Рішення № 8241960, 29.12.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 43/2529.12.09 За позовом державного підприємства заводу "Генератор"

до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк

"Київ"

третя особа - І Міністерство промислової політики України

третя особа - ІІ приватний нотаріус Київського нотаріального округу Каплун Ю.В.

про визнання договору іпотеки недійсним

                                                                                                    Суддя Пасько М.В.

Представники:

від позивача           Куделя М.О. –предст. за дов.,

від відповідача           Онисько М.М. –предст. за дов.,

від третьої особи І не з’явився,

від третьої особи ІІ не з’явився

Присутні: Чипова О.В. –предст. пр-ри Шевченківського р-ну м. Києва посвідчення № 50

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" з вимогою про визнання Договору іпотеки від 01.09.2003 р., що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В., та зареєстрований в реєстрі за №5069, недійсним, зобов’язати приватного нотаріуса Каплуна Ю.В. внести до державного реєстру іпотек відомості про виключення запису про обтяження майна іпотекою за Договором іпотеки від 01.09.2003 р. та зобов’язати приватного нотаріуса Каплуна Ю.В. зняти заборону з об’єктів нерухомості, що є предметом іпотеки за договором іпотеки від 01.09.2003 р.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Договір іпотеки від 01.09.2003 р. не відповідає вимогам, чинного на момент укладення договору, законодавства, зокрема Закону України «Про заставу», Закону України «Про приватизацію державного майна», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, Методичним рекомендаціям «Про порядок надання Мінпромполітики України дозволу на заставу державного майна».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.12.2009 порушено провадження у справі № 43/25 та призначено її розгляд на 18.12.2009.

Належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, повноважні представники третіх осіб в судове засідання не з’явилися, вимог ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі не виконали.

В судовому засіданні представник Позивача підтвердив викладені в позовній заяві обставини.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти заявлених вимог заперечував у повному обсязі та надав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку з тим, що Відповідач не отримував копії позовної заяви та доданих до неї документів.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем в якості доказу виконання вимог ст. 56 ГПК України, до матеріалів позовної заяви № 50/711 від 04.12.09 було додано фіскальний чек № 0444 від 09.12.09 та опис вкладення у цінний лист, з якого вбачається, що Відповідачу за адресою: м. Київ - 01030, вул. Б.Хмельницького, 16-22, було направлено копію позовної заяви та додані до неї документи.

Таким чином, Позивач належним чином виконав обов’язок щодо надсилання Відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів.

Представник Відповідача приймав участь у судовому засіданні призначеному на 18.12.09, отже, був обізнаний про наявність у господарському суді міста Києва справи № 43/25 та не був позбавлений можливості скориставшись правом передбаченим ст. 22 ГПК України ознайомитись з матеріалами справи та за необхідності виготовити копії відповідних документів.

При цьому, Відповідач не звертався до суду з відповідним клопотанням, що підтверджується наявними матеріалами справи.

З метою запобігання порушення інтересів учасників провадження, з метою надання можливості сторонам ознайомитись з матеріалами справи, суд визнав за доцільне відкласти розгляд справи та зобов’язати Позивача повторно надіслати на адресу Відповідача копію позовної заяви та додані до неї документи, докази чого надати суду.

У зв’язку з нез’явленням в судове засідання представників третіх осіб та враховуючи клопотання Відповідача, розгляд справи було відкладено на 24.12.09.

24.12.09 від публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" надійшло клопотання відповідача про колегіальний розгляд справи №43/25 у зв’язку з її складністю.

Ухвалою Голови господарського суду м. Києва Саранюка В.І. від 24.12.09 клопотання Відповідача про колегіальний розгляд справи № 43/25 було залишено без розгляду.

24.12.09 до господарського суду м. Києва надійшло клопотання Відповідача про здійснення фіксації судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу. Клопотання задоволено в порядку передбаченому ст. 81-1 ГПК України.

24.12.09 до господарського суду м. Києва надійшло клопотання публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" про залучення на стороні Відповідача прокуратури м. Києва.

Відповідно до ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно.

Враховуючи, що на момент розгляду справи № 43/25 письмової чи усної заяви прокурора про вступ у справу не надходило, в суду відсутні підстави для задоволення поданого клопотання.

В судовому засіданні повноважний представник відповідача заявив усний відвід складу суду. У прийнятті зазначеної заяви представнику відмовлено, оскільки на підставі ст. 20 ГПК України, відвід повинен бути мотивованим, заявлятись у письмовій формі до початку вирішення спору.

