя П.В. Кочанова