В судовому засіданні повноважний представник позивача підтримав викладені в позовній заяві обставини та наполягав на їх задоволенні.

Представник Відповідача в судовому засіданні та у письмовому відзиві проти заявлених позовних вимог заперечував повністю.

Свої заперечення відповідач обґрунтовує зокрема тим, що майно, яке є предметом іпотеки не приймає участі у виробничому циклі ДП завод «Генератор», а отже не забезпечує виконання державою своїх функцій в частині обороноздатності держави.

В судовому засіданні 24.12.09 було оголошено перерву для підготовки вступної та резолютивної частин рішення.

Судом у відповідності до ст. 81-1 ГПК України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Розглянувши надані учасниками процесу документи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство завод «Генератор»зареєстровано як юридичну особу Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією 12.12.1991 р. про що видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії АОО № 817590.

Постановою Верховної Ради України «Про перелік об'єктів, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням»від 03 березня 1995 року позивач включений до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням.

Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації»від 7 липня 1999 року позивач включений до переліку підприємств, що не підлягають приватизації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 1997 р. № 911 «Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави», Постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2000 р. № 1346 «Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави», а також Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 р. № 1734 «Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави»Державному підприємству завод «Генератор»присвоєно статус стратегічного підприємства.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 р. № 453 «Про перелік підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства промислової політики»ДПЗ «Генератор»належать до сфери управління Міністерства промислової політики України.

Відповідно до Довідки з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) серії АБ №187456 до видів діяльності за КВЕД якими займається ДП завод «Генератор»включено виробництво зброї та боєприпасів (29.60.0).

ДПЗ «Генератр»має Ліцензію Міністерства промислової політики України на розроблення, виготовлення, реалізацію, ремонт та модернізацію військової техніки та військової зброї (Серія АБ №147522 від 13.12.2006 р.).

ДПЗ «Генератор»виконує державні контракти з оборонного замовлення за кошти Державного бюджету, виготовляє продукцію (техніка, зброя та боєприпаси), що стоять на озброєнні Збройних Сил України (Довідка вих. №45/751 від 17.12.2009 р., Довідка вих. №45/749 від 17.12.2009 р. з додатками).

07 квітня 2003 р. Державне підприємство завод «Генератор»та Акціонерний комерційний банк «Київ»уклали Договір про надання кредиту №29 від 07.04.2003 р. у сумі 14000000 (чотирнадцять мільйонів) гривень на строк з 07 квітня 2003 р. по 07 квітня 2004 р. зі сплатою 14% річних.

Згідно п. 3.1 Договору про надання кредиту №29 від 07.04.2003 р. забезпечення повернення кредиту, наданого відповідно до цього договору, сплати відсотків за його користування та виконання інших зобов’язань передбачених договором є договір застави, який позичальник зобов’язується укласти протягом трьох днів, з моменту підписання даного договору. Позичальник зобов’язується до 01 липня 2003 р. замінити предмет застави нерухомим майном на суму, не меншу ніж 28000000, 00 грн.

05.04.2003 р. Додатковою угодою умови п. 2.1 Договору про надання кредиту №29 від 07.04.2003 р. змінено. Строк повернення кредиту визначено до 07 жовтня 2004 р. З 05 квітня 2004 р. встановлено відсотки за користування кредитом на рівні 22% річних.

06.10.2004 р Додатковою угодою №3 умови п. 2.1 Договору про надання кредиту №29 від 07.04.2003 р. змінено. Строк повернення кредиту визначено до 07 квітня 2005 р. Встановлено відсотки за користування кредитом на рівні 22% річних.

16.08.2003 р. Державне підприємство завод «Генератор»звернулося до Міністерства промислової політики України з листом –зверненням вих. №441 щодо надання дозволу на заставу майна підприємства для отримання кредиту в АКБ «Київ».

28.08.2003 р. Міністерство промислової політики України розглянувши лист –звернення ДПЗ «Генератор»від 16.08.2003 р. №441 надіслало на ім’я директора підприємства лист вих. № 10/4-1-2044 від 28.08.2003 р. за підписом державного секретаря Падалко В.Г. у якому зазначено, що Міністерство промислової політики України не заперечує проти застави адміністративної частини корпусу № 3 та адміністративної частини корпусу Д, а також адміністративно –побутового корпусу №7, розташованих у м. Києві по вул. Новокостянтинівська, 18, ринковою вартістю 38000000,00 грн. для отриманні кредиту у сумі 22000000, 00 грн., терміном на 2 роки.

01.09.2003 р. у забезпечення виконання Договору про надання кредиту №29 від 07.04.2003 р. між позивачем та відповідачем укладений Договір іпотеки від 01.09.2003 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В., та зареєстрований в реєстрі за №5069.

Параграфом 1 Договору іпотеки від 01.09.2003 р. визначено, що згідно з Договором про надання кредиту №29 від 07.04.2003 р. заставодержатель надав заставодавцеві кредит у сумі 14000000 млн. грн. Заставодавець зобов’язаний повернути кредит до 06 квітня 2004 року, сплачувати 14% річних за користування кредитом, сплатити пеню і штраф у випадках передбачених кредитним договором.

Відповідно до параграфу 2 Договору іпотеки від 01.09.2003 р. предметом застави є нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Новокостянтинівська, буд. 18, а саме: адміністративно–побутовий корпус Д (літ. А) загальною площею 4408,3 кв.м., побутовий корпус №3 (літ. Б) загальною площею 5341,0 кв.м. Загальна площа нежитлових будівель становить 9749, 30 кв.м. Інвентаризаційна оцінка (балансова вартість) складає 2945,90 грн.

Згідно параграфу 3 Договору іпотеки від 01.09.2003 р. сторони оцінюють предмет застави у відповідності з висновком експерта в 20505789,47 грн.

Відповідно до п. 2.1 Договору іпотеки від 01.09.2003 р. предмет застави належить заставодавцеві на підставі свідоцтва про право власності серії МК № 010007476, виданого 25 липня 2003 р. Головним управлінням комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації. Свідоцтво про право власності серії МК № 010007476 зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації 24.12.2002 р. за реєстровим №926-з.

Пунктом 10.3 Договору іпотеки від 01.09.2003 р. заставодержателю надано право у разі невиконання заставодавцем умов основного зобов’язання звернути стягнення на предмет застави і задовольнити за рахунок цього майна свої вимоги в повному обсязі, включаючи суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, штраф, інші платежі та санкції, що передбачені та/або випливають з основного зобов’язання.

Відповідно до параграфу 12 Договору іпотеки від 01.09.2003 р. звернення стягнення на предмет застави здійснюється у встановленому чинним законодавством порядку на підставі рішення суду.

У зв’язку з посвідченням Договору іпотеки від 01.09.2003 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. накладено заборону відчуження предмету застави до припинення договору застави, про що внесено запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.

Оскільки Договір іпотеки, що оспорюється, укладено 01.09.2003 р., тобто на момент чинності норм ЦК УРСР, то до підстав визнання договору недійсним слід застосовувати положення ЦК УРСР, зокрема ст. 48 ЦК УРСР - недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до п. 10 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. № 02-5/111 на підставі статті 48 Цивільного кодексу недійсними можуть визнаватися не лише угоди, які не відповідають закону, а й такі, що порушують вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу»в редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору - від 05.06.2003 р., в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Згідно ст. 4 зазначеного Закону предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.

Відповідно до ст. 20 вказаного Закону заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду.

Статтею 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»визначено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.

Відповідно до пп.10 п. а) ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»загальнодержавне значення мають об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, в тому числі об'єкти права державної власності, які забезпечують виконання державою своїх функцій.

Крім того, відповідно до пп. 1 п. в) ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»загальнодержавне значення мають об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, а саме майнові комплекси підприємств по виготовленню та ремонту всіх видів зброї, яка є на озброєнні Збройних Сил України, Служби безпеки України.

Відповідно до п.5 листа Вищого арбітражного суду України від 25.04.2001 р. «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про приватизацію державного майна»перелік об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, визначено частиною першою статті 5 Закону. Разом з тим у частині другій цієї ж статті визначено об'єкти, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням, а також передбачено, що не підлягають приватизації казенні підприємства. Вирішуючи питання про належність конкретного об'єкта до одного з відповідних переліків, арбітражні суди повинні виходити також з вимог Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації»та Постанови Верховної Ради України від 10.07.96 N 291/96-ВР "Про порядок введення в дію Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», якою, зокрема, затверджено Перелік державних підприємств та організацій агропромислового комплексу, приватизація майна яких здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (з подальшими змінами).

Оскільки Державне підприємство завод «Генератор»є підприємством, що має стратегічне значення для держави, виготовляє зброю, яка є на озброєнні Збройних Сил України, та включено до перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації майно такого підприємства не може бути предметом іпотеки.

За таких обставин, Договір іпотеки від 01.09.2003 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В., та зареєстрований в реєстрі за №5069 не відповідає вимогам ст.ст. 1, 4, 20 Закону України «Про заставу», ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Декретом Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. №8-92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади (міністерства за галузевим принципом) покладено функцію здійснення контролю за ефективністю використання і збереження державного майна, закріпленого за підвідомчими цим міністерствам підприємствами.

Наказом Міністерства промислової політики України від 11 грудня 2001 року № 219 «Про порядок погодження в Мінпромполітики України питань, пов'язаних з відчуженням основних засобів підприємств, та з інших питань»затверджено Методичні рекомендацій «Про порядок надання Мінпромполітики України дозволу на заставу державного майна». Відповідно до п. 1.4 Методичні рекомендацій «Про порядок надання Мінпромполітики України дозволу на заставу державного майна»дія цих Методичних рекомендацій поширюється на державні підприємства, підприємства, засновані на державній власності, де є частка державного майна, і які входять до сфери управління Мінпромполітики України.

Згідно п. 1.3 Методичних рекомендацій предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації, національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності, а також вимоги, які мають особистий характер.

Пунктом 1.6 Методичних рекомендацій передбачено, що дозвіл на заставу майна надається шляхом погодження дозволу на заставу майна начальником галузевого управління, начальником відділу методології бухгалтерського обліку, звітності та аналізу; начальником юридичного відділу заступником державного секретаря за напрямом та затверджується першим заступником Державного секретаря Мінпромполітики.

Пунктом 2.1 Методичних рекомендацій зазначено, що для отримання дозволу на заставу майна підприємства зобов'язані подати Мінпромполітики України, його галузевим управлінням через канцелярію міністерства в тому числі перелік майна, яке віддається під заставу, що містить: опис майна відповідно до додатка 1 зразкового договору застави (додаток до цих Методичних рекомендацій); звіт про експертну оцінку або письмове обгрунтування ринкової вартості майна, яке віддається під заставу. А також проект договору застави складений з урахуванням вимог, визначених у зразковому договорі застави (відповідно до Методичних рекомендацій Мін'юсту України N 337/46 від 16.01.2001 р.).

Згідно п. 2.2 Методичних рекомендацій на підставі отриманих документів в Мінпромполітики України приймається рішення стосовно надання дозволу на заставу майна шляхом погодження проекту дозволу про заставу майна відповідно до п. 1.4 цих Методичних рекомендацій. Підприємству-заставнику повертається погоджений екземпляр дозволу на заставу чи надається обгрунтована відмова.

Таким чином, підтвердженням наявності дозволу на заставу державного майна є погоджений начальником галузевого управління, начальником відділу методології бухгалтерського обліку, звітності та аналізу; начальником юридичного відділу заступником державного секретаря за напрямом та затверджений рішенням першого заступника Державного секретаря Мінпромполітики дозвіл про заставу майна, що надається підприємству-заставнику.

За таких обставин лист Міністерства промислової політики України щодо надання дозволу на передання в заставу майна вих. № 10/4-1-2044 від 28.08.2003р. не є дозволом на передачу у заставу державного майна у розумінні Наказу Міністерства промислової політики України від 11 грудня 2001 року № 219 «Про порядок погодження в Мінпромполітики України питань, пов'язаних з відчуженням основних засобів підприємств, та з інших питань».

До того ж, зі змісту листа Мінпромполітики вих. № 10/4-1-2044 від 28.08.2003р. вбачається, що на позивач звернувся до профільного Міністерства за погодженням застави адміністративної частини корпусу № 3 та адміністративної частини корпусу Д, а також адміністративно–побутового корпусу №7, розташованих у м. Києві по вул. Новокостянтинівська, 18, ринковою вартістю 38000 000,00 грн. для отриманні кредиту у сумі 22000000,00 грн. терміном на 2 роки.

Статтею 12 Закону України «Про заставу»визначено, що у договорі застави повинно бути зазначено найменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов'язання, опис предмета застави, а також будь-які інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

Договір про надання кредиту №29 від 07.04.2003 р. укладений на суму 14000000 грн., строком до 07 жовтня 2004 р. зі сплатою 22% річних. Згідно п. 3.1 Договору про надання кредиту №29 від 07.04.2003 р. позичальник зобов’язується до 01 липня 2003 р. замінити предмет застави нерухомим майном на суму, не меншу ніж 28000000, 00 грн.

Договір іпотеки від 01.09.2003 р. укладений сторонами щодо адміністративно–побутового корпусу Д (літ. А) загальною площею 4408,3 кв.м., побутового корпусу №3 (літ. Б) загальною площею 5341,0 кв.м., розташованих у м. Києві по вул. Новокостянтинівська, 18. Інвентаризаційна оцінка (балансова вартість) складає 2945,90 грн., експертна оцінка (згідно умов Договору іпотеки від 01.09.2003 р.) - 20505789,47 грн.

Отже предмет, строки, ціна Договору іпотеки від 01.09.2003 р. не відповідають тим умовам, які були надані ДПЗ «Генератор»на погодження до Міністерства промислової політики. Суть забезпеченої заставою вимоги і строк виконання зобов'язання, опис предмета застави, що викладені у Договорі іпотеки від 01.09.2003 р. не відповідають умовам Договору про надання кредиту №29 від 07.04.2003 р. з додатками.

За таких обставин, є всі підстави вважати, що Договору іпотеки від 01.09.2003 р. та не відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про заставу»та укладено без погодження з державним органом управління –Міністерством промислової політики України, в порушення вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. №8-92, Наказу Міністерства промислової політики України від 11 грудня 2001 року № 219.

Згідно ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідно до ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Відповідно до частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено частиною 1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, позовна вимога ДПЗ «Генератор»про визнання недійсним Договору іпотеки від 01.09.2003 р., що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В., та зареєстрований в реєстрі за №5069, підлягає задоволенню на підставі ст. 48 ЦК УРСР.

Угода визнається недійсною з моменту її підписання, а отже при визнанні її недійсною вона не породжує для сторін прав та обов’язків на майбутнє та вона не є підставою для виникнення, зміни чи припинення правовідносин, таким чином, і наслідки її недійсності слід застосовувати відповідно до норм ЦК УРСР, зокрема ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР.

Позивач звернувся до суду з вимогами про зобов’язання приватного нотаріуса Каплуна Ю.В. (01030, м. Київ, вул. Пирогова, 2, к. 151) внести до державного реєстру іпотек відомості про виключення запису про обтяження майна іпотекою за Договором іпотеки від 01.09.2003 р. та зобов’язання приватного нотаріуса Каплуна Ю.В. (01030, м. Київ, вул. Пирогова, 2, к. 151) зняти заборону з об’єктів нерухомості, що є предметом іпотеки за договором іпотеки від 01.09.2003 р.

Відповідно до ст. 12 Господарським судам підвідомчі:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

- справи про банкрутство;

- справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Посилання Позивача на порушення приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Каплун Ю.В. при реєстрації договору Іпотеки від 01.09.03, вимог Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.04 № 20/5, судом до уваги не приймаються, оскільки, запис в реєстрі було вчинено 01.09.03, а відповідна Інструкція затверджена лише 03.03.04.

Крім того, пунктом 253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. N 20/5 визначено, що нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, за заявою заставодавця (іпотекодавця) у разі визнання рішенням суду договору застави (іпотеки) недійсним.

Отже, заявлені вимоги щодо зобов’язання третьої особи вчинити певні дії задоволенню не підлягають.

Приймаючи до уваги те, що спір виник внаслідок неправильних дій Відповідача, витрати по оплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 ГПК України покладаються на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати Договір іпотеки від 01.09.2003 р. укладений між публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Київ" (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 16-22, код ЄДРПОУ 14371869) та державним підприємством заводом "Генератор" (04080, м. Київ, вул. Новоконстантинівська, 18, код ЄДРПОУ 14312453) посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В., та зареєстрований в реєстрі за № 5069, недійсним.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 16-22, код ЄДРПОУ 14371869) на користь державного підприємства заводу "Генератор" (04080, м. Київ, вул. Новоконстантинівська, 18, код ЄДРПОУ 14312453) 85 (вісімдесят п’ять) гривень 00 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) гривень 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

В задоволені позову в частині зобов’язання приватного нотаріуса Каплуна Ю.В. (01030, м. Київ, вул. Пирогова, 2, к. 151) внести до державного реєстру іпотек відомості про виключення запису про обтяження майна іпотекою за Договором іпотеки від 01.09.2003 р. та зобов’язання приватного нотаріуса Каплуна Ю.В. (01030, м. Київ, вул. Пирогова, 2, к. 151) зняти заборону з об’єктів нерухомості, що є предметом іпотеки за договором іпотеки від 01.09.2003 р. відмовити.

Суддя                                                                                          М.В. Пасько